Аратта - На головну

28 травня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Танці на домовинах

Голодомор 36272 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 28.11.2009 | Всі публікації | Версія для друку

На Гробки до померлих предків поспішають усі...
На Гробки до померлих предків поспішають усі...
Щороку навесні, у перші вихідні після Великодня, ми їдемо до рідного Очакова – вклонитися могилам, покласти традиційну пожертву та пом’янути маму, дідів та бабів у звичайний для українського півдня спосіб – випити-закусити, пригостити людей, зайти до сусідів-знайомих, пом’янути їх і так далі. Західняків часто шокує подібна практика, але в наших краях вона побутує з давніх-давен (якщо вірити Геродоту).

Цей день не є державним святом. Але на всіх дорогах, що проходять поблизу цвинтарів, стоять пости ДАІ та допомагають машинам і потокам пішоходів з віночками розминутися. Причому, це, мабуть, один з небагатьох днів, коли вони справді ДОПОМАГАЮТЬ.

Прикметно, що ввечері, коли люди вертаються додому, даішників на дорогах вже немає. Хоч більшість водіїв, звісно, їде напідпитку – адже гріх не підняти чарку за упокій. Міліція це знає, але на дороги не виходить. Чому? – завжди питаємо ми в себе. Адже, ставши на узбіччі, наряд може за кілька годин виконати місячний план по хабарах.

Отже, є щось сильніше за здирництво на дорогах, сильніше за гроші та владу. І ми знаємо що це. Це – Смерть. Перед її лицем усі ми одразу стаємо рівними – незалежно від наявності мандатів чи погонів.

І саме тому щойно на обрії з’являється ця шановна пані з косою, навіть міліціонер стає людиною, хай би навіть на один день. Бо у кожного є рідні могилки і кожен розуміє, що його місце буде поруч.

Але.

Роки два тому ми вимушені були піти з шоу Шустера, коли товста депутатка-комуністка взялася на всі заставки переконувати, що Голодомору насправді не було. Пішли, бо не мали іншого виходу.

А що було робити? Дати по морді? Жінці? Сперечатися? Доводити? Кому, комуністці чи Шустеру? Слова огрядної комуністки в одну мить усіх нас – і гостей, і ведучих, і навіть глядачів з іншого боку екрану – поставили в ситуацію поза межами людського. І тут вірної поведінки просто не існує. Хіба що вимкнути телевізор або вийти зі студії – просто щоб залишитися людиною.

Однак згадане шоу здається просто-таки старою-доброю передачею «Добраніч, діти» порівняно з торішньою інформаційною кампанією з приводу відкриття у Києві меморіалу на честь Голодомору. Подібного паскудства нам ніколи ні чути, ні читати не доводилося – однак, без сумніву, ще доведеться, бо цього року пам’ятна дата припадає на президентську кампанію.

Отож, тримайтеся! Зараз ми з вами знову почуємо про витрату мільйонів гривень на меморіал, тоді коли їх можна було роздати людям, а також про те, що у сучасної України є важливіші справи, ніж Голодомор.

Однак перед тим, як політики і журналісти знову затанцюють на гробах та кістках наших предків, хочеться упередити вакханалію блюзнірства.

Згадайте: на Гробки до померлих предків поспішають усі – вчителі, міністри, бізнесмени, програмісти, члени різних партій, ліві та праві, інтелектуали та білявки. Бо перед Смертю усі однакові. Везуть із собою паски, крашанки, ковбаси, горілку, вино – хто що має.

Десять років тому, пам’ятаємо, меню було скромнішим – приходили зі шматком хліба та куснем сала, а іноді навіть без цього – посидять біля могилки та вертаються додому. Як би там не скаржилися на наш теперішній рівень життя, а тепер на цвинтарях, слава Богу, такого вже не зустрінеш. Проте чи мали люди досхочу їжі, чи ні – а своїх мертвих поминали завжди.

А тут вмикаєш радіо і чуєш, що депутат від Партії реґіонів говорить: «У селі поставили хрест жертвам Голодомору, а поруч свинарник розвалений стоїть, так на свинарник грошей не знайшлося, а на хрест – будь ласка!».

І захотілося нам сказати: «Нешановний пане депутате! Мабуть, у ваших діда з бабою стоїть на могилі хрест? То чом би вам його не продати і не збудувати собі сарай чи то свинарник?».

