Аратта - На головну

31 березня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- передтечею кінотворчості італійськіх неореалістів була стрічка, знята українською кіностудією. Цією кінострічкою фахівці вважають фільм Марка Донського “Веселка” (1943 рік) за однойменною повістю Ванди Василевської. Фільм був знятий на київській кіностудії, яка в роки Другої світової війни була евакуйована в Середню Азію. Він розповідає про українське село під час війни. Президент Рузвельт, переглянувши фільм, надіслав режисерові телеграму з подякою, а у 1944 році картина була відзначена Асоціацією кіно і радіо США.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Чи варто нам чекати нової Кримської війни?

Національна безпека 13077 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 15.06.2009 | Всі публікації | Версія для друку

Чи варто нам чекати  нової Кримської війни?
Війна на Кавказі в серпні 2008 р. спричинила шок у стосунках між Росією і Заходом. Боязка реакція Заходу на цей п’ятиденний конфлікт і фактичну анексію Москвою двох грузинських провінцій не обіцяє нічого доброго у контексті європейської безпеки.

Хоча нещодавнє "потеплення" у взаєминах між Москвою і Вашингтоном, а також певне зближення Президента Дмітрія Медвєдєва з російською ліберальною інтелігенцією, дає підстави сподіватися на краще, проте, джерело нестабільності в північній Євразії зберігається.

Фракція московської еліти, яка дотримується радикально антизахідних і неприховано неоїмперських позицій, зуміла створити плацдарми в держапараті, путінської партії "Єдина Росія", електронних і друкованих ЗМІ, "цивільному" суспільстві та наукових кругах. Ціла низка більш-менш впливових, і, здебільшого, порівняно молодих ультранационалістов - від Івана Демідова, який нещодавно отримав посаду в Адміністрації Президента, до популярного політичного оглядача Михайла Леонтьева та, нещодавно обраного професором МГУ, Олександра Дугіна - стали, в пострадянський період, неодмінними учасниками поточного політичного, журналістського і інтелектуального дискурсу. Саме ці діячі та їхні ідейні соратники відіграли роль рупора влади під час торішньої інтервенції російської армії в Південній Осетії і Абхазії.

У ефірі контрольованих Кремлем телеканалів озброєний конфлікт, що вибухнув влітку 2008 р. на Південному Кавказі, підавався як "війна через посередника", під час якої, Грузія билася проти Росії при підтримці і "від імені" Сполучених Штатів. Медійна кампанія, під час серпневої війни та після її закінчення, по суті означала офіційне "добро" на розповсюдження гротескових конспірологічних теорій, які Леонтьев, Дугін і Ко вже давно висловлювали в телепередачах, що транслювалися в прайм-тайм, і на сторінках різноманітних аналітичних журналів.

Безперешкодна ксенофобськая агітація, яку московські інтелектуали-реваншисти ведуть в російських ЗМІ з часів приходу до влади Путіна, вже приносить свої плоди. Як показують результати нещодавніх соціологічних опитувань, серед простих росіян зростають антизахідні - особливо антиамериканські і антинатівські - настрої. За даними ведучої соціологічної служби Росії - Левада-центра - ще до війни з Грузією частка росіян, що позитивно налаштовані до США, скоротилася з 65% в 2000 р., коли Путін став Президентом, до 43% в липні 2008 р., коли він покинув Кремль.

Після серпневої війни проамериканські настрої ще більше послабилися у всіх прошарках російського суспільства.
Державна соціологічна служба ВЦИОМ, яка й раніше прагнула зменшити масштаби антизахідних настроїв в країні, нещодавно визнала, що ставлення росіян до НАТО "фундаментально змінилося". Так, в 2006 р. тільки 26% росіян вважали, що ця організація відстоює, впершу чергу, інтереси США. Зараз таку думку висловлюють 41% респондентів. У тому ж 2006 р. 21% населення країни вважав НАТО організацією, чиє завдання полягає в "здійсненні агресивних військових дій щодо інших країн", а в кінці березня 2009 р. з цим твердженням погодився 31% опитаних. Підозрюю: якщо наразі Росію і торкнувся "Обама-эффект", то невдовзі він, вірогідніше за все, зійде нанівець.

Діаметральна зміна політичних поглядів громадян найбільшої по території країни миру (і ядерної наддержави до того ж), яка сталася останніми роками, набуває особливе значення в світлі низки невирішених проблем на теренах колишньої московської імперії - зокрема, щодо питання про майбутнє Чорноморського флоту, одного з елементів російського ВМФ. Зараз більша частина російського Чорноморського флоту базується в порту Севастополь, українському місті республіканського значення з населенням в 379 000 чоловік. Севастополь - це найбільше місто на Кримському півострові.

