Актуально
22112 переглядів
|
с. Понорниця Коропского р-ну на Чернігівщині - Ветоха Олексій Демидович |
А що? Дітвора в його селі ще не перевелася!
З лялькою в залі суду
Потерпіла в зал суду ввійшла... з лялькою – поролоновою, руки-ноги мотузками висять, очі з ґудзиків. Як видно, улюблена бо затерта до блиску.
«Потерпіла»? Якось ненормально. Неприродно, як... не знаю - квіти в солярці - звучить це слово стосовно дівчинки, що ледве видряпується на лаву й саджає біля себе поролонову подружку.
«Потерпіла», - говорить прокурор, а сам нагинається під стіл, щоб відшукати її. У свої-то неповних п'ять - що ж вона могла потерпіти? Поки мама остудить кашу й дасть ложечку. Або поки дядько-лікар зробить укольчик?
Тут все неприродньо для неї: неопалюваний зал засідань, де ламаються долі й калічаться життя, клітка підсудного з лавою, на якій відморозки з нудьги матірні слова дряпають, прокурор, суддя, купа незнайомого народу.
... допит потерпілої
- ...Коли дядько Льоша засовував... мені болів животик. І я кричала, тоді дядько Льоша закривав мою голову подушкою... Я не хотіла його брати в... тому що він був кислий і смердючий, - маля заплітало поролонові коси й продовжували розповідати, іноді піднімала голівку й посміхалася, коли мова зайшла про банани й шоколадки, іноді морщилася, очевидно згадуючи заподіяну їй біль.
Плакала навіть інспектор дитячої кімнати міліції, що побачила, здавалося б, на своїй роботі багато чого. Правда, соромливо відвернулася до стіни - погони не дозволяють розкисати. Кілька разів мамі дівчинки ставало погано - її намагалися вивести із зали.
А заодно, громадяни судді, і мене виводите. Зв'яжіть і виведіть! Інакше я його зараз сам придушу (прости Господи)! У мене самого така ж - ще «р» не вимовляє і з такими ж кучериками.
Ух, і чешуться руки...
Переполох у селі
Перший тривожний дзвінок для батьків Віталіни продзвенів в один весняний день минулого року. Дівчинка пропала. У селі воно як: гуляє дитина по вулиці, до сусідської дітвори забігає, на дорозі грає, а коли треба додому – батьки гукають і прибіжить.
Однак кричали, за хвіртку виходили, батько по вулиці пройшовся, у двори заглядав: ніде немає маля. Вона частенько через дорогу забрідала до сусіда - у того зазавжди цукерки або яблуко для дітвори найдеться.
Але й Олексій Демидович, років шістдесяти, тодішній начальник пилорами, лише розвів руками: «До мене не заходила... Але чуєш, Володька, - з ґанку навздогін закричав сусід, - бачив я, як мала твоя на гору по дорозі подалася». Володя насторожився: Віталіна ще ніколи без дозволу так далеко не заходила.
Лихо! У дворі Ісакових начебто пожежа трапилася. Батько завів мотоцикл й, вибиваючи колесом ворота, погазував у глиб села. Із хвіртки у хвіртку, з хати в хату металася мама дівчинки, Надя. Її лементи «Віталіна!.. Доця!» дотепер стоять у вухах односельців.
Село переполохане. Давай шукати гуртом... Про найгірше думати не хотілося, але страшні думки самі лізли в голову - пройшло чотири моторошних години, а дочка не знайдена. Володя розгорнувся й погнав додому дзвонити в міліцію. Вбігає у двір, а там... копошиться маленька господарка.
- Де ж ти, донечка, була? - батько плакав і сміявся, цілував і лаяв Віталінку одночасно. - Що ж ти з нами робиш?
- У дядька Льоши... Я чула, як ви з мамою кликали, але він закрив мене в кімнаті й не випускав.
«От старий шкарбун - знову, мабуть, напився, заснув і забув, що в нього в будинку дитина грається», - вирішили батьки. Володя навіть вийшов на дорогу й, жартуючи, але грізно крикнув сусідові: «Дивися мені, Демидович, ще таке повториться - яйця відірву!»
Не знав ще тоді батько дівчинки, що вже не до жартів – треба було відривати. Нічого б тоді не сталося...
У барлозі
Минуло чотири дні. І знову кудись пропала дочка. Але цього разу Надя знала напевно, де дочку шукати. Так і є – сидить на дивані в дядька Льоши, їсть банан. Хотіла, було, мама забрати Віталинку додому, та Демидович каже: «Хай дитина вітамінчиків поїсть - потім сам її приведу». «А й справді, чого це я розхвилювалася? - заспокоїлася Надія - Демидович-то тверезий».
«Тільки не затримуйся, доця», - ідучи, сказала мама. «Мамо, дядько Льоша почистить мені сажу, і я прийду». Сині скрипливі двері в старому будинку захлопнулися.
Повернувшись додому, Надя узялася молоти зерно: потрібно було нагодувати з десяток свиноматок, ще й молодняк. «Як уплітають п'ятачки, - замилувалася недавнім 18-головим приплодом господарка, - особливо той - чорний як сажа... Сажа?! Стоп!.. Що за сажа?.. Яку таку сажу чистити?.. Із чого раптом вона це сказала?!»
