Аратта - На головну

18 жовтня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень - це «Щедрик», народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. На Youtube різні виконання «Щедрика» набирають мільйони переглядів...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Що буде з Україною, якщо в Грузії знову спалахне війна?

Національна безпека 13449 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 5.08.2009 | Всі публікації | Версія для друку

Що буде з Україною, якщо в Грузії знову спалахне війна?
8 серпня виповниться рік відтоді, як спалахнула грузинсько-російська війна - коротка, але дуже жорстока і кривава. А сьогодні ситуація там знову небезпечно розпалюється.

Президент Південної Осетії Едуард Кокойти терміново скликає Раду безпеки республіки у зв'язку із провокаціями грузинської сторони.

"Я терміново збираю засідання Радбезу під моїм головуванням, щоб заслухати всіх силових міністрів щодо останньої серії провокацій грузинської сторони, - сказав Кокойти. - Вони представлять свої оцінку та аналіз ситуації, а також доповідатимуть про розслідування обставин цих порушень".

Очевидно, його заява викликана ланцюжком подій, що відбулися напередодні: обстріл осетин та викрадання людей. На думку південноосетинського президента, такі дії Грузії "відбуваються по суті за мовчазного потурання спостерігачів зі США та Євросоюзу". "Спостерігачі від США та ЄС не побачили цих фактів обстрілу з боку Грузії, тому що не захотіли побачити. У їхній зоні відповідальності постійно відбуваються провокації, обстріл території Південної Осетії і викрадання громадян республіки, пересуваються установки залпового вогню. У цьому секторі тільки за останній час було викрадено щонайменше четверо людей", - стверджує Кокойти.

Грузинська сторона всі ці заяви спростовує. Ми не можемо однозначно стверджувати, хто з них каже правду. Але ясно одне: ситуація розпалюється, і військові дії знову можуть спалахнути в будь-який момент. Щоб прогнозувати майбутнє, необхідно звернутися до минулого. І тому дуже важливо розібратися у причинах того, що відбувається, проаналізувавши підсумки торішньої війни.

Незважаючи на локальний характер, вона зчинила величезний вплив на світ у цілому: кількість переможених та переможців значно перевищує рамки учасників. Україна опинилася серед тих, хто найбільше постраждав від цього кривавого конфлікту, - зрозуміло, не у військовому, а в геополітичному, економічному та іміджевому контекстах. Але війну ще не закінчено: як показує аналіз подій, у регіоні Південної Осетії сьогодні не мир, а перемир'я. Конфлікт розвиватиметься і зачепить багато держав, географічно далеких від Кавказу. Та й узагалі, якщо називати речі своїми іменами, то це була війна не стільки між Грузією та Південною Осетією, скільки змагання між РФ та США за геополітичний вплив.

Переможцем стала Російська Федерація. Не тільки у прямому, військовому сенсі, але й у геополітичному. Глобальний результат цього конфлікту - це демонстрація Кремлем своєї військової потужності, що серйозно налякала Захід. Саме у цей момент і зародилася концепція перезавантаження американсько-російських відносин, яка наразі реалізується Обамою: вашингтонські аналітики зрозуміли, що для подальших відносин із Кремлем потрібна кардинально нова стратегія.

Починаючи з 1991 року, коли розпався СРСР, США зі своїми сателітами проводили щодо РФ політику "старшого брата". Вона здійснювалася просто - Росії була нав'язана система традиційних цінностей західної демократії, і оскільки РФ апріорі не могла лідирувати в цій системі, то фактично перетворювалася на другорозрядну країну під патронатом США.

Із приходом Путіна ситуація почала змінюватися. Його курс на відродження Росії як наддержави і одного з геополітичних полюсів біполярного світу змусив Вашингтон змінити політику і вдатися до старої доброї "стратегії анаконди", яку американці вподобали ще за Лінкольна. США почали формувати навколо Росії кільце зі своїх сателітів, сприяючи приходу до влади в цих країнах своїх маріонеткових лідерів. Це вийшло у них в Україні, Грузії та прибалтійських республіках. Зрозуміло, що рано чи пізно Кремль мав спробувати це кільце розірвати. Тому конфлікт, подібний до того, що трапився в Південній Осетії, був неминучим і теоретично міг відбутися на кордоні РФ з будь-яким з американських сателітів. Очевидно, що гарячий кавказький темперамент і віддаленість від Європи і прирекли саме Південну Осетію стати місцем цього конфлікту.

Після того, як РФ здійснила бліц-криг, дійшовши майже до Тбілісі, Захід спробував натиснути на Росію, формуючи негативну громадську думку. Проте Росія ігнорувала спроби психологічного тиску, і у Вашингтоні зрозуміли, що стратегію потрібно вкотре змінювати. Так почала формуватися стратегія Обами, за якої РФ проголошується рівноправним партнером США, який стоїть з ними пліч-о-пліч.

