Аратта - На головну

28 травня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Київ був найбільшим містом Європи у ХІ сторіччі, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010-1054 н.е.), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Німецький церковний діяч XІ століття єпископ із Саксонії Титмар Мерзебурзький у своїй «Хроніці» у 1012 - 1018 роках, характеризує Київ як «велике місто, у якому більш 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість жителів». На початку ХІ століття теперішня столиця України мала 50 тисяч населення. Для порівняння, у Лондоні на той час мешкало 20 тисяч жителів. Німецький хроніст XІ століття Адам Бременський називав Київ «суперником костянтинопільського скіпетра, найчарівнішої прикраси Греції».

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Маніфест середнього класу. Дістали!

Громадянська позиція 16199 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 16.12.2008 | Всі публікації | Версія для друку

Маніфест середнього класу. Дістали!
Примара бродить Україною, примара середнього класу. У холодних квартирах разом з маленькими дітьми під акомпанемент інформаційних помиїв мільйони українців з жахом чекають нового курсу долара на міжбанку, чергової виплати кредиту за квартиру і машину, а найнещасливіші «чекають-не-дочекаються» в гості колекторів і оцінювачів майна.

Так в кредитних муках вмирає українська мрія про те, що кожен, хто уміє і хоче працювати, здатний досягти статків і жити по-людськи - в своїй квартирі, їздити на власній машині, мати різноманітне і якісне дозвілля, а відпустку і Новий рік проводити в Туреччині і Карпатах.

Мільйони людей повірили, що вони можуть жити по-людськи покладаючись лише на себе, «забивши» на державу, яка, у свою чергу, давно «забила» на них. Втім, ні, - держава «забила» на своїх громадян тільки у тому, що стосується її зобов'язань перед ними, але використовувала і використовує будь-яку можливість, щоб видоїти останні соки з них, як тільки з’являється щонайменша можливість.

У цьому немає нічого дивного. Державу давно контролюють декілька десятків олігархічних сімей. У 2004 році вони переписали Конституцію України під себе. Умовно вони розділилися на синіх, оранжевих, білих і сіро-буро-малинових. Так простіше управляти народом (багато хто з нас забув, що принцип «поділяй і володарюй» ніхто не відміняв). Тому в Україні ще багато людей, які вірять, що між Віктором Януковичем і Юлією Тимошенко є якась різниця. В той час як різниця така ж, як між Coca-Cola і Pepsi-Cola, а суть - синтетика.

Таке ж «покоління pepsi» зараз у владі в Україні. Таке ж удаване і таке ж синтетичне, а суть його дій одна - пограбування країни і народу. Влада ними розглядається як спосіб дерібана всього і все. Народ - як бидло, яке можна нагинати до безкінечності. Всі 17 років упирі грабували країну, розповідаючи казки про «бідну Україну». Але хіба можна 17 років грабувати бідну країну? Не можна. Через казки про бідну країну, вони прикривали ту жахливу нерівність, яка з невідомо звідки не виросла у вигляді великих і малих «Конча-Засп» по всій Україні. Вони крали, а ми вмирали. Тільки вдумайтеся - без війни населення України скоротилося на 6 млн. чоловік. Ми попереду всієї планети за темпами вимирання населення і західні дослідники вже називають Україну країною «мальтузіанського пекла».

Наші «правителі» немов на полотні Пітера Брейгеля-молодшого «Сліпі» ведуть нас в провалля. Вони сліпі в своїй скнарі і не здатні зупинитися. Тягнеться і тягнеться рука. Перший впав, другий, третій...а ми покірно йдемо услід за ними немов стадо баранів.

Хіба ми хочемо померти? Ні. Ми хочемо жити. Ми навіть занадто любимо життя. Хочемо народжувати дітей. Мріємо про сильну і красиву країну, на яку зважатимуть сусіди і не тільки вони.

