Аратта - На головну

29 березня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Глухів (Сумська область) 12 травня 1870 року, поширилися звістка, що їх знаменитому земляку Артемію Яковичу Терещенко, відомому цукрозаводчику та меценату височайшим указом надано потомственне дворянство. Сини згодом гідно продовжували його справу. А от численні онуки, вже стали прикладати свої здібності в інших іпостасях. Михайло Іванович Терещенко був міністром фінансів та закордонних справ в уряді О.Керенського; Федір Федорович Терещенко був талановитим авіаконструктором, вельми високо цінувався Жуковським, й літаки його конструкцій були прийняті на озброєння російською армією в І Світовій війні...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Україна напередодні виборів. Не виключено - подвійних

Громадянська позиція 14520 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 4.10.2008 | Всі публікації | Версія для друку

Україна напередодні виборів. Не виключено - подвійних
Колишній “польовий командир” Майдану, екс-“термінатор” і недавній улюбленець президента... Багато що змінилося в Юрії Луценку за ці роки. Нині і він, і очолювана ним політична сила стоять на порозі нових змін.

Чинний міністр внутрішніх справ, безперечно, належить до тих політиків, які абсолютно не зацікавлені в позачерговій парламентській кампанії. Однак після розмови з ним виникло відчуття: лідер «Самооборони» підсвідомо розраховує на дострокові вибори як на певне вибавлення. Як на вимушений вихід із тимчасового політичного застою.

— Юрію Віталійовичу, у разі проведення дочасних парламентських виборів «Народна самооборона» вирушить у самостійний похід чи (як прогнозує багато хто) виявиться складовою частиною Блоку Юлії Тимо­шенко?

— Войовничі авантюристи в оточенні президента справді можуть підштовхнути його до підписання Указу про розпуск Верховної Ради. Вважаю ці вибори дуже ймовірними і вкрай небезпечними. З них розпочнеться ціла низка кампаній, які йтимуть одна за одною три роки поспіль, — спочатку парламентська, потім — президентська і, нарешті, місцева. Я досить глибоко поінформований про стан справ у країні, тому смію стверджувати, що такий стрес може виявитися вкрай небезпечним для України.

Для «Народної самооборони» можливі два варіанти — самостійний похід або входження в інший демократичний блок. Мова може йти як про вже наявне політичне об’єднання, так і про новостворене. Остаточне рішення прийматиму, звісно, не я — прийматиме наша політична сила. Вибір частково залежатиме від того, яким виявиться формат виборів.

— Що ви маєте на увазі?

— Не виключено, що дострокові парламентські вибори відбудуться одночасно з достроковими президентськими.

— Але механізму проведення позачергової кампанії з обрання глави держави немає.

— Конституційна більшість Ради здатна ухвалити таке рішення. На цинічний і безвідповідальний авантюризм Балоги може бути така ж цинічна й безвідповідальна відповідь.

Якщо хтось із таким рішенням не погодиться, він має право оскаржити його в Конститу­ційному суді. При цьому треба пам’ятати, що високі сторони, котрі змовляться, мають міцні позиції в ЦВК і в КС. Не виключено, що Центрвиборчком візьме парламентське рішення як керівництво до дії. А Консти­туційний суд може розпочати розгляд справи, ну, скажімо, після різдвяних канікул.

— Ющенко таке рішення вочевидь проігнорує. Що в цій ситуації робитиме МВС?

— Люди можуть спати спокійно. Військових переворотів у нашій країні не трапиться.

— Один депутат із «НУ—НС», котрий входить в оточення президента, у приватній розмові висловив припущення, що вплив Луценка на МВС планують обмежити, призначивши Корнієнка першим заступником міністра.

— А хто ж його призначить? І навіщо? Я задоволений своєю командою. Я вважаю її оптимальною. З погляду і кількості, і кваліфікації. Не бачу потреби щось або когось міняти.

