Аратта - На головну

25 липня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Київ був найбільшим містом Європи у ХІ сторіччі, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010-1054 н.е.), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Німецький церковний діяч XІ століття єпископ із Саксонії Титмар Мерзебурзький у своїй «Хроніці» у 1012 - 1018 роках, характеризує Київ як «велике місто, у якому більш 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість жителів». На початку ХІ століття теперішня столиця України мала 50 тисяч населення. Для порівняння, у Лондоні на той час мешкало 20 тисяч жителів. Німецький хроніст XІ століття Адам Бременський називав Київ «суперником костянтинопільського скіпетра, найчарівнішої прикраси Греції».

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Оксана Бандера: Да будет воля Твоя...

Пам’ять 36550 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 3.02.2009 | Всі публікації | Версія для друку

Оксана Бандера: Да будет воля Твоя...
Нескорена, як і всі Бандери, вона гідно перенесла на своїх плечах всі терпіння та страждання нескінченно довгих 48 років страшної більшовицької каторги в численних таборах, засланнях, спецпоселеннях. Отож все її свідоме життя стало героїчним збірним символом українського свідомого жіноцтва, що випило до кінця гірку чашу матері, сестри, дружини українського націоналіста ХХ століття...

Минуло 40 днів, як відійшла на Божу дорогу слави Оксана Бандера, наймолодша із сестер Провідника ОУН. Ця жінка мужньо стала нарівні з борцями за свободу свого народу і сповна розділила їх долю, але мала до боротьби не автоматичну зброю, а тільки два духовні середники: молитву до Бога та віру в Україну.

Нескорена, як і всі Бандери, вона гідно перенесла на своїх плечах всі терпіння та страждання нескінченно довгих 48 років страшної більшовицької каторги в численних таборах, засланнях, спецпоселеннях. Отож все її свідоме життя стало героїчним збірним символом українського свідомого жіноцтва, що випило до кінця гірку чашу матері, сестри, дружини українського націоналіста ХХ століття...

Дитинство й молодість

Вона народилася 22 грудня 1917 року (правда, шкільні свідоцтва вказують на іншу дату народження — 27 листопада). Коли їй виповнилося чотири роки — померла мати. Дитячі роки провела на Тернопіллі в отця Івана і тети Люби Чарторийських у Кобиловолоках (1922—1933). Там закінчила народну школу. Вчилася на «відмінно», про що свідчать її три шкільні свідоцтва про успішність за 1927—1930 рр. Ці десять з лишком прожитих у рідних людей літ, хоч і без материнської ласки та батьківського піклування, можна, напевно, вважати найспокійнішими в її житті з огляду на ті терпіння, які очікували на неї в недалекому майбутньому. По закінченні школи Оксана Бандера переїхала до Стрия і вступила тут до гімназії класичного типу, яку на підставі нового закону про освіту перетворили на реальну гімназію. Перші два роки дівчина жила з батьком о. Андрієм у с. Волі Задеревацькій, звідки щодня добиралася возом до Лисовичів, де пересідала на потяг до Стрия. Згодом, навчаючись у гімназії, вона жила в бабусі у Стрию. На час навчання припадає її остання зустріч з братом Степаном у 1933 році перед його арештом. Їй тоді було 16, а Степанові — 24 роки. Гімназію також закінчила успішно. Оксані з прізвищем Бандера, сама згадка про яке викликала люту ненависть у польських загарбників та з огляду на активну політичну діяльність батька і брата, відшукати роботу було практично неможливо. Тому, щоб знайти хоч якийсь підробіток, вона була змушена закінчити ще й однорічні бухгалтерські курси та однорічні курси крою і шиття. «Хоч те пригодилося в Сибіру», — буде пізніше жартувати Оксана Бандера.

Колами пекла

З приходом на Західну Україну «перших совітів» репресії не могли оминути родини Степана Бандери. Це було тільки питанням часу. 22 травня 1941 року енкаведисти ув’язнюють Оксану разом з батьком та сестрою Мартою. Коли забирали з дому, Марта хотіла взяти на дорогу хоча б щось із речей, але їх з машини вже не випустили. Згодом підійшов якийсь військовий і передав їм вузлик зі словами: «Вот ваші вєщі!». Як розгорнули, то побачили там трохи наспіх зібраної одежі, а між нею — молитовник із вкладеним у нього образком Гошівської Богоматері та вервичку — подарунок Папи Римського. Цей молитовник і ця вервичка стануть для обох сестер чи не єдиною опорою їхнього страдницького життя на сибірських етапах та засланнях.

Після виснажливих допитів родину розлучили: батька відправили в станиславівську тюрму, а Оксану з Мартою — на Сибір. «Як нас большевики взяли в 1941 році, — згадувала ще рік тому Оксана, — то ми з сестрою Мартою відбували їх присуд у Красноярському краї, і нас часто перевозили по різних місцях. Нам із сестрою Мартою дали по 20 років. Пізніше, чи рік, чи два, не пам’ятаю, написали нам присуд: «Пожизнєнно».

