Аратта - На головну

27 березня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Чи справді російський язик богоугодний, а українська мова ні?

Мова 23633 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 14.01.2009 | Всі публікації | Версія для друку

Чи справді російський язик богоугодний, а українська мова ні?
або Хто перетворив найкращу в світі мову на предмет насмішки?

Боже милий!
Твоя сила
Та тобі ж і шкодить.
Тарас Шевченко


Мене постійно мучить запитання, чому українська мова, „господа слово”, як казав Тарас Шевченко, стала предметом насмішки і глузування? Знаю, що дехто скаже, чи варто звертати увагу на всіляких дурнів – розумна людина ніколи собі не дозволить подібного. Так, але якщо хтось до українця заговорив „общєдоступной”, він в більшості випадків спішить перейти на „общєдоступний”, що говорить про його невпевненість в собі і в своїй мові. Багато з них навіть не соромляться повторювати маячню московських попів про те, що російська мова єсть богоугодною, а українська ні.

Тим часом арабський мандрівник і вчений Ельвія Челебі ще в ХVІ ст. зазначав, що „українці стародавній народ, а мова їх багатша і всеосяжніша, ніж персидська, китайська, монгольська і всілякі інші”. Видатний польський поет початку ХІХ ст. Адам Міцкевич заявляв, що „Україна – столиця ліричної поезії, звідси пісні розходяться на всю Слов’янщину”. Російська „Элементарная география для гимназий” (Петербург 1902 р.), попри відверту нелюбов росіян до українців, теж визнавала, що мова українців „м’якіша і співучіша великоросійської, і живуть вони заможніше та охайніше великоросів”.

І раптом через якихось 27 років киянин Булгаков у своїй „Білій гвардії” називає українську мову „гнусним язиком, которого на свєтє нє сущєствуєт”. Секретар Донецької міськради Левченко, який годується з українського бюджету, в наші дні теж лепече щось на зразок цього, а більшість українських політиків та журналістів говорять українською лише перед телекамерою, а між собою і зі своїми дітьми спілкуються „общедоступной”...

Що ж сталося за такий короткий термін, чому українська мова стала раптом „гнусной” і чи справді російська „богоугодна”?

На жаль, ми зовсім погано знаємо свою мову. Українські вчені-філологи переспівують в тій чи інші інтерпретації тлумачення німецьких, грецьких, російських вчених і особливо не утруднюють себе дослідити первісне значення українського слова та його походження. Вони забувають, що літописи та письмена, які вони досліджують, „вводять нас в історію мов тільки в завершальні її розділи” (польський письменник Ян Парандовський).

Ми ж з вами копнемося трохи глибше. Але спочатку необхідно зазначити, що головну роль у творенні (зміні) мов відігравали творці нових релігій, котрі знали, якою силою наділене слово. Саме за допомогою слова вони намагалися виокремитися, вивищитися над простим людом, чи над підкореними племенами. Нувориші всіляко принижували та винищували первісну мову і насаджували своє творіння. Способи дуже прості: змінив чи додав літеру, наприклад, як на как, сині на сініє, Рось на Русь і далі на Росію, переставив наголоси і вже маєш нову мову. Така мова (як і всяка брехня та лукавство) потребує гарних шат, але ніхто не задумується, що це безграмотно та вульгарно. Як не прикрашай це домішками з латинської, французької, татарської і ще якихось мов, а воно незугарно випирає як не в одному місці то в іншому.

Наприклад, російське: “бес-человечный”, “бес-совестный”, “бес-честный”, “бес-сознательный”, бєс-совєстний” однозначно вилюднює і робить чесним чорта., чого в українській мові і близько немає. Або: у нас тиждень починається понеділком і закінчується неділею. А творці російської мови забажали по-іншому розпочинати свій тиждень – воскресєнієм (від нашого скресати) і закінчувати його суботою. Але як тоді сюди тулиться “понєдєльнік” від нашого “по неділі”?.. В українців жнива це робота (від жати ниву), в росіян це страда – від страданіє. Для них збирання врожаю – мука. У нас володар – той, хто волю дарує, у них – властітєль, від нашого власник. У нас фурман (хурман – людина, що керує хурою, возом) або їздовий, у них ямщік – слуга бога смерті Ями, тобто, гробовщик...

І ще хтось сміє заявляти, що російська мова „єсть богоугодним язиком”, а українська ні?