З паном Корнієнком у мене нормальні стосунки. До речі, недавно вітав його з ювілеєм. Але він представник іншої світоглядної школи. Я готовий вислухати альтернативну точку зору, тому членом колегії МВС є, наприклад, пан Джига, що увійшов до неї з моєї ініціативи. Можу поміркувати над тим, щоб запропонувати це й панові Корнієнку. Але питання про призначення його на посаду заступника, тим більше — першого, не обговорюється.

— Зараз багато й охоче розмірковують про готовність Президента використати силовий варіант. Про можливість блокувати парламент силами внутрішніх військ. Ви вірите в таке?

— Президент може віддавати накази лише в рамках своїх повноважень. Використання ВВ для блокування державних органів влади — грубе порушення Консти­туції і законів із усіма наслідками для ініціаторів, які з цього випливають.

— Недавно командувачу внутрішніх військ Кіхтенку президентським Указом було присвоєно звання генерала армії. Дехто добачив у цьому купівлю його лояльності.

— Я знаю Олександра Тимофійовича досить давно. Знаю як розумну людину й відповідального керівника, який із честю пройшов схожі випробування.

Я взагалі розраховую на здоровий глузд політиків. Авторитет України у світі сьогодні перебуває... Дамо спокій злощасному плінтусу. Скажімо так, він приблизно такий, як на початку виборів-2004. Не погіршуймо й так непросту ситуацію похмурими сценаріями. Все буде спокійно. Я відповідаю за свої слова.

— У Криму теж спокійно?

— Крим, — мабуть, єдиний регіон, який справді викликає занепокоєння. Мені відомо про план дестабілізації ситуації на півострові, що носить умовну назву «300 спартанців». Він розроблений консультантом президентського секретаріату і передбачає організацію провокацій, спрямованих проти Чорноморського флоту. Ці провокації мають викликати ланцюгову реакцію і можуть призвести до непередбачуваних наслідків. Сподіваюся, що ця брудна базгранина так і залишиться на папері.

МВС уважно стежить за ситуацією в Криму і старанно, скрупульозно добирає інструменти запобігання провокації. Від наших дій, без перебільшення, залежить дуже багато що.

Простий приклад. Досить велика площа землі цілком незаконно захоплена кримськими татарами. Вже втретє я отримую лист із Мін’юсту, в якому від мене вимагають відновити законність силами міліції. З урахуванням того, що в акцію буде неминуче втягнуто до п’яти тисяч радикально налаштованих і озлоблених громадян.

Що я роблю? Пропоную відкласти. Спочатку до закінчення курортного сезону, потім — до завершення процесу політичного врегулювання. Днями із РНБОУ надходить лист, у якому міститься вимога — виконати відповідне рішення суду негайно. З юридичної точки зору, це необхідно робити, з політичної — це чисте безумство. Кожному видно, що за цим буде.

Я думаю, що, з урахуванням можливих наслідків, мою позицію мають зрозуміти й поділяти навіть представники проросійських організацій. Тим більше татари. Яких запросили в Крим, пообіцявши землю, не підготувавши при цьому ані земельного кадастру, ані чіткого плану виділення ділянок, ані прозорих правил землевідведення.

Як я мушу реагувати на авантюрні рекомендації забирати в росіян землю під маяками? Для ура-патріотичної кампанії — чудовий PR-хід. Але хтось собі уявляє наслідки?

Події на Кавказі багато чого мали навчити. Дії Росії в Грузії — неприйнятні з погляду і права, і моралі. Але не Сполученим Штатам заявляти про право на територіальну цілісність після Косова. І не Росії кричати про права людини після Чечні. Але вони — великі держави. З відповідними цьому статусу подвійними стандартами.

Нам у такій ситуації треба думати своєю головою. Робити власні висновки. Виробляти власну політику. В основі якої повинна лежати безпека наших громадян.

А що ми маємо? Пан Балога проводить небезпечну політику умиротворення сепаратистів, підсовуючи Президентові Указ про нагородження спікера кримського парламенту і блокування призначення повноцінного начальника кримської міліції.