Усесвітню популярність Севастополь отримав в 19 столітті. Вже тоді він був головною базою Чорноморського флоту, і його облога, яка тривала майже рік, стала головним епізодом Східної або "Кримської" війни 1853-56 рр. між Російською імперією, з одного боку, і Францією, Британією і Османською імперією, з іншого. Але багато солдатів царської армії, що билися й загинули в Севастополі, насправді, були не росіянами, а українцями. Проте, в Росії Кримська війна середини 19-го сторіччя асоціюється з наполегливою обороною міста саме росіянами від західних агресорів, і вважається підтвердженням законності зазіхань Москви на Севастополь. Попри беззаперечний факт, що в цих битвах безпосередньо брали участь тисячі українців, військова міфологія, яка виникла навколо героїчної оборони царською армією південного кордону імперії, активно використовується московськими політтехнологами і в сьогоднішніх конфліктах.

Між тим, приклад з інтерпритацією історії Кримської війни може також сприяти розумінню основних ризиків у царині безпеки, домінуючих на пострадянському просторі, та і в інших регіонах. Це протистояння Росії і Заходу на чорноморському театрі бойових дій, яке стало першим "сучасним" озброєним конфліктом - наочна ілюстрація того, із яких причин часто виникають війни. Нинішні, загальноприйняті уявлення про походження воєн, сформувалися на прикладах, пов'язаних з військовими авантюрами нацистської Німеччини, - цій темі присвячуються сотні документальних і художніх фільмів, що мало не щодня транслюються по телебаченню в Європі та за її межами.

Проте, Друга світова війна - подія досить нетипова. Вона вибухнула з вини однієї сторони - "Осі Берлин-Рим-Токио", яка довгий час виношувала плани знищення держав, на які вона збиралася напасти, анексії їхніх територій, поневолення або знищення їхнього населення.

Між тим, як показує передісторія Кримської війни, озброєні конфлікти виникають й по інших причинах. Часто в їхній основі лежить не спланована заздалегідь і добре підготовлена агресія. Війни стають результатом ескалації напруженості між державами, спочатку зовсім не націлених виключно на військове вирішення проблем, і навіть не зацікавлених в зіткненні один з одним на полі бою. У 1850-х рр. відбувся цілий ланцюжок взаємозв'язаних подій, що спонукали Францію, Великобританію і Туреччину (пізніше до них приєдналася Сардінія) утворити коаліцію та вступити в бій з царською армією на Чорному і інших морях, що омивали Російську імперію.

Звичайно, агресивні фракції в імперіалістичних кругах пострадянської Москви хотіли б, рано чи пізно, анексувати Крим - а то й увесь південний схід України. Багато хто з цих ультранационалістов готовий навіть негайно розпочати війну заради подібної мети. Проте, поки що не вони грають першу скрипку в російській зовнішній політиці.

Втім, неприховано експансіоністську політику Кремля не слід вважати за необхідну передумову для ескалації напруженості в причорномор'ї. Простого нагнітання пристрастей навколо долі військово-морської бази в Севастополі, становища російськомовної більшості населення Криму в рамках української держави, або прав татарської меншини в Автономній Республіці Крим може виявитися достатньо, щоб пролилася кров. Після цього політична "ланцюгова реакція" в Києві і Москві, - мобілізація громадськості і взаємні звинувачення, швидко поставлять дві найбільші країни Европи на межу озброєної конфронтації.

У разі спалаху міжетнічного насильства, на владу обох країн чинитиметься тиск на користь військового втручання.
Як продемонструвала російсько-грузинська війна, Москва готова без коливань і зволікань, в широких масштабах застосовувати регулярні війська за межами власних кордонів. Більш того, вона готова була надати "допомогу" тим самим народам Південного Кавказу, чиї представники, в населених етнічними росіянами центральних регіонах Російської Федерації, часто потерпають від расистських забобонів і називаються "Особами кавказької національності".

У випадку з Абхазією Москва до того ж "надала допомогу" народу, що не піддавався безпосередній загрозі з боку грузинських військових. Цей факт особливо примітний з урахуванням того, що в серпні 2008 р. Республіка Абхазія, зрештою, відокремилася від грузинської держави, хоча на момент розпаду СРСР її титульна нація не становила більшості населення Абхазької АРСР, як це було і з багатьма іншими радянськими автономіямі. В результаті вельми своєрідної міграційної політики КПРС, за даними останнього перепису населення СРСР, що проходив в 1989 р., 45% жителів Абхазької АРСР назвалися "грузинами", і лише 17,8% - "абхазами". Таким чином, абхазів в республіці було не набагато більше, ніж етнічних росіян і вірмен.

