Аратта - На головну

28 березня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- найдовша печера на Україні носить назву «Оптимістична» і знаходиться на Поділлі - це гіпсова печера на глибині 20 м, протяжністю понад 230 км. Вхід до неї розташований поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Це найдовша гіпсова печера у світі і друга за протяжністю, - вона поступається лише Мамонтовій печері в США...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Від України залежатиме доля Росії й не тільки

Політологія 11620 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 12.10.2009 | Всі публікації | Версія для друку

Від України залежатиме доля Росії й не тільки
Україна для Росії важить значно більше, ніж просто об’єкт імперських амбіцій Кремля. Історично Україна відігравала стратегічну роль у життєздатності російського державного утворення.

Відтак і зараз, і в стратегічній перспективі майбутнє Російської Федерації залежатиме саме від України.

Україна може зіграти неоднозначну роль. На думку багатьох експертів, в одному випадку вона може виявитися чинником краху кремлівського режиму. Однак Україна може також стати запорукою зміцнення і розвитку Росії, в чому вкрай зацікавлені очільники Кремля. В чому полягають загрози та інтереси?

Українські ліберальні умови життя виразно контрастують із російською керованою демократією та державним капіталізмом. Саме це останніми роками приваблювало російський середній бізнес та схиляло до еміграції в Україну. Однак поряд із бізнесменами посилився потік російських політичних опозиціонерів, які шукають прихистку в Україні від кремлівських переслідувань.

У 2005–2006 роках російські активісти, прихильники ідеї проведення аналогу Помаранчевої революції в Росії, були змушені переховуватися в Україні. З території України в 2007 році була організована втеча російського опозиціонера Андрія Сидельникова з Москви від ФСБ, після чого організована його відправка в Лондон, де він отримав політичний притулок.

Російські опальні правозахисники дедалі частіше розгортають свої штаби та діяльність в Україні, щоб звідси поширювати свою діяльність на територію Росії. Чимдалі частіше російські журналісти обирають Україну місцем своєї роботи, відкривають свої медіа-проекти, як це зробив Євген Кисельов.
Притулок для опозиції

Україна стає форпостом російського вільнодумства, політичної опозиції та незалежної журналістики. Це, як видається, – справжня загроза для російського політичного режиму.

Однак це не є результатом антиросійської політики Києва, як здається кремлівським функціонерам. Насправді Україна приваблює російських опозиціонерів через велику кількість громадянських свобод і наявність великого російськомовного середовища та засобів масової інформації.

Будь-яка опозиційна до Кремля заява, зроблена в Києві, неодмінно буде опублікована українськими російськомовними виданнями та інтернетом, отже, стане доступною для читача з Росії.

Відтак російськомовні інформаційні канали в Україні не є лишень інструментом зовнішнього впливу на Україну, як це здається багатьом українським експертам. Вони насправді можуть здійснювати не менший вплив на російську аудиторію, ніж на українську.

Прикладом цьому може слугувати інцидент із дорогим годинником Патріарха Кирила, який було сфотографовано в Києві. Завдяки публікаціям у російськомовних джерелах України ця сенсаційна новина стала доступною для російського читача та спричинила широкий суспільний резонанс у Росії попри волю кремлівської адміністрації, яка чудово розуміла вибуховий заряд цієї інформації.

Один із російських політемігрантів, професор Петро Хом’яков розгорнув в Україні активну діяльність Російської радикальної опозиції. Від її імені в Севастополі були розклеєні листівки з закликом до моряків-чорноморців підняти повстання проти «кремлівської чекістської хунти». Невдовзі, 2 жовтня в Києві пройшов об’єднавчий з’їзд Російської радикальної опозиції. Під час з’їзду було утворено Координаційну раду національного порятунку та прийнято низку заяв і звернень антикремлівського спрямування.

На думку деяких російських експертів, у стратегічній перспективі Україна становить значну загрозу для Кремля, оскільки може стати ефективним непідконтрольним плацдармом для російської опозиції. А якщо офіційний Київ ще й додумається використовувати російську опозицію як інформаційну зброю проти Кремля, то Україна зможе виконати роль експортера російської революції.

Не виключено, що Україна може відіграти роль гробаря як мінімум режиму Путіна-Медведева, а як максимум і цілісної російської держави.
Осердя російської національної ідеї

Проблематика російської державотворчості на сучасному етапі полягає у відсутності консолідувальної національної ідеї. Відтак і на експертному, і на найвищому кремлівському рівні здійснюють різноманітні спроби сформулювати ідею, яка б задовольняла кремлівські амбіції, передбачала розбудову наддержави та виступала чинником соціальної солідарності.

