Аратта - На головну

25 травня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- найдовший духовий музичний інструмент в світі - це трембіта, — конічна дерев’яна труба без бокових отворів. ЇЇ довжина може досягати чотирьох метрів. Діапазон трембіти — дві з половиною октави. Її звуки чутно більш ніж за десять кілометрів. Цей традиційний для жителів українських Карпат інструмент і досі використовується. Трембітарі сповіщають горян про важливі події. Якщо Ви включите до програми своєї подорожі один з фестивалів краю, то обов’язково познайомитеся з незвичайним інструментом.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Відродити треба всіх!

Політологія 20662 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 5.12.2005 | Всі публікації | Версія для друку

...Хто вони, кшатрії? Герої-полководці, під проводом яких напівлеґендарні арії завоювали півострів Індостан та прилеглі землі, лишили про себе пам’ять тільки в назві одної з каст, та ще, мабуть, в тій чи іншій подобі - в казках та переказах...

Роздуми, навіяні статтею А.Дуґіна „Відродження кшатріїв“

Кого відроджувати?

...Хто вони, кшатрії? Герої-полководці, під проводом яких напівлеґендарні арії завоювали півострів Індостан та прилеглі землі, лишили про себе пам’ять тільки в назві одної з каст, та ще, мабуть, в тій чи іншій подобі - в казках та переказах...

Там, на Індостані, вони й залишилися. А може, не тільки там? Українське слово „кошовий“ має дуже подібний корінь і беззаперечне відношення до військової справи. Не раджу сміятися й тим, хто в назві касти брахманів побачить основу слова „брехати“: цілком можливо, що первинне значення цього слова - „віщати“, „пророкувати“ - було втрачено в процесі поширення християнства (але в німецькій мові подібний корінь зберігся у слові „sprechen“). В кінці кінців, можна винайти для цього терміну і більш екзотичне пояснення. Наприклад, так могли називати дозорчого на кораблі - того, хто сидів на найвищій щоглі і дивився, чи не з’явився на обрії довгоочікуваний берег. До речі, „морська гіпотеза“ може пояснити й назву третьої касти - вайш’ї. Від слова „віяти“. Це могли бути гребці, що рухають корабель, коли немає вітру.

Звичайно, не стверджую, що ці „етимолоґічні вправи“ мають бути істиною в останній інстанції. Але це і не просто „гра словами“. Важко знайти надійні опорні пункти для роздумів, коли йдеться про події п’яти-шеститисячолітньої давності - навіть події вдвічі менш старі змушують істориків заглибюватися до темного лісу здогадок та малодостовірних фактів. Як це часто буває, факти доводиться шукати у галузях науки, які на перший погляд не мають до історії ані найменшого відношення.

Можна, наприклад, виходити з того, що біолоґічна природа людини, згідно з якою було влаштоване все людське життя в найстародавніші з нашого погляду часи, за декілька тисяч років майже не змінилася, тому вона і в нашу добу теж може (і мусить) бути основою побудови відносин між людьми, а також між людством і оточуючим його світом. І головні принципи цих відносин були викладені в найстарішому письмовому джерелі, відомому сучасній науці - староіндійських „Вєдах“. Спробую викласти їх у термінах сьогодення. Отже: кожна людина наслідує схильність до одного з трьох видів діяльності - творчості, керівництва та виробництва. Тільки у належній галузі людина приноситиме суспільству найбільшу користь і завдає при цьому найменшої шкоди оточуючому середовищу. Більш того - всяка людська спільнота протягом деякого часу (в екстремальних умовах - достатньо короткого) побудує, окрім звичайних „вертикальних“ ієрархічних структур, ще й ту чи іншу подобу кастової системи.

Коли ці принципи були вперше сформульовані? Звичайно, „Вєди“ дійшли до нас у вигляді пізніших переписів, та й сама ця книга могла бути переказом іншого, більш древнього джерела. „Морська гіпотеза“ дозволяє висунути іншу версію: назви каст виникли приблизно шість тисяч років тому - цим часом багато вчених схильні датувати природну катастрофу, яка в деяких переказах та літописах згадується під назвою „Всесвітнього потопу“. Існує також інша можливість: згідно з останніми даними археолоґії, близько 5500 р. до н.е. в результаті тектонічних зрушень заповнилась середземноморською водою западина Чорного моря, яке до того часу було порівняно невеликим прісноводним озером.

Але якщо південний схід Європи насправді зазнав такого великого стихійного лиха, можна передпокласти, що воно торкнулося й інших теріторій, які лежать поблизу - наприклад, Прикавказзя. Цілком імовірно, що в результаті затоплення Чорне море сполучилося з Каспійським, утворивши зручний водний шлях з Європи до Індії. Якщо стародавні арії були знайомі з каботажним (прибережним) мореплавством, поява їх в Індії виглядає цілком лоґічною; так само легко пояснюється відсутність помітних слідів арійської культури на теренах між Приазов’ям та північним Іраном.

Але в кожному разі у човни сідали люди, які вже визнавали поділ на касти й відповідно з ним ділили між собою негаразди далекої дороги. Зрозуміло також, що принципи цього поділу в той далекий час мусили відрізнятися від тих самих принципів у „сучасному виконанні“ - наприклад, у сьогоденному індійському суспільстві. Якими ж вони були? Хто й навіщо їх вперше оголосив?

