Аратта - На головну

28 травня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- найдовша печера на Україні носить назву «Оптимістична» і знаходиться на Поділлі - це гіпсова печера на глибині 20 м, протяжністю понад 230 км. Вхід до неї розташований поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Це найдовша гіпсова печера у світі і друга за протяжністю, - вона поступається лише Мамонтовій печері в США...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Влада і середній клас: якщо немає середнього класу - немає демократії

Державність 12084 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 2.10.2009 | Всі публікації | Версія для друку

Влада і середній клас: якщо немає середнього класу - немає демократії
Може ще не всі забули оптимізм Майдану осені 2004 року, коли чи не вся Україна зараховувала себе до середнього класу і готувалася до обіцяної “помаранчевими шарфиками” з високого революційного помосту підприємницької реєстрації в “єдиному вікні” та впродовж кількох хвилин. Але ентузіазм минув і обіцяне “єдине вікно” так і не з’явилося.

Залишилися ті ж понад 5-6 десятків реєстраційних паперів, тижні походів по різних «вікнах» із кількома тисячами хабарів та пізніший крах ілюзій унаслідок десятків річних перевірок з боку десятка контролюючих урядових контор та неповерненого ПДВ і жорсткий прес непосильних податків із неврахованими «виплатами» різним «дахам».

Це лише один, так би мовити, політико-економічний ракурс сумних підсумків із краху «помаранчевих ілюзій» майбутнього середнього класу України. Дякуючи демагогії лідерів революції 2004 року і обману високих «помаранчевих шарфиків», середній клас України так і залишився в утробі невиразної маси бажаючих знайти надійний важіль для витворення достойного життя і стати опорою стабільності та демократії у своїй державі.

Два красномовних факти

Згадую два факти зі свого і європейського буття. У 1991 році ми з моїм другом, ужгородським математиком Олександром Лавером, намагалися витворити таку собі математично-статистично-політичну модель соціального буття України через 15-20 років незалежності, тобто, десь сьогодні. І вийшло щось на кшталт сумної картини соціального животіння українського суспільства в рамках обмеженого латиноамериканського аграрного-сировинного варіанту, але звичайно ж без українських латифундистів, проте зі старою пострадянською комуністичною бюрократією, для якої справжні інтереси незалежної України були і є до одного місця...

Зрозумілими причинами такої еволюції незалежної України вже тоді випливали – фрагментарність економіки з сильною залежністю від Росії та інших колишніх республік СРСР, особливо – в енергетиці; наявність великої армії пострадянської і комуністичної бюрократії, яка не бажала ринкової модернізації і витворення нової, незалежної, саме української моделі економіки; майже повна відсутність національної верстви, здатної відсунути комуністів (яких було в Україні на 1990 рік понад три з половиною мільйони осіб!) та радянських спеців із їхніх насиджених позицій в усіх галузях державного, господарського, культурного життя і розпочати вже згадану повну перебудову економіки та соціально-політичних, культурницьких структур; негативні зовнішньополітичні фактори – з намаганнями Москви повернути собі вплив в Україні чи відновити імперську потугу за рахунок економічного тиску і витворення із колишніх комуністичних, радянських та проросійських сил п’ятої колони в головних державних структурах України; та не сприйняттям української державності в деяких західних консервативних колах, які мислили й мислять надалі поняттями «лінії Керзона», де немає місця українській державі у її нинішніх кордонах. Цього, мабуть, досить, щоб зрозуміти чому ми маємо сьогодні таку Україну.

І серед всього цього, мабуть, центральний фактор – відсутність національної верстви, державницького класу, суб’єктивної послідовної, пассіонарної сили з високою психологічною активністю і емоційністю, яка цементує державне суспільство і не дає йому руйнуватися, загнивати від повсякденної гріховності та звертати на темні манівці – диктатури, охлократії, хаосу. Така верства тісно переплітається з нинішнім поняттям «середнього класу», чисельної, стабільної в економічному і духовному розумінні верстви держави, а остання не є для цього прошарку чимось чужим чи лише механізмом для власної наживи.

І другий факт. У 1995-96 роках мені довелося спостерігати, як понад 3 мільйони албанців взяли у руки зброю, щоб розігнати власну охлократію, яка вийшла з під поли Енвера Годжі і намагалася з допомогою фінансових пірамід далі грабувати власний народ. Що, до речі, (фінансові піраміди) спостерігалося і в Україні, але майже без будь-якого організованого опору з боку народу чи хоча б організованої його верстви. Сьогодні Албанія поволі, не без труднощів, стає європейською демократією, цей народ все більше поважають у Європі, з ним рахуються, бо він має власний хребет і оту пасіонарність, стійку психологічну активність та емоційність, притаманну албанцям. Вони й пізніше неодноразово демонстрували свою послідовну здатність бути активними та непоступливими, коли йдеться про їхні національні та соціальні інтереси.
Псевдоватажки для народу у редакції Банкової
Псевдоватажки для народу у редакції Банкової
Вести Україну у майбутнє може лише послідовна, національно, економічно, психологічно згуртована верства

2004 рік в Україні показав, що українці також можуть протестувати. Але виявилося, що це лише тимчасовий, не тривалий емоційний порив різношерстної, непослідовної маси. Подальші події, взагалі, продемонстрували, що громадяни України можуть знову вийти на Майдани, але лише переважно при певному «спонсоруванні» у кілька сот гривень, а то й менше. Тобто, свідомої, послідовної дії активної маси суспільства в Україні, на жаль не спостерігається. Бо держава не має стабільної, активної, економічно незалежної, психологічно стійкої верстви, яка б вела за собою більшу частину суспільства і не давала йому спати, бути тупим і байдужим до загроз та викликів повсякдення.