Хіба ми барани? Ні. Багато хто з нас без зв'язків, або сторонньої підтримки, побудували свою маленьку успішну Україну. Без підтримки держави утримуємо батьків. Всупереч державі даємо гарну освіту своїм дітям. Ми взагалі, живемо всупереч цій державі. 70%(!) українців покладаються тільки на свої сили!

Хіба ми не бачимо, куди вони ведуть країну? Бачимо і, навіть дуже добре. Та й важко не помітити, коли черговий мажор-вбивця уникає суду. Коли суддя хвалиться, що є така традиція - «засівати мільйонами» свою посаду. Коли в Холодоморі мерзне добра половина країни, а друга половина з жахом чекає звільнення. Чому ж ми йдемо як барани за ними, якщо ми точно знаємо, що ми не барани? Скільки ми ще миритимемося з тією мерзотою, яка через свої мас-медіа нав'язує нам розбрат, страх і безсилля. Щодня нам зомбують, що «все пропало і нічого змінити не можна». Що ми повинні змиритися і.. платити!

Платити за спекулятивні витівки нацбанківської банди Стельмаха і Ко?! Платити банкам, які піднімають процентні ставки коли долар падає, коли євро піднімається, коли валиться ціна на нафту або коли у банкіра просто виникло свербіння в лівій півкулі. Платити за великі і малі прориви Юлії Тимошенко. Платити за апетити олігархів Януковича. Платити за хворі фантазії Віктора Андрійовича Ющенка. Платити даїшникам. Платити пожежникам. Платити бандитам. Платити придуркуватим мерам. Платити МВФ. Платити Росії. Платити за відсутність тепла і води. За нерозумну зовнішню і внутрішню політику. Нарешті, платити за імітацію того, чого насправді вже давно не існує в реальності - ДЕРЖАВИ!

Так, ну його до біса! Навіщо платити НАМ, коли це ЇХ держава. Вона і працює на них. Вони самі визнають (і брешуть, як завжди зменшуючи), що секунда діяльності Кабміну коштує 60 докризових корупційних гривень. 3600 гривень - хвилина. 216000 - година. 5 184 000 - доба. І так рік за роком йде перекачування вічнозелених гривень з наших кишень в їхні.. Ми платимо податки, а вони купують «Бентлі». Нееквівалентний обмін якийсь. Нераціональний. Ми їм 13% прибуткового податку, вони нам інфляцію. Ми їм ПДВ, вони 50% зростання курсу долара. Вони забули, що ми ЇХ наймаємо, а не вони НАС. Раз вони забули, прийшов час нагадати. Ще краще прибрати їх з дороги, доки вони не знищили всіх нас остаточно.

Для цього нам потрібна інша держава. Яке буде нашою і діяти в наших інтересах. Яка прислухатиметься до нас і десять разів думати, перш ніж піднімати курс гривні. Яка допомагатиме, а не заважати. Творити, а не руйнувати. Нам потрібна держава життя, а не смерті. Де діти вчитимуться тому, як будувати світле майбутнє, а не ридати над безнадійним минулим. Де святкуватимуть перемоги, а не поразки. Яка буде достатньо сильною, щоб вибирати партнерів, а не щоб партнери вибирали її. Яка буде просто ефективною. Нарешті, в якій вада і влада будуть не синонімами, а антонімами.

Як, запитаєте ви, - хіба таке можливе, хіба ми можемо щось змінити? Хіба щось від нас залежить? Не нийте. У Греції поліція убила підлітка. Два тижні вся країна здиблена через протести. В Україні за сімнадцять років убили 6 мільйонів: холодом, голодом, бандитизмом, корупцією. У відповідь – тільки й того, що змогли влаштувати дискотеку на Майдані. Знову таки, ми забули, що не на дискотеках змінюється хід історії, а в організованих діях громадян. Громадянин - це той, хто здатний осмислити себе як частина суспільного цілого і захищати його як самого себе. Той, хто цього не осмислює, залишається гарматною масою, яку ганяють з синього майдану на оранжевий, а потім навпаки. А Майдан - не є формою захисту наших інтересів. Швидше, це форма випуску нашої пари в свисток, який дбайливо підсовують синьо-оранжеві «пепсі». Ми можемо і повинні захиститися іншими формами протесту. Він може мати різні форми - страйки, блокування і т.д., зокрема, якщо цього вимагають обставини, із застосуванням насильства.

