Аратта - На головну

17 жовтня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- свій шлях до Місяця радянський «Луноход» розпочав в Україні. Для підготовки команди, що ним керувала, та для випробовувань самого апарата в кримських горах під Сімферополем було створено спеціальний «місяцедром». У 70-х на Місяць було запущено всього два «трактори» — «Луноход-1» та «Луноход-2». Під час виконання місячної місії «трактористи» теж знаходилися в Криму — у центрі керування в селищі Шкільне. Пізніше зі Шкільного керували роботою космічних кораблів «Союз», брали участь у здійсненні першої міжнародної стиковки «Союз»-«Аполон», відстежували перший, і єдиний, політ радянського «човника» «Буран». Після проголошення незалежності України центр у Криму було майже повністю знищено...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


На http://www.двериминск.бел двери минск.
Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Економіка самодостатності. Світовий досвід подолання кризи власними силами

Державність 14782 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 11.12.2008 | Всі публікації | Версія для друку

26 травня 1938 року в Німеччині, в 80 км від Ганновера, був закладений перший камінь у фундамент заводу концерну «Volkswarenwerk AG» з виробництва недорогих малолітражних машин. Знаменитий «народний автомобіль» Фольксваген-«жук» був розроблений в 1933-1936 роках видатним німецьким конструктором Фердинандом Порше, але великомасштабне виробництво автомобіля почалося тільки після краху Третього рейха
26 травня 1938 року в Німеччині, в 80 км від Ганновера, був закладений перший камінь у фундамент заводу концерну «Volkswarenwerk AG» з виробництва недорогих малолітражних машин. Знаменитий «народний автомобіль» Фольксваген-«жук» був розроблений в 1933-1936 роках видатним німецьким конструктором Фердинандом Порше, але великомасштабне виробництво автомобіля почалося тільки після краху Третього рейха
Економічний підйом Третього рейха відбувся без іноземних інвестицій, без залучення іноземних кредитів, без поневолювання національної економіки світовою фінансовою олігархією!

Ріст економіки Третього Рейха (і пов'язаний із цим ріст рівня життя) валив у шок будь-якого економіста Чиказької школи – та й усіх-інших економістів теж. Тільки з 1936 по 1939 рік обсяг загального промислового виробництва Третього Рейха виріс на 37%, за 1939 рік Німеччина зробила 24 млн. т чавуну (що склало 22% загальносвітового виробництва), 22.3 млн. т сталі (24%), 333 млн. т кам'яного вугілля (17%), а по виробництву штучного каучуку й металообробних верстатів зайняла переконливе перше місце. Експорт чорних металів Німеччиною перевищив подібний американський показник учетверо.

І добре б німці домоглися такого росту добробуту за допомогою іноземного «інвестора», цьому самому інвесторові виділяючи левову частину баришів – так ні! Іноземний (головним чином, єврейський) капітал був самим образливим образом відсунутий від розділу німецького пирога!

Ці нахабні німці навіть вирішили провести тотальну автомобілізацію свого народу – знову ж, викинувши з поділу прибутків міжнародні концерни! Автомобіль, пізніше відомий як «Фольксваген Жук», по прайс-листу заводу коштував би німецькому громадянинові в 1939 році (якби почалося його масове виробництво) 990 марок. Немислимо, «образливо» дешево! Зрозуміло, що така ціна майбутнього «Жука» була можлива завдяки виключенню із процесу виробництва частки прибутків, одержуваної звичайно гешефтмахерами.

26 травня 1938 року Адольф Гітлер заклав перший камінь у фундамент заводу «Фольксваген». Німецький Трудовий Фронт інвестував у його будівництво 300 мільйонів марок — і до липня 1939 року завод уже дав першу продукцію! Усього до 1 вересня було побудовано 630 «жуків», після чого завод вимушено перейшов на виробництво військової техніки.

Продавати ці машини планувалося в кредит, кожний бажаючий (за планом німецького керівництва) одержував би у своє повне володіння «жука» і щотижня протягом неповних 4 років платив би за нього 5 марок. При щомісячній середній зарплаті в 400 марок платити з них 20 марок за автомобіль – зовсім не обтяжливо!

Та що там автомобілі – німці до 1943 року планували «оснастити» всі німецькі домогосподарства народним телевізором FE-III — тому що телебачення в Третьому Рейху почало успішно функціонувати з 15 січня 1936 року (до цього 22 березня 1935 року його вже запускали, але в серпні згорів передавач звуку й зображення). Перешкодила війна, але навіть у ході її німецьке телебачення працювало до 23 листопада 1943 року, до моменту його знищення союзною авіацією.

Німеччина відчувала настільки гострий нестаток у робочих руках, що щороку приймала всі нові й нові програми для стимуляції трудової міграції до Рейха німців за кордоном – і для всіх для них знаходилась робота. Для враженого важкими кризами західного світу це здавалося немислимим – хоча насправді нічого дивного в цьому не було.