Результати такої політики в наявності: кримський парламент практично визнав незалежність Абхазії й Південної Осетії. Не так давно я на засіданні Ради Національної Безпеки і Оборони ставив запитання: що робитиме центральна влада, якщо Верховна Рада АРК (яка має, до речі, повноваження в особливих випадках створювати Раду оборони Криму) ухвалить аналогічну сепаратистську відозву? Що робитимемо? Роздаватимемо нові ордени? Далі руйнуватимемо вертикаль МВС Криму? Продовжуватимемо фінансувати внутрішні війська за залишковим принципом і згадуватимемо про них тільки тоді, коли буде потрібно провести політичні маневри в округах столиці?

Ситуація в Криму давно має стати темою серйозної фахової дискусії. Проте вона на засіданнях РНБОУ так жодного разу і не відбулася.
— Центральна влада може піти на застосування сили при спробі відвоювати маяки?

— Минулого літа, коли українські суди підтвердили незаконність перебування росіян на маяках, ми готові були відновити їхній український статус. Та тепер я закликав би десять разів подумати, перш ніж зважитися на застосування сили. Є інші шляхи. Росіяни, зрозуміло, почуваються не як у гостях. Проте визнають порядок.

Наводжу приклад. У рамках підготовки до святкування дня Військово-морського флоту Росії підрозділи ЧФ репетирували висадку морського десанту. Вони висадилися з кораблів на території, орендованій ЧФ, а потім збиралися пройти через Севастополь з озброєнням і бойовою технікою. Зупинило їх МВС. На цілком законних підставах — вони не попередили про це місцеву адміністрацію і порушили угоди. Ми коректно й дохідливо роз’яснили: як висадилися, так і завантажуйтеся назад. Бронетехніка й військові підрозділи без дозволу української влади через місто не пройдуть.

Перш ніж зважитися на такий крок, я намагався зв’язатися з безліччю високих посадових осіб. Єдиним абонентом, який відповів, виявилася прем’єр. Вона підтвердила слушність обраного нами шляху.

Після цього я витратив кілька годин на гарячі переговори з росіянами. Зрештою вони прийняли рішення про новий етап операції — завантаження десанту з суші на плавзасоби. Завантажилися й благополучно відбули до місця дислокації.

Ми обійшлися без істеричних криків, гучних пікетів, заяв МЗС і указів Президента. Ми діяли у строгій відповідності з чинним законодавством. І як хазяї своєї землі.

Росіянам треба постійно чемно й жорстко нагадувати, хто на цій землі хазяїн. Та провокувати їх нерозумно і небезпечно.

До речі, ця історія дуже показова. Мені часто закидають, мовляв, я спілкуюся з Тимошенко і не спілкуюся з Ющенком. Залишається тільки згадати, про що мене регулярно запитують виборці: «А хіба в Тимошенко з Ющенком телефонів немає? Чому вони одне одному весь час листи пишуть? Додзвонитися не можуть?»

Не знаю, як у Тимошенко з Ющенком, а в мене з Віктором Андрійовичем історія саме така. Я до нього додзвонитися не можу.

— Телефону немає?

— На моєму столі стоїть апарат прямого зв’язку з Президентом. Востаннє він дзвонив... Дайте пригадати. За час нинішньої каденції жодного разу. Я не можу до нього додзвонитися за жодним номером з весни. Кілька разів мене примушували залишити приміщення, де мала відбутися нарада силовиків, попри те, що мене запрошували туди офіційно. Від обов’язків зустрічати і проводжати Президента в аеропорту мене, на щастя, звільнив клерк із служби протоколу.

Так і спілкуємося. Хоча кажуть, що віднедавна Президент не знімає трубки, навіть коли дзвонить прем’єр.

— А Балога часто турбує?

