Аратта - На головну

21 жовтня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Eujuicers.com.ua - интернет-магазин соковыжималок
Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Юрій Батулін: «Хочеш жити – опануй науку про здоров’я, а не лікування»

Медицина 43731 перегляд Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 18.11.2008 | Всі публікації | Версія для друку

Юрій Батулін: «Хочеш жити – опануй науку про здоров’я, а не лікування»
Сьогоднішній наш гість колись врятував себе. Пізніше він зцілив десятки пацієнтів, у тому числі онкохворих, перед невиліковністю яких офіційна медицина виявилась безсилою.

Наш співрозмовник Юрій Батулін – академік Міжнародної академії біоенерготехнологій, доктор філософії в галузі парапсихології, онкодослідник. Приводом для зустрічі послужила сенсаційна книга «Одкровення двох, що перемогли рак. 15 років потому». Утім, попередні книжки Батуліна «Учу жити без ліків» і «Енциклопедія самозцілення» не менш революційні. Вони конкретні, правдиві й прагматично-корисні, воістину рятують людей, тому що складаються з перевірених порад, рецептів, методик, які можна застосовувати індивідуально, а також із описів доль тих, хто, незважаючи на невтішний діагноз, живі донині.

Нова праця киянина Юрія Батуліна написана разом з його підопічною – архітектором із Росії Людмилою Хавіковою. У різні роки обидва автори, визнані невиліковними, змушені були самі шукати вихід із критичної ситуації щодо власного здоров'я. На сторінках книги вони намагаються змінити існуючу в суспільстві думку стосовно «невиліковності» й «безнадійності» хворих, у тому числі онкологічних. Читач має змогу простежити увесь шлях безлікарського самолікування: від виписки з престижного онкоцентру до рятування від недуги; ознайомитися з переліком прийомів і засобів, застосовуваних при самолікуванні, методів біоенергетичного і психологічного впливу.

На прикладі інших тридцяти хворих (із різними захворюваннями) у книзі показано можливості людини з відновлення власного здоров'я методом безлікарського самолікування.

Цікаво, що одна з авторів «Одкровень» Людмила Хавікова, яка мала тавро «невиліковної», після того як позбулася за допомогою парапсихолога фатальної «перспективи», здобула дві нових освіти (психологічну й медичну), тепер успішно допомагає «приреченим» хворим.

Долю Юрія Батуліна визначив нещасний випадок на армійських навчаннях. 25-річний офіцер-танкіст був тяжко травмований, вердикт лікарів: ушкоджена центральна нервова система, неминучий прогресуючий параліч, що призведе до повної нерухомості. Від цього моменту біографія Батуліна набуває ознак напруженого трилера. Звільнення з армії колишнього вихованця дитбудинку означало життєвий крах. Тому Батулін узявся за медичну самоосвіту і власне здоров'я, яке тануло на очах. Навіть захопився авантюрою: вступити до Військово-політичної академії імені Леніна. Закінчивши її, можна було на якийсь термін відсунути загрозу дострокового звільнення зі служби. Задля реалізації задуманого «загубив» медичну книжку з діагнозом. За допомогою виснажливих тренувань навчився маскувати захворювання. Пройшов медкомісію. Склав «на відмінно» вступні іспити, зарахували. Це була перша перемога над собою. В академії (одному з найпрестижніших ВНЗ у СРСР) ґрунтовно викладали філософію, психологію, педагогіку, логіку, естетику, етику. Закінчив її з відзнакою. На довгі роки став головним «піддослідним кроликом» у власній дослідницькій програмі «Можливості людини в екстремальних умовах».

У статусі невиліковного прослужив у армії 33 роки, зокрема на ЧАЕС як ліквідатор «хапонув» шалену дозу радіації. У званні полковника пішов у відставку з репутацією одного з найавторитетніших парапсихологів пострадянського простору.

Автори «Одкровень» вважають, що досвід у лікуванні раку не менш цінний для суспільства, ніж підкорення гірських вершин. Спроба офіційної медицини піднести переможний прапор над піком захворювань (раком) у XX ст. не вдалася. Обраний маршрут (метод лікування) виявився невдалим, іншого (альтернативного) обрано не було. Онкохворим набридли обіцянки науки, їм потрібна практика з позбавлення від захворювань. Ю. Батулін це знає не з чуток. Він не нав'язує власного погляду на проблему, а викладає своє бачення. Не агітує, а пропонує досвід першопрохідника, щоб зменшився смертельний ризик тих, хто йде за ним.

– Юрію Павловичу, подейкують, що Ви інопланетянин. А хто Ви насправді?

– Дати конкретно відповіді я і сам не можу. Був вихованцем дитбудинку, рано втратив батьків. А журналісти так жартують наді мною тому, що не в змозі зрозуміти, ким я є насправді. Закінчив військово-політичну академію в Москві, вважався не поганим політологом-аналітиком. Доктор філософії в галузі парапсихології. Мій науковий коник – теорія матеріальності думки, практичний – дистанційний вплив на живі об'єкти. В Україні мене більше знають, як професіонала альтернативної медицини, онкодослідника, психолога. Моя пристрасть – поезія. Заради хворих, довелося стати письменником.

Отож самі вирішуйте, хто я. Але те, що не інопланетянин, – знаю точно. Недавно повернувся з Карелії, де знайшов будинок, у якому вмирав батько-фронтовик (усю війну воював в складі Північного флоту).

– Юрію Павловичу, Ви є апологетом самолікування. У чому його сутність?

– Під самолікуванням маю на увазі дії хворого із позбавлення від захворювання безлікарським способом.

З погляду офіційної медицини самолікування – авантюра, з позицій недужого – розумна необхідність. «Якщо до тридцяти років ти не став для самого себе лікарем, ти наблизив свою смерть»,– стверджує давньоіндійська мудрість.

– Чи має сенс займатися самолікуванням, якщо існує організована і налагоджена медицина?

– Роль медицини в житті людини незаперечна, але перебільшена. Лікарська терапія поставила себе над хворим, не піклуючись попередньо нагадати йому, що відлучає його від Природи, де він перебуває на медичному «обліку», як решта живого світу.

Збільшується диспропорція в розвитку наукової медицини і лікувальної практики. Перша підбадьорює людство щорічними відкриттями, друга наближається до глухого кута. Наплодивши (інакше не скажеш) понад 200 тисяч хвороб, наукова медицина, таким чином, позбавила лікарську терапію можливості відстежувати тенденції, які виникають під час лікування хвороб. Відбувається звичайна комерція: чим більше хвороб, тим більше потрібно ліків, отже, прибутки фармацевтичних корпорацій просто фантастичні.

Список офіційних ліків перевалив за 200 тисяч. Які з них небезпечні для здоров'я, які терпимі, чим відрізняються за впливом на організм індивіда, певно, не знають ні лікарі, ні фармацевти.

Хворий виявився заручником системи лікування, де лікар є заручником ліків. «Арифметика» проста. Коли ліки не допомагають, медицина безпорадна. Коли ліки шкодять хворому, лікар – потенційний злочинець. Нині це багато хто розуміє, тому відмова від ліків не рідкість.

Я розглядаю проблему здоров'я і ліків з позиції альтернативної медицини. Та це не означає, що Батулін – безкомпромісний супротивник лікарських засобів. Навпаки, він за ліки, але за ті, що несуть хворому системне полегшення, не порушують функцію органів, не пригнічують психіку та імунітет. Не вносять хаосу в біохімічні процеси клітки. На жаль, таких ліків немає.

