Аратта - На головну

24 липня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- передтечею кінотворчості італійськіх неореалістів була стрічка, знята українською кіностудією. Цією кінострічкою фахівці вважають фільм Марка Донського “Веселка” (1943 рік) за однойменною повістю Ванди Василевської. Фільм був знятий на київській кіностудії, яка в роки Другої світової війни була евакуйована в Середню Азію. Він розповідає про українське село під час війни. Президент Рузвельт, переглянувши фільм, надіслав режисерові телеграму з подякою, а у 1944 році картина була відзначена Асоціацією кіно і радіо США.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Неоголошена війна

Національна безпека 23455 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 17.02.2009 | Всі публікації | Версія для друку

Неоголошена війна
“В поля, сукины дети, в степи. Пахать и корчевать, сажать и резать свиней. Работать в сферах доступных вашему менталитету и умственным способностям... Поорали на площадях, поиграли в демократию и по будкам, на цепь. В очередь на работу для блага России, уроды” — 30 січня 2009 р. Ахонькова Света, Москва!!!

І це не поодинокий випадок махрового російського шовінізму. Образи нашої держави, приниження українців, антиукраїнська істерія звучать практично з усіх російських ЗМІ.

Ну, зрозуміло, що їм не сподобався Ющенко, чи Західна Україна не зовсім доброзичливо ставиться до Росії, бо ще живі ті, хто пройшов катівні КўБ, ГУЛАГи та спецпоселення, але чому під час газової кризи Росія відключила від газу найбільш лояльний до неї і в той же час найбільш потужний економічно схід України, де живе багато етнічних росіян? Дружбу та розмови про захист російськомовного населення потіснило бажання вдарити по економічному конкурентові? «Україна — штучне утворення, фашисти, демократія неконтрольована, президент — «мазурик», «крадуть газ» — це той неповний перелік епітетів, якими так щедро нагороджують нас російські політики та державні діячі. «Украина без империи — это ничто!» — каже російський ідеолог Дугін. — «Без русских даже нет украинской нации...»

Чи може бути, хай навіть не дружба, а взаємовигідна економічна співпраця з таким сусідом?

Так, Україна повертає собі сплюндровану роками царської Росії та Радянського Союзу історію. Відновлюється пам’ять про останнього кошового Запорізької Січі Петра Калнишевського, замордованого на Соловках після знищення Катериною II Січі, згадуються і слова Т. Шевченка: «...як Батурин славний Москва вночі запалила, Чечеля убила, та старого і малого в Сеймі потопила», відновлюється і пам’ять про битву під Крутами, і Голодомор, справжня історія ОУН—УПА, зокрема Шухевич та Бандера. Але й Росія теж відновлює свою справжню історію: як більшовики було, без суду та слідства, розстріляли всю царську родину, як розкуркулювали та виселяли на Сибір цілі російські родини, відновлює пам’ять про своїх класиків, що були заборонені комуністичним режимом. Та вони, ображаючи честь і гідність мільйонів загиблих, пішли навіть далі від України. Росіяни визнали своїми героями й катів українського народу Петра I та Йосифа Сталіна, хоча ні Сталін, ні Дзержинський, ані Берія навіть не були росіянами. Сьогодні Росія у нас асоціюється, на жаль, швидше з комунізмом, аніж з слов’янськістю.

Європейські народи розпрощалися з комунізмом назавжди, а росіяни не можуть однозначно відмовитись від своєї комуністичної історії та намагаються «відмити» її бруд, виправдати вчинені цією системою злочини проти людства.

Невже в Росії немає власних проблем, що вони з такою ненавистю дивляться на українців? Чому вони намагаються знишити нашу незалежність? Шукаючи для себе причини таких дій північного сусіда, бачу тільки одну причину — це російський менталітет.

В «Энциклопедии русской души» Віктора Єрофеєва сказано: «Французи, німці, поляки стоять — і нічого. А росіянин встав — і зразу ж цікаво. Росіянин обов’язково чим-небудь різниться. Або запізниться. Або забуде що-небудь. Або загубить. Або зморозить дурницю. Або блисне розумом. Або наблює на підлогу. І я, загадковий росіянин, знаю: мене неможливо розгадати. Я не піддаюсь аналізові. Аналізу піддаються мудрі істоти. Я сам не знаю, що викину, керуючись неінтелігебельною уявою. Можу кинутись у вогонь та врятувати дитину. А можу пройти мимо. Нехай горить! Нехай все горить! Я, моральний дальтонік, не бачу різниці між «так» і «ні». Може бути, я безсовісний? А це як повернеться. Я люблю насміхатись, дратувати людей. Але я поможу, як треба».