— Не дзвонить, слава тобі Господи, вже з півроку. Та якщо виникне службова потреба, я відкритий для будь-яких контактів. Можливо, мені й не дуже приємно спілкуватися, наприклад, із Ренатом Кузьміним, проте робити це мене зобов’язують інтереси справи. Мені ще неприємніше спілкуватися з Гелетеєм. Та коли приїжджають Буш чи Варфоломій, я змушений із ним контактувати, оскільки це викликане службовою потребою.

— Із Тимошенко, наскільки можна судити, вам спілкуватися і простіше і приємніше?

— Наші позиції з принципових питань збігаються. І Тимошенко і Луценко говорять про аморальність столичної влади. Так само, як і вона, я вважаю нечесною історію з Vanco. Так само, як і її, мене обурює нагородження Ківалова, Колеснікова, Черновецького. Як і вона, я переконаний, що приватизацію слід провести прискореними темпами, тому що міліція безсила в боротьбі з корупцією, поки підпис чиновника коштує від 100 тисяч умовних одиниць. Ми з Юлією Володимирівною не сходимося тільки в одному питанні: я проти форсованого переходу на контрактну армію. Можливо, я не надто добре розуміюся на військових питаннях, зате твердо знаю: у внутрішніх військах перехід на контракт означатиме удар по безпеці на вулицях. Кожен четвертий патруль нині — це патруль ВВ. Жоден контрактник не ходитиме «через день на ремінь», тим більше, якщо йому не нададуть житло і не забезпечать гідною зарплатою.

В усьому іншому наші погляди збігаються, й чому, питається, я маю цього соромитися? А от чи випливає з цього, що ми маємо об’єднатися в єдину політичну силу? Не знаю.
— Важко повірити, що ви не обговорюєте це питання. За деякими даними, не так давно Тимошенко заявила керівникам регіональних організацій, що кожне десяте місце в передвиборному списку буде віддане представникам «Самооборони».

— Мені ця інформація невідома. Ми з нею на цю тему не спілкувалися.

Останнім часом ми переважно обговорюємо питання про те, як зберегти демократичну коаліцію. Формулу участі Литвина запропонував я. Формулу збирання підписів за поновлення діяльності коаліції - теж.

Настане час виборів — сядемо за стіл переговорів. Доти немає рації говорити про можливість об’єднання в один політичний блок, тим більше — про списки й квоти.

— У якому разі таке об’єднання можливе?

— Коли йтиметься про суміщення президентської і парламентської виборчих кампаній, то «Самооборона», безперечно, блокуватиметься. Із тим політичним об’єднанням, яке близьке нам за ідеологічними установками і яке очолює яскравий кандидат у президенти. Швидше за все, йтиметься саме про Блок Юлії Тимошенко.

Та це моя думка, бо остаточний вибір — за нашою політичною силою.

— Позиція Давида Жванії при виборі подальшої політичної долі «Самооборони» буде визначальною?

— Її врахують так само, як і будь-який інший погляд будь-якого іншого члена фракції. Не пригадаю жодного випадку, щоб Давид Важаєвич протиставив себе фракції. Або щоб його думку категорично не сприймала більшість «самооборонців».

Якщо чесно, з ним тільки одна проблема: він дуже пізно прокидається. Позиція Жванії рідко викликає дискусію. Бодай тому, що коли він приходить, дискусію вже закінчено.

А коли серйозно, то ми з Давидом дуже різні люди, і тому органічно доповнюємо одне одного в процесі досягнення спільної мети.

— Ви говорили й про можливість об’єднання в одну політичну силу таких різних політиків, як Луценко, Гриценко й Яценюк. Це ваша особиста ідея чи ви проводили якісь консультації?

— Ця ідея давно витає. Безумовно, існує попит на третю силу. Будемо вивчати, на яку підтримку суспільства ця сила може претендувати. Будемо шукати точки дотику з ідейно близькими політиками. Робити якісь прогнози дуже складно.

