X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

12 грудня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Можно заказать воду киев здесь akva-svit.com.ua.
Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Що ж ти нам, весно, принесла?

Етнографія 40849 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 10.04.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Печива у вигляді жайворонків з родзинками-очима
Печива у вигляді жайворонків з родзинками-очима
До важливих обрядодій, пов’язаних із календарною весною, належить давній звичай зустрічати перших прилітних птахів. Вважалося, що саме вони є справжніми оповісниками приходу весни. Якщо зозулі опікуються ирієм — вони останніми відлітають з теплих країв, замикаючи ворота, і першими вирушають до теплолюбної країни, щоби приготувати місце для перезимку решті птаства, — то ключниками в наших краях прийнято вважати ластівок і жайворонків. Саме їх поява означала початок весни.

За повір’ям, найраніші птахи починають вилітати з ирію на Обертіння (9.ІІІ) і дістаються до нас в одних випадках на Кононів день (18.ІІІ), в інших — на Сорок Святих (22.ІІІ), а коли весна запізнювалася, то й пізніше. З цієї нагоди влаштовували цікаву забаву — так звану "Зустріч птахів", чи "Заклички птахів". Напередодні матері й бабусі випікали для дітлашні безліч (найчастіше сорок) різноманітних птахів. Таке обрядове фігурне печиво називали "жайворонками", "ластівками", а почасти й "голубками".

Вранці ними прикрашали двір і сад, а в підобідню, коли сонце обігрівало землю, віддавали дітям, і ті, взявши їх у руки, піднімали високо над головою, виходили на найвищий пагорб, щоб закликати пернатих до свого села. При цьому виконували коротенькі й невибагливі за мелодією пісні-веснянки. Найпопулярнішою була така:

Пташок викликаю
З теплого краю.
Летіть, соловейки,
На нашу земельку,
Спішіть, ластівоньки,
Пасти корівоньки!


Вважалося доброю ознакою, коли підлітковому гуртові трапилася на очі жива птаха. Якщо це була ластівка, то брали по грудочці землі й жбурляли їй услід, приказуючи:

На тобі, ластівко, на гніздо, а людям на добро!

Коли ж бачили диких гусей, то кидали в їхній бік соломинки з побажаннями.

Гуси, гуси! Нате вам на гніздечко і на здоров’ячко, а нам на тепло!
Якщо з’являвся лелека — зводили вгору руки, роблячи навколо голови символічне коло, й прохали:

— Бусле, бусле! Колом, колом над нашим двором. Не лети далечко, а звий гніздечко на клуні чи хаті, щоб ми були багаті!

У селі Космач, що на Івано-Франківщині, хлопчики, побачивши лелек, просили їх, аби вони допомогли придбати сестричку:

— Бузьку, бузьку, принеси Маруську!

Діти щиро вірили, що їх справді приніс у дзьобі лелека.

На Лівобережній Україні діти заздалегідь вистругували з дерева символічну птаху, а на Сорок Святих, зібравшись у гурт, носили її селом, наспівуючи веснянок і проказуючи поетичні заклички до птахів. Потім "ластівку" відносили на сільський вигін і прив’язували до найвищого дерева. Вважалося, що після цього всі перелітні птахи не обминатимуть села і зів’ють гнізда в ближніх і дальніх околах.

Ці та схожі дійства засвідчують, якою великою любов’ю користувалися пернаті серед наших пращурів. Щонайперше це стосувалося лелек і ластівок. Народна мораль суворо засуджувала будь-яке знущання над цими птахами. Батьки повчали дітей: якщо заглянути в ластів’яче гніздо чи зруйнувати його, то обличчя зарябіє віспою або ж покриється веснянками на все життя, а коли понівечити буслячу оселю — птаха в дзьобі принесе жарину й спалить хату. Було аксіомою, що лелеки оселяються біля добрих людей і сприяють своєю присутністю добробуту.

Як бачимо, традиційні обряди зустрічі чи закличок прилітних птахів увібрали не тільки анімістичні вірування про них як про ключників та віщунів весни, але й ставлення як до бажаних і добрих сусідів, котрі приносять злагоду, оберігають посіви од шкідників. Тому й мовиться: "У ранньої пташки всі комашки".
Топчу, топчу ряст…

Оживаючи, природа впливала і на людину, її біологічний стан. Про це добре знали наші пращури. У традиційних взаємозв’язках людини з живою природою відомо чимало дійств і обрядів. Скажімо, на Цвітному тижні, коли заготовляли вербові галузки для посвяти, заряджали "живою енергією" й дітей: батьки символічно "били" їх пагонами по спині, виголошуючи ритуальні тексти, в яких є побажання "бути здоровим" і "бути багатим". За віруваннями, такі дії мали "оздоровити дух і тіло" та наповнити їх новою енергією.

Окрім "биття лозою", кожен намагався ще й проковтнути бодай одного свіженького "котика" — щонайпершу весняну квітку, щоб бути здоровим і дужим. На заході України хлопці й чоловіки вважали за честь втикнути вербову галузку з "котиками" до кресані — "од зурочин та для сили".

До дійств, які широко практикувалися в давніші часи, належить і обряд "Топтати ряст". Наш сучасник практично вже не знає цього унікального і шанованого в народі звичаю. Від нього залишилися тільки прислів’я, котрими нерідко послуговуються старші люди. Якщо хочуть сказати про чиюсь тяжку недугу, то в таких випадках кажуть: "Йому вже не топтати рясту" чи "Я вже відтоптав свій ряст" (злі люди могли кинути зловісний прокльон — "Щоб ти рясту не топтав").

