X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

17 грудня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Барон і космос

Українці 44759 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 17.02.2009 | Всі публікації | Версія для друку

Барон і космос
Академік архітектури Анатолій Ігнащенко мріє піднести в небо Орфея над Хрещатиком і циганську кибитку над Бабиним Яром.

Круті сходи ведуть у майстерню. Зодчий працює тут, неподалік проспекту Перемоги, з 1978-го. З картини, що займає всю стіну величезної, на два поверхи зали, дивляться на мене очі маестро. На ній дерев’яне ярмо, а над нею — справжнісінький хомут. Чом не символи працьовитості хазяїна?

— Це Ілля Глазунов так мене побачив двадцять років тому,— перехопивши мій погляд, усміхнувся Анатолій Федорович.— З очей іскриться проміння, в якому дві тисячі сюжетів з моєї практики. Щоправда, не вся картина належить пензлю майстра. Домальовували її київські художники, його учні. Мав я через цей твір неприємності, коли ще за часів Союзу виставив картину на вернісажі в Києві. Через бороду, яку я вже тоді носив і яка, звісно, намальована й на картині, угледіли схожість з Леніним. Вирішили, що такого увіковічення заслуговує лише вождь і ні в якому разі не звичайний смертний.

Анатолію Ігнащенку присвятили свої твори столичні скульптори: давню ліпив патріарх столичних зодчих Іван Макогон, а пізнішу — Валентин Зноба.

— Зноба зобразив мене з задертим догори носом,— жартує маестро.— Це вже після кількох перемог у міжнародних конкурсах і присудження Національної премії імені Тараса Шевченка. Друзі жартують: зразу видно, що на першій ти простий член-кор, а на другій — вже академік.

Над головою по стелі й по стінах розвішані проекти. Їх близько трьохсот. Одним з останніх задумів стали Орфей, котрий має злетіти над Хрещатиком, біля Творчої вітальні Козловському і циганська кибитка над Бабиним Яром. Річ у тім, що першими, за свідченнями очевидців, у цьому урочищі були страчені саме цигани. “Вони також мають право на пам’ять”,— вважає архітектор. Адже й сам наполовину циган по батькові. А мама його полька. Познайомилася з красенем з циганського табору, який кочував через Україну до Іспанії. Покохалися молодята. А коли народився молодший син, запозичив від мами ніжно-блакитні мрійливі очі й тонке відчуття краси навколишнього світу. Це не дуже подобалося татові — військовому комісару, він вважав: хлопець повинен скакати верхи з шаблею наголо або мчати в танку, а не сидіти тихенько, малюючи квіти, виліплюючи пташок з хліба або вишиваючи. Старший син Ігнащенків таки став військовим. А про молодшого мама сказала, що він талановитий і неодмінно стане знаменитим. І Анатолій став архітектором. Його педагог з архітектурного факультету Київського будівельного інституту Йосиф Каракіс помітив у хлопця неабиякі здібності. З п’ятдесяти студентів він вибрав трьох — Віктора Некрасова, Анатолія Ігнащенка і Валентина Єжова. Домовився в деканаті, щоб його талановиті учні вільно відвідували всі, навіть обов’язкові на той час дисципліни. Запросив хлопців до себе додому на Рильський провулок. І почав привчати юнаків творити. Залучив і до участі у міжнародних конкурсах. Бо вважав, що, лише змагаючись з найкращими художниками світу, можна відчути свій рівень і дізнатися про свій рейтинг.

* * *

Анатолій Федорович показав мені досьє, де зафіксовані 260 його творінь — архітектурних комплексів “малого кола кровообігу” (Франція, Польща, Чехословаччина, Англія, Скандинавія) і “великого кола” (США, Канада, Аргентина).

— А в цьому кріслі півтора року тому сиділи великий князь Микола Романов — правнук російського імператора Миколи ІІ і княгиня Наталія Мусіна-Пушкіна. Вони були у мене в гостях. Ось тоді я й отримав титул архітектора царственого дому Романових.

Господар майстерні показав мені грамоту, дбайливо заведену в рамку, скріплену двома печатками з двоглавим орлом і підписами.

— Ці ікони з храму Мусіна-Пушкіна на півночі Чернігівської області,— продовжує екскурс майстер.— Коли там розгромили церкву, з цих дерев’яних образів зробили ворота у свинячу клітку. Вони були майже зіпсовані свинячою сечею. Коли святині побачила Лариса Скорик, сказала, що за таку державу ми й поплатилися: свині в іконах, а люди — мов свині.

