Аратта - На головну

28 березня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Гоголь, зупиняючись у німецьких готелях, підписувався як “Гоголь-українець”. Гоголя не любили в Росії, бо героїчною і красивою показував він Україну, а нерозумною і дикою Московщину. “Киньмо Московщину… Для кого ми працюємо?… Поїдемо до Києва, адже він наш, не їхній”, – писав він у листі до другого українця – Михайла Максимовича, видатного нашого вченого-природознавця, історика, філософа, фольклориста.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Про стратегію подолання загроз національній безпеці України на початку ХХІ століття

Національна безпека 25431 перегляд Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 28.11.2009 | Всі публікації | Версія для друку

Микола Маломуж
Микола Маломуж
Якою буде Україна, яким буде її місце у посткризовому глобальному світі ХХІ століття, як подолати загрози державі? Ці питання не залишають байдужими нікого.

Сьогодні, як ніколи раніше, глибокого об’єктивного аналізу потребують процеси, пов’язані з реалізацією стратегії розвитку України, довгострокові наслідки економічної та політичної кризи, стан оборони, енергетики, їх вплив на національну безпеку. У зв’язку з цим необхідне відпрацювання комплексних програм загальнодержавного масштабу та системних рішень щодо їх імплементації.

Якою буде Україна, яким буде її місце у посткризовому глобальному світі ХХІ століття, як подолати загрози державі? Ці питання не залишають байдужими нікого.

На підставі глибокого аналізу подій у нашій країні і загальносвітових тенденцій пропонується бачення стратегічних підходів до розвитку України, що базуються не на створенні фронтів протистояння, а на гармонізації суспільства, співпраці еліт, політичних сил, об’єднанні на конструктивних і прагматичних засадах з міжнародними організаціями, країнами-сусідами та партнерами у світі.

Україна у глобальному світі, що динамічно змінюється

Фінансово-економічна криза, ніби лакмусовий папір, проявила й по-новому висвітлила чимало больових точок як у світі, так і в нашій державі. Вона стала знаковим етапом тривалого періоду невизначеності у міжнародній системі політичних, економічних і безпекових відносин, започаткованого в момент завершення холодної війни.

Не буде перебільшенням стверджувати, що останні майже два десятиліття стали ерою руйнації міфів, які впродовж тривалого часу домінували на планеті.

По-перше, досвід переконливо засвідчив помилковість ідеалізації певної соціально-економічної моделі світоустрою.

По-друге, необхідно визнати, що сучасний єдиний і взаємопов’язаний світ не може регулюватися з одного центру, хоч би яким потужним він був.

По-третє, жоден національний досвід, навіть накопичений державою чи групою країн, які досягли вагомих результатів у своєму розвитку, не може розглядатися як універсальний і такий, що має абсолютну цінність для інших країн, особливо з іншими культурою, традиціями, етнорелігійними засадами та власною унікальною історією.

Проте стратегія опори виключно на власні сили як форма прояву національного егоїзму прирікає будь-яку країну на збиткову для неї ізоляцію та, зрештою, — на поразку. У свою чергу, глобалізація є історично обумовленим і природним процесом, який водночас потребує певних коректив у бік кращої керованості та соціальної справедливості.

Наразі проблема полягає в тому, чи стане усвідомлення цих реалій відправною точкою для якісно нового цивілізаційного прориву, чи людство продовжуватиме потерпати від розбалансованості засад співіснування у безпековій, політичній, економічній, екологічній і гуманітарній сферах.

У цих умовах для нас надзвичайно багато важить реальне бачення місця і ролі України у глобальному світі, що динамічно змінюється. Неупереджений же аналіз розвитку подій свідчить: головна зовнішня небезпека для нашої країни полягає у тому, що посткризова міжнародна модель, зокрема такі її елементи як оновлена фінансово-економічна система та нова архітектура глобальної і європейської безпеки, може скластися без урахування інтересів України. При цьому наша держава все одно буде інтегрована у світовий політико-економічний простір, але вже не як повноправний суб’єкт, а як об’єкт зацікавленості або впливу тих чи інших сил.