Згадаймо цей обряд. Напровесні, коли земля звільняється од снігових наметів, першим заселяє довколи ряст. Це широколисте зело росте переважно на узлісках та видолинках. У середній частині України воно з’являється в березні. Відтак було за звичай на Сорок Святих виходити в поле і, відшукавши кущик рясту, босоніж потоптати його. Це робили практично всі, особливо літні люди, немічні й каліки, яких спеціально несли чи везли до новознайдених заростей.

При цьому виголошувалися спеціальні поетичні примовлянки:

Топчу, топчу ряст, ряст,
Бог здоров’я дасть, дасть!


Чи:

Дай, Боже, ряст топтати
І того року діждати!


У тих регіонах, де ряст не ріс, топтали первоцвіт або сон-траву. Вважалося, що той, хто так учинить, дочекається і наступної весни.

Закопування каші

Кашу як обрядову страву використовували в багатьох ритуалах: на хрестинах, поминках, при першому поході до школи (батько разом з учнем відносили навчителеві й горщик пшонянки; звідси й поговірка: "Ти ще мало каші з’їв"), а також при вирішенні важливих питань (якщо не доходили згоди, то казали: "З ним каші не звариш") тощо.

Широко практикували варіння й закопування каші дівочими гуртами. Цей обряд зафіксований майже в усій Україні. Напровесні, як відомо, закінчувалися вечорничні й досвіткові молодіжні зібрання, які протягом осінньо-зимового сезону влаштовувалися в спеціально найнятих оселях. Відтак молодіжне дозвілля, коли тепліло, переносилося на природу — так звані "Колодки", "Вулицю" чи "Гулі".

Традиційно молодіжні зібрання зорганізовували в найвелелюдніших місцях, зосібна крижовому, а також на кутках, де мешкали дівчата. Ініціаторками весняно-літніх гулянь, звичайно ж, були юнки. Кожному гуртові — а таких у селі було декілька — хотілося привабити якомога більше парубків до свого товариства. Хлопці мали право вибирати, де їм краще веселитися.

Щоб парубки "не відбивались" од гурту, дівчата практикували магічний обряд "Закопування каші". В різних місцевостях були свої, значною мірою відмінні, форми цього обряду. Облюбувавши місце, де збиратимуться "на колоди", дівчата потайки, переважно ввечері або вночі, варили кашу в глиняному горщику. Процес її приготування супроводжувався різноманітними дійствами. Скажімо, в Київській, Чернігівській та Полтавській губерніях дівчата, збираючись уперше на веснянкові хороводи, варили кашу, виносили її на вулицю, закопували горщика в землю й прибивали кілком під супровід пісні:

Закопали горщик каші,
Ще й колком прибили,
Щоб на нашу та улицю
Парубки ходили.


Оригінальне дійство закопування каші зафіксував свого часу П. Чубинський: "Вкрали дівки ложку в парубка, швірень од білої кобили і яйце з-під білої квочки, що сидить. Зварили кашу проти неділі вночі, вкинули те яйце, тією ложкою помішали й закопали, — де збирається вулиця, забили там і той швірень, і ту ложку, та ще й потанцювали на тому місці. То де вже ходить–не ходить парубок, а туди так, як цуркою тягне, — таки мусить прийти на шкворівщину".

Найчастіше робили це в неділю першого тижня Великого посту. На Черкащині, облюбувавши зручне місце, де мала б збиратися "вулиця", дівчата вночі розкладали багаття, яке розпалювали ключами од криниць, котрі перед цим крали в сусідів. Зваривши на вогнищі кашу, закопували її в землю разом з ложкою та ключем — "щоб тут молодь постійно збиралася".

Деінде, крім пшоняної каші, варили й макову, вкидали в горщик ще й ракову клешню і закопували обрядову страву під перелазом. Поставивши поруч вертушку, крутили її — "щоб хлопців було багато, як маку, і щоб вони так трималися дівчат, як рак своєю клешнею".

Цікаве свідчення про дійство, яке побутувало на Житомирщині в 1927 році, подав один з кореспондентів Етнографічної комісії ВУАН. Він, зокрема, писав: "Дівчата починають ходити на вулицю тоді, як розтане вже сніг, стане тепло — у піст Великий. І на тому місці, де буде вулиця, закопують швірня од воза, щоб багато хлопців ходило, і приносять води біжучої в роті, щоб хлопці бігали на вулицю, і викопують невелику ямку й кидають туди гроші — "щоб ходили хлопці багатії", і сиплять пшоно та мак — "щоб було хлопців, як каші з маком усяких — менших і більших".

Ось такими були традиційні обряди, пов’язані із закопуванням каші. Про це мовиться в одній із пісень:

На нашу вулицю, на нашу,
Несіть пшоно на кашу.
Будемо кашу варити,
Будемо хлопців манити!

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Етнографія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Якщо знаєш себе і супротивника, то завжди виграватимеш. Якщо знаєш себе, але не знаєш супротивника - один раз переможеш, всі інші - програєш. Якщо не знаєш ні себе, ні його - завжди програватимеш”
Цзу Дзинь

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Internet Map Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.