На другому поверсі майстерні кожна дрібничка — велика повість про поїздку до якогось куточка світу. Тут є посмертна маска Володимира Висоцького, яку подарувала архітектору Марина Владі. “Перехідна краватка” Сальвадора Далі. Цей раритет вручив зодчому на його п’ятдесятиріччя учень Іллі Глазунова. А ще ікони, глечики, самовари... Все це привезено з тих країв і країн, де побував маестро.

На почесному місці зберігається квиток знаменитої московської Таганки, де рукою Любимова виведено: “На дві персони. Стояти на другому ярусі”. Це було 25 січня 1981 року в день народження Висоцького під час конкурсу на монумент барду в Москві. Маестро й артист з Ленінграда Юрський запізнилися на розгляд проектів. Тож довелося стояти на другому ярусі. Архітектор запропонував квадр з шістнадцятитонного чорного чавуну, скрученого в кузні. Проект сподобався Марині Владі: “Це рішення мені співзвучне”. Вона ж привезла тоді з Ленінграда осмалений шматок метеориту, який придбала в Інституті археології. Вважала, що так само, як метеорит в атмосфері, згорів і Володя.
Циганська кибитка, яка проектувалася для Бабиного Яру, стоїть нині в Кам’янці-Подільському. Фото - Ірина Пустиннікова.
Циганська кибитка, яка проектувалася для Бабиного Яру, стоїть нині в Кам’янці-Подільському. Фото - Ірина Пустиннікова.
* * *

Циганська кибитка, яка проектувалася для Бабиного Яру, стоїть нині в Кам’янці-Подільському. Планувалося спорудити її з каменя, в натуральну величину з колесами, навіки вгрузлими у землю. Схвалив задум і Андріано Роккуччі, референт Папи Римського, ректор університету в Римі. Вже почали й закладати фундамент. Раптом з’явилася міліція і забрала маестро. Тримали чотири години, поки не розібралися. Але за цей час кибитку в п’ятдесят тонн вагою розбили на шматочки, якими вимостили вулицю. Та завод “Ленінська кузня” виготовив новий шедевр, вже з корабельної сталі. Встановили його в центрі Європи в Кам’янець-Подільську на шістдесятиметровій скелі над річкою Смотрич. А на ціпу сорокаметрового дишла гойдається від вітру колесо з розіп’ятим циганом. Копія такого ж виготовляється київським скульптором Миколою Єсипенком для римської церкви в Сан-Ежидіо. Адже Папа Римський зачислив до рангу святих цигана Геменеса Малі, який буремного 1936-го в Іспанії прикрив своїм тілом католицьких священиків, яких розстрілювали, і був страчений разом з ними.

Ще Рабіндранат Тагор помітив, що коли немає супротиву, немає прогресу. Потім подібну думку висловив Іван Бунін у Франції. Він сказав, що в жорстких умовах еміграції хочеться вижити й працювати на три голови вище. Саме супротив і несприйняття деяких проектів маестро змушували його шукати все нові й нові рішення. Якщо пам’ятникові київським циганам, розстріляним у Велику Вітчизняну, немає місця на политій кров’ю землі Бабиного Яру, він летітиме над ним, вирішив зодчий. Пам’ятаєте стрічку “Табор уходит в небо”? Прострелена палаюча кибитка, підсвічена зсередини, знесеться в небо, разом з тим самим страченим фашистами циганським табором...

Бабин Яр і Кирилівська церква будуть з’єднані канатною дорогою. Між ними курсуватиме каравела. Сорок екскурсантів на екранах перед собою дивитимуться кадри хроніки. У небі бігтиме лазерний рядок з іменами Великих Українців.

— П’ять років тому почали говорити про те, що першими в Бабиному Яру загинули цигани,— продовжує Анатолій Ігнащенко.— Ось тоді Асоціація за мир і міжнародну злагоду в Україні замовила мені й моїм співавторам пам’ятний знак циганам. Адже я був серед тих, хто розробляв і зводив монумент у Бабиному Яру. Пам’ятник проектували академік Михайло Лисенко та його учні Віктор Сухенко й Олексій Вітрик. За давніми картами Києва я відтворив обриси Яру, запропонував засипати червоною смальтою. Вийшла величезна начебто кривава пляма. Компартійці ж угледіли в її натуральних контурах шестикінечну зірку. Політбюро звеліло засипати й забетонувати половину Яру. Тодішнього київського мера Володимира Гусєва навіть зняли з роботи. А Яр справді як страшна рана землі розпливався у вигляді зірки Давида.