У Німеччині бурхливо зростало виробництво озброєнь, проте німецькі економісти знайшли спосіб, як сполучити цей ріст витрат на танки, гармати й літаки з різким зростанням національного доходу й, як наслідок, з ростом купівельної активності населення. Найважливішою ознакою довіри населення до влади стало бурхливе зростання народжуваності.

Як вдалося націонал-соціалістам перетворити жебракуючу і принижену Німеччину на промислового гіганта? Шляхом введення часткової економічної автаркії.

Німці вирішили виключити зі своєї економіки іноземний капітал — як усередині країни, так і в зовнішній торгівлі — перейшовши зі своїми партнерами до клірингових розрахунків, виключивши в зовнішньоторговельних операціях ходіння іноземної валюти. А стимулювати зростання промислового виробництва вирішили шляхом масованих замовлень озброєння та бойової техніки. З 1934 по 1 вересня 1939 року військові витрати Німеччини склали 60 мільярдів марок, іншими словами – 59.1% витрат бюджету. Начебто жахливо багато? Насправді – не дуже.

Продуктивність праці й потенціал німецької промисловості в цей час були одними з найвищих у світі. Тобто теоретично німецька економіка могла в дуже короткий строк забезпечити бурхливо зростаючий вермахт і люфтваффе новітнім озброєнням. Але такому зростанню виробництва перешкоджало одне серйозне обмеження — фінансові можливості держави, замовника озброєнь. Та й населення (покупця швейних машинок, велосипедів і штанів зі спідницями) не можна було позбавляти можливості здобувати промислові товари цивільного призначення. Треба було вибирати – або купувати танки, або штани.

Але чи можна зробити так, щоб, почавши масоване виробництво танків, гармат і літаків, не залишити це саме населення без останніх штанів? У той же час, не піднявши колосальну інфляційну хвилю?

Німецькі націонал-соціалісти за допомогою високопрофесійних економістів, що входили до їхнього руху, змогли вирішити цю проблему. Більше того — вони знову ж обійшлися без залучення іноземного капіталу!

Вони створили паралельні внутрішні гроші. Призначені винятково для фінансування виробництва озброєнь, без права вільного обігу на фінансовому ринку поза Німеччиною. Говорячи простою мовою, створили дублюючу кровоносну систему німецького господарського механізму (як відомо, гроші — кров економіки).

Спочатку, в 1934-1935 роках, такими грошима були векселі Металургійного науково-дослідного товариства (Mefo). Їх емітували для оплати озброєнь фірмам-постачальникам, вони гарантувалися державою й були нормальним фінансовим інструментом. Але з одним застереженням: вони могли використовуватися лише промисловими підприємствами, що працюють на війну.

З 101.5 мільярда марок витрат німецького бюджету в 1934-1939 році, не менш 20 мільярдів марок були векселями Mefo, тобто інвестиційними грошима, що не мають ходіння на ринку, а тому не створюють інфляційного тиску на економіку.

Але це був тільки початок. З 1938 року замість грошей імперське кредитне управління фірмам-виробникам початок виплачувати «грошові перекази за поставку» зі строком погашення в шість місяців. За рік таких переказів було виплачено більш ніж на шість із половиною мільярдів марок, проте жодна з них не пішла на закупівлю новеньких «Мерседесів» для топ-менеджерів військових концернів або на придбання шикарних особняків чи яхт. Всі вони були цільовим чином витрачені на зброю для вермахту. З 1939 року 40% військових замовлень початок оплачуватися так званими «податковими квитанціями», якими підрядники (творці озброєнь) мали право розраховуватися з постачальниками. Усього до початку війни таких квитанцій було виплачено 4.8 мільярда марок.

Щоб абсолютно перекрити «втечу капіталів» за кордон, в 1937 році було видано «положення про німецькі банки», згідно з яким була скасована незалежність державного банку, припинявся вільний обмін марки на інші валюти. А «Закон про державний банк» 1939 року зняв всі обмеження з надання державного кредиту – потреба в паралельних грошах відпала, відтепер марка забезпечувалася втроє зрослим надбанням Третього рейху! З 1934 року за так званим «Новим планом» зовнішня торгівля перейшла під повний державний контроль, а всі підприємства ввійшли до складу семи «імперських груп промисловості».

Грошовий обіг Німеччини, таким чином, залишався збалансованим, фінансування ж військових замовлень керівництво Німеччини здійснило шляхом створення інвестиційних грошей, стимулюючи зростання виробництва без шкоди для добробуту нації.

Настільки успішна економічна модель розвитку базувалася на ідеології націонал-соціалізму. Причому в цьому випадку ідеологія — це не сукупність якихось абстрактних принципів, а комплекс практичних заходів в економіці, політиці, соціальній сфері, або, іншими словами, світогляд, переведений у площину практичної політики (як про це сказано в «Майн кампф»).

