Аратта - На головну

22 липня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Київ був найбільшим містом Європи у ХІ сторіччі, в п’ятдесят разів більшим за Лондон, в десять – за Париж. Досяг свого розквіту за Ярослава Мудрого (1010-1054 н.е.), який поріднився з королівськими родинами Франції, Норвегії, Румунії та Польщі. Німецький церковний діяч XІ століття єпископ із Саксонії Титмар Мерзебурзький у своїй «Хроніці» у 1012 - 1018 роках, характеризує Київ як «велике місто, у якому більш 400 церков, 8 ринків, незліченна кількість жителів». На початку ХІ століття теперішня столиця України мала 50 тисяч населення. Для порівняння, у Лондоні на той час мешкало 20 тисяч жителів. Німецький хроніст XІ століття Адам Бременський називав Київ «суперником костянтинопільського скіпетра, найчарівнішої прикраси Греції».

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Любомир Гузар: як подолати комплекс рабства

Духовність 16462 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 17.12.2009 | Всі публікації | Версія для друку

Любомир Гузар: одна з причин роз’єднання, – історичний вантаж. Ми були під дуже різними окупаціями, ми ще не маємо, скажу так, політичної зрілості, тому в нас проявляється не лише комплекс меншовартості, а й комплекс рабства.
Любомир Гузар: одна з причин роз’єднання, – історичний вантаж. Ми були під дуже різними окупаціями, ми ще не маємо, скажу так, політичної зрілості, тому в нас проявляється не лише комплекс меншовартості, а й комплекс рабства.
Коли матимемо одного Патріарха в Україні, то він осяде у Святій Софії... Українці починають розуміти, що не можна лише терпіти й плакатися... Президентська кампанія нам дуже зіпсувала цей рік...

На початку грудня цього року Українська греко-католицька церква відзначає двадцяту річницю своєї легалізації після десятиліть тоталітарної заборони та переслідувань. На 2009 рік припадають ще дві круглі дати: 65 років по смерті Митрополита Андрея Шептицького та 25-і роковини – смерті Патріарха Йосифа Сліпого. З цього приводу глава УГКЦ Любомир Гузар вкотре закликав усі православні церкви України до єднання. Подаємо відповіді глави УГКЦ на запитання УНІАН, а також інших журналістів на прес-конференції, що відбулася 15 грудня в Києві.

– Одним з перших кроків має бути подолання нетерпимості, – сказав Блаженніший. – Треба подолати дух конфесійності, порівнювання, заздрощів, натомість шукати духовної дружби. Саме в цьому полягає єдність. Та це не може статися так просто – ніби підписання договору, це потребує внутрішнього переродження людини. Треба знайти те, у чому ми може стати друзями, що нас болить і що нам неприємне. Припинити робити кроки, які дратують одне одного. Потім спільними зусиллями шукати можливих розв’язок. А готових розв’язок ми ще не маємо...

- Тобто, Блаженніший Владико, якщо говорити економічною мовою, ви вбачаєте можливість створення своєрідного холдингу з єдиним центром? Чи це має бути спільна церква, і ви готові пожертвувати своїм верховенством, вашими обрядами?

- Що таке дружба? Що таке єдність? Тут не йдеться про компроміс, мовляв, я щось мушу віддавати від себе, аби мати можливість чимось торгувати. Тут ідеться про сопричастя: ми зберігаємо те, що в нас є питоме, що розвинулося впродовж століть, а основа має бути спільна. Це – свята віра, церква, яку створив Володимир. Без цього немає жадної можливості (для єднання).

Наприклад, така розмова з нашими братами-протестантами – євангеликами, бабтистами – була б зовсім інакша, бо в нас є поважна різниця у вірі. Натомість із нашими православними співбратами разючих різниць немає. Ми з ними стоїмо на тому самому ґрунті, але є багато інших речей, на яких ми порізнилися і які треба чимось замінити, аби співжити – шануючи те, що кожен напрацював споконвіків, оскільки воно не противиться нашій спільності.

- За такого об’єднання має бути один глава церкви?

- Так, один. Бо Ісус Христос створив лише одну церкву... Але пам’ятаймо, що та церква існує в дуже різних формах. Наведу приклад… Подивіться на ікону Пресвятої Богородиці Гваделюбе і на Богородицю Вишгородську. Та сама Богородиця, але інакше представлена. Те саме й з вірою: вона та сама, тільки спосіб представлення інший – відповідно до культури даного народу. Нашим церквам було б дуже легко об’єднатися, бо в нас одна культура, різниць як таких немає, тільки наголоси дещо різні.

- А хто б міг очолити таку церкву: Митрополит Володимир, Патріарх Філарет чи, можливо, ви?

- Митрополит Андрей Шептицький у 41–42-му році писав листи до православної інтелігенції, головно до тих, що на Волині: «Ми греко-католики не маємо амбіції, що майбутній патріарх мусить походити з греко-католиків. Коли ми знайдемо дорогу один до одного, він спокійно може походити й від православних, бо православних є більше в Україні, як греко-католиків. Але ми ставимо одну передумову, щоби той, хто буде тим патріархом, з якого б він середовища не був, аби він теж був у єдності Вселенської церкви».

Ми не хочемо бути, скажімо, закритою в собі церквою, ми хочемо бути одною з помісних церков у єдності Вселенської церкви.

- Ви маєте на увазі підлеглість Ватикану?

- Єдність Вселенської церкви означає єдність із наступником Святого Апостола Петра. Не треба забувати, де є наступник Святого Петра. Він у Римі.