У цей час зайшов до майстерні президент Конгресу ромен України Петро Григориченко. Він розповів, що кибитку без відома ромів, які її офіційно замовляли, вивезли з Києва: “Потрібно встановити історичну справедливість. В усьому світі розстріляно майже півмільйона ромен. Їх знищували за національними ознаками, як і євреїв. Про це ми не повинні забувати...”

* * *

Дев’ять разів маестро виганяли з партії. Щоправда, потім поновлювали. Коли помер Альфред Шнітке, Анатолій Федорович слухав передачу про цього композитора. Ведучий музикознавець Соломон Волков запевняв: не треба вірити, що легко живеться в еміграції. І привів тоді слова дисидента Буковського: “Алмази зріють під тиском мільйон атмосфер”. І раптом архітектор зрозумів: його рогатий, впертий циганський характер штучно створював йому тиск. Навіть коли все було гаразд. Маестро пережив вісім міністрів культури. І сам працював чиновником у цьому міністерстві. Але якось одягнув на роботу пуловер, бо потрібно було їхати на будівництво. І отримав “виволочку” за те, що, будучи експертом, з’явився без краватки і без піджака. Вирішив: обійдусь і без посади!

* * *

Ідеї приходять йому вночі. Коли прокидається, відчуття таке, ніби щойно був у цьому ландшафті й бачив споруду.

Коли будував пам’ятник Лесі Українці у Києві, пройшов разом з Галиною Кальченко через горнило 130 художніх рад. Сумно констатує, що від проекту майже нічого не залишилося. Тому створена ними скульптура Лесі, котра стоїть у Канаді, на сорок голів вища.

У новітніх музеях архітектура приміщення не має ніякого значення, вважає зодчий. Вона — лише парасолька, що прикриває від дощу, сонця і дає акустичний та звуковий ефект. Експонати ніби висять у просторі. Все це втілене в музеї Трипілля. Там глядачі відокремлені від експонатів скляним акваріумом. До речі, зараз цей проект експонується у Спілці архітекторів.

Замислив архітектор і Співучий храм в Дубаї (Арабські Емірати). Його замовила дружина шейха, одеситка за походженням. Вона хотіла збудувати православний храм, та погодилася на альтернативу — культурний центр з басейном і готелем, житлом для прочан, ательє і крамницею. А з трьох балконів Співучого храму-карильйону з сорока дев’ятьма дзвонами дивитимуться на віруючих Лучано Паваротті, Іван Козловський і Анатолій Солов’яненко.

У фортеці Меджибіж поблизу Хмельницького Анатолій Федорович запропонував підвісити напівсферу двадцяти метрів у діаметрі, анодовану золотом, яка відбивається в болоті. Пневматичний місток на рівні води тримає лише одну людину. Здається, ніби чоловік іде по воді. Ознайомившись з ідеєю, єврейські експерти сказали, що маестро — ретранслятор від Бога. Бо, не будучи іудеєм, точно влучив у постулат релігії хасидів: сонце сходить на Сході. Та ще й все це за півціни, друга половинка сфери відбивається у воді...

* * *

У рік, оголошений ЮНЕСКО роком Олександра Довженка, Анатолій Ігнащенко переміг у конкурсі ЮНЕСКО на проект комплексу творцю поетичного кіно у Сосниці. Він вирішив зобразити Олександра Довженка молодим юнаком, котрий босий вийшов з хати, заклав за голову руки й дивиться в небо. У політбюро, розглядаючи проект, обурилися: чому геній босий? Що, радянська влада не могла його взути? І чому це він стоїть на повний зріст? А тоді існувала негласна вказівка ЦК: лише вождь мав право так стояти. Дояркам-жінкам ставили бюст, щоб видно було ордени, а чоловікам — лише погруддя. Щербицький зауважив майстрові, що погруддя з ногами не буває. Проект був виконаний з пластмаси. Щоб кінорежисер не стояв босий, йому приліпили між пальцями перетинки, ніби він у в’єтнамках. А коли перевозили, перетинки повідпадали. Тож відлили Олександра Довженка, як і замислювали, босим.