Я не схильний підтримувати думки про роздільне походження каст, про „прихід брахманів“ або про те, що кастовість притаманна виключно європеоїдній расі. Скоріше - навпаки, кожна людина, незалежно від кольору шкіри, від народження вже несе в собі деяку кастову ознаку. Так було в усі часи, на всіх континентах. Недарма портуґальські мореплавці, досліджуючи нововідкриті землі, з’ясовували, що їх населення ділиться на „шаманів-воїнів-свинопасів“ або ж на „жерців-вождів-торговців“ - у залежності від чисельності, місця проживання або ж войовничості того чи іншого народу чи племені - і цей поділ у цілому відповідав ситуації, яка існувала на той час у портуґальському суспільстві.

Різниця була, між іншим, у тому, що в більшості людських спільнот належність до певної касти - справа загалом добровільна, помилковий вибір життєвого шляху („дгарми“ в термінолоґії „Вєд“) не був, кажучи грубо, вибором між життям та смертю для суб’єкту вибору та його сородичів. Необхідність чіткого та жорсткого розмежування згідно з кастовими ознаками виникає у несприятливих природних умовах, коли доцільний рівень споживання та максимально можливий особистий внесок у створенні матеріального та інтелектуального продукту стає закладом виживання племені. Саме біла, європейська раса частіше всього зазнавала подібних випробувань. З усіх континентів планети Земля найсильніші коливання клімату за останні 50 тис. років мали місце в Європі. Це змушувало місцеве населення не тільки активно пристосовуватися до нових життєвих умов, але й готуватися до їх можливих подальших змін. Отже, кастова система, що виникла рано чи пізно у всіх європейських народів, була відповіддю на вимоги, висунуті людині оточуючим середовищем.

Яка каста виникла першою? Відповідь на це питання ускладнюється тим, що в різних народів „найголовніша“, а отже, й „найстаріша“ каста теж не одна і та сама. Наприклад, староіндійська (і сучасна індійська) традиція найвищою кастою вважає брахманів, а європейські нащадки аріїв піднесли нагору стан військових, тобто нащадків кшатріїв. Вже з цього спостереження неважко зробити висновок: не існує „вищих“ та „нижчих“ каст. Кожна каста має свою власну „сферу дій“, за межами якої її втручання є недоцільним і навіть неприпустним. З іншого боку, за певних обставин стає необхідним формальне та фактичне лідерство певної касти та безумовного підпорядкування їй останніх.

Першим типом таких обставин є природні катастрофи - крім потопів, землетрусів, вулканічних вивержень та інших грізних, але загалом недовготривалих явищ природи, до них треба віднести ще зміни клімату та рівня Світового океану - події, що мають серйозніші наслідки в масштабах планети та більш розтягнуті в часі. В усіх подібних випадках „керівною та спрямовуючою силою“, іншими словами - вищою кастою стають брахмани - „вчителі“.

Останнє слово взяте в лапки, тому що далі буде вживатися як умовна назва касти (щоб не плутати її з сучасними індійськими брахманами, які теж уже мають з первісним вмістом цього поняття небагато спільного). Звичайно, маються на увазі не вчителі як професія, хоч це заняття і можна назвати одним з необхідних видів діяльності цієї касти. В даному розумінні вона включає в себе викладачів, священників, а також людей творчості: художників, письменників, архітекторів. Усіх, хто вміє добувати знання, нагромаджувати його, переосмислювати та передавати іншим.

Насправді далеко не кожний цього спроможний. Так само як втриматись від спокуси скористатися своїми знаннями та вміннями в певних особистих цілях, вжити їх не на користь іншим. Справжні „вчителі“ ніколи цього не зроблять. Їх не цікавить влада та багатство. Все, чого вони бажають - мати можливість творити, вчити, вивчати. Все, чого вони хочуть - нормальних умов для життя, творчості, наукової праці. Все, про що вони мріють - щоб їхні учні, твори та ідеї заслужили повагу та визнання.

„Вищою кастою“ брахмани-„вчителі“ стали не тільки силою обставин, що привели аріїв на Індостан, але й тому, що вони - єдина частина кастової системи, яка здатна побачити цю систему „в повний зріст“, розрізнити всі її складові. Вони визначали, кому сидіти на веслах, вони ж вказували, куди пливсти... а пізніше брахмани закріпили за своєю кастою цю „керівну“ функцію як ознаку вищості.

Це стало однією з причин вирождення кастової системи до її сучасного стану.

Хоча б тому, що „вчителі“ - погані начальники. І вже зовсім ніякі підлеглі. Вони не знають, що таке повага до „начальства“, в них відсутній священний страх перед вищими посадами. Не тому, що їх погано виховували - тільки тому, що належать до такої касти. „Волхвы не боятся могучих владык“. „Вчителі“, звичайно, розуміють сутність формальних та неформальних ієрархій, але на ґенетичному рівні не здатні свідомо когось до чогось змушувати або ж комусь сліпо підкорятися. Ідеальна діяльність в уяві „вчителя“ - спокійна, а головне - незалежна творча, дослідницька або викладацька праця. Справжній брахман навіть не вимагатиме за неї особливої винагороди. Він взагалі багато не потребує. Втомлені від „мирського життя“, брахмани давнини втікали в безлюдні гори, ліси та пустелі - якщо вважали це необхідним для творчості. „Вчителі“ не виробляють в помітній кількості матеріальні цінності, але й споживають їх теж небагато.

Не маючи страху перед силами природи та людським насиллям, „вчителі“ і Бога особливо не бояться. Кожен з них по-своєму розуміє ідею Творіння та Творця, часто відчуваючи себе рівними йому. „Вчителі“ не визнають реліґійних доґматів - вони створюють власні реліґії. Вони відкидають взагалі усякі обмеження, без жалю відмовляються від власних поглядів та переконань - тільки для того, щоб запропонувати світу нову систему поглядів, новий попис дійсності.