Лікарська медицина – гігант за структурою, а не за лікувальними можливостями. Вона відучила людину піклуватися про власне здоров'я, перетворила на раба хімічних засобів лікування. Ні для кого не секрет, що багато хвороб потужніші від існуючої системи лікарського лікування. Приклад цьому – рак.

Численні обіцянки світової науки і медицини покінчити з цим захворюванням до кінця XX століття залишилися обіцянками, заявлені ліки від раку – звичайною рекламою. Вигравши вікове єдиноборство з медициною, рак упевнено переступив поріг нового тисячоріччя і продовжує прямувати по планеті, відвойовуючи життєвий простір не тільки в середовищі здорових клітин людини, а й здорової частини людства. Лише наївні в цих умовах можуть очікувати від медицини дива. Надія не повинна вмирати. Але мільйони хворих, які передчасно залишили землю, також сподівалися на обіцяне «диво».

Тривалі обіцянки без реалізації – ніщо інше, як обман. А хворих гріх обманювати. Їхня свідомість мечеться в пошуку безпечнішого лікування.

– Ви див не обіцяєте?

– Я роблю те, що можу. Свідченням цьому є мої книги, де я скрупульозно відстежую ситуацію в сфері здоров'я, зокрема онкології.

Що в ній змінюється? Який настрій у суспільстві? Як зростає інтерес у людини до різновидів «само...» – до самореалізації, самолікування, самовідновлення...

Якщо зростає, чому? Через погану медицину?

Виявляється, народ тягнеться до нового. Епоха Водолія активізувала праву півкулю людини, яка відповідає за сприйняття й аналіз інформації тонкого плану. Люди тягнуться до природи, кармічного, тобто до «само». Їм не вистачає паранормальної інформації. Гріх не допомогти людям інформацією з цієї царини. Ми втратили час. Не дали людям потрібних знань. І я причетний до цього. Працюючи в ядерній системі, довгі роки був «закритим» для ЗМІ. А потрібну для людини інформацію не можна секретити, тим більше про здоров'я. Її треба давати батькам, щоб вони передавали дітям.

На моєму ювілеї в Будинку кіно на сцену піднялися семеро жінок (число вилікуваних Батуліним обчислюється десятками.– В. К.), які страждали різними видами раку – нирок, печінки; кишковика, щитовидної залози, лімфосистеми, матки, яєчників. Що я хотів цим показати Україні? Те, що списаний медициною онкохворий здатен відновитися за рахунок «само». Пацієнти, яким медицина пророкувала жити від двох тижнів до півроку, живуть 3–5–7–11–15 років. Навіть при фатальному діагнозі: раку печінки. Це викликає радість і гордість. Бажаю цим людям жити ще мінімум пів ста.

Я не лікар, а експериментатор. Я не лікую і не хочу лікувати рак. Він мені зовсім не потрібний. Але мені цікаво, я фанат.

Тяга людей до «само» підсилюється. Люди не бояться мати справу з онкодослідником, значить вірять. Хіба це погано? Якщо хворі виживають без ліків, значить, ми з ними на правильному шляху. Їхня радість – моя радість. Ми одержуємо результат, тому що працюємо в унісон.

– А як реагує офіційна онкологія?

– Як реагують прогресивно налаштовані онкологи, знаю. Як реагує онкологія – не в курсі. З першими я знайомий, з другою – ні. З офіційної онкології я нічого не запозичаю, у мене своя, приватна, онкологія. Не бійтеся цього слова. Ми всі у певній мірі приватники. Все, створене людиною, від кам'яної сокири до космічного корабля, результат приватної теорії і практики індивіда.

Медицина – колективна наука. Там приватнику не дадуть «розбігтися». Якщо навіть він і «рвоне», як на стометрівці, його швидко зупинять. «Само», у рамках лікарського лікування не прийнятне. Лікар не може молитися двом богам.

Лікарська система розвивається однопланово – більше ліків. Чим їх більше, тим швидше людина заганяється в «хроніку».

В основі альтернативних програм (авторської зокрема) покладено принцип не лікувати, а відновити, тобто повертати хворий організм до природи.

У клініці лікують ліками хворий орган, уражаючи водночас інші. І ніхто з фахівців не вигукує: ах, що ми накоїли! Звісно, накоїли. Людину поставили під удар: чекай, коли і де проявиться.

Філософія самозцілення необхідна суспільству. Її тільки починають розуміти і приймати. Але процес уже пішов.

Наприклад, книга «Одкровення двох, які перемогли рак» є в бібліотеці Путіна, отримана лист-реакція від Людмили Кучми, інших відомих людей. Тобто важливість самолікування, як методу відновлення здоров'я, починають визнавати, як унизу, так і нагорі. Хоча, за логікою, нагорі повинні менше визнавати.

– Чому?

– Там гроші. Багаті сподіваються на закордонну медицину. У розумінні наших людей, краще там, де нас немає.

На жаль, а може на щастя, гроші не лікують.

Система лікування онкохворих на Заході та ж, що і у нас: операція, хіміотерапія, опромінення, гормони, наркотики. Діагностика лише краща, ліки свіжіші, палати просторіші та культура поводження з хворими вища.

За останні роки спостерігається великий відтік в альтернативну медицину хворих і в США. Не випадково ця галузь стала посилено фінансуватися.

Через менталітет, традиції слов'яни ближче від інших до «само» і природного лікування. У нас цього мають навчатись іноземці, а не ми в них.

– Мене дивує, що цивілізація швидкими темпами розвивається, що дедалі більше видатних лікарів має можливість заявляти про себе, а людство, як хворіло, так і хворіє, причому хвороб на нашу голову все більше (один СНІД чого вартує). Чому?

– Дійсно, цивілізація технологічно прогресує у всіх сферах, а здоров'я людей гіршає. Виходить, що сучасник не хоче дивитися в корінь і сам собі риє могилу. Є сто наук, але серед них немає головної для людини – науки про здоров'я.

“А медицина?” – заперечать її прихильники. Медицина – наука про лікування.

Через відсутність науки про здоров'я людина безграмотна щодо себе. Вона звертається до лікаря, коли припекло (тобто відбувається руйнація. Зруйноване не завжди піддається відновленню.

Медичне лікування – це атака ліків на організм. Атака – явище тимчасове, а відновлення організму вимагає системи. Іноді довічної.

Система повинна бути збалансована спочатку в голові: правильне ставлення до природи, до себе, до дійсності. Потім у тілі: змінене харчування, очищення організму, відновлення порушеної рівноваги з природою (баланс).

Баланс – це частотний резонанс організму з природою.

Для людини цей процес не помітний. Це я знаю по собі, тому що з 25 років «сиджу» на самолікуванні, живу без ліків, учу цьому інших. Знаю точно, випадковість не лікує, лікує система.

Послухайте жінок: «Гладшаю, значить неправильно харчуюся. Сідаю на дієту». Сіла. А в голові думка: «Скинути б зайві кілограми». Хіба це програма?

Програма – це одкровення із собою: «Куди себе загнала? Що далі? Не хочу хворіти. Звідкіля така злість на себе і навколишніх, роздратування, непевність у собі?».

