Аратта - На головну

22 жовтня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Київ був найбільшим містом Європи у ХІ сторіччі, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010-1054 н.е.), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Німецький церковний діяч XІ століття єпископ із Саксонії Титмар Мерзебурзький у своїй «Хроніці» у 1012 - 1018 роках, характеризує Київ як «велике місто, у якому більш 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість жителів». На початку ХІ століття теперішня столиця України мала 50 тисяч населення. Для порівняння, у Лондоні на той час мешкало 20 тисяч жителів. Німецький хроніст XІ століття Адам Бременський називав Київ «суперником костянтинопільського скіпетра, найчарівнішої прикраси Греції».

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Трипільські граблі

Є така думка 17511 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 24.02.2009 | Всі публікації | Версія для друку

Борис Бахтєєв ставить під сумнів “трипільську” теорію походження української нації
Борис Бахтєєв ставить під сумнів “трипільську” теорію походження української нації
На думку певних “полковників історичних наук” - Україна повинна дотримуватися “канонічних” (читай - російсько-імперських) поглядів на власну історію. Ці “полковники” зібрали під своє крило вже цілий батальйон “воинствующих материалистов”, черговий опус яких ми пропонуємо вашій увазі.

Що ми хочемо довести собі і світові, культивуючи псевдоісторію?

Протягом останніх років – зі зрозумілих, напевне, причин, через які все національне стало висококон’юнктурним – посилилася увага ЗМІ до трипільської культури й усього, що пов’язане з нею. Іноді навіть складається враження, що трипільська культура – то і є історія України, й окрім неї, нічого цікавого в тій історії не було.

Культура ця (чи навіть цивілізація) – то справді визначне явище світової історії. І той факт, що її пам’ятки розташовані на теренах України, саме на українців покладає місію їхніх хранителів та популяризаторів. Сама по собі присутність трипільської теми в українських ЗМІ не викликала б і не мала б викликати жодних застережень та заперечень, якби не надто специфічні форми цієї присутності.

Перший канал Національного радіо є одним із лідерів у висвітленні трипільської теми. І от минулої неділі, 15 лютого, гостем щотижневої програми Валентини Давиденко був Юрій Шилов. Ведуча представила його як академіка, всесвітньо знаного вченого та не менш ніж автора нової теорії розвитку людства.

Тож поки що зупинімося тут. От що, зокрема, повідомляє про гостя програми сайт: «Шилов пытался защитить докторскую диссертацию сначала в Киевском институте археологии, а затем – на кафедре археологии исторического факультета МГУ, но оба раза его работа не была принята к рассмотрению. После неудачных попыток стать доктором исторических наук, Шилов называет себя академиком Украинской международной Академии оригинальных идей и академиком Православной Русской академии или просто народным академиком». Можна по-різному ставитися до громадських організацій, що звуть себе академіями. От тільки слово «академік» завжди викликає в аудиторії єдину асоціацію – з Національною академією наук України. Навіть щодо академіків галузевих академій завжди вживається уточнення: «академік Академії медичних наук», «академік Академії педагогічних наук» тощо. Представляти члена будь-якої академії, окрім НАНУ, самим лише словом «академік» – свідомо вводити слухачів в оману. А чи може професійний журналіст запрошувати на ефір багаторічного завідувача кафедри навчального закладу з неоднозначною репутацією (дивно, але репутація МАУП, в порядності якої постійно сумніваються, в основному, єврейські кола, вже неодноразово була відстояна в українських судах, - прим. “Аратти”), яким є МАУП, і подавати його виступ як істину в останній інстанції?

Але ходімо далі. Недільна радіопрограма Валентини Давиденко була досить типовою щодо висвітлення питання трипільської культури в неспеціалізованих ЗМІ, де історії та культурі бажано мати присмак сенсаційності. Типовими були й багато тез, що пролунали в ній. «Телекритика» – не те місце, де є сенс сперечатися з тими тезами по суті, тож лише позначмо їх. Насправді вчені далеко не так рішуче, як Шилов, ототожнюють сьогоднішніх українців зі стародавніми трипільцями. Насправді вони не так упевнені в тому, що трипільська культура була прабатьківщиною всієї світової цивілізації, й зокрема індоєвропейської. Насправді вони вважають ґенезу сучасних індоєвропейських мов незрівнянно складнішою, ніж просте відгалужування нових і нових дочірніх мов від материнської – «праукраїнської». Насправді до індоєвропейських мов належать не лише слов’янські, індоарійські та іранські, а й переважна більшість європейських мов – германські, романські, кельтські, балтійські, грецькі, вірменська.