Саме світу - тому що мислення брахмана, не знаючи обмежень, не вміщується в рамках нації, країни, імперії... І якщо в якихось з цих меж „вчитель“ не отримує визнання, якщо його думки для даної спільноти виявляються неактуальними, не приносять користі або просто відкидаються - він, майже не розмірковуючи, обере собі іншу націю, країну, континент. Нема пророків у своїй вітчизні. Бо єдина річ, якої боїться справжній брахман - це загибель його ідей.

Зовсім інший рівень мислення характеризує касту кшатріїв - „воїнів“. Знову ж таки, ця назва не означає обов’язкової належності до професії військового. Не можна навіть стверджувати, що належність до певної касти визначає професію людини. Навпаки, в кожній професії мають бути власні брахмани-„натхненники“, вайш’ї-„виконавці“ і, звичайно, кшатрії-„орґанізатори“.

Саме це слово - „орґанізатор“ - найкраще змальовує сутність касти „воїнів“. Вона постачає суспільству не тільки військових; її представники - прирождені адміністратори, директори, різноманітні начальники. В кожній державі ці люди являють собою як раз те, завдяки чому вона називається „державою“. Без цього стрижня не може існувати ні величезна імперія, ні крихітна країна. Цим рівнем (країни, держави...) і обмежені поняття „воїнів“. Засвоюючи з дитинства звичаї та цінності свого народу (який часто не має нічого спільного з нацією його предків), справжній „воїн“ присвятить все своє життя служінню його інтересам.

Звичайно, що „зоряний час“ цієї касти настає, коли державі загрожує зовнішній ворог. У такі періоди зверхність кшатріїв визнається усіма іншими кастами. Особливо часто такі тяжкі часи наставали (і продовжують наставати...) у багатонаціональній та багатокультурній Європі. Тому більшість європейських націй затвердила кшатріїв як вищу касту і в мирні часи. (Офіційно це було зафіксовано виникненням інституту абсолютної монархії).

Кастова система з точки зору „воїна“ ділиться на них самих та „всіх інших“ (а також недоторканих, яких чітко розрізняють представники всіх нормальних каст - але про них мова піде нижче). Брахмани для них відрізняються від вайш’їв тільки тим, що вони „вчені“. Коли „воїни“ закріпилися в якості „вищої касти“, вони поступово перестали визнавати за „вчителями“ право вчити і взагалі відмовили цій касті в праві на існування. Наука і мистецтво могли розвиватися тільки в тих межах, які їм відводили високі можновладці. Почалося середньовіччя.

„Воїни“ погано переносять тих людей, які не розділяють їхні власні переконання, міняють ці переконання дуже рідко і тільки під тиском надзвичайних обставин. Доґмати реліґії (ідеолоґії), засвоєні в дитинстві, стають для них непохитними життєвими принципами. „Воїни“ були (і залишаються) найвпертішими прихильниками християнства. Захопивши світську владу, вони в кінці кінців очолили і церкву. Польське слово „ksiądz“, таким чином, теж може мати спільний корінь з назвою касти кшатріїв.

В наші часи „воїни“ закономірно займають посади директорів та адміністраторів. Люди цього типу пишаються одним-єдиним записом у трудовій книжці, старанно колекціонують нагороди та пошани. Багато хто з них під старість починає писати мемуари...

Третя, найчисельніша каста - вайш’ї - найкращим чином характеризується терміном „виробники“. На початку це були селяни, єдина катеґорія людей, що мали відношення до матеріального виробництва, тобто обробляла землю та збирала плоди своєї праці. Саме вони складають головну рушійну силу суспільства в той час, коли йому нічого не загрожує. Не тільки рушійною: вайш’ї мають у розпорядженні цілком ефективний засіб тримати в покорі всі інші касти. Вони їх просто годують. Причому цей почесний обов’язок, накладений на них традиціями кастової системи - не тільки еквівалент сучасних відчислень на освіту, охорону здоров’я, утримання армії та бюрократичного апарату. Це до того ж різновидність страхування на випадок можливих „позаштатних ситуацій“.

Але не зв’язані традиціями „виробники“ діляться своєю продукцією дуже неохоче. Вони не відчувають кастових відмінностей, не розуміють, чим таким від них відрізняються якісь „книжники“ і „солдафони“. І якщо деяку необхідність останніх вайш’ї визнають (а під час війни ідуть в бій під їх командуванням), то „вчителі“ для того, щоб виправдати власне існування, змушені обгортати свою касту таємницями та леґендами (багато з яких відповідають дійсності).

Коли могутність кшатріїв у Європі похитнулася (причини цього будуть названі нижче), вайш’ї цілком закономірно почали вимагати права на владу. Французька революція з її ідеями рівності стала визначальною битвою за „вищість“, яку (з великими втратами) виграли „виробники“. Кшатрії довго не здавалися, найвпертішого (він, щоправда, не був „чистим“ кшатрієм) довелося навіть заслати на острів Св. Єлени... Остаточною поразкою „воїнів“ стала „весна народів“ 1848 року.

З того часу історія планети пробігає в основному в рамках товарно-грошових відносин. Рамки доволі вузькі, але для „виробників“ інших не треба. Цій касті („в чистому вигляді“) не властиві імперські амбіції кшатріїв та ґлобальні проекти брахманів. Їхні інтереси обмежені власним добробутом, домівкою, родиною. Взагалі-то в цьому нема нічого поганого - якщо, звичайно, вайш’ї займаються тільки забезпеченням цього добробуту. Власне кажучи, справжні вайш’ї дійсно нічим більше не хочуть займатися. При цьому вони виконують обов’язок утримання останніх каст, а під час війни під керівництвом кшатріїв захищають свою землю. Свою хату і родину. І всупереч своїм „дрібновласницьким інстинктам“ вони чудово розуміють, що жити за принципом „моя хата з краю“ як раз і означає опинитися на цьому самому краю.