Я пояснюю: «Розбалансоване харчування призводить до зашлаковування судин, їхнього звуження. Частіше вимірюй тиск – можлива гіпертонія, пухлинні захворювання. Будь уважна, якщо раніше, щоб вийти із себе, треба було, образно кажучи, п'ять балів напруги, тепер досить двох. Можуть початися стреси. Ти борешся з жиром і животом, забувши про голову».

Причому голова, якщо пухлина в грудях? Телефонують з Москви: «Допоможіть. У 22-літньої дівчини пухлина молочної залози». – «Медицина втручалася?» – «Біопсію робили». – «Погано». Приїхала хвора татарського походження. Починаю розбиратися, звісно, не з пухлини, її не можна чіпати, не з'ясувавши причини захворювання. Розписую піфагорів графік, жартома запитую: «Тебе ніхто відьмою не називав?» – «Чому ви про це запитали? У мене баба – справжня відьма. Ми стільки прокльонів наслухались через неї, що я через це не живу з батьками». Кажу: «Це не допоможе. Ти від народження наділена цими якостями. На матір не перейшло, а онучку «зачепило». На бабу не ображайся, вона не винна».

Природа наділила дівчину магією. В цьому немає нічого поганого, якщо вміло користуватися природним даром.

Але коли були отримані результати нейро-комп'ютерної діагностики: «виявлено високий ризик розвитку неконтрольованих процесів», я був збентежений. Підсвідомість дівчини заполонила негативна енергія. Пухлина на молочній залозі була наслідком її кармічного, психічного і душевного стану, а не з причини похилого віку чи поганих судин. Вартувало медикам радикально втрутитися в пухлину і наслідки були б непередбачені.

Якщо зняти напруження в організмі, вирівняти психологічний стан, пухлина може не «вистрілити», а зупинитися в рості, а за стабільно сприятливих умов навіть зникнути. Варто її порізати, не розблокувавши підсвідомість, шість місяців – і дівчини може не стати.

Сама вона на підсвідомий рівень не зможе вийти, їй потрібна допомога, а медицина підсвідомістю не займається. Тому багато онкохворих потрапляють в екстремальну ситуацію.

Із безлічі висловлювань світил онкології наведу слова професора з Росії Олександра Синякова: «Ні радикальна операція, ні променева терапія, ні хіміотерапія, спрямовані безпосередньо на знищення злоякісної пухлини, не здатні ліквідувати схильності організму до розвитку раку. Усе це надпотужне лікування не може захистити організм від виникнення рецидивів пухлини, більше того, певною мірою сприяє цьому, бо різко знижує імунні реакції».

Медицина майбутнього починатиметься не з фізики людини, а з психіки. Без психолога рак невиліковний, це доведено дослідницькою практикою. Шкода, що в онкоцентрах з хворими психологічно не працюють.

– Недавно я купив книгу «Люди і демони», автор – священик Родіон, ці працю благословили двоє церковні ієрархи. У книзі стверджується, що всі екстрасенси, біоенерготерапевти, знахарі, цілителі – від сатани, церква їх не визнає категорично. А хто ж у такому випадку Ісус Христос, пророки, апостоли, святі як не біоенерготерапевти? Якою є Ваша точка зору з цього приводу?

– Моя точка зору з цього питання викладена в книзі «Енциклопедія самозцілення» на прикладі цілительської діяльності Христа.

Від постулату священика Родіона (всі екстрасенси і біоенерготерапевти – прояви диявола) віддає середньовічним єзуїтством. Церковникам легше, вони догмами оперують. Так вкорінилося з моменту появи перших релігій.

Вони відмахуються від очевидного: енергетика людини – частина Природи. Хто наділяє нею людину? Бог.

Справа Бога, кому дати більше енергії, кому – менше, але ніяк не служителя, котрий нічим не відрізняється від простих смертних. У магазині енергія не продається.

Якщо Бог наділив конкретну людину підвищеними здібностями, значить, так треба. Як можна говорити, що це від диявола? Диявол не наділяє можливостями і здібностями людину, наділяє Бог, який дає людині життя.

Зрозуміло, що церковним діячам не хочеться мати конкурентів у лікуванні хворих, але вони повинні бути більш увічливими до енерготерапевтів, бо мають справу не з дияволом, а людиною. Причому вельми освіченою. Заради Бога, лікуйте.

Папа Римський проголосив, що Ватикан дозволяє, щоб у церквах «виганяли бісів». Але яке за цим підґрунтя? Поширюється це на католицькі храми, тобто прибуток від лікування повинні одержувати саме вони. У православних церквах давно вже, образно кажучи, ганяють бісів в усі боки.

Нікому не хочеться віддавати владу над людиною. Це вічна боротьба.
Ісус Христос жодного захворювання не прибирав ліками.

Згадайте, як він одного разу йшов, а сліпому сказали, що, йде той, котрий усе може. Сліпий попросив: “Господи, допоможи мені”. Ісус зупинився і запитав: «Віруєш?» – «Їй, їй, Боже вірую». – «Тож буде тобі по вірі». Він простягнув руку, торкнувся ока сліпого і той прозрів. І таких прикладів десятки. У 80-х, перелопативши купу релігійно-філософських джерел, я написав роботу про лікування хворих Ісусом Христом. Усі Його дива – біоенергетичні. Не даремно американці називають Христа екстрасенсом номер один. А в нас?

На синоді в радянський час людей, наділених енергією, оголосили шарлатанами, шахраями тощо. А ці люди рятували хворих. Гріх так ставитися до обдарованих Богом добродіїв.

З появою телепередачі у Росії й Україні «Битва екстрасенсів», критики притихли. Напевно, соромно стало за минулі образи.

Я свої можливості знаю. При необхідності можу «дістати» людину на окраїні Києва й в Америці. Але не збираюся це комусь демонструвати. Цінителями моєї енергії визнаю тільки хворих. Задовольняти ж цікавість невіруючих у паранормальні явища принизливо.

Якщо людина одержала зверху можливості-здібності, вона повинна їх використовувати гранично морально. У цьому «сіль» впливів. У природі діє закон парності. В ній немає нічого однополюсного.

Коли церковники переконують парафіян: «Екстрасенси від бісів, вони роблять погано», їхніми вустами говорить почуття конкуренції.

Серед моїх знайомих чимало ефективних священників-біоенергетиків. Але, працюючи в Росії, мені доводилося пояснювати механізм їхньої омани.

Ви що, при роботі з людиною не можете зробити погано? Вам природа дала винятково позитивну частину енергії? Такого не буває. Вам дано сан за місцем вашої служби, який зобов'язує вас впроваджувати догми. Мені сан не дали, але Бог дав можливість врятувати себе. Сильніший, досвідченіший той, хто знайшов шлях власного порятунку, а потім почав його передавати іншим людям.

А шарлатанства в нас досить, як у політиці з економікою, так і в медицині з цілительством. Церква – не виняток. Це життя. І, повторюю, боротьба за владу.

Тому про Ісуса Христа ви правильно згадали.

І Анатолій Кашпіровський, і Григорій Грабовий повинні були зробити належні висновки з життя безсрібника Ісуса Христа. Унікальні природні можливості даються людині для того, щоб допомагати стражденним людям безпосередньо, а не розтрачувати їх у сферах, де деформована моральність. Біоенергетика – це вібрації тонкого найделікатнішого плану.