І дійсно, в Росії, як і у нас, є купа проблем. Для Росії проблеми — це Китай, індія, це багатонаціональність Російської Федерації, і аж ніяк не Україна. З демократичною Росією Єльцина ми могли б спільно стукати в європейські ворота, розвивати свої держави, а взаємопоборюваннями з Росією Путіна так і залишимось на задвірках Європи. У нас немає антиросійськості, але з нас поступово вичавлюють дружбу та любов до росіян, у нас генетична ненависть до шовінізму, до хамства, і незалежно, чи вони йдуть зі Сходу чи із Заходу.

І очевидно, що від протистояння Росія — Україна, виграє тільки сам Путін, а не народи цих держав. Він хоче бути вічним президентом Росії. З цією метою і шукається ворог. Тут напрошується порівняння з Леонідом Брежнєвим, що протягом 18 років, аж до самої смерті в 1982 році, перебував при владі.

Політичний аналітик і телеведучий Євген Кисельов недавно написав статтю в «Moscow Times», в якій сказав: «Владимир Путин по-прежнему будет президентом, даже когда вырастут наши внуки». А Путін не зміниться ніколи. Все життя КўБ вчило його ненависті до України, тож нас чекає не менше одного покоління холодної війни з Росією.

Політичне і громадське життя в Росії останнім часом нагадує радянські, навіть сталінські часи. Люблячи «царя-батюшку», російський народ і надалі слухняно виконуватиме вказівки з Кремля та боготворитиме Путіна.

І річ тут навіть не в зазомбованому російському народі. У цьому аспекті цілком зрозумілим виглядає рішення ізраїльських вчених та правозахисників, котрі на прес-конференції в Москві заявили про необхідність позбавлення державних суверенітетів деяких держав Східної Європи, що визволились з радянського колоніалізму. Зокрема, в статті «Содом должен быть разрушен» повідомляється, що на цій прес-конференції такий собі правозахисник, політолог та філософ Авігдор Ескін заявив: «історія показала, що незалежність цих держав була помилкою. Ми говорили з головним рабином Росії Берл-Лазарем і він запевнив нас, — заявив Ескін, — що єврейське лобі зробить усе, щоб Україну не приймали в жодну пристойну міжнародну організацію». Не краща ситуація, на їхню думку, і в прибалтійських країнах. Тож і виходить, що жодні народи не вирішують своєї долі, за них її вирішить рабин Берл-Лазар. Вважаю, що це не єврейська громадськість висловлює свою позицію, очевидно, що цей рабин виступав від імені Путіна.

Саме час схаменутись, поки ми не дійшли до точки неповернення, коли ненависть одних і других не почала спопеляти міста і села. Зупинитись і почати вирішувати власні проблеми.

Росія швидко втрачає населення. Її народ вимирає, переслідуваний епідемією СНІДу (щодо зростання числа заражених Росія займає одне з перших місць у світі), туберкульозу, хвороб серцево-судинної системи, зловживання алкоголем та наркотиками, куріння, самогубств. До того ж, торік число абортів перевищило кількість народжень більше ніж на 100 тисяч.

Сергій Миронов, голова верхньої палати російського парламенту, заявив, що коли ця тенденція не зміниться, то до 2080 року населення країни скоротиться до 52 мільйонів чоловік: «Великой России больше не будет. Она будет разорвана на части и в конечном итоге перестанет существовать». Навіть за оптимістичними прогнозами, в 2020-му тільки від СНІДу буде вмирати 250 тисяч чоловік, а за песимістичним — до 650 тисяч за рік, — пише він. (Джерело — «Всемирный Банк»).

Це може бути перебільшенням, але чи зможе Росія втримати свої землі на кордоні з Китаєм, не кажучи вже про достатньо працездатне населення, щоб утримувати хворих та перестарілих. Російські великі міста перетворились у справжній зразок капіталізму. Вражають і масштаби багатства. Москва сьогодні вважається найдорожчим містом світу.

Але якщо виїхати за межі Москви чи іншого великого міста, то опинитесь зовсім в іншому світі. Це світ вимираючих сіл, бідності, алкоголізму, високого рівня чоловічої смертності та загальної атмосфери безнадійності. То навіщо їм наша територія, коли скоро вони не зможуть заселити і свою власну.

В путінської Росії відсутня будь-яка ідеологія — крім «шовіністичного націоналізму».