Звичайно ж, нам з ранку до вечора вдовбують в голову, що українці «не такі», що компроміс є краща форма співіснування. Але ці панове лукавлять! Яке може бути співіснування там, де одна сторона має все, а іншим залишають смердючі недоїдки. Нас їдять, а ми волаємо до їхньої розсудливості! Не їжте нас, будь ласка, не піднімайте долар, ми ж жити хочемо, у нас дітки, а нам у відповідь - терпіть, лохи, платіть і вам відплатиться…

Ну, досить вже. Не можна волати до розсудливості Людожера звертаючись до його людських якостей. Їх у нього просто немає. Він вас не почує, тому що у нього інша система цінностей. Ваш біль - це його радість. Ваша радість - це його біль. Для вас падіння курсу гривні - це трагедія, для банкіра - це ще 50% прибутку на порожньому місці. Нас взагалі розглядають в контексті оптимізації їхніх власних витрат-доходів. Аж 46 млн. голів - як худобу. Впав, скажімо, прибуток на метзаводі з 300% до 5% - непорядок! Ви слабка ланка, йдіть геть на вулицю і подихайте там голодом, а увечері, якщо повезе, на ТБ про вас повідають повний суму сюжет. Савік Шустер в графіках покаже поважній публіці, як зелена і синя лінії, немов собачки Павлова рефлекторно реагують на словесне гівно. Ну, і звичайно, Ольга Герасим’юк вас буде оплакувати. Спи, спокійно, український середній клас.

Тому, раз стукатися до них марно, то, значить, потрібно діяти. Так, це вимагає зусиль і навіть ризику, але альтернативи немає - або дія, або нескінченна коаліціада до двох годин ночі. Не хочете дивитися? Відключать газ, а заразом і воду з електрикою. Комунальні катастрофи - обов'язкова складова їхнього мегашоу.

З чого почати і що робити?

Починати потрібно з простого. Перш за все, ми повинні почути один одного. Безсилля і невіра породжується самотністю. Людина істота соціальна і вимагає колективних дій. Взагалі-то, завдяки колективу ми перетворилися на людину. Наступив час пригадати, що людина людині - друг, товариш і брат. Ми повинні зробити перший крок, щоб вийти із стану дезорганізації й апатії.

Для цього ми повинні зробити одну просту дію. Назвемо її «ДІСТАЛИ!». Рівно о 12-00 в понеділок 22 грудня 2008 року потрібно натиснути на клаксон свого автомобіля і потримати його три хвилини. У Києві понад мільйона авто, якщо одночасно натисне хоч б кожен десятий - це ревіння буде чутно по всьому місту. Якщо це зроблять в інших містах - почує вся країна. Якщо це відбудеться одномоментно, як результат єднання волі сотень тисяч людей - це означає, що не все втрачено. Так народиться перша нота прекрасної громадянської симфонії. Для всієї цієї братії, що перетворила Україну на європейське посміховисько, вона носитиме похоронний характер. Хай почують крик зґвалтованої країни і здригнуться, тому що це і буде той самий дзвін, який дзвонить за ними. Для нас це буде перший крок до нового життя. Цей крок ми повинні використовувати для того, щоб зорганізуватися. Така велика акція вимагає довіри з боку абсолютно незнайомих людей. Адже відсутність довіри є саме те, від чого наша держава опинилася на краю загибелі.