Нескладно передбачити, що посилення різнопланових зовнішніх впливів на Україну та деструктивні дії її контрагентів із підриву потенційних геополітичних вигод Української держави можуть призвести до втрати нею ініціативи в регіональній політиці, а також стабільно позитивних відносин із низкою країн та альянсів.

У цілому, міжнародні відносини в наш час не менш загрозливі і містять не менше викликів як світовій спільноті, так і кожному окремому її суб’єкту, ніж будь-коли за період нової і новітньої історії людства. Йдеться лише про зміну характеру загроз, а не їх загальне зникнення і тотальне убезпечення світу.

Для України це означає, що в середньостроковій перспективі особливого значення набуватиме зростання військової активності іноземних держав та їх блоків поблизу українських кордонів в умовах обмеженої ефективності міжнародних договорів у сфері роззброєння та контролю над озброєннями. При цьому істотну роль відіграватимуть недієвість нинішніх зовнішніх гарантій безпеки нашій державі, відтермінування перспектив її вступу до ефективних міжнародних систем колективної безпеки, нестабільність військово-політичної ситуації у зоні стратегічних інтересів України.

Негативно позначатимуться на безпековій обстановці також поширення політичного екстремізму, ісламського фундаменталізму, активізація міжнародного тероризму і піратства, збільшення масштабів нелегальної міграції, торгівлі людьми, протиправного обігу зброї та наркотичних речовин.

В економічній сфері найбільшими зовнішніми загрозами інтересам нашої держави будуть: наступні цикли кризових явищ у світовій фінансово-економічній системі в умовах значного скорочення їхніх часових інтервалів; відсутність масштабної виробничої, науково-технічної та фінансової кооперації і побудованого на довгострокових взаємних зобов’язаннях торговельно-економічного співробітництва України з іншими країнами світу; низька, обумовлена конкурентними міркуваннями, зацікавленість «світових грандів» у системній модернізації інфраструктури України, їхня націленість лише на реалізацію локальних короткотермінових проектів, використання дешевих людських, земельних та інших ресурсів нашої держави.

Ідеологія і стратегія сталого розвитку України

Водночас, говорячи про зовнішні загрози, варто визнати міжнародне середовище, в якому відбувається розвиток України, все ж таки відносно сприятливим, порівняно з потужними внутрішніми ризиками, викликами та загрозами. Їх сукупність дозволяє констатувати: Україна перебуває в умовах системної довгострокової кризи з такими критичними за своїми можливими негативними наслідками ознаками:

— політична нестабільність, глибинною системною причиною якої є дуалізм виконавчої влади, що загрожує занепадом усіх сфер життя суспільства;

— разюча невідповідність одного з найкращих у Європі природно-ресурсного й людського потенціалу темпам зростання реального валового внутрішнього продукту, які не забезпечують навіть наближення рівня життя населення України до середньоєвропейських показників;

— фактична вичерпаність внаслідок світової фінансово-економічної кризи механізмів і ресурсів економічного розвитку, які забезпечували зростання впродовж попередніх років і були пов’язані насамперед зі сприятливою міжнародною ціновою кон’юнктурою;

— застарілість і зношеність основних виробничих фондів, особливо в експортно орієнтованих галузях, вугільній, металургійній, енергетичній, машинобудівній промисловості, що призводить до науково-технологічного відставання нашої держави від індустріально розвинених країн;

— загроза енергетичній безпеці України, яка обумовлена енергоємністю економіки, низьким рівнем використання альтернативної енергетики, надмірною залежністю від зовнішніх джерел енергії, що стрімко вичерпуються, неадекватною структурою та географією імпорту енергоносіїв, особливо природного газу і ядерного палива;

— значний, майже 50%, обсяг економіки з істотними кримінальною та корупційною складовими, низький рівень боротьби зі злочинністю, рейдерством, що породжує безкарність, свавілля, суспільну апатію і байдужість;