Щоб краще уявити, про що йдеться, наведімо деякі ідеї з виступу Шилова. Європейські культури гинуть, бо вони відмовилися від коріння (мабуть, праукраїнського?), перетворилися на культури споживання, культури «Макдональдсів». Запорозькі (Шилов називав їх «запорізькими» – напевне, з Запорізької області?) козаки зберігали світогляд та традиції трипільців. Докласове суспільство було весною людства, рабовласництво – літом цивілізації, феодалізм – осінню, а капіталізм – зимою. І тепер ми живемо на початку нової весни. Так і хотілося почути слово «соціалізм», але ні – жодної назви цій новій весні Шилов не дав. Це, втім, не завадило академікові заявити, що досі була теорія Маркса, яка пояснювала розвиток людської цивілізації, а тепер настали часи теорії Шилова. У докласовому суспільстві, за Шиловим, була природна ієрархія – така сама, як і в мавп та інших тварин, а за рабовласницького суспільства виникла ієрархія соціальна, яка є штучною. (Я зрозумів це так: соціум, якщо не взагалі перетворення мавпи на людину – то річ препаскудна.) А тепер людство знову повертатиметься до природної ієрархії.

Досить? Ні, не можна обійти стороною ще два твердження. Отже, вчені багатьох провідних європейських країн визнали Україну прабатьківщиною людства. А слов’янські вчені вже не мають сумнівів щодо справжності Велесової книги й визнають її за видатну пам’ятку історії. Тут, щоправда, до редакції додзвонився слухач, який поставив єдине за всю програму не компліментарне запитання: мовляв, ви повсякчас кажете про слов’ян – і тут само повсякчас повторюєте: Росія, Україна, Білорусь. То хіба ж поляки, словаки, чехи, болгари – не слов’яни? Щось дуже радянське, на думку слухача, звучало в цих тезах. Шилов, не вагаючись, відповів: мовляв, так, поляки, словаки та інші – теж слов’яни, але з їхніми вченими, як і взагалі з західними колегами, він (учений зі світовим ім’ям!) майже не спілкувався.

Інший радіослухач спитав про «найдавнішу столицю світу» – Дамаск. Шилов відповів: «Там (де це – там? – Б.Б.) є Триполі, є Хауюпі, а в нас є Трипілля та Халеп’я». Мовляв, спорідненість, спільна генеза з єдиного індоєвропейського (дякувати, що хоч не мавп’ячого) коріння просто-таки впадає в око. І це вже було неприховане шарлатанство. Бо хоч би яким академіком був Шилов, він не може не знати: назва ліванського міста Триполі – грецька, грецькою «Триполіс» – це «три міста» або «потрійне, триєдине місто». Зовсім те саме, що й «три поля», чи не так? Із таким самим успіхом поляки можуть стверджувати, що в них теж є Труймясто, й вони теж – нащадки фінікійців. А коли в Білорусі є Брест й у Франції є Брест? Франко-білорусі-бхай-бхай? На яку аудиторію, власне, розраховували Шилов та Давиденко?

Спроби будувати далекосяжні теорії на фонетичному збігові топонімів або етнонімів уже практикувалися, й досить широко, в перші роки незалежності: «Ісус Христос був галилеянин, тобто галичанин», або ж: «У прадавній Італії жили етруски, тобто руські, українці» (дещо подібне можна зустріти й у Шилова). Тоді ці спроби не набули популярності серед громадськості й швидко зійшли на такий маргінес, що їх і не чути стало. І не дарма: надто вже очевидним було надмірно вільне поводження з фактами та науковими законами. То що ж, знову настав час отаких теорій?
Юрій Шилов презентує свою книгу «Пращури» - 2006 рік.
Юрій Шилов презентує свою книгу «Пращури» - 2006 рік.
Але добре: погодьмося, що Україна таки є колискою як не світової, то європейської цивілізації. І що тепер із цим робити? Невже Європа, з огляду на це, мусить оголосити Україну «пра-пра-прабабусею континенту» й узяти перестарілу родичку на утримання? Чи сказати, як колись Тарапунька Штепселеві: «Тепер ти будеш гордитися, а я буду обідати»? Чим, власне, українці мусять пишатися? Невже тим, що зоряні часи їхньої Батьківщини залишилися в давньому-прадавньому минулому?