Природно, на цьому все не закінчиться, а тільки почнеться. Влада мріє, щоб протести почалися навесні. У цьому є своя страшна логіка. До березня-квітня дві третини боржників по важких кредитах виявляться нездібними платити по своїм кредитам. У них спробують забрати майно, заздалегідь промивши мізки цинічною пропагандою, погрозами колекторів і просто бандитським рекетом. Сотні тисяч людей викинуть на вулицю з роботи і вони чіплятимуться за будь-яку копійку аби лише нагодувати свої сім'ї. Ось вона, ласа здобич, для нових майданмейкерів. Тому, затягувати з моментом акцій протесту не можна. Кожен загублений день, ослабляє нас, оскільки у нас менше запасу міцності, чим у зграї олігархів з їхніми мільярдами.

Потрібно починати тиснути їх тут і зараз. Як мінімум одну акцію протесту потрібно провести перед Новим роком. Для цього потрібно створювати Комітети Опору по всій Україні. Вони повинні займатися організацією захисту наших інтересів за найрізноманітнішими напрямками - починаючи від іпотеки і невиплат по кредитах і закінчуючи організацією самооборони у разі потреби. Якщо банки перекладають всі кризові ризики на боржників і не захочуть рівномірно розподіляти втрати, це означає, потрібно перестати платити по кредитах. Врешті-решт, більшість позичальників опинилися у важкій ситуації не тому, що не хотіли платити, а через фінансові спекуляції з доларом (до яких мали відношення багато великих банків). У всьому світі долар падає, у нас по-скаженому зростає. Де логіка? На момент початку кризи офіційно у України було 38 млрд. доларів золотовалютних запасів. Де гроші?

Якщо банки не хочуть входити в ситуацію позичальників, то і вони мають право відмовити банкам в їх претензіях. Коли ж банки спробують забрати майно боржників, значить, за нього доведеться битися у прямому розумінні цього слова, зокрема, долучаючи створені загони самооборони. Звідки вони з'являться? З самоорганізації боржників. Виходу у них все одно немає. Добре, якщо можна повернутися до батьків, а якщо не можна? З дітьми на вулицю тільки тому що хтось вирішив закосити за наш з вами рахунок ще пару мільярдів доларів? У цій ситуації позичальникам втрачати нічого, окрім кредитних ланцюгів.

Підсумком цієї боротьби повинна бути поява груп контреліти. Вона сформує принципи нової української держави. Контреліта не повинна бути причетна до ганебного правлячого режиму у всіх його синіх і оранжевих проявах. Її головний принцип - ніяких компромісів з правлячою «елітою». Будь-який компроміс з ними буде формою продовження агонії держави і, в умовах, що склалися, приведе до її загибелі.

У ідеалі, контреліта повинна буде створити партію, яка сконцентрує протестний потенціал на собі. У гіршому разі, це буде декілька партій, які з різних флангів розриватимуть напівдохле тіло Другої напівреспубліки. У боротьбі, що розвернулася між ними, і народиться новий політичний режим.

У цій боротьбі ми можемо виграти, а можемо і програти. Природно, ніхто нам не дасть гарантію перемоги, та і сам пошук гарантій є виправданням свого страху перед змінами. Та все ж будь-яка спроба вирватися з нинішньої клоаки виглядає переважно, на відміну від безвільного мазохістського споглядання як руйнується те, що нам рідне. Врешті-решт, доля, будучи жінкою, любить сильних і відчайдушних, але для того, щоб завоювати її приязнь потрібно діяти.

16 грудня 2008 р. 04:24 Юрій Романенко

Від “Аратти”: Прохання автора поширити цей маніфест по всім форумам, блогам і ЖЖ. P.S. Читайтк далі Маніфест-2. Навіщо ми це робимо?

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Громадянська позиція»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Відберіть у народу все, і все він може повернути, але відберіть мову, і він ніколи її більше не створить... Нову батьківщину може створити народ, але мову - ніколи; вмерла мова в устах народу - вмер і народ...”
Костянтин Ушинський

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.