— реальне безробіття, особливо серед молоді, галузеве та регіональне;

— низька купівельна спроможність населення, неможливість для більшості громадян реально вирішити житлові та побутові проблеми за рахунок масово доступних кредитів;

— сталі негативні демографічні тенденції, значне погіршення здоров’я нації, зменшення середньої тривалості життя, динаміка поширення СНІДу, алкоголізму, наркоманії, серцево-судинних захворювань і туберкульозу, що послаблює людські активи суспільства;

— погіршення екологічної ситуації, забруднення значної частини території України (зокрема радіаційне, хімічне, відходами металургійного виробництва), висока ймовірність масштабних техногенних і природних катастроф;

— підвищення рівня етноконфесійної конфліктності, особливо у «депресивних» регіонах.

Вище перелічене обумовлює необхідність вжиття негайних заходів для кардинального підвищення ефективності Української держави та суспільства. Адже, зволікаючи з реалізацією системних завдань державного розвитку, політичні еліти створюють «парниковий ефект» напівстабільності, який уже найближчим часом може викликати значні негативні наслідки.

Отже, Україна знову опинилася на перехресті траєкторій розвитку. Потрібно вирішити, яким шляхом рухатися далі: чи запозичувати рецепти успіху в інших країн і тим самим значно обмежувати можливість реалізації національних інтересів, чи поставити амбітну мету — досягти максимальної самодостатності у прийнятті доленосних для держави та нації рішень, проторувавши свій власний шлях у майбутнє. Цей шлях, на мою думку, базується на стратегії суб’єктності України, тобто здатності країни самостійно моделювати розвиток відповідно до національних інтересів, у широкій кооперації з іншими суб’єктами брати активну участь у формуванні міжнародної політики, мати достатній імунітет до глобальних загроз і коливань світової кон’юнктури.

Неупереджений аналіз експертами української розвідки світових тенденцій і власне загроз національній безпеці України дозволяє зробити висновок, що основою довгострокової стратегії розвитку держави мають стати:

1) інноваційна модель зростання економіки;

2) раціональне і ефективне використання власних природних багатств, вигідного геополітичного розташування, потужного інтелектуального ресурсу;

3) мінімізація залежності від зовнішніх джерел енергоносіїв;

4) збалансована модель системи національної безпеки;

5) прагматична й економізована зовнішня політика;

6) розгалужена міжнародна кооперація у передових галузях і високих технологіях;

7) врегулювання конфліктних ситуацій у зовнішньому оточенні на базі ефективних міжнародно-правових механізмів.

У сфері економічного розвитку потрібно націлитися на перехід до моделі економіки з високою доданою вартістю і дорогою робочою силою, що забезпечить розвиток продуктивного потенціалу суспільства. Стратегічні ж завдання мають полягати у формуванні інститутів нової економіки і суспільства знань, переході від переважно експортно-сировинного до інвестиційно-інноваційного типу економічного розвитку, нарощуванні конкурентного потенціалу української економіки за рахунок вітчизняних досягнень науки, освіти і високих технологій. При цьому за пріоритет слід узяти розвиток освіти і науки, рішучу реструктуризацію базових галузей економіки шляхом створення спільних фінансово-промислових та виробничих структур, активного вливання внутрішніх та зовнішніх інвестицій.

Для реалізації конкурентних переваг на глобальних ринках природно формувати масштабні високотехнологічні виробництва у тих сферах, в яких Україна має достатній науково-технологічний потенціал. Зокрема, впровадження технологічних інновацій у вітчизняні авіаційну промисловість, металургію, суднобудування, космічну та оборонну галузі, точне машинобудування, у сфери атомної енергетики, транспорту й аграрного сектору, інші високотехнологічні виробництва з високим експортним потенціалом здатне забезпечити не лише їхній прискорений розвиток, а й реальний прорив в інших галузях української економіки.