Підведемо підсумки. Каста „вчителів“ виникла (виділилась) першою. Причому виділилася в повному значенні цього слова: першими брахманами були пустельники та мандрівники. У певному сенсі вони захопили монополію на добуття та зберігання знань і таким чином здобули собі визнання, а декілька похолодань та потопів це визнання надовго закріпили.

У виділенні та утвердженні касти „воїнів“ уже приймали активну участь „вчителі“, які добре розуміли необхідність наявності в суспільстві впорядковуючої сили. Але зародки цієї касти, безумовно, виникли вже на перших стадіях формування в суспільстві ієрархічних структур: вождями, провідниками, керівниками ставали, як правило, ті, хто мав до цього природну схильність.

Всі інші „учасники суспільного процесу“, які не рвалися до влади або ж не могли похвалитися надмірною обізнаністю, склали касту „виробників“.

Власне кажучи, суспільство, що складається з трьох вищезгаданих компонентів, цілком самодостатнє та функційне. Якщо замислитися, стає зрозумілим, що будь-яка спільнота, де можуть без великих перешкод пробігати процеси самоорґанізації, закономірно створює ту чи іншу подобу кастової системи. Згадаємо, наприклад, звичайні в’язниці. „Паханы“, „воры в законе“, „шестёрки“, „мужики“... Звичайно, ці „кастові суроґати“ не повністю відповідають справжнім кастам. А щоб у читачів не склалося враження, що зараз щось таке можливе тільки в місцях позбавлення волі, пропоную поглянути на славетний винахід американської демократії - три гілки влади. Законодавча влада непогано підходить брахманам, судова - кшаріям, а вайш’ї цілком лоґічно опиняються на місці виконавчої. Добре забуте старе...

Як бачите, кастова система насправді виявилась досить витривалою. Якщо прийняти гіпотезу про допотопне походження каст, то можна стверджувати, що ця система суспільної орґанізації проіснувала довше всіх, які коли-небудь винайшло людство. Не дивно, що міцніше всього ці традиції прималися там, де виникли - тобто в Європі. Тут касти у вигляді шляхетних родів, купецьких ґільдій, династій церковників та цехових об’єднань існували фактично до кінця XIX століття. При чому ці по суті кастові утворення були настільки орґанічно вписані в структуру суспільства, що майже не потребували леґіслативного оформлення в тій формі, в якій це зроблено, наприклад, у традиції „Вєд“ - це, до речі, один з доказів саме європейського походження кастових традицій. Всі елементи культури, що надходили ззовні, Європа сприймала крізь призму своєї традиції. Після подібної трансформації, наприклад, замість єдиного християнства ми маємо православ’я - спокійну реліґію мислителів, католицизм - похідно-бойову віру лицарів та протестантизм - універсальну деномінацію торгівців.

Але чому все-таки кастова система не витримала тиску часу? Чому навіть там, де вона формально збереглася, вона вважається анахронізмом, пережитком минулості, „тормозом прогресса“?

І якщо кастова система руйнується, куди ж тоді діваються її складові частини? І звідки вони в такому випадку свого часу з’явилися? Тобто, виходячи з нинішньої ситуації -

Звідки відроджувати?

Кожна каста характеризується чітко визначеним відношенням до основних аспектів людського життя. Наприклад, до протилежної статі: для чоловіка-„воїна“ жінка - це святе. Це уособлення всіх його бажань. Всі свої вчинки він так чи інакше робить заради жінок. Вираз „cherchez la femme“ чудово характеризує епоху, в яку він з’явився: епоху найвищої могутності чоловіків-кшатріїв. Для кшатрія-жінки часто таким фокусом бажань та спрямувань стає дитина. В кожному разі є підстава говорити про безумовну важливість „статевого фактору“ в мотивації дій та вчинків представників цієї касти.

Навпаки, „вчителі“ до протилежної статі відносяться з великою обережністю. Зв’язані з ним емоції тільки заважають спокійному творчому процесу і можуть навіть спрямувати його не на створення, а на руйнування: будьте певні, Альфред Нобель винайшов динаміт від нерозділенного кохання. Тому брахмани-чоловіки жінок намагаються уникати, так же як жінки - чоловіків. В цьому, взагалі-то, головна причина низької чисельності цієї касти. Але навіть якщо брахмана і спіткало ненароком „сильне почуття“, він ніяк не сповістить про це оточуючих. Ті з них, хто присвячують поеми своїм коханим - вже не чисті брахмани. Зґвалтування для „вчителя“ - дикий, немислимий злочин. Справжнього брахмана в людині цікавить перш за все не тіло, а душа, яку силою взяти неможливо... та й не вміють вони, відверто кажучи, брати силою.

„Виробники“ до протилежної статі відносяться цілком спокійно. Продовження роду в очах цієї касти - така ж природна й необхідна річ, як і праця, що забезпечує людське існування і є врешті джерелом простої селянської радості. Тут зґвалтування - ніякий не злочин, що ж поробиш, не домовилися хлопець з дівчиною, буває.

До чого ж вайш’ї дійсно небайдужі? До матеріальних цінностей, і особливо до їхньої концентрованої форми, тобто грошей. Ні, це не підстава називати цю касту скупою, скаредною - навпаки, саме вона буває прикладом гостинності та щедроти. Просто багатство являє собою піставу існування „виробників“.