Ніщо не нове у цьому житті, і це - також. Нинішнє "російсько-американське перезавантаження" надто нагадує стратегію, яку американські пропагандисти використовували під час війни у В'єтнамі для завоювання симпатій місцевого мирного населення. Коротко вона називалася "В'єтнамець - друг". Військовим наказували надавати допомогу в'єтнамцям і переконувати, що США б'ються за їхні інтереси. Але стратегія провалилася. Бо недовірливе місцеве населення наполегливо винищувало американських солдатів, які відповідали тим самим.

Цілком очевидно, що й нинішнє "російсько-американське перезавантаження" - це не більш ніж нова форма боротьби двох давніх суперників за світовий вплив.
У Грузії це добре розуміють. Ось що пише, наприклад, на інтернет-ресурсі "Грузія онлайн" впливовий аджарський політик Гела Васадзе: "…Які б принципи зовнішньої політики не декларував президент Сполучених Штатів, макіндерівська "стратегія анаконди" залишається пріоритетною. Що це означає для нас? По-перше, цей факт дає певну гарантію, що агресію Росії буде зупинено. Кремлю не дадуть ані розчленувати Грузію, ані встановити в ній маріонетковий режим. Не дадуть не лише Сполучені Штати, для яких геополітична ізоляція Росії продовжує залишатися зовнішньополітичним завданням номер один, незважаючи на розмови про загрозу тероризму і розповсюдження ядерної зброї. Не дасть і Європейський Союз, для якого, незважаючи на всю меркантильність інтересів, нова агресія Росії означала б втрату обличчя".

Схоже, Грузія використовує нинішнє перемир'я для підготовки до реваншу. Але на значно якіснішому рівні. Знову процитую Гелу Васадзе: "…Незважаючи на всю екстравагантність ідеї, одне очевидно. Грузини є найбільшим кавказьким народом, і об'єднання кавказців, як культурно-економічне, так і політичне, неможливо собі уявити без їхньої участі. Вовк, стародавній символ кавказьких народів, зовсім не єдине, що може і має об'єднати нас. У жодному разі не має йтися про єдину державу, але політична, економічна та культурна єдність за типом Європейського Союзу цілком могла б забезпечити кавказцям конкурентоспроможність у сучасному світі. Не виключено, що в перспективі до такого союзу приєднаються і Азербайджан з Вірменією. Повторюю, йдеться про історичну перспективу, до якої треба готуватися вже сьогодні".

Звідси нескладно дійти висновку, що томагавк війни на Кавказі закопаний неглибоко. А що робити Україні, якщо конфлікт спалахне знову?

На жаль, минулого року Україна власними руками зарахувала себе до лав переможених у цій війні. І перш за все - через агресивну антиросійську позицію Віктора Ющенка і його зовнішньополітичної команди. Хоча в цій ситуації набагато доречніше було б зайняти більш нейтральну позицію, обмежившись оцінкою війни як неприйнятного способу вирішення проблем. Активно підтримавши режим Саакашвілі не лише словами, але й зброєю, Ющенко тим самим перетворив Росію на ворога. Один із найбільш руйнівних для України наслідків цієї війни - те, що вперше за довгий історичний період росіяни почали сприймати українців як своїх ворогів. Цей злам у масовій свідомості росіян виправити буде дуже складно. І неприємні наслідки цього відчуватимуться дуже довгий час. Безпрецедентно жорстока січнева "газова війна" між Києвом та Москвою - це явний наслідок односторонньої політики Ющенка під час грузинсько-абхазько-російського конфлікту.

Фактично, Ющенко зробив найгірше зі всього, що міг зробити Президент (ну хіба що окрім офіційної відправки українських військ воювати на боці Грузії). Він механічно виконав роль американської маріонетки, озвучивши на адресу РФ ті слова, які не насмілювався виголосити офіційний Вашингтон. Це була гігантська послуга Білому дому, проте за неї Ющенко нічого не попросив - принаймні, для України.

Ющенко забув, що в політиці немає друзів, а є лише інтереси. Розробивши нову стратегію відносин з Росією, Білий дім нічим не винагородив Україну за відстоювання американських інтересів - таке ж нерозважливе, як і безглузде. Більше того, заради нової стратегії відносин із РФ Вашингтон, по суті, зрадив Україну і віддав її на поталу розлюченого російського ведмедя.

Але все це вже минуле, якого не повернеш. Але з якого можна і потрібно брати уроки на майбутнє. І якщо новий конфлікт на Кавказі все ж таки спалахне, то Україні слід у своїх діях виходити із власних інтересів. А не виступати в ролі маріонетки супердержави, якою б вона не була. Бо ця роль від початку порочна і свідомо програшна.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Національна безпека»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Християнська етика була явним противенством поганської. Коли поганство головними чеснотами громадянина вважало гордість, смілість, неуступчивість, – християнство бачило свій ідеал у покорі, податливості та незлобності. Поганин (культурний чоловік) любив гарну одежу, пахощі, чистоту, тілесну красоту – християнин усе те вважав чортівською спокутою, гріхом та злочином. Світ і природа, що (...) були джерелом усього живого, всієї краси, всієї радості, в очах християнина – се минущі тіні, ілюзії, чортяча мана, джерело зла, гріха та чортячої спокуси. Більшого, повнішого противенства годі собі уявити ”
Іван Франко

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.