Утім, один висновок усе ж напрошується. Що робити? Сидіти й чекати. Людство ж бо повертається до весни, до коріння, а коріння те уособлює собою Україна – Аратта!

На межі 1980-х – 1990-х років у середовищі патріотично налаштованих інтелектуалів набуло помітного поширення переконання: українська історія є надто бідною на перемоги та славетні сторінки, надто трагічною – тому треба створити міф про Україну, підмінити історію міфологією. І не має значення, якою мірою ця міфологія збігатиметься з реальним перебігом історичних подій – головне, щоб вона надихала українців на повагу до своєї Батьківщини та вселяла в них гордість за неї. От і почали у ЗМІ лунати теорії про те, що Адам та Єва були українцями, про прадавніх укрів, які буцімто першими у світі підкували коня та винайшли колесо.

Результат виявився таким, яким лише й міг бути. Гордості за Батьківщину ті міфи аж ніяк не додали. Але натомість дали купу козирів до рук апологетів «триєдинонеподільної Росії» – мовляв, Україна як така, її окремішність від загальноросійської історії та культури є таким самим міфом, як і прадавні укри. Мовляв, Україну вигадали чи то поляки, чи то німці, чи то австрійці, чи то євреї, які переселилися з Польщі й розмовляли мішаною польсько-російською мовою, примушуючи так само розмовляти «південноросійських» селян. А ще ті міфи спонукали багато кого з пересічних українців засумніватися: якщо під виглядом історії так пропагують вочевидь вигадані міфи – може, справжньої історії України не існує? Може, більше нема чим заповнити історичну порожнечу? Результат виявився протилежним тому, на який сподівалися, – аж до тієї міри, що виникала підозра: чи не були ті «прадавні укри» провокацією російських «єдинонеподільників»?

Отак має вийти й тепер: популяризація засобами масової інформації відверто штучних історичних побудов лише дискредитуватиме українську ідею, лише вселятиме у свідомість громадян скепсис щодо будь-яких тлумачень української історії, відмінних від традиційно-російсько-радянських. Це стосуватиметься не тільки дуже віддалених від нас у часі подій. Це ставитиме під сумнів і спадковість від Київської Русі, й майже поголівну письменність українців у добу Хмельниччини, й активну, на відміну від Росії, суспільну роль жінок в Україні, й розвиненість, як для того часу, української економіки. І тяглість зв’язків України з Європою, й позитивна оцінка діяльності Івана Мазепи, й спроби переглянути радянський погляд на УПА, – все це наштовхуватиметься на суспільне відторгнення. «Брешуть, як і про прадавніх укрів», – от як вважатимуть українці. То, може, недаремно той самий Шилов так часто оперує термінами «слов’яни» та «православні» (хай навіть і зве він православними аж ніяк не християн східного обряду), ведучи мову про їхню буцімто нерозривну історичну, культурну та ментальну єдність, якщо не тотожність?

Можливо, не даремно всі подібні міфи зводяться до однієї-єдиної ідеологеми: Україна належить Сходові, тоді як Захід – або «ворожий», або «безрідно-космополітичний», або «загниває».

Коментар “Аратти”. Не знаємо, чию істину і в якій інстанції представляє автор публікації, але всесвітньо відомий академік, Борис Олександрович Рибаков в своїй праці “Язычество древних славян” так писав про вплив Трипілля на розвиток майбутнього слов`янського світу:

В результате широкого расселения индоевропейцев в неолите значительная часть будущей славянской прародины оказалась заселенной южными индоевропейскими земледельческими племенами. В начале энеолита, к середине IV тысячелетия до н. э., когда еще существовала индоевропейская языковая общность, картина была такова: в центральной части прежней линейно-ленточной культуры как продолжение ее формируются интересные культуры накольчатой керамики и лен-дельская (внутри восточной части накольчатой). На востоке формируется трипольская культура, в значительной мере вписывающаяся в рамки будущей прародины славян.