„Воїни“ - в ідеальному, звичайно, варіанті - відносяться до грошей нейтрально. Вони цінять бойові нагороди та пишаються ними, але з грішми розлучаються без жалю. Як вони є - то добре, козак гуляє. Як ні... то не біда. На війні бувало гірше.

А для „вчителів“ матеріальні цінності - головна перешкода, що відриває людину від пізнання, духовного розвитку. Робити щось заради грошей (а тим більше йти заради них на злочин) для них неможливо. Всі цінності цієї касти мають виключно ідеалістичне наповнення, сакральний зміст (і тому вони часто незрозумілі іншим кастам).

Які ще можна назвати „особливості кастової свідомості“? Брахмани, наприклад, люблять подорожувати, легко переносять зміну оточення. Їм взагалі-то все одно, де жити, тільки б думати не заважали. Кшатріїв великими мандрівниками назвати не можна, але в разі необхідності „воїн“ без нарікань переміститься туди, де від нього буде більше користі країні. Найбільш „домовиті“ - вайш’ї, вони до останньої можливості чіпляються за рідне місто, село, земельну ділянку. Потрібна насправді серйозна причина, щоб „виробника“ від цієї ділянки відірвати.

В праці брахмани бачать у першу чергу можливості для самовдосконалення, отримання нових знань, реалізації задумів, розповсюдження ідей. Для кшатріїв праця - це кар’єра, засіб задовільнення своїх владних амбіцій. Вайш’ї отримують задоволення від самого процесу праці... і не в останню чергу - від заробітньої плати.

Вайш’ї не люблять зміни, але в разі потреби досить швидко до них пристосовуються. Кшатрії - не тільки не люблять, але як тільки можна опираються всіляким (часто навіть необхідним) змінам. Брахмани, навпаки, завжди були ініціаторами таких змін.

З домашніх тварин брахмани більше всього люблять котів. Кшатрії - собак. Вайш’ї - коней.

Важко згорнути всі тонкощі, які складають кастову психологію, до одного короткого визначення. Думаю, вірніше буде означити певний вектор, рушійну силу, що визначає вчинки представників однієї касти, сенс її існування. Для „вчителів“, наприклад, таке поняття найкраще передається словом „ідея“. І відповідно формула „чистого брахмана“, який наслідує цей вектор від обох батьків - „ідея заради ідеї“.

Сутність касти „виробників“ можна досить непогано визначити словом „власність“. Як і у випадку з брахманами, намалюємо також „портрет“ справжнього вайш’ї: „власність заради власності“.

З „воїнами“ справа дещо складніша. Добре підходить в якості спрямовуючого чинника цієї касти слово „порядок“. Але не можна заперечувати також її безпосереднє відношення до владних структур. І взагалі для подальших теоретичних побудов доцільніше вжити слово „влада“, хоч воно й має дещо ширший спектр значень. Отже - кшатрії. „Влада заради влади“.

Як зрозуміло з вищесказаного, люди „чистої касти“ з’являються на світ у тих родинах, де кастова належність батька й матері співпадає. Такі люди без особливих нагадувань присвячують життя своєму призначенню, і тим сприяють зміцненню та розвитку суспільства, не заважаючи при цьому іншим. А що станеться при сполученні в одній людині сутностей двох різних каст? За батьком чи матір’ю наслідується кастова ознака? Недаремно ж індуїстські традиції накладають стільки обмежень на міжкастові шлюби!

Візьмемо перший, найбільш розповсюджений та в певному сенсі найбезпечніший „векторний добуток“ - людину, що наслідує кастові ознаки брахмана та вайш’ї. В залежності від ступеня прояву тієї чи іншої ознаки дії такої людини визначатимуться формулами „власність заради ідеї“ або „ідея заради власності“. Якщо перший варіант добре змальовує меценатів чи, наприклад, винахідників - до другого доведеться віднести нинішні творчі професії (особливо артистів), а також - різноманітних ворів, аферистів, просто дрібних шахраїв (рівень залежить від обдарованості та інтелектуальних здібностей).

Сполучення вайш’ї з кшатрієм - небезпечніше. „Власність заради влади“ та „влада заради власності“. Перший тип, на жаль, нам всім аж занадто добре знайомий - більше двохсот років на найвищи східці владних структур в усьому світі підіймаються саме такі люди. А другий варіант у карному кодексі розписаний як „зловживання службовим становищем“.

І врешті - вибухонебезпечна суміш. Брахман і кшатрій. Від дрібних інтриґанів до полум’яних революціонерів та „великих вождів“. Найвидатніші продовжують заповнювати своїми іменами підручники історії... Втім, таких імен стає дедалі менше, і причини цього будуть названі нижче.

Насправді „проміжні касти“ - не найбільше зло, і наші арійські предки це чудово розуміли: в залежності від виховання та оточення такий „гібрид“ замість руйнівника-революціонера міг стати царем-реформатором або великим полководцем. Так само чудово ці предки знали, що замкнуті ізольовані суспільні ґрупи схильні швидко вироджуватися - це добре відчули на собі європейські королевські фамілії, і це ж стало другою причиною занепаду кастової системи. Цілком імовірно, що „чисті касти“ не були істотно обмежені у виборі чоловіка чи дружини - обмежені були діти від змішаних шлюбів. Власне кажучи, і для них обмеження було тільки одне: не зв’язувати долю з представником третьої касти.