Для країни вкрай небезпечним є як лобове зіткнення Блоку Юлії Тимошенко і Партії регіонів, так і беззастережна змичка цих структур. І в одному, і в іншому випадку бажано мати повноцінну третю силу. Хотілося б, щоб її підтримка вимірювалася хоча б десятьма відсотками. Опора на 3% робить таку силу малоефективною. Оскільки вона повинна, в разі потреби, і підтримати, і протистояти.

Як йдеться у відомому жарті, водій КрАЗу цікавиться дорожніми знаками виключно з цікавості. А уявляєте, якщо їх два? Саме тому є сенс запустити на трасу «Жигулі» з інспектором ДАІ, котрий змусить обох дотримуватися правил. І зробить їх безпечними одне для одного і для оточуючих.

— А ви не вважаєте, що поява такої сили на виборах серйозно вдарить по шансах «Нашої України»?

— У «Нашої України» немає жодних шансів залишитися серйозною політичною силою. Вона неминуче перейде в розряд політичного дріб’язку.

Віктор Андрійович сам зруйнував 14-відсотковий блок і в результаті отримає (у кращому разі) дві-три сили з підтримкою в 3—4%. У цьому разі йтиметься не про політичних гравців, а всього-на-всього про пересічних учасників біржових парламентських торгів.

Якщо почнеться кампанія, я особисто ставитиму виборцям тільки одне запитання: з ким «Наша Україна» збирається створювати коаліцію? З БЮТ? Тоді навіщо було її руйнувати? Із ПР? Тоді навіщо було брехати?

Відсутність чіткої, чесної, прийнятної для суспільства відповіді є очевидною. Настільки ж очевидною є загибель «НУ» як самостійної, реальної, демократичної сили.

— Тоді навіщо ви боретеся за відтворення коаліції? Вона ж цілком очевидно є нежиттєздатною.

— Потрібно називати речі своїми іменами. Якщо подібне й трапиться, йтиметься про серпентарій однодумців. Але це краще, ніж хаос.

Взагалі мені найменше хотілося б говорити про вибори. Я сприймаю їх як загрозу для країни, і розглядати ступінь і форму своєї участі, а точніше, співучасті, у такому процесі мені не дуже приємно.

— Отже, ви готові відмовитися від участі в достроковій ви-
борчій кампанії?


— Якби це залежало тільки від мене, я із задоволенням на них не пішов би. Але стосовно команди і своїх виборців це було б неправильно й нечесно.

— А ви свідомі того, що рівень довіри до цієї команди та її лідера сьогодні не дуже високий, і ваші шанси домогтися успіху самотужки надто малі? Первісна ідея — зробити «Самооборону» точкою опори для молодих регіональних лідерів, своєрідним прихистком здорових нонконформістських сил і поготів провалилася...

— «Народну самооборону» замислювали як громадсько-політичний проект, покликаний підняти людей на опір політичній корупції і здатний урівноважити авантюризм одних і реваншизм інших. Головні завдання, які ми перед собою ставили, — домогтися проведення дострокових виборів і покласти край війні між БЮТ і «Нашою Україною». Із цього погляду даний проект був успішним.

Але ми розуміли, що дострокові вибори для нас — форс-мажор. По-хорошому, було б корисно один-два роки попрацювати в опозиції, поставити на ноги місцеві структури, обрости м’язами й мізками.

Відверто зізнаюся, за рік, що минає, я був позбавлений можливості займатися розвитком нашої сили, оскільки зосередився на міністерській роботі. На жаль, у фракції не знайшлося гарного організатора, який зайнявся б партійною розбудовою. Штаби «Самооборони» по суті були законсервовані й не використовувалися для розвитку.

Що ж до низьких рейтингів «Самооборони», то вони можуть свідчити про те, що її історична місія завершена. Її поява дала змогу створити демократичну коаліцію, давши країні ще один шанс. Повторно в ту саму річку не ввійдеш.

— Тобто можна казати про завершення проекту «Народна самооборона»?

— Якщо говорити про неї як про політико-повстанський проект, гадаю, так. Базовою силою «Самооборони» є партія «Вперед, Україно!». Напевно, є сенс розвивати саме цей проект, опорою якого має стати середній клас.