У нас брак – фальшивка, в Росії – шлюб. Почитайте історію, виявляється в Росії до подружньої спілки чоловіка та жінки здебільшого так і ставилися, як до фальшивої, а не так як в Україні – шанобливо- любовної. Якщо наша жінка жила в світлиці (бо вона чисто вибілена та світла) і була там господинею, тобто рівнялася до Господа, то в Росії – вона жила в тєрємє (тюрмі-гаремі) і, звісно, вже не могла в ньому почуватися господинею. Українська мова, українська нація, мабуть єдина, яка має таке поняття як РОДИНА. Тобто не просто сім’я – батько, мати і діти (в росіян – сємья, в англійців – фемелі, в німців – фаміліє), а в значно ширшому розумінні: родичі по батькові, по матері, племінники, внуки. Росіяни заявляють, що українського народу (як і мови) ніколи не було і бути не може. Але чомусь ми маємо власне прізвище, тобто, предками звані (або призвані з вище), а росіяни натомість носять фамілію, запозичивши це слово в німців, бо свого не було і не могло бути, як і такого народу в природі ніколи не існувало, поки його не витворили за допомогою бича і „кровопусканія” долгорукіє, боголюбскіє і наришкіни.

Ще кортить запитати, якщо української мови не існувало, звідки тоді взялися в росіян, наприклад, такі слова: очевідно – очам видно, іностранний – інша сторона, інтернаціональний – інші території та нації, щедрий – той, хто ще дарує , щ иколотки – що коло литки?..

Українська мова – це геніально осмислена, справедлива і правдива мова. Це справді відображення суті Всевишнього, мова душі і серця всього Людства. Вона не потребує якихось додаткових прикрас чи запозичень ззовні. Ось як про неї сказав в одному інтерв’ю український поет, єврей за національністю М. Фішбейн: „Українська мова – божиста, богодана, богообрана”. Пану Мойсею можна вірити, бо він має можливість порівнювати її не тільки з російською, а й з тою, якою розмовляє його, нібито, богообраний народ. В українській мові промовляє кожний склад, кожна літера і звук. Я не знаю, чи ще в якійсь, окрім української, є така особливість, щоб окреме слово можна було відчути на дотик, щоб воно мало свою філософію?

Ось лише кілька прикладів.

Скроня – це те, за чим приховується (скривається) найбільше багатство людини – розум, мозок. Скриня (зверніть увагу, міняється лише одна літера) – це те, де зберігаються (прикриваються) матеріальні статки людини. В російській мові скроня – „вісок”, тобто, те, що висить у порожнечі (у нас висок це їхній отвєс). А зовсім далеке від нього сундук (скриня) – предмет, куди щось сунуть.

Наша суниця – сонце це, сонячна ягода. А російська земляніка? Це що земляна ягода? Але ж вона не в землі росте, а на землі, під сонцем. В українців навіть п рання білизни це щось божественне – робити одяг чистим, світлим, сонячним (Ра), а в росіян стірати, тобто, стирати, терти.

Ім’я Христина у нас буквально означає Христова захисниця, в росіян Крєстіна (багатьом українцям теж більше подобається саме такий варіант) – крєст і тіна (багно)... Як можна давати дітям таке ім’я? Прислухалися б до свого публіциста Дмитра Писарєва, який казав, що „помилка в думках викликає помилку в словах, помилка в словах викликає помилку в ділах”. Яку філософію може витворити на покручі народ? Чи може він взагалі підлягати такому визначенню? Навряд. І те як російська влада маніпулює думкою свого народу, говорить про те, що його вважають за звичайне безмозгле бидло...

Вже з наведених прикладів видно, яка мова насправді є богоугодною, а яка творінням лукавого. Чому ж тоді українці так не шанують своєї мови?

В значній мірі цьому посприяли вчені. Українську мову вони регулярно обкрадали і втискали в певні рамки, штучно визначивши, що українське, а що російське. Знавець більше двох десятків мов, видатний український письменник і мислитель Іван Франко сміливо використовував у своїх творах такі слова як воздух, бо це вознесений дух предків, сейчас (цей час), вокруг (коло-круг) та ряд інших, а українські філологи, які знали не більше двох-трьох мов, вирішили, що ці слова є російськими. Чому це раптом, коли навіть російський історик, професор В. Ключевський зазначав, що „русскій народ вступаєт на русскую равніну із одного єго угла, со склонов Карпат”. Тобто, і мова його пішла з Карпат, де народився і творив великий Франко.

Але що нашим мудрим філологам Франко і український народ – треба догодити Москві. Візьмемо ще слово благодарити. Зверніть увагу на його складові: „благо дарувати”. Де тут хоч натяк на російське? Справді, щоб висловити вдячність, треба говорити: „спасибі!”, „дякую!”. Та коли йдеться про те, щоб зробити у відповідь добру справу, наш народ зауважує: „Треба відблагодарити людину”, тобто подарувати теж якесь благо...