А на відкритті комплексу в Сосниці Іван Козловський заспівав “Многая лєта”, страшенно перелякавши цим компартійців. І запропонував Ігнащенку: “Поки я є сущим, треба щось зробити у Мар’янівці. Бо, як мене не стане, там все чортополохом поросте, як тут після смерті Довженка”.

У Парижі зодчий працював шість разів. У 1968-му над пам’ятником Василю Порику. Коли будували пам’ятник Шевченку на Сен-Жермен доводилося часто спілкуватися з Жаком Шираком, котрий був тоді мером міста. Жак Ширак так багато розпитував про монумент, що маестро це здивувало. Виявилося, мер хотів дізнатися, чи він з архітектором має справу, чи з членом КДБ. І зробив висновок, що і з тим, і з іншим. Бо так поставив скульптуру, що, якби її хтось зірвав, зруйнував би й православний храм. А цього жоден віруючий би не вчинив.

До слова, маестро має Христа в душі. Хоч довго був нехрещеним, адже тато — комісар, мама також партійний працівник. Та коли створив монумент убієнним священикам у Києві в 1993-му, Патріарх Володимир запропонував здійснити обряд. Сам і охрестив Анатолія Ігнащенка, а хрещеним батьком став скульптор Іван Макогон.

Із досьє “Хрещатика”

Досить пізно “заслуженість” на батьківщині наздогнала відомого в світі архітектора. Його вже давно визнали у Франції, і Академія вишуканих мистецтв присвоїла звання маестро архітектури за пам’ятник Василю Порику у Нормандії, споруджений в рамках ЮНЕСКО. Царствений дім Романових в особі великого князя Миколи Романова та княгині Наталії Мусіної-Пушкіної “за архітектурні заслуги” надав титул барона, який носитимуть і нащадки Анатолія Федоровича до восьмого коліна. Щоправда, лауреатом Шевченківської премії маестро став ще у 1974-му за пам’ятник Лесі Українці, зроблений разом зі скульптором Галиною Кальченко в Києві. Проектував і споруджував монументи Ковпаку в Путівлі, Івану Франку в Вінніпезі в Канаді, Леніну в Чехії, Довженку в Сосниці, Березовському і Бортнянському в Глухові, Гулаку-Артемовському в Городищі, Козловському в Мар’янівці. У Трипіллі Київської області спорудив комплекс, представлений на Державну премію України в галузі архітектури. В нашій столиці — Меморіал “Бабин Яр”, станція метро “Дніпро”, музей Леніна, тепер “Український дім”, пам’ятники Котляревському, чекістам, архітекторам Заболотному та Альошину, монумент убієнним священикам.... На Алеї діячів світової цивілізації в Нью-Йорку увіковічнив Пушкіна, Шевченка, Уїтмена, Янку Купалу, в Парижі — Шевченка, в канадському місті Саскатуні — славну доньку нашого народу Лесю Українку. У Лубнах — меморіал “Голодомор-33”.

Пам’ятник засекреченому ракетобудівнику двічі Герою Радянського Союзу Михайлу Янгелю навіть після його смерті не можна було відкривати ні в Москві, ні навіть в Іркутську, тож компартійні боси вирішили спорудити погруддя на батьківщині конструктора в Желєзногорську-Ілімському Іркутської області. Авторами були скульптор Галина Кальченко та архітектор Анатолій Ігнащенко. І, може, вже тоді в голові зодчого почали народжуватися повітряні проекти — споруди летіли у небо, як космічні кораблі, світилися лазерним промінням, крутилися підвісними естакадами, колесом огляду, спливали над водою, як сходить сонце... Коли в Нью-Йорку планували збудувати пам’ятник Пушкіну, який сидить на лаві, Анатолій Федорович заперечив: “В жодному разі. Адже сам Пушкін сказав: “Вознесся выше я главою непокорной Александрийского столпа...”

Ім’я Анатолія Ігнащенка занесено до радянської енциклопедії. Він має безліч втілених проектів. Деякі з них зведені в Україні, інші за кордоном.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Українці»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Ваша так звана релігія діє як опій: вона заманює і приглушує болі замість того, щоб надати сили”
Новаліс

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Internet Map Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.