Сьогодні багато хто каже про розчарування в суспільстві, і особисто я вважаю це позитивним моментом. Мені здається, саме зараз настає момент, коли можна достукатися не лише до сердець, а й до розуму людей. Коли ідеї важитимуть не менше, а більше, ніж прізвища.
— А якщо людина на прізвище Ющенко заявить про створення чергового широкого блоку демократичних сил, зніме слухавку і запропонує Луценкові місце першого номера у списку?

— До широкого блоку «НУ—НС» входять дев’ять партій. Щоб захистити інтереси дрібніших партій від свавілля більшої (якою є «Наша Україна»), було створено політраду. Тобто демократичний механізм захисту інтересів і прав усіх учасників об’єднання. І що? «НУ» із власної ініціативи, в односторонньому порядку, за одну ніч знищує коаліцію. При тому, що нашоукраїнці аж ніяк не становлять більшості фракції. Коли представники інших партій висловили цілком законне обурення, пролунала дуже проста відповідь: «Ви повинні звикнути, що «Наша Україна» диктуватиме свої умови. Бо ми — партія Президента!». Мати справу з такою політичною силою не вважаємо за можливе. Можна бути ідеалістом, але дурнем — дзуськи!

— Але першим розвалювати коаліцію почав представник «Самооборони» Юрій Бут. Хто, якщо не секрет, вам його нав’язав?

— Мені його запропонував один із церковних ієрархів. Річ у тім, що в низці регіонів стосунки між прибічниками «Нашої України» і УПЦ Московського патріархату були добряче зіпсовані. Особисто я підтримую рівні стосунки з керівництвом усіх християнських концесій, і ми в «Самообороні» вважали своїм обов’язком відновити нормальні стосунки між церквами. Передбачалося, що громадянин Бут внесе в цю богоугодну справу свою посильну лепту й увійде до відповідного профільного комітету. Але Зварич чомусь записав його в правовий комітет, у заступники до Ківалова. А потім він під диктовку Балоги і, можна припустити, в обмін на певні обіцянки вчинив акт зради.

— Юрію Віталійовичу, що ви все «Балога» та «Балога». Президент не несе відповідальності за те, що відбувається?

— Як головний менеджер країни Ющенко відповідає за те, що він ухвалює рішення, спираючись на одне-єдине джерело інформації. Він відповідає за те, що перетворив Балогу на всевладного ляльковода. На цьому місці міг би опинитися й інший, більш-менш талановитий авантюрист. Але в тому, що безконтрольний авантюрист узагалі з’явився на цій посаді, — пряма вина Президента. Інші помилки глави держави, доки я є міністром внутрішніх справ, обговорювати не можу...

Знаєте, відразу після виборів-2007 у нас із Віктором Андрійовичем відбулася доленосна розмова, котра, очевидно, внесла остаточний розлам у наші стосунки. Сказав я дослівно таке: «Вікторе Андрійовичу, може, не варто так рано і так багато думати про другий строк? Адже в складі нової коаліції «НУ—НС» — БЮТ можна ввійти в історію Президентом Майдану, ЄС і НАТО. А можна, якщо триватиме протистояння в демократичному таборі, стати відповідальним за крах надій...». Такий підхід було названо непатріотичним і некомандним.

Відбулася банальна підміна цінностей. Замість ідеалів Майдану, замість мети стати повноцінною частиною Європи ми дістали інші ідеали та іншу мету — другий термін Ющенка без Тимошенко. Якщо працевлаштування вождів стає головним командним завданням, то бути членом такої команди особисто мені немає чого.

Президент міг і повинен був піднятися над сутичкою. Але він став активним її учасником. На мою думку, уже після київських виборів він повинен був відправити Балогу у відставку, узяти з Тимошенко зобов’язання зберегти конституційний статус-кво і продовжувати працювати в цій команді. Заради країни. Він цього не зробив.