За влучним висловом Т.Рузвельта, «Великою націю роблять не її багатства, а те, як вона їх використовує». У контексті цього, перед Україною стоїть гостра необхідність запровадження режиму тотальної економії фінансових і природно-сировинних ресурсів, забезпечення енергетичної незалежності держави, у т.ч. шляхом зниження рівня енергоємності ВВП як мінімум на 30%, всебічного розвитку енергетичного потенціалу, енергозберігаючих технологій, розробки власних покладів мінеральних і енергоресурсів та нових видів енергії.

На часі — подолання кризових явищ у системі законності, правопорядку та судочинства, адже ще Сенека попереджав: «Несправедлива влада — недовговічна». Потрібна не декларативна, а реальна боротьба з корупцією, особливо у сферах торговельно-економічних, фінансових відносин, державної служби. Слід визнати, що ця тема впродовж багатьох років стоїть на порядку денному, але все ще далека від вирішення в реальному житті. У цьому контексті слід задіяти ефективний механізм правоохоронного сектору України, який потребує реформування відповідно до європейських стандартів.

Україна не може собі дозволити розпорошувати зусилля на широкий спектр географічних і тематичних напрямів, а повинна сконцентрувати власні й зовнішні інвестиційні ресурси на реалізації обмеженої кількості конкретних програм, насамперед тих, що стосуються цілеспрямованої інтеграції вітчизняної економіки в європейські та регіональні масштабні проекти в енергетичній і транспортно-транзитній сферах.

Поряд зі сталим, стабільним розвитком суспільства, пріоритетом державної політики і влади має залишатися людина, забезпечення її безпеки та гарантування свобод. Найактуальніші питання — захист населення від наслідків фінансово-економічної кризи, передусім забезпечення людей робочими місцями, захист їхніх заощаджень у банківській системі, створення максимально сприятливого середовища та умов для розвитку малого і середнього бізнесу.

Формування сприятливого зовнішнього середовища

Для забезпечення стабільного внутрішнього розвитку України необхідні сприятливі зовнішні умови. На сьогодні складається унікальна ситуація, коли на світовому і європейському рівнях обговорюються й формуються нові системи, моделі та архітектури, що в майбутньому визначатимуть основні засади і принципи міжнародного та континентального співробітництва.

Причиною такого переформатування стали останні процеси у світовій економіці та політиці, які продемонстрували обмежену здатність наявних систем безпеки (ООН, ОБСЄ, НАТО, ЄС, СНД) ефективно реагувати на нові глобальні й регіональні виклики та загрози. Всі ці організації не тільки конкурують між собою і зорієнтовані на конфронтацію, а й розвиваються за стандартними законами механіки, коли збільшення елементів системи з різними рівнями надійності призводить до зниження стійкості всієї структури.

Для нашої країни сучасні трансформації на глобальному і європейському рівнях актуальні у двох вимірах — зовнішньої та внутрішньої політики, що взаємопов’язані і обумовлюються необхідністю формувати на основі активної взаємодії з діючими системами гарантії безпеки України. Наша держава особливо зацікавлена в тому, аби було враховано її інтереси в майбутній міжнародно-правовій системі, яка створюється навколо реформованої ООН та G-20, а також включено її саму у світовий військово-політичний та економічний простір як повноправного суб’єкта, а в ідеалі — і як одного з лідерів цих процесів.

Україна має всі об’єктивні передумови і незаперечні переваги для того, щоб посісти належне їй по праву місце впливового регіонального гравця/лідера. Зокрема це її потужний коопераційний і коаліційний потенціал, що охоплює вигідне геополітичне розташування у центрі Європи та слов’янського світу, потужні запаси природних і мінеральних ресурсів, статус комунікаційного вузла Євразії, ємний внутрішній ринок, високий рівень освіти і виробничої культури населення, конкурентоспроможний рівень розвитку фундаментальних наук і деяких унікальних високотехнологічних виробництв, зокрема у сфері освоєння космосу, кооперативну аграрну культуру, адекватну інфраструктуру тощо.