В чому різниця? В тому, що хрест жертвам Голодомору – фактично нічий. Що під ним немає конкретних кісток чи то закріплених імен. А якщо нічий, виходить, що можна блюзнірствувати?

Люди добрі, що ж це діється? Нам же всім помирати рано чи пізно! Нашим дітям та онукам – теж, як це не сумно. І що, на місці нашого останнього спочинку стоятиме свинарник Партії реґіонів?

Могилу нашого прадіда в Бессарабії розорили більшовики, а кам’яну плиту використали – щоправда не на свинарник, а на пам’ятник героям революції серед центральної площі. Знайомий почерк.
Мільйони наших предків було закатовано у найстрашніший спосіб – голодом...
Мільйони наших предків було закатовано у найстрашніший спосіб – голодом...
Однак коли б у подібній риториці вправлялися виключно українофобські сили, це було б більш-менш зрозумілим. Але наш брат-українець теж частенько приєднується до цієї вакханалії. І що найстрашніше – не просто українець, а журналіст, «інтелектуал». Він пише чи то сам, чи то повторюючи за кимсь: «Ющенко голодоморить». Не будемо проводити наївні паралелі – наприклад, що зробили б з єврейським журналістом, якби він вжив словосполучення «Шарон голокостить», тут все зрозуміло.

Ющенко – не Шарон. Але хіба нелюбов до Ющенка дозволяє топтати пам’ять про мільйони загиблих? Ми теж незадоволені президентом, хоч і голосували за нього. Нам теж не подобається мистецьке рішення меморіалу, який споруджено на Дніпровських схилах.

Але ж треба розрізняти, де закінчуються претензії до Віктора Андрійовича, а починаються володіння Смерті, Пам’яті та Вічності.

Меморіал – це не монумент Туркменбаші, це пам’ятник мільйонам людей, яких комуністи скинули у спільні ями, багатьох ще живими, і зарівняли, щоб знищити навіть слід. У них не залишилося нащадків.

Немає кому завезти їм пасочку з крашанкою та випити за упокій на могилці, бо й могилок теж нема. То у якої паскуди повернувся язик кепкувати з цього приводу?

Люди, зупиніться, якщо ви люди! Міліціонери можуть на один день стати людьми, а журналісти – ні?

Колись римляни розважалися, вбиваючи першохристиян – катували, цькували звірами, морили голодом. Тих, хто загинув за віру Христову, тепер називають великомучениками та святими.

Мільйони наших предків було закатовано у найстрашніший спосіб – голодом. Чи це було за віру, чи за щось інше – нам ще належить з’ясувати. І якщо вже не святість – то принаймні повага, хіба не заслуговують на неї ці мученики?

Розуміємо, що в Україні живе чимало людей, для яких загиблі у 33-му не були предками ні за кров’ю, ані за культурою. Людей, чиїми предками були кати, убивці, охоронці, диригенти та виконавці Голодомору. Або – ті, що приїхали на Полтавщину, Слобожанщину, Подніпров’я та оселилися у спустошених селах, у порожніх вибілених хатах попід квітучими вишнями.

Згадаймо, що предки сучасних американців теж платили по долару за індіанський скальп та дарували тубільцям ковдри, заражені віспою, і це не є секретом. Однак нащадки змогли подолати в собі комплекс убивці – не проклинають загиблих індіанців, не твердять, що ті стали жертвою неврожаю та природних катаклізмів, а також не зауважують «задля справедливості», що від віспи гинули також ковбої та представники інших національностей. Ні.

Цивілізовані нащадки давніх убивць віддають належне народам, які населяли Америку, і навіть відзначають спеціальне свято – День подяки, коли їдять національні страви підкорених та знищених племен, і дякують їм за те, що навчили колись білих окупантів жити й виживати на новому континенті.

Може, це видасться наївним, але іншого варіанта не існує. Час не повернеш і помста неможлива. А отже, для тих, хто не відчуває свого зв’язку з Україною, але живе у ній, День пам’яті жертв Голодомору має стати Днем подяки.

Не ваша воля була вбивати. Та якщо не маєте причин вибачатися – хоч подякуйте загиблим. За метрові чорноземи, що вони вам за собою лишили, за вишні-черешні, за криниці, млини та олійні. Випийте чарочку за світлу пам’ять невинноубієнних, пом’яніть їх пиріжком чи свічкою, як робили на цій землі споконвіку.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Голодомор»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Справедливість без сили і сила без справедливості - обидві потворні”
Жозеф Жубер

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.