Нас кидали з місця на місце по спецпоселеннях, як доля циганів — не більше ніж два-три місяці на одному місці: колгоспи, будівництва, лісозаготівлі, заводи. Ми працювали від ранку до вечора на один пайочок: 500 грамів хліба, більше нічого — ні зерна, ні грошей. Хоч який то хліб був — 70 відсотків товченої вареної бульби, перемішаної з мукою». Рідні сестри Бандери уникли негайного фізичного знищення тільки тому, що їх тримали в тюрмах як «члєнов сєм’ї врага народа» і як останній засіб впливу: по-перше — на Степана Бандеру, по-друге — на весь національно-визвольний рух України. Сестри Бандери це розуміли не менше за своїх «визволителів», і хоч їх примушували до зради, але вони не відступили від своїх переконань, за що заплатили сповна.

1953 року, коли помер Сталін, сестер відвезли до Москви, де запропонували написати відкритого листа воякам УПА з закликом припинити боротьбу і здатися. За це їм обіцяли свободу і проживання в столиці «Родіни». Вони відмовилися, і їх знову повертають в табори. В 60-х, за Хрущова, їм видають паспорти, але не дозволяють їхати в Україну. За часів Брежнєва заборона зберігається. Змінюється одна комуністична кліка іншою, насувається розвал Совєтского Союзу — присуд «пожизнєнно» сестрам так і не відмінено.

В 1982 році на чужині помирає Марта. Здається, така ж доля чекає й на Оксануѕ Але в 1989-му завдяки старанням уже нової хвилі українських політв’язнів Опанаса Заливахи, Зеновія Красівського та майбутнього отця Ярослава Лесіва 82-річна Оксана Бандера по 48 з лишком роках неволі повертається на Батьківщину.
Анна Рудник та Оксана Бандера
Анна Рудник та Оксана Бандера
Останні роки життя

Останні роки Оксана жила з онукою сестри Володимири Оксаною Піжик у Стрию. Завдяки місцевій владі їй дали квартиру та обрали почесною громадянкою. Старенькій жінці на 90-ліття вручили орден Княгині Ольги III ступеня, але вона була знічена такою увагою. Казала: «Не одна я відбула заслання». Це при тому, що її підвищена пенсія — як репресованої плюс надбавка за орден — становила 470 грн.

Родина і близькі підкреслювали: до 90 років Оксана Бандера ходила до місцевої церкви на всі літургії, духовні практики, маївки, молебні, вервиці, а в останні роки життя, коли вже підупала силами, вдома намагалася довго перебувати в молитві. Раділа, коли на церковні та національні свята навідувалися побратими по духу.

Між іншим, на Різдво, коли приходили упівці, вона жодного колядника не відпустила, щоб не дати йому коляди. Скільки дозволяли здоров’я і сили, брала участь у різних громадських заходах, обговореннях та урочистостях (Прикарпаття ще пам’ятає її особисту позицію щодо пам’ятника С. Бандері в івано-Франківську).

Її помешкання завжди було відкрите для всіх людей, хто хотів з нею поспілкуватися. Вона була свідома, яку велику жертву за народ склала її родина, хоч завжди намагалася уникати пафосу та позірного патріотизму. Ще 5 листопада 2008 року на прохання автора, який опублікував книгу «Родинний архів Бандери» (накладом 200 примірників), Оксана Бандера написала коротку передмову, де, зокрема, сказала: «Я пишаюся долею моїх рідних, котрі, як незчисленна кількість українських людей, віддали життя у боротьбі за Державність».

У вічність слави

22 грудня 2008 року, за день до смерті, журналістові «Галичини» випала честь привітати її з днем народження. За словами родини і близьких, два останні тижні Оксана Бандера підупала здоров’ям — все-таки далися взнаки піввіку комуністичних таборів. Ми застали її в постелі зі складеними в молитві руками. Молилася вголос. Постійно. З нетерпінням очікувала на прихід священика, який навідувався до неї щодня. «Буду вже вмирати», — такими словами між молитвами означила свій перехід до вічної слави...

Присутнім з великою обережністю і пієтетом (чи не вперше) показали молитовник, який був часто єдиним порадником цієї жінки-мучениці. Пожовклий від часу, перешитий, з акуратно підклеєними аркушами і дбайливо відновлений років 10-20 тому — мовчазний свідок її страдницького життя і правдиве свідчення її віри. А на початку його — «Да будет воля твоя» — три рази власноруч написані Оксаною Бандерою слова назви молитовника на перших, взамін потертих і знищених часом, аркушах. На взір перших християнських монахів, як першу й останню зброю проти диявола і слуг його, мала тільки вервицю з ниток. До гробу. З нею як правдивий свідок Христа пройшла спокійно всіма лихоліттями світу, без нарікань, жалю і безнадії, та з великою вірою у майбутнє свого народу.

Поховали Оксану Бандеру в Старому Угринові на цвинтарі поблизу перепохованої сестри Марти (останки якої привезли з Сибіру в скорім часі після повернення Оксани в Україну), де поховані її матір Мирослава, дідусь і бабця Голодзінські (мамина лінія)...

В день смерті, 24 грудня 2008 року, в селі Кобиловолоках Теребовлянського району на Тернопіллі, де пройшло її дитинство, на сільраді встановили меморіальну дошку Степанові Бандері на честь 100-ліття з дня його народження — таким чином Оксана Бандера розділила славу свого рідного брата, однак, напевно, у майбутніх поколіннях українського народу вона буде заслуговувати не меншої поваги і вшанування.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Пам’ять»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

3нання буває двох видів. Ми самі знаємо предмет або ж знаємо, де знайти про нього відомості ”
Бенджамін Франклін

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.