„Почекай минутку”, каже один українець, а інший поправляє: „хвилинку, а не минутку”. Але минутка – це те, що швидко минає, мить і нічого в ньому російського немає. Кажуть, що бритися теж російське – геть його з українських словників! Але ж воно від нашого брати, прибрати. Чомусь навіть ніхто й подумати не сміє, що все навпаки – то наші у них слова, а не їхні у нас.

Дуже живуче серед українців слово „потомки”. Як їм не кажи, що це російське слово, що треба говорити „нащадки”, а вони від нього не відмовляються. І нічого тут не вдієш, бо „потомки” це ті, хто появився „по тому”, після своїх дідів. Російською це мало б звучати приблизно „затємкі”. Так само слово лагер – мої „темні” односельці в протилежність світилам від філології чітко розрізняють – це місце, куди тимчасово (переважно на літній період) переводилася худоба, від слова лежати (звідки, до речі, і лаги – колоди, на які встановлюються підлога). А табір – у них це тимчасове пристановище для дітей і людей, яке знаходиться там у бору. У моєму селі також здавна розрізнялися пристосування для сидіння: стілець – це маленький пристрій для доїння корови, для якось іншої роботи, що вимагає низької посадки (такий собі міні-стіл), і стуло – пристрій зі спинкою для сидіння не сутулячись. Наші ж учені мужі визначили, що стуло російське слово і замість нього має бути тільки стілець. От я собі і думаю, може вони зовсім і не українські вчені, адже в кожному українському селі знають, що є насправді стільцем, а їм про це невідомо?

... У взуттєвому магазині один щирий українець ніяк не хоче називати жіноче зимове взуття сапожками. Мовляв, це чобітки, а сапоги – російське. Але здавна українські жіночки носили легкі, вишукані, з узорами на халявах сап’янці – такі собі чобітки з м’якої шкіри цапа. Матеріал цей, правда, назвали не цап’ян, а сап’ян, бо в українській мові ці (сі) літери мають здатність до взаємозаміни. І саме від сап’янців потім з’явилося сапоги.

Слово настроєніє росіяни тлумачать в міру свого світогляду: „нас троє” (не тільки в смислі „організувати на трьох”, а й, нібито, свята трійця з ними). Але основа в ньому зовсім інша: стремитися, ставати на стремено і стрімко мчатися до мети. Ось звідки „настроєніє” – від нашого настрою і годі, шановні святоші, вигадувати щось про трійцю.

Вибачайте мою прискіпливість. Але чи не дивує вас, що російське “очкі” від нашого „очі”, а не „глаз-глазкі”? Або, чому це раптом слово любопитний (той, хто любить питати, запитувати) російське, адже так званою російською воно мало б бути любоспрашіватєль? Чи може воно походить від російського питать (мучити)? Чому краска, красити російські слова, коли вони є похідними від українських краса, окраса, крашанка?

З наступними словами взагалі анекдотична ситуація: мимрити – українське, а мимра вже російське. Стрекоза теж, нібито, російське. Українською, мовляв, ця літаюча над річками та ставками комаха має називатися „бабкою”, хоча зовсім навпаки і цьому підтвердження російська „бабочка” (метелик). Походження стрекози чітко пояснюється українським народом: „ стрибаюча коза”, „ стрекоче як коза”, „ струмкова коза”...

Подібних прикладів насильного відлучення українських слів від своїх теренів дуже багато. Зараз пішла нова хвиля „модернізації” нашої мови (бо ж, нібито, наша не досконала), наприклад, вертоліт (той, що вертить і літає) наполегливо міняють на гелікоптер, забаву на шоу і т. п. Але кожне слово української мови – це наші діти, наші квіти. Вони не тільки збагачують і прикрашають рідну мову, вони наші Обереги. Якщо ми не будемо від них відмовлятися, вони захистять нас від бід, бо навіть російський вчений (правда не російської національності) Сергій Кара-Мурза говорив: „Визвольну і зміцнюючу роль завжди грає природна рідна мова”, а наш Олесь Бердник наголошував: „Мова є першожиття народу, і саме вона формує дух нації”.

Тож, шануймо своє і шановані будемо. Не зраджуймо своїм Праотцям та богам і сильними будемо

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Мова»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Свобода, якщо вона пустила коріння, швидко зростає”
Джордж Вашінгтон

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.