Водночас набір стратегій зовнішньої політики України зведений на сьогодні до таких варіантів:

1) євроатлантизм (орієнтація на США і НАТО з можливим подальшим приєднанням до ЄС);

2) проєвропейська стратегія (пріоритет інтеграції в ЄС);

3) опора на власні сили;

4) проросійська політика. Але все це не відповідає повною мірою ані запропонованим вище цілям внутрішнього розвитку, ані характеристикам міжнародного оточення, ані реальним і потенційним ресурсам нашої держави.

Так, з погляду безпеки, вступ України в НАТО — найоптимальніший варіант гарантування безпеки держави. Проте вірогідність приєднання до Альянсу зараз видається низькою, зважаючи на протидію з боку ряду європейських членів блоку і непопулярність цієї ідеї у значної частини пересічних українців. Водночас головною проблемою європейської інтеграції як імперативу зовнішньої політики є її нездатність відвести зовнішні загрози безпеці нашої держави, оскільки гарантії ЄС ефективні лише у випадках економічного і частково — політичного тиску, проте не можуть вважатися достатніми для протидії воєнним загрозам.

Однак перелічені обмеження та низька вірогідність швидкої інтеграції України в НАТО і ЄС не повинні автоматично означати відмову від активізації взаємодії з цими організаціями. Адже досягнутий Україною — чи не найвищий серед країн-нечленів — рівень співробітництва з НАТО (в рамках Хартії про особливе партнерство і річних національних програм) та ЄС (через асоційоване партнерство і локомотивну роль у «Східному партнерстві») не тільки певною мірою убезпечує нашу державу від закріплення в новій «сірій зоні» Європи, а й дозволяє використовувати механізми та ресурси цих структур для вирішення широкого спектра внутрішніх і зовнішніх завдань. Зокрема, йдеться про соціальне, демократичне, економічне, військово-технічне наближення України до відповідних стандартів, приєднання до спільного європейського енергетичного простору, зони вільної торгівлі, лібералізацію руху капіталів, товарів, послуг та робочої сили.

Водночас Україна і сама повинна активно конструювати нові структури відносин, формулювати вимоги до співпраці, створювати такі правила гри, які б унеможливлювали конфронтаційні сценарії розвитку подій на континенті. За відповідних умов наша держава може стати ефективним комунікатором між Західною Європою та країнами СНД у розбудові клімату взаємної довіри, нівелюванні негативних тенденцій, що можуть виявлятися у дво- та багатосторонніх відносинах. Необхідно лише відновити певною мірою втрачені можливості й активно розвивати нові.

Стратегічною метою зовнішньої політики нашої держави повинно стати закріплення за Україною чіткого місця у глобальному світі, яке б відповідало її геостратегічним значенню та потенціалу. При цьому слід виходити з того, що на найближчі два десятиліття всі системи колективної безпеки потребуватимуть потужних союзників, а не обтяжливих членів. Тому Україна має стати зрозумілим та сильним партнером для зовнішнього оточення і будувати відносини з ним на гранично твердому прагматизмі.

У сфері міжнародної безпеки в концептуальному плані ключовим завданням України є забезпечення довгострокової стабільності європейської регіональної системи. При цьому зовнішньополітична стратегія України повинна розглядати Європу як широкий простір, невід’ємною частиною якого є Росія та ряд пострадянських країн, а не обмежуватися уявленням про неї як про самі ЄС або НАТО. На часі створення стійких і взаємопов’язаних комплексів двосторонніх відносин України з основними регіональними гравцями, незалежно від їхнього географічного розташування, належності до тих або інших блоків і теперішньої інтенсивності відносин із нашою державою.

Виходячи з такого бачення, Україна може запропонувати підхід, який, по суті, об’єднає ключові держави Євразії, маючи у своїй основі багатосторонні проекти зі сфер політики, безпеки, економіки, розвитку інфраструктури з великим позитивним ефектом для всіх учасників. Приставши на цей підхід, нова система євразійської безпеки, точніше — кондомініум, сформований відповідальними партнерами, стане політичною основою для реалізації вище перелічених багатосторонніх проектів, які, своєю чергою, сприятимуть поглибленню взаємозалежності між державами, а відтак — зниженню рівня суперечностей між ними.

