X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

18 грудня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899-1902 роках, командир одного з загонів бурів українець Юрій Будяк, врятував від розстрілу одного молодого англійського журналіста. Згодом останній допоміг Ю.Будяку вступити до Оксфордського університету. В 1917 році Ю.Будяк працює в уряді Української Народної Республіки. В 1943 році Юрій Будяк помирає в радянському концтаборі. Англійського журналіста звали .... Уїнстон Черчілль....

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Місце, де збуваються бажання

Музеї та заповідники 32034 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 26.04.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Нагромаджені брили ваблять своєю спокійною врівноваженою красою
Нагромаджені брили ваблять своєю спокійною врівноваженою красою
Кажуть, на Кам’яній Могилі виконуються всі бажання. Але ж відомо не тільки зі “Сталкера”, що виконуються бажання істинні, потаємні, підсвідомі. А хто з нас настільки праведник, щоб побажати, врешті, високого щастя нашій багатостраждальній землі?

Коли розчиняються грані між фантастикою та реальністю, а неймовірне стає доступним навіть на дотик, комфортабельний автобус, який відправляється від мідноголового храму на Південному залізничному вокзалі столиці, ще не нагадує ні пророчих романів братів Стругацьких, ні знаменитого “Сталкера” Андрія Тарковського. Хоча ці екскурсії до Кам’яної Могили під Мелітополем відбуваються щомісяця, а іноді навіть частіше, і збирають, як правило, аудиторію підготовлену, цілеспрямовану.

Серед солідних учених-археологів немає одностайної думки про походження цього дивовижного явища — дванадцятиметрового (заввишки) нагромадження камінних брил поблизу річки Молочної, оспіваної ще в стародавніх епосах. Але кожна наукова версія по-своєму цікава й переконлива. Скажімо, академік Юрій Шилов вважає, що колись із дна Сарматського моря, що існувало в нинішньому Приазов’ї, відбулося виверження гейзера і під впливом дуже високої температури придонні породи сплавились у брили черепашнику. А от звідки виникла справжня мальовнича бібліотека на камінних брилах, який її правдивий вік, у наукових суперечках фахівців одностайна думка ще не сформувалася. Малюнки прадавніх людей на камені — петрогліфи Кам’яної Могили — аналогічні тим, які збирають сотні тисяч туристів у печери Франції і Тибету, які відкриті археологами в Міжріччі.

Один із найвідоміших у світі шумерологів Юрій Кифішин (напівгрек, напівукраїнець за походженням), який провів три десятиліття у Ленінській бібліотеці Москви і вивчив за той час усі відомі клинописні мови (а їх сім), написав навіть книгу про Кам’яну Могилу, і цей грубезний том продається на майдані Незалежності прямо на розкладках біля Головпошти. А розкрив переважну більшість прочитаних нині петрогліфів історик-подвижник Борис Михайлов, який протягом трьох десятиліть живе там, де тепер державний заповідник. Юрій Кифішин переклав зрозумілою нам мовою цілу поетичну главу, де більш детально розгорнуто епізод, описаний у пізніших списках епосу. І це, на його думку, свідчить про те, що петрогліфи Кам’яної Могили зберігають фрагменти первісного варіанта літературного пам’ятника.

В угорському популярному дослідженні історії Давнього Сходу Домокош Варга пише про шумерів: “Ми не знаємо навіть і того, звідки вони прийшли: суходолом чи морем (…). А в епосі про бога Енкі говориться, що Енкі — пращур усіх ремісників та орачів — прибув із моря, з боку “сіяння”. Інші сліди швидше вказують на те, що якийсь народ, що мешкав на суходолі, насмілився зійти з недалеких іранських гір і оселитися на рівнинах уздовж рік.

Якщо ґрунтувати судження на основі мови, то шумери (хай прибули вони на кораблях або прийшли суходолом) не були ані семітами, ані еламітами, до племен яких належали тодішні мешканці цієї місцевості (Міжріччя). Не були вони й народом індоєвропейського походження. Поки що походження їхнє сховане густим туманом. Цей туман не розвіявся навіть тоді, коли ми дізналися, що шумери відмінювали свої слова подібно до того, як це роблять угро-фінські й тюркські народи, а також японці (всі вони з’явилися на історичній арені на тисячоліття пізніше). Подібним чином, але не так само”.

Але епос про Гільгамеша — одного з шумерських царів — став відомим людству з клинописів на глиняних табличках. Тут же, поблизу Мелітополя, історію викарбувано на камені. Отже, вона — давніша.
І спеціально поновлене в пам’яті, і те, що випливло з підсвідомості, коли рано вранці автобус привіз на це дивовижне місце, здається, уже не роз’єднаєш. Нагромаджені брили ваблять своєю спокійною врівноваженою красою. Відчуття сили і спокою посилюється, коли підходиш ближче й шукаєш “свій” камінь. Один із “сталкерів”, хто водить сюди екскурсії киян та іноземних гостей, Віктор Уманець, нагадує, що тут, де зберігся кількатисячолітньої давності вівтар і жертовник, наші сучасники медитують, аби пізнати потаємне в собі. Адже в кожній людині криється весь навколишній Всесвіт. Один відомий індус сідав прямо на жертовний камінь, щоб здобути нові езотеричні знання. Нам здається це неповагою, але важко втриматися, щоб не спробувати й собі почути голос прадавніх каменів.