Тому що результатом такого зв’язку ставали люди, що керувалися у своїх вчинках усіма названими силами. Вони хотіли багатства та влади, всього й відразу, вони ставили перед собою немислимі цілі та йшли на все, щоб їх досягти. Втративши сполучник „заради“ у своїй формулі (коли їх два - формула втрачає сенс), ці люди втратили всі цінності, що існували в свідомості представників чистих каст - честь, совість, переконання.

І разом з ними закономірно втратили кастову належність. Так з’явилися даліти - „недоторкані“.

Взагалі кажучи, вони як раз з’явилися раніше за всіх. Саме з їх аморфного середовища кристалізувалися протягом тисячоліть майбутні касти. Після того, як виникли перші „центри кристалізації“, процеси формування значно прискорилися: до них тягнулися люди з подібною переважаючою кастовою ознакою, вони опинялися в середовищі друзів, однодумців... Були й такі, хто відмовлявся приєднатися до будь-якого центру. Вони теж в кінці кінців почали збиратися докупи, і також з приводу спільних інтересів - одним з яких було відновлення „давніх порядків“, за яких „недоторкані“ не були небажаною меншістю.

Цей прошарок людей ставав притулком для вигнанців, у меншій мірі він поповнювався за рахунок тих (в основному представників мішаних каст), хто порушив кастові закони і таким чином випав з кастового суспільства. Але таких було, скоріше всього, небагато: стародавні арії цінили людське життя і особистість більше, ніж чистоту касти.

Чому відроджувати?

Визнаємо неприємний, але очевидний факт: в наш час абсолютна більшість людей на планеті Земля не належать до жодної з каст - тобто належить до касти „недоторканих“. В більшості випадків можна вести мову про умовну „переважаючу кастову ознаку“. Якщо ця ознака до того ж підкріплена талантом та розумом - маємо справу з непересічною людиною, яка не згідна (і просто неспроможня) залишатися в тіні та безвісті. Насправді історична особа. Неможливо сказати, якого кольору буде слід, що залишить ця особа у світовій історії - навіть нащадки не завди можуть це визначити. Звернемо також увагу на іншу, також досить очевидну подробицю: з кожним роком, незважаючи на швидкий ріст населення планети, таких осіб стає все менше навіть в абсолютних цифрах. Варто тепер задати собі просте питання: а може, це комусь треба?

Вище вже було названо дві природні причини, наслідком яких стали ослаблення та занепад кастової системи: виродження кшатріїв та узурпація влади брахманами. Друга причина діяла в основному в середовищі арійських народів, що завоювали Індостан. Але там на них чатувала ще одна неприємність. Нею було корінне населення півострова.

Частина його не примирилася з завойовниками та обрала шлях вигнанців, рушила світом у пошуках міфічної країни, де вони в кінці кінців здобудуть те, що відняли в них „прибульці з півночі“. При цьому народ-вигнанець відкинув більшість законів і традицій, і в першу чергу - кастові традиції окупантів. Новостворена нація стала збіговиськом класичних „недоторканих“, розсіялась по цілому світу і до сих пір шукає щастя під проводом своїх „королів“ та „баронів“.

Але ця частина арійській кастовій системі не загрожувала. Загрожували ті, хто залишився в Індії. Вони погодилися служити „новим господарям“ і були виділені в окрему касту шудр - і залучені до міжкастових відносин. Проблема була в тому, що шудри - теж люди, і теж мали свої касти, які в рамках нових законів в великій мірі змішалися між собою - і з кастами завойовників. Результатом було фактичне знищення кастової системи, що проявилось у створенні величезної кількості нових, взагалі-то нікому не потрібних каст (і всіх їх треба було впорядкувати згідно „вищості“!), і в змінах шлюбного законодавства, які насправді призвели до ще більшого змішування...

А тепер згадаємо, що мови, які належать до індоєвропейської сім’ї - найбільш розповсюджені в світі. Так, мешканці Індостану були не єдиним народом, який завоювали арії. Були й інші... такі, що опиралися загарбникам, відстоювали свою землю, власну мову та культуру. І деякі з них зрозуміли: головна сила арійських народів - у їхній традиції, і в першу чергу - в кастовій системі. А зробивши такий висновок, вони почали цю систему руйнувати.

Був такий народ один чи їх було більше? Діяли вони поодинці або ж об’єднали зусилля? В кожному разі вони ці зусилля мусили приховувати від загарбників, не виключено, що ми ніколи не знайдемо свідоцтв цієї запеклої ідеолоґічної війни. В діло йшли всі можливі засоби. В першу чергу - елементарна пропаґанда: несподівано виникали реліґії та вірування (дивний збіг обставин: Єрусалим став священним містом трьох головних монотеїстичних реліґій!), філософські течії, що проповідували повну й загальну рівність... Все це було розраховане в основному на „недоторканих“, які в більшості своїй були незадоволені своїм положенням. Їм пояснювали, що вони відкинуті несправедливо, що в цьому винні кастові традиції, які треба скоріше зламати і збудувати нову суспільну систему - і стати в ній найвищою кастою!

Другим напрямком була аґітація нащадків мішаних шлюбів. Їх всіляко схиляли до порушення кастових традицій. Деякі їх справді порушували - і в результаті вони та їхні діти поповнювали лави „недоторканих“, ослаблюючи позиції чистих каст. А якщо такі порушники залишалися в кастовій системі - вони майже напевно починали руйнувати її зсередини.