З огляду на актуальні загрози у розрізі світу, Євразії, Європи і України, формування такої системи мають узяти на себе ряд найвпливовіших держав із подальшим приєднанням до них інших країн та необхідною адаптацією структурних параметрів. При цьому ключовими партнерами Києва у цій системі мають стати США, Росія, Франція, Китай, Індія, Німеччина, Туреччина, Японія і Казахстан.

Зокрема США, з огляду на військово-політичні чинники, економічну потугу, роль цієї країни у міжнародних політичних та фінансових інститутах, мають і надалі розглядатися як глобальний стратегічний партнер і гарант безпеки України зі значним потенціалом взаємодії у сферах міжнародної торгівлі, інвестицій, енергетики, високих технологій.

Незважаючи на певну розбіжність цілей та інтересів України і Росії, взаємозалежність економік обох країн, наявність географічних, історичних, культурних, політичних, демографічних зв’язків і традицій формують сприятливу геополітичну платформу для ефективного розв’язання наявних міждержавних проблем. Реалізація зазначеного можлива вже у короткостроковій перспективі з виходом на рівень справжнього стратегічного партнерства на базі прагматичного й довгострокового співробітництва у паливно-енергетичній галузі, транспортній інфраструктурі, сферах технологічного розвитку, військово-технічного співробітництва, міжнародної торгівлі з одночасним збереженням військово-політичної та економічної незалежності України.

Інші перелічені держави володіють високими військовим, політичним та економічним потенціалами для того, аби бути важливими чинниками євразійської політики та безпеки. Крім того, інтереси кожної з них виходять за межі одного субрегіонального комплексу, що охоплює їхнє безпосереднє оточення.

Як уже зазначалося, в основу такої системи повинні лягти багатосторонні програми, наприклад такі інфраструктурні проекти як транспортні коридори Європа — Азія. Україні доцільно запропонувати координацію транспортних потоків усією системою транзитних коридорів і необхідність запровадження спільного управління вантажопотоками по трансконтинентальній транспортній системі, а також розширення вже наявних ініціатив за рахунок спільного фінансування розвитку інфраструктури на територіях окремих держав.

Наступним проектом багатостороннього співробітництва може стати створення відповідної зони вільної торгівлі. Така ЗВТ здатна виконувати одночасно функцію лібералізації торговельного режиму між ЄС і партнерами в Азії, доповнити зону вільної торгівлі між Росією та Україною, сприяти вступу РФ у СОТ.

Важливим елементом має також стати широке енергетичне партнерство. У рамках цього напряму Україна може запропонувати розвивати спільну інфраструктуру з розробки та транспортування нафти і газу з Каспійського, Чорного й Азовського морів, країн Центральної Азії в Західну Європу та Азійсько-Тихоокеанський регіон. До створення альтернативних наявним маршрутів транспортування енергоносіїв доцільно залучати всі зацікавлені сторони, у тому числі й Росію, що зробить її прихильнішою до таких проектів. Нарешті, за таких умов можливе формування нового ефективного механізму ціноутворення на газ, вільного розвитку мирної ядерної енергетики, посилення ролі євро, рубля і юаня в міжнародних розрахунках за енергоресурси.

Ініціатива України щодо формування єдиного освітнього, наукового й інноваційного простору сприятиме підвищенню конкурентоспроможності всіх європейських держав на ринку інновацій та освіти. Як спільний багатосторонній проект слід розглядати і створення спільного міграційного простору, що дозволить доповнити й розвинути нинішню систему угод про реадмісію та візовий режим.

Ще одним важливим напрямом співробітництва бачиться взаємодія в екологічній сфері, що дозволить усім зацікавленим сторонам створити єдиний режим контролю за станом довкілля і комплекс заходів із його охорони. У рамках такого співробітництва можливі також спільні заходи із запобігання та ліквідації наслідків масштабних техногенних катастроф, досягнення прогресу з комплексу угод Кіотського процесу.