Безперечно, досі зберігся отой благодатний “коридор”, який поєднує землю та небо. Бо далеко не дикуни справляли тут ритуали релігійного дійства. Тут не було кривавих жертв, інакше не відчували б ми цієї благодатної тиші, яка вабить залишитися наодинці з Усевишнім. Присутність вищої охоронної сили все-таки не заважає босоніж перевірити, як саме виграють цілющі мелодії ці брили на верхівці гори. Мені пощастило ближче до північного боку ступити на камінь, який м’яко гармонізує діяльність підшлункової залози. От би тут пролікувати діабетиків. Але почалася спільна медитація. Віктор Уманець запропонував кожному знайти зручне для нього місце ближче до центру гори і зосередитися. Ми вже знали, що камінь Пізнання розташований не тут, а обіч гори. Але кожному відкривалося неповторне саме на вівтарі, навколо жертовника. Звісно, це — не могила (в значенні “поховання”). Від грецького слова “мегаре”, тобто “святилище”, хтось із неуважних наших предків трансформував в оце “могила”. І при повній свідомості, тільки на екрані заплющених повік, перегорнулися мені давні письмена й орнаменти, їхні окремі фрагменти видалися чимось знайомим, але баченим не в цьому житті, а піднятим із банків далекої пам’яті. Адже в кожному з нас згорнуто в дивовижну спіраль історію всього людства.
Ці побачені мною картинки свідчать про мій невисокий духовний рівень. Адже духовидцям одразу дається чисте знання. Чомусь згадався “Епос про Гільгамеша”, друкований багато років тому у “Всесвіті” часів Дмитра Павличка.

Гільгамеш був на дві третини — бог, на одну — людина. Він вирушав у мандрівку по кедри, які не росли в Шумерському царстві, а тут, у Приазовському степу. Невідомо звідки взялися оці камені (чи не привезені вони так само з далекої мандрівки?). Просто за аналогією згадалося. А вже потім — скульптурні портрети велеоких, із виразними носами, чоловіків і жінок. Дуже емоційні портрети. Відома ціла група скульптур, де зосереджено, піднявши погляд до неба, шумери тримають у руках жертовні посудини. Можливо, то в передсмертній молитві готуються вони зустріти небесну батьківщину, а невеликі посудини в руках містили сонну для переходу в потойбіччя отруту. Можливо, тому й занепало славетне царство у Межиріччі, що зі смертю людини йшли за нею друзі, слуги, рідні. Можливо, через цей звичай один із останніх царів — Гільгамеш — шукав засіб безсмертя.

Ще до ассірійців і вавілонян жили в Південній Месопотамії шумери — народ високої культури. Вони прокладали канали, будували захисні стіни навколо своїх міст, знали садівництво й зрошення полів, будували колісниці й кораблі. Запрягали волів і віслюків, створили, відповідно, знаряддя праці й високохудожні ювелірні вироби. Звід законів царя Хамурапі вважається першою в світі писемною конституцією. Шумери творили музику й скульптуру, знали математику, астрономію, медицину, мали календар і навіть… варили пиво.
І ось документальні зображення на Кам’яній Могилі в Запорізькій області переконливо свідчать, що саме звідси походить народ, названий шумерами. Туристи завзято оглядають усі щілини — грот чаклуна і грот русалки, але гострим болем пронизує дикість інших наших сучасників: імена, дати, непристойності вже дикою рукою нанесені поверх кількатисячолітніх петрогліфів. Але незбориме бажання торкнутися правди наштовхнуло на думку розгребти пісок у маленькій печері, й на вологому камені таки справді відкрилися предковічні викарбувані малюнки. Я покликала помилуватися тих, хто був тут уже не вперше, вони відзняли на відео відкриті зображення, потім знову загорнула пісок, щоб уберегти від сучасних вандалів.

Дивовижно, але бите скло впереміж із недопалками нікого не поранило, наче живий пісок пом’якшував наші кроки. І вже не про високі матерії думалось, а хотілося зробити православний суботник і повизбирувати, повигрібати сучасну нечисть.

Кажуть, збираються обіч Кам’яної Могили сучасні язичники і правлять свої обряди. Що ж, людині, яка здатна здобути вищу освіту, іноді хочеться повернутися в дитсадок або навіть ясла. Сучасна наука намагається нам, хомам невіруючим, пояснити те, про що мовчали серед натовпу жреці і що оповідав своїм найближчим учням Ісус Христос. Сильне молитовне устремління збереглося на цьому місці досі у вигляді благодатної енергії, яку не може не відчути кожен, хто приходить сюди. В одному зі склепів є дивної форми капсула, схожа на двигун сучасного літака на крилі. Здається, вона неземного походження. З нею люблять фотографуватися туристи. І мимоволі розвінчуєш у серці теорію Дарвіна та віриш у неземне походження людства. Або ж у те, що представники попередньої високої цивілізації, кого називали земляни богами, зберегли й передали нащадкам знання на цих надійних колись каменях. І брали вони в дружини собі земних жінок — і т. д., як оповідає Біблія.