Були задіяні й інші, ефективніші методи. Одним з них могло бути фізичне винищення однієї касти. Не обов’язково повне - достатньо було порушити кастову рівновагу, щоб „недоторкані“ отримали більше простору. Використовували й більш гуманні методи, враховуючи велику цінність, якою арії наділяли людське життя. Наприклад, можна було ґвалтувати жінок, красти та підкидати дітей. Мета була та ж сама: перемішати чисті касти, збільшити прошарок „недоторканих“. І одночасно наділити їх якою-небудь „високою місією“, вселити їм, що тільки вони гідні верховної влади... останнє не складало жодних труднощів. При наявності описаних вище властивостей даліти й самі з радістю „лізуть в начальники“, відпихаючи при цьому тих, хто за своїми особистими та професійними якостями дійсно мусив би займати відповідальну посаду.

Щасливою нагодою для „всесвітніх рівняльників“ стало відкриття Нового Світу. Свіжовідкритий континент мусив стати „чистою дошкою“, на якій планувалося створити націю нового типу, позбавлену будь-яких кастових забобонів. Спочатку, правда, цей континент треба було звільнити від місцевого населення - теж не зовсім корінного, але все одно зберігаючого старовинні самобутні традиції. На звільнене місце зтікалися всі, хто не вписався у станово-кастові структури старої Європи, які вже встигли похитнутися, але тим не менш продовжували впливати на ситуацію на континенті.

Пізніше ці структури теж почали руйнуватися. Перші буржуазні революції приводили до влади не просто багатих людей, а й тих, хто рвався до влади саме заради багатства, ба гірше - біснуватих ідеалістів типу „железной рукой загоним человечество к счастью“. Звичайно, в певні моменти діяльність таких людей починала загрожувати тим, хто непомітно сприяв їхньому руху нагору - тоді особливо „непідкупних“ просто знищували. Багато з них так ніколи й не змогли збагнути, яку страшенну роль вони відіграли у кривавих драмах історії.

В той час, як західноєвропейська цивілізація швидко перетворювалась на „купівле-продажну“, на сході лежали великі холодні простори древньої Русі, з майже непошкодженими кастовими традиціями, що нагадували про минулу могутність арійських народів. Тому найпотужніший експеримент з „декастизації суспільства“ було розгорнуто саме тут. На величезній території всі люди більш-менш чистої касти не тільки марґіналізувались, позбавлялись елементарних людських прав - вони просто фізично знищувались. Після того, як „класовий (кастовий!) ворог“ був в основному ліквідований, вигнаний, не мав уже можливості (а часто і бажання) чинити опір (для цього між іншим довелося виморити голодом та згноїти в концтаборах вісім мільйонів українських селян), експеримент мав бути поширений на інші частини континенту. Треба визнати, що ліквідація каст у їхній колисці була непоганим задумом ідеолоґів „революції далітів“. Але продовжувати його, власне, не було необхідності. Невдовзі після „сімнадцятого року“ кількість „недоторканих“ у світі перевищила деяку критичну межу. Чисті касти вже не мали визначального впливу, та й взагалі ніякого не мали. Тепер над ними дедалі частіше сміялися, не сприймали серйозно... і поступово забували справжню цінність понять „ідея“, „праця“, „честь“. Існування якихось каст було дозволено тільки в спеціально відведених місцях - у психіатричних лікарнях або, в крайньому разі, в монастирях.

Так, взагалі-то кажучи, і мусить виглядати перемога над традицією...

Закономірне питання „проґресивно налаштованого“ читача: а може, дійсно, так воно й треба? Розвиток людства неможливо зупинити, і якщо він вже пішов шляхом загального змішування - чи не було б краще цьому сприяти, тим більше що зусиль для цього треба небагато, і вони всіляко заохочуються більшою частиною суспільства? Навіщо метушитися, чіплятися за старе, воювати з вітряками?

Навіщо відроджувати?

Люди з праґматичним мисленням (таких зараз, ясна річ, більшість) очікуватимуть у цьому місці відповідь на питання „як?“: що, власне, треба зробити, щоб зупинити, а в ідеалі - відвернути процеси кастової деґрадації? Відразу попереджу: думки та наробки в цьому напрямку присутні, але над ними треба ще багато працювати, і бажано - не одному мені. І в кожному разі це тема окремої великої статті. А в цій я хотів би звернутися до тих, хто схильний до так званих ліберальних цінностей (які зараз повсюди послідовно нав’язуються людству), і тому вважає перемішування каст (а також рас та народів - але це теж тема окремої розмови) невідворотним наслідком і навіть закладом проґресу. Так, можливо, що ці процеси дійсно невідворотні - але існує принаймі одна причина хоч трохи відкласти остаточну перемогу „загальної рівності“.

Спитайте фізика чи астронома: яка доля чекає на наш Всесвіт? Чим закінчиться його існування, започатковане колись таємничим „Великим Вибухом“? І майже в кожній відповіді отримаєте неприємний діаґноз: „теплова смерть“. Нескінченне розширення, безнадійне охолодження. Велика різноманітність зірок та ґалактик перетвориться на темну масу атомів та стабільних молекул, які „існуватимуть“ в силу деякої своєї матеріальності, але в силу своєї ріності не обмінюватимуться енерґією та інформацією - тобто НЕ ЖИТИМУТЬ... Всесвіт міг би давно вже докотитися до такого стану, якби не існувало певних принципів самоорґанізації матерії на зразок електростатичної та нуклонної взаємодії. Ці принципи стали врешті решт причиною виникнення життя - яке, в свою чергу, теж потребовало принципів самоорґанізації. Одним з виявів яких стала кастова система.

Що ж трапиться, коли ми від неї відмовимося? Якщо майбутнє Всесвіту обіцяє бути темним, то доля людства виглядає виключно сірою. Багатомільярдна маса майже однакових „індивідів“, зацікавлених тільки у задовільненні власних тілесних потреб - так виглядає суспільство в очах нинішніх світових володарів. Така маса не схильна до непередбачених дій, такою масою дуже легко керувати. А головне - її зовсім неважко грабувати.