Талановитий вчений в царині природознавства Грабовий забажав стати президентом Росії, а потрапив за ґрати. Забув долю Христа. Сильних боялися раніше, бояться і тепер.

Обманювати народ не можна ні в церквах, ні в держустановах, ні лікарям, ні журналістам. Народ беззахисний. Хто дає людині правду, одержує задоволення, через позитивні енергетичні вібрації. Неправда повернеться чорною інформацією. Карма для всіх однакова.

Усвідомивши все це в ході боротьби за земне існування, я не хочу робити погано, щоб мені не було гірше. При будь-якій можливості намагаюся допомогти людині, чим можу.

Вище згаданій дівчині з пухлиною зробив усе, що від мене залежало. Ми добралися до істини, тепер вона виконує програму, а можна було б поставитися до неї стандартно: «Ось тобі трави, пий». Це неправильно.

Трави впливатимуть на її «матерію», а суть у «високому ризику розвитку неконтрольованих процесів». Це з галузі психіки, спадковості. Цього ніхто не зніме, крім неї самої. Але в хворої немає необхідних знань. Її треба навчити, як це робити. Потрібен перший поштовх, у вигляді біоінформаційного впливу, щоб зняти комплекси (страх бабусиних чарів, страх пухлини тощо). Придасться і церковна медитація. Після цього по справжньому запрацює і спеціальна програма на основі нейро-комп’ютерних технологій. Програма – безлікарська, медицині не вигідна.

– Не хочу лізти до Вас у душу, одначе запитаю, які у Вас взаємини з Богом?

– Ви, журналісти зобов'язані лізти в душу, а ми повинні відкривати її перед вами, якщо бажаємо бути відвертими перед читачами. Не ви, то хто?

– Отже, які у Вас взаємини з Богом?

– Прямі: я – Бог. Без посередників.

У моєму збірнику віршів є такі слова:

Вера – это откровение
На кресте и у креста,
Потому и не скрываю,
Что я верую в Христа…


Моє завдання, як психолога, працювати на роз'яснення догм. Неважливо яких: урядових, церковних чи корпоративних. Це, я вважаю, правильний шлях стосовно людини, тим паче хворої.

Догми заважають людям бачити правильний життєвий шлях і виходити на нього. Догматик – це людина, чиє мислення гранично звужене. Догматизм процвітає сьогодні в головах деяких політиків і державних діячів, від яких залежать людські долі в бізнесі, медицині, цілительстві. Релігійний догматизм деяких віруючих переростає часом в утриманство. Сам палець об палець не ударить, щоб допомогти Богу в збереженні порядку на землі, а в Бога просить те, що сам здатен і зобов'язаний зробити. Скоро «Мерседес» із квартирою в Бога проситимуть й ображатимуться, що довго не дає.

Затурканий народ легко піддається на агітацію. Люди часом вірять усьому, допоки їх не обдурять ґрунтовно. Потім не вірять нікому. Віра – справа особиста. Кожному згідно його свідомості.

– У народу виникає тупиковий настрій, особливо коли він дивиться шоу за назвою «Верховна Рада». Ваш діагноз?

– Діагноз суспільства – утрата віри. Навіть у те, у що люди раніше вірили: цього разу ми точно оберемо кого треба…

Винуватий у цьому не парламент, а самі люди, котрі його обирають. Не подобається, не ходіть ви, не голосуйте, черкайте бюлетені зверху донизу. Якщо обираємо кота в мішку, хіба з цього буде щось путнє.

Коли мислячий депутат виходить із фракції, побачивши, що там відбувається, його зрадником вважають. Та він більш чесний і демократичний за інших, тому що зрозумів, що далі так працювати не можна: “я обманюю своїх виборців”.

Коли проти таких депутатів партійні лідери вимагають санкції, вони є страшенними антидемократами. Учора вони колегу називали народним обранцем, сьогодні – він зрадник. Легко паплюжити демократію, коли її немає.

Знову вільнодумців на багаття потягнемо? Не буде людини – не буде проблеми.

Безсмертна банальна істина: який електорат, такий парламент.

Цікавими були останні вибори мера Києва. Мені доводилося відповідати на запитання деяких політиків. Казав їм: “Занадто багато кандидатів з «розкрученими» прізвищами виставляєте – Кличко, Катеринчук, Турчинов, Омельченко… Чи не покриють вони себе ганьбою, коли переможе той, проти кого всупереч усім законам затіяли компанію? Багато хто запевняв: діючий мер не переможе. Навіть відсотки його поразки називали.

Забули, що Київ – столиця, інтелектуальний центр. Тут люди глибше мислять і далі бачать.

Так, не подобається нині в новому старому мерові одне, друге, третє, але люди побачили в ньому струнку прагмата, на тлі інших він дещо зробив для киян: і маківки церков позолотив, довго дотував хліб (не витримав, “поїхали” ціни), великі хури в місто не пускає, щоб кияни не задихнулися від смогу. Віддати б Черновецького в руки гарних аналітиків, але в нього характер від слова «сам»: «Я сам знаю». Теж проблема.

Кияни, як кажуть, без шуму і пилу, залишили на посаді Черновецького, додавши йому натхнення. Але не в цьому основний урок цих виборів. Збито пиху з деяких політиків-базік. Може, дійде до них: славу їм роблять люди, а не вони. Засмучення приносять теж люди – закон парності.

Мене свого часу агітували в політику: «Чому не висуваєте себе, за вас люди проголосують?..». Я казав журналістам: «Не хочу псувати настрій людям і собі». Жартував: “Можна піти в депутати, на засіданнях Ради часу багато – сиди і пиши вірші”.

– Тобто, на Ваш погляд, Верховну Раду безглуздо критикувати, тому що вона повне дзеркальне відображення суспільства?

– Критикувати треба, хоч вона і повне відображення суспільства. Там багато порядних людей і організованих політиків, які розуміють ситуацію і сприймають критику. Вони не хотіли розколу України.

Наприкінці правління Кучми в Україні позначився шлях до єдності. Нехай тендітна тенденція, але була. Зараз Україна перебуває в стані стабільного розколу. Я не маю на увазі територіальний розкол. Це можна, при бажанні, поправити шляхом розумного законодавства. Відбувся розкол у головах людей. Це більш небезпечно, тому що надовго. На його усунення знадобиться період життя двох-трьох поколінь. Підсвідомість людини не підвладна законам. Україна, як та квартира, де проживають родичі, які пересварилися між собою і не здатні зрозуміти, через що посварилися.

Змінити ситуацію може національна програма єдності, за участі політиків, психологів і ЗМІ. Але керівникам держави не до того: не соромлячись народу, вони б'ються між собою за владу і не думають миритися.

Це про них прислів'я: сміх і гріх.
Юрій Батулін з автором
Юрій Батулін з автором
– Розкажіть, чому Ви до одних пацієнтів звертаєтеся на «ви», а до інших на «ти» незалежно від віку. У чому різниця?

– Вібрації звуків «ти» і «ви» різні.

Звуком «ви» керує Меркурій, носій двоїстого (чоловічого і жіночого начала). Тому, певно, і ствердився він у сфері світського (офіційного) спілкування.

Звуком «ти» керує Уран, що вказує на друзів, здатних допомогти в складній критичній ситуації, і не випадково використовується при довірчому спілкуванні.