К этому времени лингвисты уже определенно говорят о "языковых предках протославян", размещая их в юго-восточной зоне индоевропейской общности. Отмечается связь славянских языков с хеттским, армянским и индийским, а также с дако-мизийским (не фракийским). Из этого делается очень важный вывод: "Языковые предки "протославян" в составе ДЮВЗ (древнейшей юго-восточной зоны индоевропейского языкового единства)... могли на этом этапе своего языкового развития находиться только среди носителей ТК (трипольской культуры) ее среднего этапа". Применительно к той условной территории, которую мы должны держать в поле зрения, дело обстоит так: западнее Вислы сосуществуют накольчатая и лендельская земледельческие культуры, а восточнее Вислы - трипольская, тоже земледельческая культура, часть которой признается лингвистами родственной славянам.


Ознайомившись з працею Юрія Олексійовича Шилова «Прабатьківщина аріїв», Борис Рибаков так пише в 1998 році:

«Предки арийцев жили в Поднепровье... Есть все ocнования предполагать, что "Ригведа" зародилась на берегах Днепра. В русской летописи упоминается слово "останцы". Это те, кто остался жить [на берегах Днепра], хотя племена отправились в Индию. Мой призыв к украинцам: займитесь изучением санскрита, по языковым признакам найдите среди своих племен "останцев" - восстановится связь времён.».

То чи не час нам, українцям, відновити зв`язок часів, до чого закликав видатний історик і археолог? Незважаючи на белькотіння “полковників від історії” на утриманні в українофобських сил.

Юрій Олексійович Шилов народився 4 жовтня 1949 року в селі Обиточне Приморського району Запорізької області. В 1972 р. закінчив історичний факультет Московського державного університету. Від 1974 до 1977 року навчався в аспірантурі Інституту археології Академії наук України. У 1982 році захистив кандидатську дисертацію. Підсумком дослідницької роботи стала монографія «Прародина ариев».

Академік, професор МАУП, кандидат історичних наук. Член спілок письменників України й Росії. Автор книг «Врата Бессмертия» , «Homo so-veticus», «Пути ариев», «Гандхарва — арийский Спаситель» , «Праісторія Русі-України», «Прародина ариев», «Праистория Руси», «Космос древньої України», «Джерела витоків української етнокультури XIX тис. до н. е. — II тис. н. е», «Праслов'янська Аратта», «Космические тайны курганов» , «Святині» та ін.

Борис Рибаков серед студентів-істориків МДУ (1997 р.)
Борис Рибаков серед студентів-істориків МДУ (1997 р.)


Рибаков Борис Олександрович (1908 - 2001) - радянський історик і археолог. Доктор історичних наук, професор МДУ з 1943 р., академік АН СРСР з 1960, двічі лауреат Сталінської премії (1949, 1952), лауреат Ленінської премії СРСР (1976), Герой Соціалістичної праці (1978), був директором Інституту археології і історії АН СРСР. Основні праці по археології, історії, культурі слов'ян і Київській Русі, був автором вузівських підручників з історії Стародавньої Русі. Головні роботи: «Язычество древних славян» (1981) і «Язычество Древней Руси» (1987).

За свою плідну науково-педагогічну діяльність був нагороджений вищими вітчизняними і зарубіжними нагородами, у тому числі: Золотою медаллю «Серп і молот», трьома орденами Леніна, «Орденом Жовтневої революції», «Трудового Червоного Прапора», «За заслуги перед Вітчизною» 2-й ступеню.

Борис Рибаков значно розсунув хронологічні рамки «слов'янського світу». Він привів сильні аргументи на користь того, що предки слов'ян мешкали в лісостепу середнього подніпров'я і акривно взаємодіяли зі скіфськими племенами з Причорномор'я ще за часів «батька історії» Геродота (5 століття до н. е.). В книзі «Київська Русь і руські князівства XII—XIII віхах» він ще більше удревнив слов'янську історію, віднісши її початок до XV ст. до н.е.


Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
Пов`язаний файл:
Фотогалерея:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Є така думка»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

...пaтpіoтизм вeликoгo нapoдa має бути віpoю у вeликy і світову міcію цього нapoдa, інакше це бyдe нaціoнaлізм пpoвінційний, зaмкнений і позбавлений світових перспектив.”
Микола Бердяєв

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.