...Надія не пам'ятає, як добігла до сусідського будинку. Скоріш долетіла. У хаті їй назустріч вискочила людина. Надя відразу й не впізнала Олексія. Так у морзі впізнають спотворений труп добре знайомого людини. Весь трясеться, начебто не сусідку, а кончину свою побачив, але в очах замість страху якась дика ейфорія. Як у наркомана, що тільки но прийняв дозу.
Відіпхнувши його, Надія вбігла до спальні... П'ятирічна дівчинка, улюблена папина дочка, розумник і щебетуха дуже спокійно (вдома від неї не доможешся!) лежала на ліжку. Без штанців. На задертій маєчці - мокра жовта пляма.
Волю педофілам!
Напевно, знаєте, що на зоні роблять із ґвалтівниками? Де-небудь у цеху включають на всю котушку верстати, щоб лементи заглушити, збирається кілька бригад, а то й цілий загін, і на середину виводять його. Потім п'ять-шість «півнів» витворяють із ним те ж, що й він затворів зі своїми жертвами. Але, як говорять слідчі, у більш «грубій і неприродній формі».
Це - із ґвалтівниками. А коли в колонію попадає гвалтівник дітей, то звичайно після першої вечірньої повірки його знаходять із заточеною арматуриною у животі. Таке от відношення до "дядь Льош" у світі, де в пошані злодії, бандити й навіть убивці. Бо у сидячого люду теж є дочки, онуки, братики й сестрички.
Ну й хай там у себе за колючкою хоч усіх до єдиного педофілів передавлять! Нехай хоч порох їх над колоніями розвіють. У нас на волі всі по-іншому. Дільничний цілий місяць не приймає від батька дівчинки заяви про зґвалтування. Слідчий, що веде справу Віталіни, «допитує» дядька Льошу в місцевому шинку. А суддя виносить вирок педофілу - 3 роки УМОВНО. Гуляй на волю - до дітей!
Судді – намилити!
Довести провину жителя с. Понорниця Коропского р-ну на Чернігівщині Ветохи Олексія нічого не варто. Доказ у плюшевій шапочці бігає по коридорах суду. І слідчому, і на суді вона докладно розповіла, що з нею відбувалося в барлозі Ветохи.
Причому експерти-психологи єдині в думці: «...виключено, щоб дитина сама могла придумати сказане їм на слідстві, або ж батьки змогли навчити розповідати про все так детально».
До того ж у матеріалах справи є два медичних висновки.
Гінеколог: «...натертості внутрішніх і зовнішніх геніталій... в області малих полових губ білосуваті фляки (після загоєння ран)».
Хірург: «...гіпертонус анального отвору. Ампула прямої кишки розширена».
Слідчі, міліціонери, судді, відповідайте мені: що ще вам потрібно, щоб відправити дядька Льошу... якщо вже не на арматурину, то як мінімум туди, де гучно запускають верстати?! Ну, Христа на вас нема, але ж діти у вас є! Він же завтра, чого доброго, і на них буде заглядатися.
Вийти всім – суд іде!
Я був присутній на судовому засіданні, знайомився з матеріалами справи, розмовляв із сусідами, лікарями, психологами, і... раптом так стало страшно. Ні, не від того, що вся правоохоронна братія області, починаючи від дільничного й закінчуючи суддею, узялася оберігати педофільську дупу.
Це було зрозуміло із самого початку: син дядька Льоши (у той час) - начальник районного карного розшуку. І папаша на нарах означав крах його кар'єри.
Страшно від того, як вони це роблять! Грубо, незграбно, плюючи на всі й на всіх.
Прибігає до дільничного батько - сам не свій і повідомляє, що його чотирирічну дочку зґвалтували. А той кивнув... і через півмісяця надіслав цидулку: «Повідомлення... розглянуте, у порушенні кримінальної справи відмовлено за відсутністю в даному діянні складу злочину».
Хоча прийди до нього навіть повія "на голці" й заяви про зґвалтування, зобов'язаний мобілізувати всі сили й негайно заарештувати підозрюваного в особливо тяжкому злочині.
А тепер ще раз заглянемо в зал суду. Останній раз, тому що буде оголошено вирок.
Отже, фінальний, найважливіший акорд цієї п'єси, що грає більше року. Розв'язка близька, але усі ще в невіданні. Поглядає на годинники прокурор, нервово смикаючись на лаві, очікує своєї долі підсудний, у коридорі одну за іншою курять родичі, от-от... Ага. Розмріялися.
Порожній зал, один батько дівчинки стоїть - увійшов суддя й монотонно промурмотав вирок.
Все вже давно вирішено. У сенсі «засіяно».
P.S. У Віталіни дуже тривожний сон - зривається посередині ночі, кричить. Батькам по черзі доводиться чергувати біля ліжка. До яких лікарів і шептух не возили, усе безглуздо. Сходити в туалет – ціла мука для дівчинки, тому й у садок перестали водити – діти насміхаються.
Володя подав апеляцію на рішення суду й сподівається, що «хоч там розберуться». А ні - «доведеться таки взяти гріх на душу - сокиру з першого дня тримаю». Я не знав, що йому відповісти.
До теми:
