Аратта - На головну

20 вересня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Глухів (Сумська область) 12 травня 1870 року, поширилися звістка, що їх знаменитому земляку Артемію Яковичу Терещенко, відомому цукрозаводчику та меценату височайшим указом надано потомственне дворянство. Сини згодом гідно продовжували його справу. А от численні онуки, вже стали прикладати свої здібності в інших іпостасях. Михайло Іванович Терещенко був міністром фінансів та закордонних справ в уряді О.Керенського; Федір Федорович Терещенко був талановитим авіаконструктором, вельми високо цінувався Жуковським, й літаки його конструкцій були прийняті на озброєння російською армією в І Світовій війні...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Війна, що всередині нас

Думка українця 12986 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 30.07.2009 | Всі публікації | Версія для друку

Війна, що всередині нас
Заради замирення совісті ми придумали слово “руїна”, як означення чогось незбагненно фатального, від чого нема ради, ніби всі ми є жертвами мимовільної війни всередині нас. Насправді це від звичайних лінощiв і слабкості, хоч нам від фальшивої гордості неприємно таке й подумати.

Так завжди буває перед складними моментами національного вибору. Українство охоплює майже зрима внутрішня боротьба, яка завершується черговим наближенням до істини в розумінні себе і своєї історії. Проте, знову і знову якась темна спокуса кидає нас у муку вічного невдоволення черговим помилковим вибором і вже традиційної зневіри.

Заради замирення совісті ми придумали слово “руїна”, як означення чогось незбагненно фатального, від чого нема ради, ніби всі ми є жертвами мимовільної війни всередині нас. Насправді це від звичайних лінощiв і слабкості, хоч нам від фальшивої гордості неприємно таке й подумати.

Якщо це не так, то чому ж ми надто часто стаємо жертвами чужих маніпуляцій і небажання визнати цей факт штовхає нас на нічим не пояснювані прояви злості передовсім до сучасних українських провідників. Може тому своїх геніїв визнаємо аж після смерті? На світі немає жорстокішої істоти від лінивої жертви, вічно невдоволеної життям, яка впадає в крайнощi емоційного самоїдства чи тихого “перетравлювання” власного майбутнього в тупому кендюсі споживацтва.

Реакція жертви завжди спрямована на слабших і тих, що опинились під рукою. Нам дуже тяжко розлучатись з “солодкою” історичною роллю жертви навіть тепер, в незалежній державі. Назвавшись громадянами вільної держави, нам здається, що ми змінились, але насправді це не відбувається миттєво. Хтось змінився, змінилася ще невідома нікому справжня еліта, але не всі…

Ми надто довго повторювали на вічах мантру про вичавлювання із себе раба і словесно зосередились на подоланні комплексу жертви, але ми мало зробили практичних кроків. Непомітно для нас у наше життя прокралися нові, вже сучасні загрози, які мало помітні – просто стало все менше української мови в середовищі інформації, культури, освіти і підприємництва.

Про владу і говорити зайво – лідер з показової російськомовності! Українців неухильно щось незриме переплавляє в незрозумілу націю “украинцы”. В наш інформаційний простір господарями увійшли чужі люди з чужою мовою і неукраїнською інформацією. Тому все звично повертається у шкаралупу захисту мови і культури. Ми вже до цього звикли і не робимо трагедії, хоч жаль, та що поробиш?..

Повертається між нас давня, звична роль мимовільної жертви, але зараз це інакше і безжальніше, схоже на великий гріх байдужості, гріх сучасників проти національного духу. Кажуть, що процес “дотискання” українства справді вже минув точку неповернення.

Проте навіть загнаний у безвихідь кіт може враз перетворитись в розлюченого тигра. Щось повинно спрацювати, як остання сила для стрибка над проваллям, яке краще перестрибнути, аніж шукати способу як збудувати моста. Тому стрибок – це єдине, що переверне пласку і затоптану заслининеними в передчутті великого зиску не нашими глитаями планету “Україна” тим боком, де зверху все буде оригінальне, українське – вода , повітря і слово. Пружина національних нервів продовжує туго закручуватись щоденними, ніби й непомітними, ударами в груди і душу потоками негативу від телебачення і чужих, підкреслено російськомовних з підлим малоросійським акцентом політиків. Ця вiйна набирає обертів і колесує все життя, незалежно від бажання займатись політикою. Хочеться зупинити оте паскудство, але кожен про це думає окремо. А думати треба разом, ради спокою життя, що кожному з нас ще залишено.

Так, українство ще не дозріло до організованого спротиву, тому все, що накипіло, обертається всередину нас і несправедливо з’їдає нас зсередини. Іде війна всередині кожного з нас, закручується фатальним смерчем і обертається люттю чи докором в безкiнечність. Здається ще не час показати на когось пальцем і простій людині лячно отої чужомовної багатіючої сили, що нависла і готова звинуватити у фашизмі за дію патріота чи просто стерти з лиця землі тихо, поодинці. Скоро настане момент, коли й острах не врятує. Вже близько той момент, коли треба буде українцеві робити черговий вибір під цинічний регіт бидлоеліти та заклинання, що нічого не зміниться з волі нації. На часі майже розпачлива боротьба протилежних думок. Кого обрати наступним президентом?

Логіка Української держави і непростого, переломного моменту становлення нації підказує нам давно затаєне, але єдино вірне рішення – президентом повинен бути достойний з етнічних українців, якому на генному рівні болить ота давня і проклята мимовільна війна всередині українця і проти українця і якому хочеться порядку і спокою, щоб українською говорити і жити вільно, не оглядаючись на північних сусідів і не вибачаючись ні перед ким в Україні за таку незручність – власне українство.

Як повітря нам потрібен Президент, який знає і відчуває власним єством оту незрозумілу для сучасного світу хворобу нехіті до встановлення і пошанування власної влади, яку хтось називає проявою бацили малоросійства, але все набагато складніше і походить від руських покликачів варягів. Пора вже розібратись у власних фатальних дивацтвах хоча б з допомогою європейських дослідників нашої історії. Принаймні мені видається найактуальнішою цитата із Боплана, з його відомого опису життя козаків.

Розповідають, що попри величезну владу судити і милувати, козацький гетьман був найнещаснішою людиною і мусив щораз вихитровувати перемогу, інакше у випадку поразки все невдоволення громади оберталось проти нього невблаганною і безжальною силою, що не милує, не щадить імені та життя вчорашнього володаря усіх душ.

А днями надибав в інтернеті дуже в’їдливу, підлу замовну статейку на тему неспроможності етнічних українців обрати на цих виборах з поміж себе кандидата-Президента. Мовляв українці приречені обрати собі парламентський устрій, бо не мають з-поміж себе гідного кандидата в Президенти і неспроможні на комусь зупинити свій вибір. Мовляв, Ющенка самі українці ліниво не підтримали і в розпачу недолугі зненавиділи, до того ж не знайшли йому гідну заміну, тому Президентом буде людина у всіх відношеннях достойна, але не етнічний українець.

І зробить цей президент сильною рукою нам державу, де традиційно зкраю буде й українська хата, а українство буде собі жити, як зможе, у вільній конкуренції серед глуму і толоки універсальної країни без лиця.

Були часи, коли Україна вимушено мирилась з долею колонії, хоч завжди повставала і знову опинялась в новому павутинні залежності. Єдине, чого не переживе українська душа – це неукраїнської України, великої резервації з продукування хохлів і новітніх шукачів “на вербі грушок”, байдуже чи ця верба американська, російська чи та, на якій повісився Юда.

Українська душа не виносить резервації, як помирає в клітці звичайний горобець, який живе разом з людьми і не дається нікому в руки. Нам треба Президента, який матиме українську душу, буде зроду і з переконання українцем. А ще треба зробити урок з історії, де було покликання варягів і “чорні ради” на голови українських гетьманів, незгода як погибель Мазепи і сучасний наш надто жорстокий суд живим лідерам з українців. Краще підтримаймо кожного українця при владі, який ще не зовсім вдало робить українську справу, долаючи шалений спротив натовпу і критику “своїх”!

Мимовільна війна всередині українства за невідомо який ідеал водночас доброго і безжального, сильного і сентиметального та завжди перемагаючого лідера повинна припинитися, бо саме вона зменшує присутність етнічних українців у владі до критично малого числа і тому живить міф про неспроможність українців правити Україною.

Може всередині нас пробудиться начало замирення і єдності, рідноплемінна любов, просте недитяче розуміння неможливості всього і відразу. Може згодом, не зараз, відкриється нам справжня причина раптової пошесті невдоволення, навіть люті багатьох українців до чинного президента і правда про те, чому йому на зміну не виріс сприйнятий всіма українцями наступник? Може тому, що ми надто вже були заклопотані, як би голосніше повторити скиглення про невиконані обіцянки Майдану?

Чому не підняли ми на хвилі народної думки двох-трьох достойних лідерів-українців, готових і визнаних хоч завтра йти в президенти через смерельний ризик для життя, бо українець-Президент не потрібен тим, хто вже бачить себе хазяями доль в Україні? Оті б не допустили, а свої? Може й справді лячно совісній людині з українців пройти страшне випробування смертника, щоб потім українцями правити? А далі впасти жертвою народного невдоволення, що завжди зріє всередині нас як відгук вічної війни непорозумінь.

Може є доля правди в тому, що совісній людині з поміж нас лячно нами правити і багатьом з нас комфортніше під іншоплемінним правителем? Все це сплітається в тугий клубок внутрішньої війни і буде мучити нас аж до самих виборів , щоб знову спересердя в нервах проголосувати не так, аби швидше все скінчилося. І знов усе спочатку, на черговий круг українського пекла…

Особисто я не хочу цього, напевно вже досить нам бути вічними грішниками, хоч і богомільними, із славними минулим, але традиційно несправедливими передовсім до сучасних лідерів з поміж нас!

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Історія народу починається не з писемних згадок про нього, а з тих часів, які історична пам'ять цього народу зберегла””
Юрій Шилов

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.