Росія все більше самоізолюється від своїх сусідів, і водночас у Росії завжди було модно пригинатись перед усім західним — французьким, німецьким, «аглицким» — починаючи від Петра I та завершуючи сьогоднішніми політиками. Це і призвело до намагання Росії знайти союзників у боротьбі з країнами, котрі возволились з радянського колоніалізму.

Недавно прочитав статтю, де автор описує, як він став свідком такої розмови між пенсіонерами в черзі: «Я вот не пойму одного: за что я на фронте кровь проливал, а мои товарищи головы сложили? Чтобы кучка питерских пацанов вместе с немцами сегодня руки на нас нагревали? Братьям славянам теперь этот газ дороже, чем немцам продают! Довоевались!». На це бабуся, відповіла: «А чего вы удивляетесь, у них ведь всем «Газпромом» Мюллерѕ ой, извините, Миллер заведует, и так все понятно».

Достатньо згадати російсько-німецький проект «Норд Стрім». На відміну від основного трубопроводу, по якому газ з Росії йде в Європу, Балтійський трубопровід буде обходити Україну, Польщу та балтійські країни. Фактично він готується, щоб витіснити з рядів транзитерів країни Східної Європи, пустивши газ напряму з Росії в Західну Європу через Німеччину. Цікавий не тільки сам проект, але й його безпосереднє керівництво. А це, як відомо, не більше і не менше, колишній канцлер ФРН — пан Шредер та банкір, колишній агент східнонімецької розвідки «Штазі» пан Варніг. Західна преса неодноразово вказувала про співпрацю уродженця колишньої НДР Маттіаса Варніга, котрий добровільно признався після об’єднання Німеччини в своїй роботі з 1974 по 1990 роки в зовнішній розвідці східнонімецького міністерства держбезпеки «Штазі» з російським офіцером КГБ Владіміром Путіним. Хто кого купує сьогодні — невідомо, але згадуються заяви російських політиків, котрі звинувачують Україну в фашизації, знесенні па-
м’ятників радянської ідеології, у визнанні ОУН—УПА. і в той же час, напевне, навіть у кошмарному сні колишнім радянським воїнам — захисникам західних кордонів «своей Родины» не могло приснитись, що їх діти та внуки будуть купувати газ в Росії, а точніше навіть не в Росії, а в декількох представників німецько-московського бомонду, що дірвались до «труби», за ціною, більшою, аніж німці. За що ж вони воювали і за що кров проливали? Я вже не говорю про те, що за роки радянської влади Росія піднімала свою економіку і за рахунок того, що із західних областей України безоплатно викачали мільярди метрів кубічних вуглеводнів. Наші сьогоднішні газосховища — це колишні українські запаси нафти і газу.

Та, незважаючи на значні внутрішні проблеми, російська еліта розпочинає масовану атаку на Україну, котра хоче єдиного: щоб нас ніхто не чіпав і ми могли б спокійно будувати свою національну державу. Бо своїх проблем у нас не менше. Україна, роками поділена між різними сусідами, втрачає свій етнос, свою культуру, мову, не кажучи про нестабільність нашої економіки. Ми не створюємо проукраїнські партії на території Росії, не фінансуємо антиросійські сили на теренах нашого сусіда, не втручаємось у їх внутрішню політику, не вчимо їх, як жити, куди інтегруватись.

В сучасному світі, де віртуальні події мають часто більший вплив на суспільну свідомість, ніж реальні, інформаційні війни завжди передують реальним подіям або супроводжують їх. Доктрина інформаційної безпеки Російської Федерації побачила світ ще в 2000 році. Якийсь час кучмівська багатовекторність дозволяла Україні балансувати між Росією і Заходом.

Директор Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик вказує, що на частині України, що попадає під російський культурний простір, ведеться планомірна робота щодо впливу на внутрішньополітичні процеси, в тому числі й дискредитація окремих українських політиків та підтримка сепаратистських структур.

«По суті, ми маємо справу з організаційно-інформаційними мережами, — каже Кулик. — Щоб пояснити дохідливіше, практично вся інформація, що надходить до світової спільноти через ЗМІ, йде з інтернету. Так у світі формується громадська думка.

В Україні існує близько 70 корпунктів російських інформаційних агентств, не кажучи вже про ЖЖ-сферу та блогосферу, які займаються поширенням інформації в ru-секторі інтернету, та ua-секторі Інтернету. Вони контролюють практично всі події в Україні, офіційні повідомлення. А далі організації, які працюють у цій мережі, проводять акції, пікети або роблять якісь заяви. Їх тут же подхоплює вся мережа інформаційних агентств і розганяє по розсилках, по інтернет-обміну, і т. ін. В результаті отримуємо інформаційну кампанію, в яку втягуються українські та російські політичні діячі. і ми отримуємо конфліктну точку».

