Аратта - На головну

30 березня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- найдовший духовий музичний інструмент в світі - це трембіта, — конічна дерев’яна труба без бокових отворів. ЇЇ довжина може досягати чотирьох метрів. Діапазон трембіти — дві з половиною октави. Її звуки чутно більш ніж за десять кілометрів. Цей традиційний для жителів українських Карпат інструмент і досі використовується. Трембітарі сповіщають горян про важливі події. Якщо Ви включите до програми своєї подорожі один з фестивалів краю, то обов’язково познайомитеся з незвичайним інструментом.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


“Якщо Яник виграє вибори, я еміґрую!”

Думка українця 14162 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 3.02.2010 | Всі публікації | Версія для друку

Україно, стережись!!!
Україно, стережись!!!
Молоді, перспективні українці відмовляються жити в одній країні з президентом Януковичем.

Не раз чув я цю фразу від багатьох своїх знайомих. Не раз казав її сам. Не раз серйозно обмірковував таку перспективу, водно з найдрібнішими подробицями такого вчинку. І питав, у себе й в інших, чи це була б зрада. Досі важко відповісти.

Чому так відбувається? Чому люди, які мають силу-силенну перспектив, відмовляються навіть від думки, що Янукович може виграти вибори? Як від кошмарного сну. Спробуймо дослідити логіку таких людей. Уважно і послідовно.

Перша причина - сором. Страшенний сором за те, що Президент твоєї країни називає Ахматову Ахметовою, а Чехова - українським поетом.

Що плутає Словаччину зі Словенією, а Бухарест з Будапештом.

Що заледве здатен написати своє прізвище без орфографічної помилки, а от уже слово "коаліція" стає для нього нездоланною перешкодою.

Що не потрапить доладно промовляти до аудиторії без суфлера.

Що відмовляється від дебатів, безсоромно називаючи їх "обміном брехнями".

Що на сміх європейським чиновникам вдягає на перемовини крокодилові черевики. Що жартує бандитським сленґом.

Що політика для нього - це "лайно (цитую: дєрьмо), куди вляпався".

Що весь час, коли бачиш його на екрані, сором'язливо опускаєш очі, навіть коли нікого немає поруч, і бридливо намагаєшся перемкнути.

А ще більший сором, що у твоїй країні десятки мільйонів (!) людей щиро вважають, що він був би ідеальним Президентом.
Хіба вони - твої герої?
Хіба вони - твої герої?
Друга причина - бридкість перед "братвою". Ти можеш скільки завгодно критикувати своїх за брехню, лайки, образи й постійні чвари, проте, коли бачиш "стройниє ряди" бритоголових депутатів з Партії Реґіонів, що радше нагадують кримінальних злочинців, і знайомишся з "послужними списками" кожного з них у відкритому (!) просторі, коли вдивляєшся у ці самовдоволені, не надто обтяжені зайвим інтелектом, обличчя, які так подібні між собою, стає млосно від того, що вони посідатимуть твою країну.

Чомусь створюється враження України як дівчини перед ґвалтівниками (ох, уже ці сентименти!), яку просто нікому захистити, німецьких дівчат на вулицях Берліна у 45-му перед радянськими "воїнами-визволителями", і це викликає обурення до стискання кулаків і до, знову ж таки, безсилого гніву.

Терпіти "братву" ти не хочеш. Не хочеш, щоб ґубернаторами стали донецькі мафіозі і влаштували справжній дерибан, захиститись від якого вже не буде змоги ніяк. І найбільша бридкість - що десятки мільйонів (!) моїх співвітчизників вважають це кращим варіантом від демократії й намагання боротись з корупцією. Як-то кажуть, "кради собі тихо сам і давай красти іншим". Але ж тут не лише крадіжка. Тут - зґвалтування...

Третя причина - ненависть його особиста і його команди до всього українського. З приходом Януковича до влади всі ті слабкі і кволі паростки національного відродження будуть закатані в бетон, "замочені в сортирі". Для нього ми - вороги. І він сприймає нас саме так.

"Казли, каториє пастаянна мєшают нам жить". Для нього ворог - Бандера. І Шухевич. І Петлюра. І Мазепа. І Грушевський. Для нього нічого не варто збиткуватись з Голодомору або з битви під Крутами.

Для нього герої ті, хто були потойбіч. Уявиш собі віце-прем'єром Табачника, другу державну, засилля російськомовної попси і фільмів, податки на українські книжки і призабуте, добре знайоме "А п'чілавєчіскі ґаваріть можеш?", і дрож пробирає до ниток.

Дев'ятнадцять років згаяти! Заради чого? Щоб замінити Андруховича Донцовою, а Пономарьова Сердючкою? Щоб маскульт не лише буяв у всій красі, а й переможно скалився? Щоб знову українське знаходити у ксероксах? А десятки мільйонів (!) зате вважають, що нічого, все окей, "а нєчіва!"...

Четверта причина - ненависть до всього незрозумілого і "слішкам умнава". Це перегукується з першою й третьою причинами.
Ти готовий плазувати?
Ти готовий плазувати?
Ми інстинктивно, підсвідомо, з замиранням серця відчуваємо, що він - не наш. Для нього ідеальне все те, що ганебне і злочинне для нас.

Ми - не опоненти. Ми - світоглядні протилежності.


Ющенко був наш, і це всі ми знаємо, як би хто до нього не ставився. Йому не варто було пояснювати, хто є той або той, або чому варто вшанувати тих або тих. Або вклонитись жертвам. Чи вшанувати подвиг. Ющенко знав, що таке Конотоп, і Крути, і Голодомор, хто такі Розумовський, Мазепа або Петлюра.