Націонал-соціалізм Гітлера цілком базувався на німецькому націоналізмі. Але націоналізм — це ще не ідеологія. Ідеологією Гітлера був націонал-соціалізм, і саме цей світогляд, переведений у площину практичної політики, зміг витягти Німеччину із кризової трясовини.

В «своєму» соціалізмі Гітлер повністю відмовився від головних догм Маркса: від класової боротьби й інтернаціоналізму, замість них головною метою для німців назвавши благо німецької нації. Відповідно, він відмовився від запропонованої лівим крилом НСДАП націоналізації приватних підприємств. Він не відбирав їх у капіталістів. Але він поставив капіталістів у тверді рамки єдиного державного господарського плану й під твердий контроль за їхнім прибутком. При ньому власники підприємств не могли перевести й сховати гроші за кордоном, надмірно витрачати прибуток на створення собі зайвої розкоші — вони зобов'язані були свій прибуток вкладати в розвиток виробництва на благо Німеччини.

Формула соціалізму Гітлера в першу чергу звернена була до духовного в кожній людині. «Хрестоматія німецької молоді» в 1938 р. учила: «Соціалізм означає: загальне добро вище особистих інтересів. Соціалізм означає: думати не про себе, а про ціле, про націю, про державу. Соціалізм означає: кожному своє, а не кожному те саме».

Гітлерівський націонал-соціалізм за дванадцять років свого існування рішуче сприяв згуртуванню німців навколо своєї держави й свого фюрера. Коли почалася війна, то зрада військовослужбовців воюючих з Німеччиною держав була звичайною справою — на сторону німців переходили сотнями тисяч і мільйонами (хтось хоче посперечатися? Радянських громадян у складі вермахту та СС налічувалося, за різними оцінками, від мільйона до півтора). На стороні Німеччини боролися бельгійські, голландські, норвезькі, датські, французькі добровольці в складі дивізій СС, поляки й чехи — у складі вермахту, хорвати, словаки, угорці, румуни, фіни — у складі своїх національних армій. А німців проти Німеччини воювало всього 615 чоловік, і з них — жодного офіцера!

Головне в побудованій націонал-соціалістами економіці:
економічний підйом Третього рейха відбувся без іноземних інвестицій, без залучення іноземних кредитів, без поневолювання національної економіки світовою безнаціональною фінансовою олігархією!

Така економічна самостійність і така відверта зневага правом спекулянтів мати частку прибутку з усієї господарської діяльності людства повинні були бути покарані, а в ідеалі — знищені під корінь. Для цього безнаціональна фінансова олігархія вирішила використовувати інструменти зовнішньої політики. Був і бойкот німецьких товарів, були й прямі заборони на імпорт із Німеччини — але «прокляті арійці» на кожну витівку світового капіталу знаходили свою адекватну відповідь.

Навіть Польща, що була готова боротися з Німеччиною не на життя, а на смерть — і та в торгівлі з потенційним супротивником «дала слабину». В 1939 році збільшила свій експорт до Рейха на 14.4%, німці ж збільшили експорт своїх товарів у Польщу в цьому ж році на 27%.

В економічну орбіту Німеччини все щільніше входили Угорщина, Румунія, Болгарія, Югославія, прибалтійські країни. В торгівлі з ними німці щосили використовували безвалютний принцип торгівлі, кліринг — що для цих бідних на золото, фунти або долари країн було справжньою панацеєю в зовнішній торгівлі.

Німеччина у своїй зовнішній торгівлі широко й щедро використовувала такий привабливий інструмент, як низьку ставку кредиту. Для «дружніх» держав ця ставка могла бути взагалі 4.5% річних, причому віддавати цей кредит ніхто не вимагав грошима. Німці з задоволенням ішли на створення Клірингових палат, поставляли слаборозвиненим аграрним державам Східної Європи в кредит свою техніку й устаткування, в обмін задовольняючись польським зерном, болгарським тютюном, угорським м'ясом або югославським вином.

Німці старанно переводили на безвалютну основу всю свою зовнішню торгівлю, справедливо вважаючи, що валюта (швейцарські франки, англійські фунти або американські долари), яка бере участь у міжнародній торгівлі, приносить справжній дохід лише своєму емітенту, державі, що запустила її у світовий оборот. А тому, щоб не передавати в чужі руки дохід від зовнішньої торгівлі, німці й заводять всю цю тяганину з клірингом. Довго — зате надійно! Знову ж відтинаючи від цього "жирного" шматка світової торгівлі міжнародний капітал.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

У нашого Українського народу існує повір’я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками. Вовкулака, бувши в людській постаті, до церкви не ходить, з людьми не вітається і звичаїв людських не знає”
Олекса Воропай

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.