При характеристиках середнього класу в Україні часто виділяють або лише суто економічні, фінансові, соціальні риси, або ж ведуть мову лише про інтелектуально-психологічну стійкість такої верстви, маючи на увазі інтелектуалів, національно свідому інтелігенцію. А середня верства будь-якої цивілізованої держави, основа, ядро суспільства, має цілісні економічно-соціально-психологічні характеристики та включає в себе бізнесменів, менеджерів, управлінців, політиків, фермерів, інтелектуалів, котрі у більшості своїй є однодумцями, коли йдеться про інтереси держави і суспільства. Якщо такої цільності верства не має, то і мову вести про неї важко або ж марно.

Звідси такий собі різнобій у цифрах, відсотках, що стосується приблизної кількості середнього класу в Україні. Соціологи кажуть, що відносить себе до такої верстви чи не більше половини населення, але, насправді, ніби-то таких є чи 10, чи то 3, чи то навіть лише 2 відсотки. Сумно, бо, мабуть, якщо брати навіть цих два відсотки, а це майже мільйон людей, то й тоді виникає сумнів, що це згуртована не лише в економічному, але й у пассіонарному, психологічному, емоційному плані верства.

Скоріше, цих 2-10 відсотків – це хаотичні групи більш-менш заможних на певний час людей, більшість із яких зобов’язані таким становищем «подачками» зі столу менше 0,1 відсотка справжніх господарів України, найбільш сильним із котрих (а це 5-6 осіб) ця держава потрібна лише для одного – безсоромного збагачення та вивезення мільярдів доларів за кордон, у місця майбутнього та й вже нинішнього постійного проживання цих «господарів». Від цього стає ще більше сумно і знову згадуєш при цьому албанців.

З цього випливає, що до 80 відсотків нинішнього населення України живе за принципом – втратив кусень хліба – помер. Такою масою дуже легко маніпулювати, бо знову ж таки, вона позбавлена серцевини – свідомої, стійкої економічно, соціально, психологічно, верстви, яка прагне зростати безмежно і цементувати суспільство. Така верства дуже небезпечна для нинішньої державної (антидержавної по діях) бюрократії в Україні, тому її зростання суворо обмежується, придушується різноманітними бюрократичними, силовими, правовими, олігархічними способами.
А може не варто дискутувати, чий лохотрон ліпший?
А може не варто дискутувати, чий лохотрон ліпший?
Україну чекає соціальна революція, яка й народить середній клас

Для американського середнього класу слово «Америка» – це колосальний психологічний стимул. Недарма в кожному місті й селищі США всюди майорять зоряно-смугасті прапори. Якраз середні американці поставили Церкву (суспільну мораль) і Суд (рівноправ’я) на найвищих пагорбах свого життя та готові віддати за ці завоювання свої життя.

У більшості пересічних американських державних установ немає корупції. Бо за цим стоїть знову ж таки середній американець, якому гидко навіть думати про якогось там хабара таким же як він. Таку саму роль відіграє середня верства в Швейцарії, Канаді, Швеції, Великій Британії, яка нараховує до 60-70 відсотків суспільства і забезпечує не меншу долю ВВП.

Колись така верства виросте і змужніє в Україні. Бо на сьогодні її навіть важко визначити. Вона лише ферментується у молодому поколінні 17-18-літніх, та визріває у невеликій частині 20-30-річних менеджерів, які поки-що залежні від безглуздих обставин існування.

В Україні лише тоді можна буде говорити про наявність справжнього середнього класу, коли від влади будуть відсторонені антидержавницькі сили, коли нарешті завершать соціальні та економічні реформи, які знімуть бар’єри для справжнього соціального росту і розвитку, та заженуть в глухий кут корупцію і змусять суди служити не тому, хто більше дасть, а рівноправ’ю перед законом. Лише тоді середній клас стане господарем в державі, коли слово Україна матиме однаковій зміст та розуміння у переважної більшості мешканців державних кабінетів, установ, суспільної громади.

Але вже нині всі прагнучі влитися у лави справжнього середнього класу (а їх більше половини населення України!) мають діяти рішуче і наступально, якщо не бажають довести ситуацію в державі до повного занепаду та незворотного розвалу, коли вже ніяка революція не допоможе – ні мирна, ні збройна.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Той, хто проявляє жалість до ворога, безжалісний до самого себе”
Френсіс Бекон

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.