В Росії існує близько десяти центрів, що займаються Україною, які мають ресурси на утримання штатів в Україні, на утримання проросійських організацій, проектів. У рамках цього холдингу є відповідний інформаційний потік і виділяються гроші, по-перше, для моніторингу, а по-друге, для ініціювання інформаційних кампаній. Українська політична еліта дає масу політичних приводів для того, аби щось вихопити і зразу ж запустити. Як це робиться? Проводиться моніторинг ситуації. О дев’ятій годині ранку хтось там, хто займається інформаційною кампанією, отримує на стіл п’ять-сім тем, які можна порушити. і рекомендації від замовника, що б він хотів розкрутити. Все це зіставляється, спускається месидж, реєструється десь у західних країнах чи в Росії, в глибинці, якийсь сайт «Урал.ру», де пишеться, що «Тимошенко заявила щось про Ющенка», і розкручується ця, нібито подія, по Інтернету. Потім виявляється, що ніякої заяви не було, що сайт взагалі незрозуміло чий і невідомо, де джерело. Але шум проходить, громадська думка сформована, і йди поясни людям, «що в тебе і дочки немає».

Провокаційна інформація потрапляє в Україну через російські розсилочні або пошукові сайти, котрі читає українська аудиторія. Це формує негативний образ українського державного чи політичного діяча і в Росії, і серед російськомовної публіки в Україні, і в західних країнах. І якщо ми не будемо на це звертати уваги, то при сучасних технічних та медійних системах через два, три, чотири покоління отримаємо повністю російськомовну Україну. Зрозуміло, що держава повинна виділяти на такі цілі кошти і безпосередньо займатись інформаційною безпекою України. Але в нас є більше сотні політичних партій, що мають свої офіси майже в усіх областях України. І більша частина з них має свої виконавчі органи, де на зарплаті сидять члени цих партій. А це тисячі людей в Україні. І чим вони займаються? Так, взаємопоборюванням. Коли б десятки тисяч українців, що працюють в Інтернеті, та українські партії розпочали моніторити медійний простір і давати свої коментарі на будь-які псевдоінформації і статті в інтернеті, це значною мірою погасило б геббельсівсько-путінську пропагандистську брехню кремлівських спецпроектів. І не тільки на українському, але й на російському медійному просторі. Правдиву інформацію отримували б і європейські країни, бо останні не мають в Україні власних корпунктів, а користуються інформацією зі своїх корпунктів, розташованих в Росії.

Конфлікти, котрі відбуваються в Україні між політичними силами, — це проблема самих українців, і дати їм лад ми повинні самі. Та їх обговорюють в інтернеті за участю громадян різних держав, формується викривлена думка про Україну. Невелика частина українських політиканів, що бере в них участь, тільки підливає масла у вогонь, розпалюючи пристрасті. Тому українські користувачі інтернету повинні, незважаючи на політичні погляди, намагатись гасити конфлікти, а не розпалювати їх. Це авторитет нашої держави в світі.
Від “Аратти”. Зі свого боку ми теж хочемо звернути увагу на масову істерію російських шовіністів - як професійних, з сумновідомого кагалу Глейби Павловського, одного з головних ідеологів Кремля, так і "любителів" і проплачених провокаторів на утриманні кількох маргинальних українських партій (що фінансуються, в тій чи іншій мірі, Кремлем) на багатьох українських електронних ЗМІ, - собливо на таких відвідуваних, як сайт "Корреспондент.net" (в коментарях до публікацій та на форумі), та форумі "Української правди", який час від часу просто захлинається від напливу жовчі "групи таваріщей", яких інтернет-спільнота вже стигла "охрестити" як "бригада СРУ" (за Їхньою географічною прив`язкою до доменної зони .ru).

І дуже прикро, що це проходить повз увагу і РНБО, і СБУ, і ГУР.

Власники ж інтернет-ресурсів на це інколи споглядають крізь пальці, - для них головне - кількість відвідувачів, що безпосередньо впливає на фінансові показники ресурсу. Про патріотизм мова не йде взагалі - гроші, як відомо, не пахнуть.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Національна безпека»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Сила уряду тримається на невігластві народу, і він знає це і тому завжди буде боротися проти просвітництва. Час нам зрозуміти це”
Лев Толстой

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.