Ми були з ним на одній хвилі. І, чесно, це було в кайф. Ющенко раз був прохопився, що "от саме зараз читав Цибулька". Читав Цибулька, уявляєте! Аж повіяло студентськими роками, вином і ґітарою, коли ми зачитувались його першими збірками й ненавистю до тієї, не нашої, байдужої і отупілої "україни"...

Спитайте у Януковича, хто такий Цибулько. Або Розумовський. Так отож!

Його команда на дух не переносить інтелектуалів. Інтелектуал - це потенційний ворог. І вони з тупою впертістю цих інтелектуалів доводитимуть до ручки. Бо бути розумним, їхньою мовою "слішкам умним" - це діагноз. Лихий діагноз. Найгірша лайка, яку лише можна собі уявити.

І, що найпаскудніше, десятки мільйонів (!) моїх земляків з ними погоджуються. З Ющенком можна було б дискутувати, як із старим приятелем, хто мав рацію, Донцов чи Липинський, Петлюра чи Скоропадський, до хрипоти, не погоджуючись і нервуючись, але перебуваючи у своєму домі. Про що можна було б дискутувати з Януковичем?!

П'ята причина - прости Господи, вдавана релігійність. Подумати лишень, лідер партії, більшість членів якої награбували бандитським чином мільярдні статки, тримають у дикому страсі цілі області, займаються рейдерством і контрабандою і щомиті порушують закон! Як звертатись до Бога? Що йому сказати?!

Мені цікаво, про що думав Янукович на Атосі? Про що думає він у церкві? Чи справді молиться? За що? Які ж це такі мають бути "добрі наміри", до яких треба йти так злочинно?!! І як прикро, до болю й сліз прикро, дивитись на панотців і ченців (байдуже, якого патріархату!), які вихваляють його у політрекламах, як щирого православного...

Про що думають люди, які голосують за нього? Невже й вони всі обмежуються традиційною паскою, раз на рік навідуючись до церкви на Великдень і вистоюючи до кінця освячення, чекаючи на нього, буцім на манну небесну?

Ще багато є причин. Десятки, напевне.
І не кажи, що тебе не попереджали! (обкладинка видання “Тиждень” від 29.01.10 р.)
І не кажи, що тебе не попереджали! (обкладинка видання “Тиждень” від 29.01.10 р.)
Коли думаєш про те, що поїдеш за кордон і десь у Франції чи Німеччині, в оточенні колеґ почуєш щось подібне до "А, Україна... Янукович!", хочеться крізь землю провалитись. Провалитись, щоб не згадувати, як згаяли ми Революцію. Щоб не бачити очей, на нас спрямованих. Щоб не дай Боже, не усвідомити, що за чи не двадцять років незалежності наш народ так і не спромігся стати європейською нацією.

Коли продадуть наші газогони, приєднають до ЄЕП, струсять усі з такими зусиллями виплекані "європейські нашарування", згорнуть свободу слова, а, врешті, ще й до ОДКБ приєднають (це ж не НАТО, можна й не питати!), коли наша дорога пройде водно з Росією, Китаєм та Іраном, Кубою, КНДР та Гезболлою, коли ми визнаємо "незалежність" кримінальних маріонеткових режимів Абхазії та Самачабло ("Південної Осетії"). Все, що ти любив у цій країні буде втрачено на десятиліття, а то й з надлишком.

Жити в країні, що власними руками поруйнувала твої і свої (хоч ще їх, може, й не усвідомила!) мрії, яка так легко прощається зі свободою і відмовляється боротись за власні права, яка вважає героїв зрадниками, а катів - героями, якій "всьо равно", аби було "Крівоє Зєркало" і чергова Мариніна з Сердючкою, - жити у цій країні після того, як зазнав свободи, коли ще пам'ятаєш помаранчеві прапори на Майдані, і журналістські страйки, і перші кліпи Лами на М1, і перші у світі переклади "Гаррі Поттера", і кайф від україномовного "Аватару", і рукостискання грузинів, і перемоги профспілок на "Масандрі", і виконання перших зобов'язань перед ЄС, і таке вже близьке НАТО, - це було б повільне самогубство. Тож, перше, що спадає на думку, - еміґрація.

Якщо люди хочуть такої влади - ніхто не має права заборонити їм її мати. Демократія забезпечує право вільного вибору. Пам'ятаєте - "Я не погоджуюсь з Вами, але я помру за Вашу право висловити свою думку!"? Але, запевне, без багатьох з нас. Бо ми не лише не хочемо її - ми просто не зможемо жити під нею!

З Тимошенко багато в чому сила-силенна людей не погоджується. Особисто я, слухаючи її останні заяви на телебаченні, зі здивуванням відзначив для себе величезну кількість речей, проти яких категорично виступав увесь час.

За Тимошенко у будь-який інший час я ніколи і ні за яких умов не проголосував би. Але сьомого проголосую.

Вона теж має неймовірну кількість вад. Але все ж, трошки скидається на нашу.


Я дам себе обдурити. Хоча знаю, що з нею на нас чекатимуть важкі і скрутні п'ять років. З закручуванням гайок, де треба й де не треба. З переділом власності. З постійними політичними кризами або ж "білою стабільністю".

Проте, вона не нищитиме державу. Можливо, це найголовніше. Ми якось самі, потроху й зі скрипом, повернемо країні власну ідентичність. А, де належатиме, і створимо.


Впевнений, голосувати сьомого потрібно. Щоб потім не хитати головами на дурість інших, а по-патриціанськи мати силу сказати: "Я зробив усе, що міг...". Щоб згадувати і цей день в історії, як день, коли, сціпивши зуби, ми знов не дозволили їм пройти і нас зганьбити, або ж як день, коли наші корогви знов похитнулись і впали у брудний і підталий лютневий сніг...

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Майбутнє відкидає свою тінь назад”
Іоганн Гете

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.