"Визнавши незалежність" Абхазії і Південної Осетії та розмістивши на їхній території війська, російська політична еліта продемонструвала пряму зацікавленість в ревізії результатів розпаду радянської імперії.

Більшість мешканців Криму, навідміну від населення Південної Осетії і Абхазії, - етнічні росіяни, і вони, судячи з усього, активно паспортизуються російськими паспортами. Якщо громадськість в Російській Федерації визнає, що сотні тисяч росіян в Криму піддаються якій-небудь загрозі, Кремлю, можливо, хочеш не хочеш доведеться "встати на захист співвітчизників" - незважаючи на наслідки і геополітичні втрати. Можливо, кремлівське керівництво навіть усвідомлює, що, на відміну від Південної Осетії, шанси на повну перемогу у військовому конфлікті на цьому причорноморському півострові, мізерні. Проте, громадська думка, що стимулюється апокаліптичними сценаріями і заявами підбурювачів Леонтьева, Дугіна та іже з ними, змусить навіть помірних російських політиків "проявити патріотизм" і "зайняти принципову позицію".
Два ведучих західних фахівця з Криму - Гвендолін Сасс (Gwendolyn Sasse) з Оксфордського університету і Тарас Кузіо (Taras Kuzio) з Університету Карлтона (Carleton University) - так пояснюють, чому міжетнічна напруженість, що існує на півострові, поки не обернулася масштабними спалахами насильства. В середині 2008 р. Сасс відзначала: "Останніми роками російські лідери усвідомили вигоди співпраці з Україною, але водночас, вони використовують тісні зв'язки з Кримом, як інструмент впливу на Київ".

Кузіо скептичніше ставиться до намірів Росії щодо півострова. Проте на початку 2009 р. він також підкреслив: "між росіянами і українцями в Криму сильної ворожості не існує". Серед іншого, Кузіо вказав, що "українські спецслужби виявилися в змозі підірвати сепаратизм в Криму". Ці та інші чинники, на які нещодавно звернули увагу Сасс і Кузіо, залишаються - і залишаться - в силі. Проте, не зрозуміло, чи враховують обидва експерти останні зміни у ставлені россиян до зовнішнього світу в цілому та політичний настрій московської еліти щодо способу дій на міжнародній арені, зокрема.

Під час конфронтації між відносно прозахідними і радикально антизахідними політичними фракціями в Кремлі, московські ультранационалісти можуть без зусиль скористатися нинішніми настроями росіян.

Заохочення антиукраїнських і сепаратистських сил у "кримському питанні" ультраправі можуть розцінити, як ефективний тактичний прийом для зриву зближення Росії і Заходу. Якщо результатом стане війна між Росією і Україною, - це буде катастрофічний результат як для стосунків двох, дуже тісно зв'язаних одна на одною країн, так і для безпеки в Європі. У гіршому разі, подібно до двох чеченських воєн, такий розвиток подій призведе до загибелі тисяч цивільних мешканців Криму (зокрема етнічних росіян) і тривалої міжнародної ізоляції Росії.

Крім того, війна зв'яже руки Президентові Дмітрію Медвєдєву, подібно до того, як російсько-грузинська війна блокувала - принаймні, на якийсь час - здійснення внутрішно- і зовнішньополітичних ініціатив нового глави держави. Ще одна ірредентистськая війна перетворить Росію на якусь подібність фортеці з найбільш жорсткішим внутрішньополітичним режимом, ніж сьогодні, і меншою готовністю до співпраці з міжнародним співтовариством. Вона знову загальмує, а то і покладе край, спробам Медвєдєва та його оточення провести "редемократізацию" країни. Московські реваншисти можуть прийти до висновку, що політичні наслідки ескалації напруженості навколо Криму посилять їхні власні позиції в Росії. Якщо у них з'явиться можливість для маніпуляції політичними процесами на півострові, - нова Кримська війна може перетворитися на реальність.

Доктор Андреас Умланд - науковий співробітник, Гарвардського, Стенфордського і Оксфордського університетів. Його статті публікуються в Washington Post, Wall Street Journal, Financial Times, Jerusalem Post, Moscow Times, Kyiv Post, багатьох інших періодичних виданнях і наукових журналах

Переклад “Аратта-Україна”

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Національна безпека»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Якщо знаєш себе і супротивника, то завжди виграватимеш. Якщо знаєш себе, але не знаєш супротивника - один раз переможеш, всі інші - програєш. Якщо не знаєш ні себе, ні його - завжди програватимеш”
Цзу Дзинь

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.