Всі перелічені проекти становлять інтерес для євразійських держав і тому можуть стати ефективною основою для формування взаємозалежної системи співробітництва. У разі успіху такої політики Києву вдасться вирішити завдання забезпечення довгострокових взаємовигідних відносин із провідними державами Європи та Азії, формування стійких асиметричних відносин із Росією, а також підвищення міжнародної суб’єктності та статусу України.

Водночас географія пріоритетів зовнішньої політики України не повинна обмежуватися Євразійським континентом. Нашій державі потрібно активно освоювати нові перспективні і повернутися на традиційні ринки Північної Африки, Близького і Середнього Сходу, Південної і Латинської Америки, зокрема у таких сферах як енергетичне, транспортне, інноваційне, військово-технічне співробітництво.

Зрештою, у сфері зовнішньої політики стратегічною метою має стати забезпечення активної участі нашої країни у світових процесах на правах рівноправного суб’єкта, а також розвиток прагматичних, конструктивних відносин з іноземними державами з незаперечним дотриманням національних інтересів України. При цьому необхідно актуалізувати принцип економізації зовнішньої політики, зобов’язавши оцінювати результати кожного закордонного візиту уповноважених державою осіб за монетарним ефектом підписаних угод і контрактів, залучених інвестицій або підтримки значущих економічних проектів з участю України.

Periculum in mora — небезпека у зволіканні

Необхідною умовою ефективної реалізації вище викладених стратегічних напрямів розбудови України виступають стабілізація політичної ситуації у країні, чітка і скоординована робота всього державного механізму, суспільна налаштованість на зміни, їх довгостроковість — десять і більше років, поєднання ринкових і законодавчих регуляторних механізмів, очищення державних інституцій від корупції, залучення інтегрованих ресурсів провідних вітчизняних фінансово-промислових груп і зацікавлених транснаціональних корпорацій, часткове використання золотовалютних резервів країни.

Провідними суб’єктами модернізації України мають виступити громадянське суспільство, держава та національний бізнес, орієнтований на прозорі відносини. Громадянське суспільство прагне досягти амбітних цілей національного розвитку і має потужний інтелектуальний потенціал. Держава ініціювала ринкові та демократичні перетворення і має необхідні важелі для їх здійснення. А національний бізнес асоціює себе і своє майбутнє з нашою країною й безпосередньо зацікавлений в успіху проекту побудови суверенної та самодостатньої України, де в його ключових гравців зосереджені найвагоміші економічні інтереси.

Водночас, з огляду на те, що «вікно» перелічених можливостей для України не є безмірним і може зачинитися впродовж найближчих трьох-п’яти років, необхідно вже сьогодні зважити на вислів давньоримського філософа й історика Тіта Лівія «Periculum in mora — небезпека у зволіканні» і розпочати реалізацію запропонованого комплексу заходів.

По-перше, розробити довгострокову (до 2025—2030 рр.) Стратегію розвитку держави, яка формуватиметься на новій інноваційній моделі розвитку України, нових програмах розвитку пріоритетних галузей.

По-друге, слід продовжити роботу над внесенням відповідних змін у Конституцію України, Стратегію національної безпеки України, Воєнну доктрину України, Закон України «Про засади зовнішньої політики України». Метою таких змін має бути стабілізація ситуації в суспільстві, гармонізація діяльності всіх гілок влади, забезпечення ефективного функціонування безпекового сектору, сприяння важливим структурним реформам. Бажано вийти на ухвалення нових редакцій цих документів, максимум, за результатами роботи упродовж першого року після виборів.

По-третє, визначити головним політичним завданням негайне ідеологічне забезпечення розвитку української державності, формування реальних ідей для консолідації українського суспільства та подолання кризи самоідентифікації нації.