Відкрийте Євангеліє і побачите, що діалоги між Ісусом Христом і хворими велися на «ти» з обох сторін.

У ході досліджень я помітив: якщо в процесі першого спілкування з пацієнтами з мого боку не відбулося мимовільного переходу на «ти», значить, контакт краще припинити, тому що не прийшла мить необхідної біополевої взаємодії. Допомога, у такому разі, може виявитися недостатньо ефективною.

Здоров'я хворого можна відновити лише за умови повного взаєморозуміння двох сторін, яке ґрунтується на позитивних думках.

– Юрію Павловичу, чому люди, які пройшли тяжкі життєві іспити (холод, голод, війну, в'язниці), згодом довго живуть, причому це не залежить від морального наповнення? Наприклад, великий письменник Солженіцин і сталінський сподвижник Будьонний прожили по дев'яносто років.

– Великий італійський філософ Томаззо Кампанелла прожив 71 рік, з них 35 років провів у в'язницях, де його піддавали страшним катуванням. Чимало подібних прикладів є й у нашій дійсності. Наприклад, відомий вчений і ерудит Лихачов, кіноактор Жжонов, кінодраматург Каплер й інші.

Наука цей феномен не вивчала. У межах програми «Можливості людини в екстремальних ситуаціях» мені довелося торкнутися цієї проблеми.

Чому люди виживали в таборах?

Тому що харчувалися погано. Звучить парадоксально, але це перший факт, який заслуговує вивчення. Самі в'язні цього не знали

Їхнє харчування було на мінімальному рівні забезпечення життя: юшка каша, риба. Ув'язнений був завжди голодний, його організм унікально все засвоював. Людина не «розбещувала» систему травлення, не накопичувала “жирок”, але залишалася в робочому стані. Сьогодні ми цей принцип пропагуємо в зв'язку з захворюваннями шлунково-кишкового тракту.

Харчування – це та основа, завдяки якій люди так довго згодом жили. Вийшовши на волю, колишні репресовані, зокрема Солженіцин, дуже просто і скромно харчувалися. Підсвідомість робила свою справу.

Другий секрет.

Багато хто з «гулагівців» займалися в концтаборах самолікуванням, одним з його пунктів була урина. Інформацію про її властивості вони черпали з літератури Сходу, що була в бібліотеках таборів.

Два вище названих фактори підтримували на фізичному рівні тіло.

Тепер про силу духу.

Дух, моральність, позиція у «політичних» були стабільними.

Людина, ув'язнена за політику, зазвичай залишалась вірна своїй ідеї. Знала, за що страждає. Ідейна стабільність – величезна сила. Репресований ідейно не метався, як наші деякі політики. Наш парламент міцний не ідеями, а слабкий через рукопашні бої і барикади. Поки ще комуністи не відступили від своєї ідеї. Це їх великий політичний плюс.

У репресованих ідея не продавалася. Візьміть, приміром, Левка Лук'яненка. Сидів за ідею, вийшов, працює і з життя піде зі своєю ідеєю. Це міцні люди, їх важко зломити.

Якщо політик відрікся від ідеї, відречеться від будь-чого, тому що у безідейних у голові сумбур. Саме такі, як правило, б'ються між собою. У «гулагівців» була стабільна ідея.

Третій фактор. У «політичних» в'язницях були добрі бібліотеки, природно, у першу чергу добірками літератури класиків марксизму-ленінізму: Чернишевського, Маркса, Енгельса, Леніна, Сталіна, інших. Але було достатньо й іншої літератури: історичної, медичної, лікувальної. В'язні були інформованими людьми.

Четвертий фактор. В ув'язнених було мало повсякденних стресів. Розстріл, природно, був стресом, але останнім. Коли в'язню давали строк, він підсвідомо сприймав це, як програму на певний період життя. Налаштовував себе, у такий спосіб стабілізувалася і підсвідомість. Як не парадоксально звучить, але на лісоповал йшли без стресу: сьогодні, завтра, післязавтра... Емоції сходилися на одному: як відробити день з найменшими витратами сил і здоров'я.

А що нам підносить цивілізація? Щоденний стрес: посадка в тролейбус, наскоки начальника на роботі, нападки дружини чи тещі вдома, кошмари по телевізору... У таких умовах здоровими можуть бути лише шизофреніки. Їм усе до «лампочки».

І останнє.

Коли свідомістю людей опановує якесь об'єднуюче завдання, наприклад, перемогти у війні, у них відкриваються резервні можливості організму. Бувало, що з в'язниць випускали і посилали на передову. Людьми опановувало благе прагнення – здолати ворога. Тоді людина, не зважаючи на індивідуальні якості, вписувалася в природу.

Ви назвали Будьонного. Так він же більше половини свідомого життя проскакав на коні. Ідея – шашки наголо і – уперед на ворога. Якого – для нього не важливо.

Моє дитинство пройшло поруч з конями. При скаканні відбувається унікальний струс організму. Жива вібрація, що приводить у норму всі органи, збуджує апетит, призводить до ейфорії.

– Благотворна вібрація…

– Звичайно. Вібрації на фізичному рівні – саме життя. Зв'язок людини з Богом – це вібрації тонкого плану.

Знання про це повинно зайняти належне місце в суспільстві, але знов-таки багато в чому воно не вигідне науковій медицині: як це енергія і психологія лікуватимуть хворого? А куди тисячі тонн ліків діти?

Були часи, коли люди не мали можливості користуватися ліками, не прагнули потрапляти в медпункти. У потрібний момент уміли витягти себе з екстремальної ситуації. На жаль розучилися. Але учитися ніколи не пізно.

– У кожному з нас живе юнак чи дівчина, які постійно задають насущні запитання, хочуть почути щось головне. Що б Ви їм сказали?

– Юні – молодці, якщо їх цікавлять життєво-важливі питання. Якось один телеведучий в прямому ефірі запитав мене: «Ви, щаслива людина, скажіть, що таке щастя?».

Відчуваю, зараз вогник замигтить (передача закінчувалася), а він тему двогодинну «підкидає». Навскидку відповідаю: «Щастя – це коли я потрібний, я хочу і я можу». Вогник замигтів.

Постулат із трьох пунктів привернув увагу телеглядачів. Довелося пояснювати на зустрічах.

Достатньо один пункт забрати, щастя не буде. “Я потрібний”: хтось – коханій, хтось – матері, дитині і так далі.

Жириновському до одного місця всі. Він потрібен партії, для цього живе. Заберемо пункт «я потрібний», тоді «я хочу» буде ні до чого. Але багато хто хоче, як правило, дуже багато речей. Але без «я можу» «хочу» не відбудеться.

Це важливо в лікуванні.

Хоче хворий вийти зі стану безнадійності – нехай кричить: «Не дочекаєтеся, я можу!». І приступає до справи. Хоче юнак стати багатим – не треба лементу, нехай сам собі доведе – я можу. І працюй, працюй, працюй.

На жаль, багато юнаків і дівчат засвоїли «я хочу», але не можуть засвоїти «я можу». Не вийде в них справжнього щастя, а помилкове щастя – це завуальоване нещастя.

У деяких молодих людей бажання стати багатим превалює над його розумовими, організаторськими і фізичними можливостями.

– Навіть не прагнуть бути здоровими, а хочуть бути багатими…

– Вони через молодість про це не думають, тому що в житті ще не «горіли», але в них це все попереду. У нас з дорослими не менше проблем.