Це вже не той Ющенко. Мені дорікають, що я перестав його підтримувати, називають ледве не зрадником. Не я зрадив — він змінився. І, скажу чесно, мені від цього гірко.

Якось я сидів на дні народження Президента в оточенні людей доволі різних, але однаковою мірою пов’язаних із Майданом. І мені здалося, що всі ми однаково відчуваємо ніяковість. У ролі своєрідного тамади на святкуванні виступала людина, до якої я добре ставлюся, але яка зробила свою кар’єру в радянську епоху. Перед кожним тостом він розповідав анекдоти — про комсомол, колгоспи, доярок, довгоносиків. А тости звучали про велику Україну, про національну єдність. І звучали вони з вуст Черновецького і Богатирьової.

Я ловив себе на думці: все що відбувається нагадує мені сцену з фільму про Александра Македонського. Цар бенкетує з переможеними персами, вбраними в золото і шовк. Його соратники, одягнені в туніки і кольчуги, запитують вождя: «Александре, чому за бенкетним столом ми сидимо далі, ніж ті, кого перемогли?». Він їм відповідає: «Вдягайте шовк, прикрашайте себе золотом. І сідайте ближче...»

Віктор Андрійович останнім часом категорично не сприймає права на власну позицію. Відтоді, як він оселив у себе в мізках Балогу, там більше ні для кого не залишилося місця.

Жванецький дуже точно помітив: «Кінець будь-якого правителя починається тоді, коли тінь придворних карликів стає довшою за його власний зріст». Від імені вождя сьогодні правлять карлики. Іноді за його волею. А частіше — проти неї.

— Якщо все це так, то порядна людина на вашому місці повинна була піти у відставку.

— Піти в ім’я чого? Що і кому я повинен довести цим вчинком? Чому я повинен сприяти можливому приходові свавільника без моральних і правових гальм? Або тимчасового правителя, який слухняно виконує чужу волю? Уявіть собі в цьому кріслі людину, котра підігрувала б тому ж Пукшину, який дозволяє собі диригувати суддями. Уявіть Гелетея, готового кидати свій невеличкий (слава Богу) підрозділ на штурм об’єктів, що охороняються іншими силовими структурами. У такій ситуації залишати настільки відповідальну посаду було б не те що нерозумно, а просто небезпечно.

Представники різноманітних політичних сил по-різному ставляться до людини і політика Луценка. Але, повірте мені, визнають, що на вчинки міністра Луценка впливають правові і моральні обмежувачі. Людина, не пов’язана такими обмеженнями, небезпечна для країни. Хоч би чиїм висуванцем вона була.

Так, без нормальної підтримки прокуратури діяльність МВС не настільки ефективна, як мені б того хотілося. Я прийняв пропозицію повторно посісти посаду міністра внутрішніх справ без особливого ентузіазму. І тільки тому, що дістав від Президента чіткі гарантії зміни керівництва Генеральної прокуратури. Я ж не з доброго дива вніс проект постанови про висловлення недовіри Генеральному прокурору. Але Президент своєї обіцянки не виконав.

— Тож чи був сенс залишатися?

— Був. Був сенс залишатися заради істотного зниження смерт-
ності на дорогах, заради помітних успіхів у боротьбі з обігом наркотиків, насамперед трамадолу. Заради зменшення обсягів дитячої злочинності, кількості злочинів на расовому ґрунті. Ми домоглися подвійного збільшення зафіксованих випадків давання хабарів у великих розмірах.

На мій погляд, органи МВС зібрали достатній матеріал щодо зловживань у Києві, Харкові, Закарпатті, Криму, який повинен був підштовхнути прокуратуру до рішучих дій.

— Але не підштовхнув, і яка користь від ваших стахановських показників?

— Прокуратура потребує серйозних змін. Йдеться не тільки про персоналії. Вся правоохоронна система потребує системних змін, причому закріплених законодавчо. На сьогоднішній день ми маємо радянську міліцію і радянську прокуратуру. Держава ж спокійно це споглядає. Адже рішення ухвалюються тими, хто щоранку бачить у дзеркалі «морду в пуху».