Отож, якщо припустити, що саме звідси, де зберігається їхня бібліотека, пішли у Міжріччя шумери, чи не спробувати нам з’ясувати — скільки ж років цьому святилищу? Який вік цього пам’ятника свідомої культури? Більшість матеріальних знахідок шумерів археологи датують третім тисячоліттям до нашої ери. Якщо вони у нинішньому Приазов’ї на своїй прабатьківщині залишили оцей величезний священний пагорб — із вівтарем та бібліотекою, то знаменитий шумерський “список царів” може привести до первісної дати утворення культури в приазовських степах. У тому списку наведено, що цар Енмелуанна правив 43200 років, Алалгар — 36 тисяч років, Думузі та його послідовники — по 2888, 21000, 18600 років. Після потопу богоподібні царі помирали в молодшому віці. Цар Етана, правитель міста Кіш, який першим об’єднав свою країну в Міжріччі, правив уже тільки 1560 років, а найближчий до нас Гільгамеш, який шукав траву безсмертя, — тільки 126 років.

Подальші розкопки археологів на Близькому Сході підтвердили реальне існування тих царів. Яким чином Гільгамеш на третину, а не на чверть чи напівбог? Як породичалися земляни часів палеоліту з тими, хто знав астрономію, землеробство й поезію?

То чи не є справді Кам’яна Могила правічним пам’ятником людства, а цей сильний і лагідний енергетичний стовп — пуповиною, що з’єднує Землю з тонким світом?

Неподалік від заповідника, де святилище перезирається з недобудованим, гарної архітектури готелем і музеєм, що його почали зводити завдяки коштам, виділеним Київською міськдержадміністрацією, є ще одне незбагненне місце. У черешневих та абрикосових садах, що нині вже є приватною власністю, — аномальна зона, котру вивчали під час Другої світової війни вчені гітлерівської Німеччини. Під артобстрілом і бомбардуванням нашої авіації продовжували вони бурити шурфи, але не судилося їм розгадати загадку цієї землі.

По війні дослідження підземних силових полів продовжували наші вчені. Коли земля піддалась і пройшли буром звичайний пісок там, де, здавалося, багатометрова гранітна скеля криється в землі, не придумали нічого кращого, як налити в отвір бензину й підпалити. Кажуть, землетрус показав численні, мов коріння, розгалужені підземні коридори, а коли все вщухло, великі площі стали неродючими. Як не намагалися виростити хоч якусь городину — марно. Усе це — поряд із садом. Ті ж піротехніки і всі, хто був причетний до безглуздя, скоро загинули. Постраждали і їхні сім’ї.

А до приватного саду за домовленістю пускають екскурсантів, щоб відчули мирне дихання південної землі. Пускають тих, хто настроєний позитивно. Адже ці місця мають здатність виявляти приховані в людині вади.

Ми в тому також переконалися. А тому третє після Кам’яної Могили місце поїздки — село з дивною назвою Терпіння, а в ньому — цілющі джерела поблизу місця, де за радянських часів знищили православну церкву. Три різні джерела збігаються до однієї купальні. Богородичне, Пантелеймона Цілителя і ще один струмок, який, як запевняють місцеві жителі, лікує печінку, нирки й органи травлення, — утворюють крижану купіль (принаймні так здалося в літню спеку). Трохи оддалік — джерело Миколи Чудотворця, що лікує кістки, особливо ноги. Вода в ньому солона, на відміну від цих трьох. Благодатна вода знімає з людини негативну інформацію, тонке тіло (аура) очищається і відновлюється, стає цілісним, тобто зцілюється.

І не полишає, однак, думка, чому так милостиво дається нам відчути на собі вищу опіку, тверезо побачити рівень морального розвитку нашого суспільства і порівняти з тими жрецями, які багато тисячоліть тому своїми молитвами тримали зв’язок із першоджерелом енергії і залишили його нам, оберігаючи вже з тонкого світу. І думається: як просто влаштований світ — виконуй заповіді й живи щасливо!

Кажуть, на Кам’яній Могилі виконуються всі бажання. Але ж відомо не тільки зі “Сталкера”, що виконуються бажання істинні, потаємні, підсвідомі. А хто з нас настільки праведник, щоб побажати, врешті, високого щастя нашій багатостраждальній землі?

2004 рік. На Кам`яній могилі - прихильники, популяризатори і дослідники давньої історії України: народні депутати України П.А. і В.А.Ющенко (перший і четвертий у верхньому ряду) , засновники музею "Прадавня Аратта - Україна" в с.Трипілля - О.С.Поліщук, Ю.О.Шилов (четвертий і п`ятий у нижньому ряду), В.М.Лазоренко, А.В.Гайдамака (другий і п`ятий у верхньому ряду)

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Музеї та заповідники»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Тільки осягнувши минуле, люди будуть здатні на пророцтва, що спрямовані в майбутнє”
Дмитро Волкогонов

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Internet Map Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.