Часом ситуація заганяє людину в глухий кут, а вона не знає, як відтіля вибратися. Не може прийняти рішення, хоча і дуже доросла.

Онкохворій жінці з Росії, заради її видужання, довелося рекомендувати розлучитися з чоловіком, хоча б на рік, заради її спасіння. Медицина від неї відмовилася. Чоловік дуже заважав лікуванню. Розійшлися. Вона жива, людям допомагає.

– А які у них тепер стосунки, вони не живуть разом?

– Знову разом, переїхали в Україну. Коли вона привезла чоловіка до мене, я готовий був знову їм сказати: «Та ви ж йдете в різні боки, не заважайте один одному жити».

Коли люди вступають у другу половину життя (після сорока), вони повинні багато чого змінювати: спосіб життя, ставлення до навколишніх, систему харчування, періодичність обстеження і так далі.

Людина ніби перелагоджується після сорока. Їй необхідно створити внутрішній і зовнішній спокій і благополуччя для себе, а вона продовжує жити, як жила. До 50-55 років у багатьох починаються зміни, все валиться з рук, здоров'я погіршується.

Часто запитують: «Чому стільки розлучень у цьому віці?» Правильне запитання. І розлучення правильні, тому що перед цим було багато чого неправильного.

Неправильний вибір супутника, вимушене звикання, неправильне болісне співіснування, взаємний обман протягом життя. Усьому цьому має прийти кінець, якщо ви хочете жити нормально.

У Китаї чи Тибеті чоловік до шістдесяти років усе кидає, іде далеко в гори, у монастирі, молиться, енергію набирає, тобто він полишає мирське життя, воно йому не потрібне, він хоче побути один на один із природою, він щасливий, коли в ній. А наша сімейна система йде коренями в парткоми і профкоми, тоді ми не мали права поводитися погано (тобто волелюбно), хоча часто мали на це право, бо в родині було погано.

Гляньте на фотографії моїх нинішніх підопічних, це люди під 50-55. Друга категорія – 19-25…

Рак дуже помолодів. За рахунок загубленого покоління, як я його називаю. У них мізерія моральності в порівнянні з батьками. Звідси розбіжність позицій батьків і дітей, а коли ще між батьками – негаразди, коло стає порочним і хворобливим.

«Якщо союз, укладений між чоловіком і жінкою, стає аморальним, він аморальний як для сім'ї, так і для суспільства і держави. І вимагає негайного розлучення. Лише треба позбутись цього ганебного шлюборозлучного процесу».

Ці слова належать Леніну, якого тепер не цитують, хто боїться, хто не знає. А думка про вільну жінку заслуговує на увагу.

– А що буде з дітьми?

– Знову з Леніна: вихованню дітей, народжених від такого шлюбу, повинна допомагати держава за допомогою дитячих установ місячного, тижневого типу.

– Ви підтримуєте цю точку зору?

– Коли ситуація виходить з під контролю двох, то так. Аморальність повинна компенсуватися моральністю.

Про це іноді кажу жінкам, наводжу приклади з життя.

Нині і від японок можна почути (хоча ця нація дуже консервативна): хочу побути рік-два сама, щоб переконатися, чи зможу жити одна (або з дитиною).

У чому секрет?

Коли люди вибирають один одного, вони не знають, чи збігаються їхні біополя, звертають увагу на зовнішність, зріст. «Яке личко симпатичне, мені підходить». А їхні біополя відштовхуються, проте вони цього не зауважують.

Любов – це взаємотяжіння двох біополів. А ненависть – відштовхування двох біополів. Але людей приваблює зовнішній вигляд партнера, квартира, дача, машина. Згодом матеріальне не спрацьовує, спрацьовують біополя, починається велике відштовхування. Кажуть: терпи, ти сам вибирав, сама вибирала (бачили очі, що купували). І терплять. Уже ненавидять один одного (біополя, зіштовхуючись, іскри висікають), але терплять. Накопичують негативну енергію на підсвідомості, що руйнує людину, створює ситуації, як з 22-річною дівчиною, котра «придбала» пухлину і покинула родину через несумісність енергій.

Тим часом наука, медицина біоенергетику не визнають, навіть коли мова йде про Ісуса Христа як цілителя, замовчують про його метод лікування, На обмані, замовчуванні, невір'ї нам не прийти до нормального стану суспільства, якому вкрай необхідне розуміння того, що відбувається.

Тут без преси нічого не зробити. Не було б журналістів, ми б і до того, що маємо, не дісталися.

– Юрію Павловичу, Ви пройшли, як кажуть, вогонь, воду і мідні труби. Вас можна чимось здивувати?

– Дійсно, здивувати мене чимось важко. Але все одно іноді дивуюся. У 1993 році довелося рятувати онкохвору. Її лікували в Центральному Московському онкоцентрі з приводу захворювання печінки і визнали невиліковною. Відправили за місцем проживання, «відвели» їй три тижні життя і запропонували наркотики. Я її рятував, як скарб людства, хоча вона була звичайним архітектором. Періодично виїжджав у Коломну, контролював систему самолікування. Слава Богу, живе 15 років без ліків.

Чудо? Звичайно. Воно полягає в тім, що природа має в своєму розпорядженні «методи» лікування рака, і мені вдалося один з них відшукати.

Я навіть запитував у хворої: за рахунок чого я тебе витяг? Про це написано цілу книгу.

– Що колишня хвора Вам сказала? За рахунок чого Ви її врятували?

– Вона вважає: за рахунок біоенергетичних впливів.

Так, порятунок почався з застосування біоенергетики, але потім було багато чого іншого, що вписувалося в ситуацію.

У книзі «Одкровення двох, що перемогли рак» усе розписано, не боячись бути нескромним, відзначу, що вона має істинно світове значення, у ній уся правда викладена, зокрема справжнє прізвище, ім'я, по батькові, номер палати, і…шлях виходу з тупика.

Якби мені удалося врятувати лише одну хвору, я би мовчав. На одному хворому, навіть найважчому, «погоду» не зробиш. Не повіриш в успіх ні сам, ні тим більше не повірять інші. Але, рятуючи другого, третього онкохворого, мимоволі усвідомлюєш: я можу.

Але це ще не означає, що я лікую рак. І все одно радісно усвідомлювати, що у твоїх руках є один з методів впливу на небезпечне захворювання, яке є в природі.

Але, коли за третім хворим слідує четвертий, п'ятий, десятий, виникає сумнів. Може, все це видимість. Чому саме тобі вдалося відшукати метод, а не іншим, кому це за родом діяльності покладено?

Заспокоюєшся лише тоді, коли переконуєшся, що твої успіхи, – не фікція. Просто інші не шукають «рецептів» у природі.

– Офіційна медицина мовчить?

– Мовчить світова медицина. Існуюча система лікування онкохворих – міжнародна. Тому «наїжджати» на наших онкологів не резон, ображатися треба на систему. Вона введена для всіх і для нас. Можливо, з далеким прицілом.

Реанімується теорія Мальтуса про перенаселення Землі. З'явилася теорія «золотого мільярда», відповідно до якої мільярд найбільш багатих людей здатний себе утримувати. Куди подіти вісім мільярдів?

Рак – масовий відхід людей. Можливо, аналітиками перспектив розвитку планети це захворювання розглядається, як щось вигідне.

– Рак регулює народонаселення планети?