Знаєте, коли секретар Ради Національної Безпеки (який, насамперед, є координатором дій силовиків) востаннє проводив нараду з керівниками структур, відповідальними за боротьбу зі злочинністю? У 2006-му. Один раз нас збирав Порошенко, один раз Кінах. Усе! Хіба це не показник?

Інший приклад. З 50 законопроектів, конче потрібних для того, щоб адаптувати нашу міліцію до сучасних європейських вимог, розглянуто тільки один — про дорожній рух.

Геннадій Москаль і Святослав Олійник внесли цілком розумний законопроект про альтернативну підслідність. Відповідно до нього, співробітник будь-якого правоохоронного органу має право доводити до кінця будь-яке розпочате ним розслідування. Зрозуміло, під пильним наглядом прокуратури. Чому міліція повинна віддавати хабарника прокуратурі, а контрабандиста — СБУ? У чому логіка?

Скільки було розмов про те, що міліція не в змозі вести слідство! Під нашу юрисдикцію рік тому передали всі справи про убивства. Міліція чудово з цим справилася, довела спроможність упоратися з величезним масивом складних справ. Наше слідство, яке веде близько 450 тисяч кримінальних справ, легко потягне ще і 20 тисяч справ про посадові злочини, які сьогодні перебувають в органах прокуратури. Сумніватися у відповідних можливостях МВС немає підстав.

При цьому прокуратура (як випливає зі світового досвіду) повинна наглядати за законністю в ході попереднього слідства і підтримувати обвинувачення в суді.

— Уявімо собі, що Партія регіонів і БЮТ усе ж створили парламентську більшість. Ви готові бути міністром внутрішніх справ у такій правлячій коаліції?

— Якщо така коаліція буде створена, то було б доречно висунути на керівні посади в силовий блок тих, хто до цієї коаліції не входить. Віддані цепові пси чергового режиму на цих посадах небезпечні для країни.

— Зрозуміло, «Самооборона» до такої коаліції не ввійде. Принаймні тому, що її повинні формувати фракції. Але голосувати разом із коаліцією їй ніхто не заборонить...

— Позиція «Самооборони», на мій погляд, якісно відрізняється від позиції «Нашої України». «Самооборона» не прогулює пленарні засідання на знак протесту. Вона голосує або «за», або «проти». Голосує проти закону про кримінальну відповідальність за незаконний розпуск парламенту, тому що таке рішення є не стільки правовим актом, скільки механізмом психологічного тиску. Водночас голосує за закон про тимчасові слідчі комісії, пам’ятаючи про слова Ющенка п’ятилітньої давнини, коли він говорив, що без ТСК демократія неможлива.

— А якщо на розгляд парламенту буде внесений проект конституційних змін, які обмежують президентські повноваження, «Самооборона» проголосує «за» чи «проти»?

— У «Самообороні», наскільки мені відомо, є один політик, котрий давно і послідовно обстоює потребу існування сильної президентської влади. Йдеться про Тараса Стецьківа, який вважає, що глава держави, наділений серйозними повноваженнями, є гарантом суверенітету. Всі решта — прихильники парламентсько-президентської моделі. Щоденний контроль парламенту за діями ключової фігури, якою повинен стати прем’єр, набагато кращий за всенародний — але раз на п’ять років! — контроль за повновладним Президентом.

Особисто я підтримую уточнення Конституції, згідно з яким зберігалося б всенародне обрання Президента, але більшість владних важелів переходила в руки парламенту й уряду.

І чим швидше це відбудеться — тим краще. Боротьба за табуретку осточортіла всім, включаючи здобувачів..

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Громадянська позиція»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Тільки осягнувши минуле, люди будуть здатні на пророцтва, що спрямовані в майбутнє”
Дмитро Волкогонов

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.