Але церква – це не якесь місто: Рим, Стамбул, Царгород чи Москва. Церква – це є люди. Сьогодні наступником Святого Петра, як ми це бачимо, – є Єпископ Риму. Тому має бути єдність із ним. Для нас це основна справа віри, видимий символ єдності.

Але й тут є дуже поважні елементи, які треба зрозуміти й належно розставити. Це не є підкорення, у прямому значенні слова, це є сопричастя. Ми так бачимо єдність Вселенської церкви. Без такої єдності, вважаємо, не може бути справжньої Христової єдності.

Зрозумійте, що таке Греко-католицький патріархат. Це є засіб досягнення мети щодо кращого служіння. Ми сьогодні не знаємо, скільки пройде часу, поки ми дійдемо до загально бажаної єдності. Це не значить, якщо ми матимемо Патріархат, то скажемо: робіть собі що хочете. Ні, це є лише засіб для кращого служіння.

Будьте свідомі того, що наша церква – так Бог дав – існує не тільки в Україні, вона існує і за океаном: у Північні та Південній Америці, Австралії, Західній Європі. Тому Патріархат для нас є засіб зберегти внутрішню єдність католиків.

Скажу ще іншими словами… Ви всі знаєте, що ми будуємо собор у Києві на лівому березі Дніпра. Цей собор має стати духовним центром для греко-католиків доти, доки при Божій помочі Собор Святої Софії стане центром для всіх нас. Бо сьогодні Собор Святої Софії, на жаль, – музей. Ми надіємося, що коли при Божій помочі матимемо одного главу, одного Патріарха Христової церкви в Україні, то він осяде у Святій Софії.

Тоді ми скажемо, що собор на лівому березі, не є основним символом єдності для греко-католиків, бо разом з усіма іншими матимемо один центр у Святій Софії.

- Чи ведете ви переговори з іншими церковними конфесіями щодо об’єднання і що вони вам відповідають?

- Ми зустрічаємося, говоримо, але це все не офіційно, не за обставин формального діалогу. Навпаки. Ми хочемо в нормальній, спокійній розмові перш за все пізнати становище кожного.

- Минуло двадцять років, як Українська греко-католицька церква вийшла з підпілля. Чи реабілітувалася вона цілком?

- Ні, абсолютно ні. УГКЦ має пройти реабілітацію через Верховну Раду. Президент Кучма і Президент Ющенко висловили, так би мовити, співчуття, що наша церква так була потерпіла. Але це співчуття – це не є правний акт. Реабілітацію в повному значенні цього слова мусить зробити Верховна Рада.

- Що відчуваєте, думаєте, коли спостерігаєте за сьогоднішньою президентською кампанією?

- Я навіть не знаю, що сказати.

Ні, кампанія мені не подобається... Вона на якомусь дивному рівні. Єдине, що мені подобається, – нарід починає рухатися. Люди починають розуміти, що все не тільки залежить від політиків. Починають усвідомлювати, що вони мусять щось робити, що не можна лише слухати, терпіти й плакати над собою. Тільки треба знайти правильні способи, бо наша ситуація така, що закони може змінити лише Верховна Рада. Але ми бачимо, що вона в нас якась не дуже широкодумаюча.

Надіюся, що йтимемо вперед. Хто виграє, важко ще сказати. У кожного є воля, то нехай кожен і голосує згідно зі своїм сумлінням.

- А ви особисто когось підтримуєте з кандидатів?

- Я того вам не скажу (сміється. – Авт.). Та я ще й сам не визначився до кінця. Наша церква теж не підтримує когось специфічно.

- Як ви ставитеся до самозахоплення землі для побудови церкви?

- Це є слабість нашої влади. Якби влада була такою, як треба, то такого б не ставалося, тоді б не доводилося захоплювати. Часом буває, треба кілька років чекати на виділення землі, а ще хочуть, аби заплатили, приватно заплатили, тобто дали хабар, тому й не дивно, що люди так поводяться.

Якби влада діяла за законом, то якщо громада потребує наділу землі, то дайте їй, не робіть комедії.

- Ви говорили про об’єднання і про роз’єднання людей. А що, по-вашому, сьогодні об’єднує українців і що їх роз’єднує?

- То є тяжке й велике питання. Як на мене, одна з причин роз’єднання, – історичний вантаж. Ми були під дуже різними окупаціями, ми ще не маємо, скажу так, політичної зрілості, тому в нас проявляється не лише комплекс меншовартості, а й комплекс рабства.

Ми не були самостійними дуже довго, і це на нас залишило пляму. Гадаю, це одна з важливих причин, чому в українців немає цілковитої внутрішньої солідарності.

Проте я спостерігаю, що хоча й поволі, але починаємо дозрівати. Та й так ми за двадцять років незалежності дуже багато зробили, підросли, але дорога перед нами ще далека.

- Завершується 2009 рік. Яким він був для України, з чим ми його залишаємо?

- Я не думаю, що цей рік піде в історію як один з кращих років. Цілий рік була та президентська гонка, а вона дуже зіпсула нам цей рік. Усі, хто шукає президентства, виявилися незрілими. Як на мене, це д-у-ж-е негативно відбилося на нашому народові.

Хоча, з другого боку, не треба все так чорно бачити, бо є й певні гарні прояви, особливо в ділянці культури, ділянці історичної свідомості. Є певне прозріння, люди краще починають пізнавати свою історію: хто вони, що вони. Прийшло розуміння факту, що тільки стоячи разом, діючи злагоджено, можемо щось зробити.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Духовність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Той, хто проявляє жалість до ворога, безжалісний до самого себе”
Френсіс Бекон

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.