– Хоч і по блюзнірському звучить, але для жорстких теоретиків, це заманливо. Рак – природна смерть. Зростаюча кількість умираючих від раку може викликати жаль у суспільстві, але не викликає невдоволення.

Якщо рятують сотні онкохворих, а вмирають – сотні тисяч, виходить, система існуючого лікування працює більше на смерть, ніж на життя.

Час науці і медицині відзвітувати перед суспільством:

– чому цивілізація рухається уперед у всіх галузях, крім сфери здоров'я?
– скільки мільйонів пішло достроково в землю через хімію й опромінення?
– чому малоефективну систему лікування раку не замінять?
– чому медицина не йде на створення альтернативної системи лікування онкохворих?
– чому науково-медична система неспроможна перед раком?

Мовчати десятиліттями легше, ніж перед народом відповідати.

– Може, існують сили, що негласно керують людством?

– Міжнародні ложі, товариства, альянси. Не будемо називати їх мафією, вони іншого спрямування. Ці організації відслідковують події, планують, впливають фінансово. Це свого роду спостерігачі і координатори. Їхня ідеологія проповідує «закон джунглів» у цивілізації, де мірилом права на життя є великі гроші.

Природний відхід мільйонів життів не вважається чимось страшним. Свідомо розв'язана війна – бо мільярдні прибутки. Чого там охати над онкохворими.

З трибун пафосно говорять, що людське життя – безцінне. Приємна інформація заспокоює маси. Але онкохворий, інвалід невигідний для будь-якої держави. Простіше на нього поставити клеймо – невиліковний (вбивча підсвідома інформація), ніж турбуватися про нього роками.

Я в молодості, не усвідомлюючи, звільнив державу від опіки над собою, узяв функцію відновлення на себе, шліфував протягом життя систему виживання, і прийшов до висновку: людина може і сьогодні жити, як у прадавні часи, тобто за рахунок природи. Тому не можна ставити хреста на так званих невиліковних і безнадійних. При усвідомленні ситуації, наявності високого духу і відповідної інформації хворі виліковуються і приносять користь суспільству.

Наука, звісно, хоче знайти спосіб лікування рака. Будь-якому вченому престижно довести: я знайшов розгадку. Але як тільки він наближається до результату, його рух до мети гальмують. Дають звання доктора наук, але на існуючу систему лікування онкохворих це не впливає, тому що його туди не підпустять. Система залишається недоторканною.

Ці висновки я зробив завдяки дослідженням і спостереженням за останні 15 років. Час покаже, наскільки правильні мої міркування.

– Нерідко професор у кабінеті – зарозумілий бюрократ, а в неформальній обстановці – нормальна людина, котра може зізнатися: «Юрію Павловичу, як біоенерготерапевт-практик ви праві, але з погляду офіційної медицини – ні». Чи є у Вас прихильники, однодумці серед медиків і чи реальний компроміс між альтернативною медициною і звичайною?

– Я у своїх книгах критикую систему і заступаюся за лікаря. Лікар, що лікує в Америці, Європі, Україні не винуватий. Він може бути оголошений винним тільки за допущені їм лікарські помилки. У його слабосиллі винна система навчання, підготовки.

Зверніть увагу, в усьому світі онкологів готують в університетах, але в жодному з них немає професора, який би володів методикою лікування рака. Виходить, якій системі лікування навчають? Надуманій кимсь і колись.

Лікар не винен, йому відкривають «коридор» знань, по якому він буде йти все своє робоче життя. Крок вправо, крок уліво – стіна або обвал. Тому він і не ступає убік.

Багато онкологів, за їхніми одкровеннями, неспроможні поруч з онкохворими. Вони в душі проклинають «хімію», але фармацевтика їм не дала нічого іншого, більш нешкідливого й ефективного. Маємо, те що маємо.

У політиці, економіці «система» диктує умови. Медицина – не виняток. Дали б волю і можливість лікарям і онкоспеціалистам самим мислити і діяти, вони б, можливо, давно “розкрутили” онкопроблему. Тому гріх нападати на лікарів.

– Їх нема за що докоряти і лаяти?

– Є. За брутальність, неуважність до хворих, відсутність психологічного контакту з пацієнтом. Від хворих – предосить скарг. За це треба критикувати, позбавляти права роботи з людьми. Але якщо дивитися в суть, то сучасний лікар, як Олександр Матросов, закриває собою амбразуру-проблему: приймає на себе удари фармацевтики, що уражає хворих. Як тут не згадати прокльони з боку пацієнтів і їхніх родичів.

Лікар не винуватий, він не створює ліки, але його всі лають, а фармацевтику ніхто не чіпає.

Серед моїх знайомих чимало медиків, яким подобаються мої книги. Онкохвора розповідає: «Лікар, вручає рецепт і каже: «Ось це купіть в аптеці і приймайте. А тепер запишіть, що вдома будете робити». Висуває шухляду столу, дістає книгу «Учу жити без ліків» із закладкою, і починає диктувати. Вона в мене є, але я мовчу і записую».

Я знаю професорів онкології, чудових людей, які завдяки нашому знайомству, встали на шлях пізнання Природи. Багато хто з них згоден зі мною в оцінці онкоситуації. У чомусь не погоджуються. Так і повинно бути за нормальних стосунків.

Доктор медичних наук, провідний науковий співробітник Інституту експериментальної патології й онкології НАН України Володимир Мусієнко досить принциповий критик, але він розділяє багато моїх поглядів: «В усьому світі лікарі виявилися заручниками фармацевтів, а фармацевти – заручниками ринкової економіки. Пігулкове лікування часто лише знімає симптоми захворювань, але не ліквідує хворобу. Самолікування, яке рекомендує Батулін, це перевірені століттями методи допомоги організму природними засобами. Шкоди, на відміну від хімічних препаратів, від них узагалі бути не може, тільки користь. Те, що робить Батулін, – це боротьба на біоенергетичному рівні, принципово новий і надзвичайно перспективний крок уперед».

Якось журналісти жартома запитали: «Юрію Павловичу, кого ви більше за все не любите?». Я відповів: «Лікарів і військових». Здивувалися: «Ви ж військовий. «Не люблю військових за те, що все віддають батьківщині, потім «розсипаються» і їх зібрати неможливо». – «А лікарів?» – «За те, що себе вилікувати не можуть. Йдуть до мене».

Але якщо відставити жарти, у мене з медиками чудові стосунки. Вони мені вірять. А це для мене найголовніше. Вони з величезним бажанням здобувають «крамольні» знання парапсихології, біоенергетики, безлікарського лікування, які застосують на повну, коли ідуть на пенсію.

У 1999 році у своїй першій книзі я виклав власний погляд на офіційну стратегію світової медицини в галузі онкології, тактику, підлаштовану під цю стратегію. Стратегії, до речі, уже 159 років, вона ґрунтується на теорії прусського патологоанатома Вірхова. Змінювати її не збираються.

Лікарям, заручникам системи і ліків, за якими стоять фармакологічні монстри, дітися нікуди. Можливо, через це вони не можуть домогтися позитивних результатів, нервують. Хворі запитують – і чекають відповіді, а лікарю нема чого відповісти. Звідси, часом, і брутальність: та відв'яжіться ви, бо сам не знаю куди йти.

Конче є необхідним справедливий закон про права лікаря і права хворих, у якому все має відповідати здоровому глузду і чітким вимогам.