Попередні спроби запропонувати російському суспільству національну ідею на основі ліберально-демократичних цінностей за доби президента Росії Бориса Єльцина зазнали невдачі. Відтак ті часи у свідомості пересічних росіян асоціюються з епохою олігархічного збагачення та демократичного безвладдя.

Володимир Путін на посаді президента взяв курс на відродження великодержавної ностальгії за радянським зразком. Однак у Кремлі існувало чітке розуміння, що національна ідея має бути побудована на перспективних мріях, цілях і уявленнях, а не лише на ностальгії.

У 2005 році в одному зі своїх послань Володимир Путін закликав розбудувати в Росії громадянську націю. Ця ідея була жваво підтримана кон’юнктурними експертними середовищами, однак ні до чого не привела. Для наукових кіл так і залишилося незрозумілим, що таке «громадянська нація».

В умовах відсутності національної ідеї Кремль вирішив підтримувати соціальну солідарність у державі за рахунок традиційного протиставлення Росії всьому західному світові та пошуку зовнішніх ворогів.

Спочатку таким зовнішнім ворогом, який консолідував росіян, була Грузія. Тепер на її роль російські технологи активно приміряють Україну.

Тим часом продовжується спроби конструювання новітньої імперської ідеї Росії. За її основу взято ідею спадковості нинішньої російської держави від Київської Русі – концепцію «Святої Русі» та «Великої Росії», яка, мовляв, є серцем слов’янського світу.

Однак, на думку багатьох аналітиків, Росія у стратегічній перспективі не має змоги розвинути подібну національну ідею, поки Україна, колиска Русі, бодай формально залишатиметься поза межами впливу Москви. Без України Кремль не матиме повноцінного морального права на подібну не просто російську, а «загальноруську» національну ідею.

Відтак стратегічним державотворчим питанням для Москви є повернення України в зону впливу Росії. В цьому сенсі влучно оцінив ситуацію російський письменник Георгій Савицький у своїй книжці «Поле бою – Україна. Зламаний тризуб».

За його словами, «Україна – це наш останній і вирішальний бій». Справді, від участі України в російському державному проекті залежатиме майбутнє російської держави.
Демографічно-етнічний чинник

Зацікавленість північно-східного сусіда в Україні пояснюється не лише політичними або ідеологічними чинниками. На думку деяких київських експертів, одним із неофіційних мотивів Кремля є демографічно-етнічний, який полягає ось у чому.

Проїхавшись у московському метро, можна помітити, що в середньому лише двоє з десяти пасажирів мають, умовно кажучи, слов’янську зовнішність. Багатонаціональність Росії ускладнюється високим рівнем міграції населення з Китаю, В’єтнаму, Азербайджану, Узбекистану та інших країн Сходу. Ситуація погіршується виродженням місцевого населення Росії через низьку народжуваність та високу смертність.

За оцінками песимістично налаштованих російських експертів, через 10 років відсоток слов’янського населення Росії зменшиться настільки, що Москва втратить підстави на приналежність до слов’янського світу. Відтак єдиним шансом Росії втриматися в цивілізаційній ніші слов’янства є об’єднання з народами або Білорусі, або України. Ці питання достатньо серйозно обговорюють на найвищому адміністративному рівні Росії.

Погляд із київських позицій

Зі стратегічних висот Києва видно, що, попри всі загрози з боку Росії, Україна має достатньо козирних інструментів у своєму розпорядженні для проведення мудрої, виваженої та ефективної політики стосовно північно-східного сусіда.

Російська державність в історичній перспективі значно більше залежить від України, ніж це могло б здаватися на перший погляд.

Єдина біда України в тому, що досі не знайшлося в Києві сильного політика, який зважився б узяти ті інструменти на озброєння та розставити всі крапки над «і» – раз і назавжди з’ясувавши, хто на Русі є «матір’ю» всіх міст «руських», а хто – лише «донькою».

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

...пaтpіoтизм вeликoгo нapoдa має бути віpoю у вeликy і світову міcію цього нapoдa, інакше це бyдe нaціoнaлізм пpoвінційний, зaмкнений і позбавлений світових перспектив.”
Микола Бердяєв

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.