В ній не виникнуть яскраві особистості, здатні оцінити ситуацію та опиратися загальному пограбуванню. Люди просто перестануть його помічати. Воно стане нормою життя. І тільки так: кожний нормальний „недоторканий“ не проґавить нагоди поживитися за рахунок ближнього. Тим більше що суспільство вже сприймає це цілком байдуже. Звичайно, при такому стану речей людство буде неоптимально та неефективно витрачати природні ресурси, приводячи в негідність середовище свого існування. Найцікавіше те, що таке сіре людство буде мати набагато менше можливостей протистояти можливим змінам цього середовища, потрясінням та катастрофам - як чисто природним, так антропоґенним. Але це, здається, менш за все турбує тих, хто збирається зайняти вищі щаблі ієрархії в цьому аморфному суспільстві.

Хто вони, наші майбутні правителі? Хто збирається панувати та владарювати в такому ідеальному безкастовому світі? Звичайно, той, хто найкраще вміє грабувати, хто міцніше всіх забув, що є честь та совість, хто більше за інших ненавидить ближнього та вважає його „нижчою істотою“, хто заради виповнення своїх бажань - часто зовсім безглуздих - готовий на найцинічніші злочини.

Такі люди існують. І саме вони роблять усе, щоб якомога скоріше зіштовхнути людство до сірої прірви, де фактично зупиниться його розвиток, закінчиться історія (Ф. Фукуяма). Треба визнати - вони досягли суттєвих успіхів у своїй „проґресивній“ справі. „Маєтки, нажиті нечесним шляхом“, стали звичайним явищем. Хабар став мистецтвом. Бандит - героєм. Для незадоволених існують наркотики та „спецназ“, для всіх інших - реклама, мильні опери та журнал „Playboy“.

Людина, яка більш-менш вкладається в цю систему координат, вважається нормальною. Від такої людини в усіх сферах життя вимагаються адміністративні та комерційні здібності, старанність, ініціативність, винахідливість, працелюбність... Повна підбірка якостей мішаної касти, і як чудово звучить цей список на тлі сучасних вимог до загальної вузької спеціалізації! Вищою цінністю стала Кар’єра з великої літери - поняття, що об’єднує в собі і багатство, й визнання, і високе положення в суспільстві. Зрозуміло, що успішніше всього досягають цих цілей люди, що прагнуть їх усіх одночасно - тобто Чисті Недоторкані.

Так і виходить, що в найріщніших країнах до верхівки влади все частіше приходять люди, м’яко кажучи, нечисті на руку. Кримінал (як національний, так швидко міцніючий міжнародний) відіграє все більшу (часто визначальну) роль у політиці. У відсутності кастової рівноваги недоторкані нестримно вибираються нагору - ні з чим не рахуючись, відчуваючи все менше опору по мірі знищення чистих каст. Жодних сумнівів - коли ці страшні люди отримають абсолютну владу, всіх куплять і залякають, вони збудують цілком новий світ, у повній згоді зі своїми „понятиями“. В цьому світі буде повний та міцний порядок (згадайте в’язницю!). В ньому навіть можна буде жити і чогось добиватися в житті - доводячи щохвилини рабську покору та відданість „господарям“, або ж ставши хитрішим та жорстокішим за них.

Але в цьому світі людина не буде мати права на помилку. Найменші провини будуть нещадно каратися за всією суворістю бандитьських законів. А ще в цьому світі не буде місця не тільки для людей чистої касти, але й для усякого, в кому хоч трохи проявиться яка-небуть кастова ознака.

...І мене особисто давно вже не дивує, що в якому завгодно натовпі майже без проблем, з першого погляду ідентифікуються представники двох, здавалося б, зовсім неспівставних народів: радянського та американського. Об’єднує їх одна (при наявності деякого досвіду дуже помітна) риса. І ті, й другі - за рідкісними виключеннями! - несуть на обличчі чіткий, незмивний відбиток „позакастовості“. „Совки“ - войовничої, „амки“ - тріумфуючої. Перші, не дивлячись ні на що, збираються завоювати світ. Другі щиро вважають, що вже його завоювали. Але всі вони, на якомусь підсвідомому рівні, розуміють під „завоюванням“ остаточне стирання кастових відмінностей, забуття традицій, а в першу чергу - знищення тих, хто керується в житті якимось пришципами, що не вкладаються в рамки „ринкових відносин“.

Таких людей - все менше... Все менше в них можливостей опиратися безумству сірого хаосу. Їх неминуче зігнуть, розтопчуть, зрівняють з землею - якщо вони не насміляться протиставити себе безликій та безпринципній масі „недоторканих“. Мабуть, і цю статтю варто було назвати по-іншому. Не „відроджувати“, але „відроджуватися“. Всім, хто ще не забув справжні цінності, які роблять людину Людиною. Всім, хто усвідомлює необхідність поважати кастові закони і готовий їх виконувати. Всім, кому небайдуже майбутнє планети. Людства. Традиції. Цивілізації.

Інакше - ми приречені.

10.08.2001

© Конкурсна робота, надіслана на Всесвітній політологічний конкурс “Перспективні моделі української держави і технології їх реалізації”, який проводився в рамках роботи Політологічної секції ІІІ Всесвітнього форуму українців в м.Києві (серпень 2001 року).

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Коли ж ви гризете та їсте один одного, то глядіть, щоб не знищили один одного!”
Біблія

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.