Чим бере медицина США? Там від букви закону не відступають. Вони не дурні, знають, що хворий їм великі грошики приносить, вони перед ним готові на коліна вставати, психологічно з ним працюють, навіть гладять і цілують пацієнта, коли проводжають додому, вони знають, від кого залежать.

Там, де не медицина для хворого, а хворий для медицини, поцілунків не буває. Та й зарплата наших лікарів не спонукає до ніжностей.

Отож я за поєднання альтернативної й офіційної медицини. Аби хворим було краще.

– Конкретизуйте в чому перевага принципу відновлення перед лікуванням?

– Лікар лікує, цілитель – відновлює. Майстерність лікаря залежить від знань сучасної медицини і вмілого застосування сучасних ліків. Успіх цілителя визначає глибина пізнання законів Природи, природних енергетичних зв'язків людини з Всесвітом, лікувальних властивостей рослин, мінералів тощо.

Перевага принципу відновлення перед лікуванням полягає в тому, що в ході відновлення очищаються органи, клітинний і міжклітинний простір від шлаків, токсинів і продуктів обміну. Здійснюється це не тільки за рахунок прямого очищення, а й через такі методи, як голодування, змінене харчування, сироїдство тощо. Названі методи безлікарські, вони дозволяють знизити страх хворих перед захворюванням, знайти віру в резервні можливості власного організму. Люди розуміють, що процес відновлення організму менш небезпечний, ніж лікування.

Принцип відновлення організму доступний більшості хворих. Цьому тільки треба учитися.

Особливу цінність має метод біоінформаційного відновлення здоров'я. Він легше простежується на хворих, коли воєдино зійшлися біль, психічний розлад, енергетичний дисбаланс. Ліками це не поправити.

Лікування хворого органу – принцип не правильний, тому що порушує природну цілісність організму. Природа не надала «незалежності» жодному з внутрішніх органів. Усі вони включені в систему життєзабезпечення людини, працюють синхронно і на весь організм. Виконуючи власну функцію, орган одночасно перебуває у взаємозв'язку з іншими органами і системами. Будь-яка патологія в тілі відбивається на всіх органах і системах. Захворювання не буває локальним. Інформація про патологію по нервових і біоенергетичних каналах передається на головний мозок, кров, клітини.

Лікування органа, без врахування стану організму, поверхневе лікування на короткий термін. Те, що основна маса хворих – хроніки, результат локального лікування. У медицині все продумано на користь медицини.

Лікаря-фахівця «чужі» органи в тілі хворого не цікавлять. Юридично це обґрунтовано. Фахівець не в праві вторгатися в сферу діяльності колег. Лікарю це зручно. Відповідати за орган легше, ніж за примхливого хворого.

Хворий, часом, місяцями оббиває пороги лікарських кабінетів, і лікар кожного кабінету, щось у нього знаходить, щось лікує, щось призначає, а стан не поліпшується.

Спеціалісту шукати причину поганого стану хворого не обов'язково, був би на місці «підвідомчий» орган. Тим паче, якщо причина лежить далеко від хворого органа, наприклад у голові.

– Зокрема у підсвідомості...

– Підсвідомість – це персональний архів інформації, де накопичується як необхідне для життя, так і непотрібне (неприємне, страшне). Підсвідомі інформаційні «матриці» форматуються поза волею людини, накопичуючи як позитивну інформацію, так і негативну. Позитив сприяє здоров'ю людини, негатив – навпаки. Перше, як правило, людина не зауважує, друге – виражається у вигляді підсвідомої тривоги.

Найбільш руйнівною є підсвідома інформація страху. Зафіксовані головні чинники: трагедії, катастрофи, убивства, катування, знущання, смерть людей. Не важливо як: наяву чи через телевізор.


Інформація страху виснажує потенціал нейронів головного мозку, що призводить до порушення нейронних зв'язків у системі: головний – спинний мозок. Формуються стійкі підсвідомі комплекси, знижується імунний захист, деформується біополе.

Підсвідомість зберігає інформацію минулого, сьогодення і майбутнього. Причини захворювань енергетичного, психічного й імунного плану формуються на підсвідомості. Хто «докопається» до підсвідомості, той буде володіти таємницею лікування.

Щоб ґрунтовно допомогти хворому, мало відшукати причину захворювання. Її треба ще правильно «зняти». Тут необхідний досвідчений психолог. Вдалою ліквідацією причини захворювання можна виключити застосування лік.

Алопатична медицина веде фізичне тіло хворого, а переважна частина причин його захворювань криється в Природі, навколишній дійсності, психіці. Лікарі не люблять «копатися» у цьому не тому, що не хочуть. Їх цього не вчили.

Головні причини захворювань: кармічні (спадкові й особистісні, закриті й відкриті), польові (біоенергетичні), генетичні (спадкоємні), екологічні, інфекційні (мікробіологічні), соціальні (побутові), психологічні (стресові), травматичні, лікарські, алергійні, сексуальні тощо.

Список очолюють кармічні причини. Їх важко розшифровувати. Про карму мало знають у суспільстві, й не бажають знати в офіційній медицині. Може, тому, що менше знаєш, менше тривог. Шкода, що хвороби при цьому нікуди не діваються.

Не зрозумівши суть захворювання, марно починати лікування. Не усунувши причину поганого стану, неможливо його поправити. Тут не допоможуть жодні ліки. Навіть після тривалого лікування чимало хворих не знають причин своїх хвороб і станів.

Французький доктор Луї Броуер пише: «Медицина навмисно вирощує хворих – це визнаний факт. Знову прописані медикаменти викликають більш серйозні захворювання в хворих, ніж сама хвороба. Таким чином, підтримується постійна клієнтура хворих, стан яких не поліпшується, а навпаки, погіршується. Медицина має потребу в хворих, щоб жити і процвітати».

Бачить Бог, я не наводжу тінь на «тин» медицини. Багато хто так думає про лікарське лікування у нас і далеко від нас. Учені Заходу не стануть даремно наговорювати на свою систему лікування. Якщо і там медична еліта виявляє невдоволення лікуванням, виходить, ситуація в лікарській медицині Заходу тривожна. Наслідувати таку медицину треба обережніше.

Чекати дива в лікуванні сучаснику нема звідки. Якщо 15-20 років тому це розуміли декотрі, тепер розуміють майже всі: від ученого медицини до домогосподарки.

Роби все сам – не гасло, а активна життєва позиція людини. За великим рахунком до неї входять: пізнання природи і себе; просвітління свідомості до розуміння вищого розуму; прийняття життя таким, яке воно є; відхід із життя без страху. За малим рахунком: профілактика захворювань; періодичне обстеження організму (незалежно від стану); самолікування як реакція на результати обстеження і стан організму.

Пропагуючи самолікування, не закликаю завтра відмовлятися від лікаря (цілителя), «ламати» сталий спосіб життя, звички в харчуванні й лікуванні. В усьому має тріумфувати розум. Шлях до здоров'я лежить через свідомість. Свідомість людини індивідуальна, отже, рівень вібрацій «само» різний.

Мрія здорового – жити без лікування, мрія хворого – жити без ліків здійсненна навіть у складних умовах нашої дійсності.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Медицина»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Світ відповідав розмірам людини,
І людина була мірилом всіх речей”

Михайло Волошин

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.