По-четверте, сформулювати й активно реалізовувати в Україні інтеграційну гуманітарну політику, яка має включати формування сучасної української ідентичності, єдиного інформаційного простору, гнучке розв’язання мовного питання, відмову від нав’язування поглядів із принципових питань гуманітарної політики (міжконфесійних відносин, ставлення до історичного минулого Вітчизни), з яких у суспільстві немає єдності. Паралельно створити дійову загальнодержавну систему протидії іноземним інформаційним впливам на українське суспільство із залученням ресурсів національних міністерств та відомств, спеціальних служб, неурядових і громадсько-політичних організацій, державних і комерційних дослідницьких та аналітичних структур, ЗМІ тощо.

По-п’яте, визначити для органів державної влади стратегічні завдання економічного розвитку України (запровадження проривних технологій, розробка нових енергоресурсів, ефективне використання корисних копалин, зокрема, важких, легуючих, рідкісних і рідкісноземельних металів, підвищення конкурентоспроможності економіки країни, її інтеграція у світовий економічний простір, розвиток стратегічних галузей промисловості, диверсифікація виробничої бази, підвищення соціальних стандартів життя громадян).

По-шосте, з урахуванням обмежених фінансових ресурсів, відпрацювати оптимальну модель забезпечення оборони і безпеки держави. Концентрувати фінансовий, кадровий, технічний ресурс на розвитку ключових і ефективних родів військ та видів ЗС України, що відповідають сучасним вимогам. Ідеться про авіацію, військово-морські сили і ракетні війська оперативно-тактичного рівня, протиповітряну і протиракетну оборону, частини спеціального призначення і швидкого реагування, оперативне кіберкомандування, зв’язок тощо. Забезпечити ефективну координацію діяльності Міністерства оборони, СБУ, Державної прикордонної служби та розвідувальних органів у питаннях попередження, виявлення та подолання загроз національній безпеці України.

По-сьоме, розробити й імплементувати державну програму розвитку конфліктогенних та «депресивних» регіонів країни через створення технопарків, спеціальних економічних зон, зон пріоритетного розвитку, стимулювання високотехнологічних, наукоємних і «чистих» виробництв. Необхідно також започаткувати загальнонаціональні проекти «Україна — транзитна держава», «Україна — житниця Європи», «Здорова нація», «Україна — високоосвічена держава», активізувати державну політику у сфері захисту довкілля, пропаганди і розвитку «зеленого туризму».

У сфері енергетичної безпеки вжити термінових заходів для початку розробки нафтогазових родовищ Прикерченської ділянки континентального шельфу Чорного моря, а також Придніпровської сухопутної ділянки. Паралельно законодавчими та ринковими механізмами інтенсифікувати розвиток в Україні альтернативної енергетики і впровадження енергозберігаючих технологій, провести реструктуризацію НАК «Нафтогаз України», пов’язану з розподілом функцій видобутку, керуванням трубопроводами та розподілення вуглеводнів. Необхідно також подолати нарешті внутрішні й зовнішні конфлікти інтересів навколо використання нафтопроводу «Одеса—Броди», модернізації ГТС України, доцільності реалізації проекту «Білий потік».

Насамкінець зазначу, що політика завжди повинна спиратися на чітку мету як основу для розвитку держави. При цьому вона не повинна формулюватися абстрактно або підміняти собою засоби її досягнення, а має бути амбітною, зрозумілою, важливою і «прибутковою» для кожного члена суспільства, здатною консолідувати націю задля її досягнення.

На мою думку, переліченим критеріям відповідає ідея сильної, заможної України — лідера Східної Європи, члена G-20 (або організації, що прийде їй на заміну), реалізація якої можлива в осяжній перспективі за умов спільної, наполегливої і кропіткої праці всіх верств українського народу.

Микола МАЛОМУЖ (голова Служби зовнішньої розвідки України)

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Національна безпека»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

3нання буває двох видів. Ми самі знаємо предмет або ж знаємо, де знайти про нього відомості ”
Бенджамін Франклін

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.