- передтечею кінотворчості італійськіх неореалістів була стрічка, знята українською кіностудією. Цією кінострічкою фахівці вважають фільм Марка Донського “Веселка” (1943 рік) за однойменною повістю Ванди Василевської. Фільм був знятий на київській кіностудії, яка в роки Другої світової війни була евакуйована в Середню Азію. Він розповідає про українське село під час війни. Президент Рузвельт, переглянувши фільм, надіслав режисерові телеграму з подякою, а у 1944 році картина була відзначена Асоціацією кіно і радіо США.
Поки у ЦВК рахують голоси виборців, готуються судові позови, абсолютно не визначеною залишається доля української влади.
Чинна Конституція України визначає, що уряд формується правлячою більшістю, яка складається з фракцій парламенту. Нагадаю, що нині у парламентських стінах діє більшість у складі фракцій БЮТ, НУ-НС та Блоку Литвина.
Отже, у разі, якщо чинному прем’єру Юлії Тимошенко вдасться у судовому порядку довести, що вибори по низці округів відбувалися з фальсифікаціями, тобто результати голосування на них буде скасовано і у зв’язку з цими обставинами вона отримає президентську булаву, то питання про її підтримку Вищим законодавчим органом просто не існуватиме. Бо Тимошенко є представником правлячої коаліції.
Зовсім протилежна ситуація у її опонента. Віктор Янукович, хоч і є лідером найбільшої парламентської фракції Партії регіонів, але знаходиться у опозиції. Всі спроби фракції регіоналів створити коаліцію, що періодично повторювалися з моменту обрання цього складу парламенту, були невдалими.
Під час передвиборчої кампанії й зараз, після голосування, Янукович і його однопартійці не припиняють повторювати, що мовляв, вони вже готові утворити нову коаліцію та призначити новий уряд. Навіть періодично у ЗМІ запускаються чутки про майбутні кадрові призначення.
Проте, ці чутки якось дисонують з реальністю. А реальність така: щоб утворити нову правлячу коаліцію потрібно зробити декілька юридичних кроків. Зокрема, з існуючої коаліції має вийти фракція, при тому, внаслідок її виходу, коаліція не матиме 226 голосів у складі фракцій, що залишилися.
Одразу ж зазначу, що агітаційні заяви, які базуються на результатах голосувань по окремим законопроектам, про те, що чинна коаліція не має 226 голосів, не відповідають дійсності. Звертаю вашу увагу на частину третю ст. 84 Конституції України, яка наголошує, що кожен народний депутат голосує особисто. Більш того, чинний Кримінальний Кодекс визначає, що тиск на народного депутата у будь-якій формі під час ухвалення законодавчого рішення є злочин, за який передбачено суворі терміни позбавлення волі. Отже, навіть рішення фракції для кожного нардепа має факультативний характер і ніхто і ні у який спосіб не може примусити нардепа голосувати не так, як він особисто вважає за необхідне. Тобто, заяви політиканів про результати тих чи інших голосувань щодо позицій нардепів, які є членами коаліції, але проголосували проти якогось рішення, підтриманого більшістю їхніх колег, є підміною понять і свідчать лише про правове невігластво заявника.
Нагадаю, що згідно з Конституцією, переобрання Президента не означає автоматичної відставки уряду. Бо уряд призначається не Президентом, а парламентом, а саме більшістю, яка утворена фракціями правлячої коаліції.
До конституційної реформи, коли Україна була президентсько-парламентською республікою, прем’єра та уряд призначав Президент Леонід Кучма, а затверджував парламент. За нормами Конституції, що діяла до конституційної реформи, переобрання Президента автоматично означало відставку уряду.
Нині ст.155 Конституції України визначає, що Уряд складає повноваження тільки перед новообраною Верховною Радою України.
Проблема правлячої більшості для Президента Януковича
Неодноразово, виступаючи на передвиборчих зібраннях електорату кандидат у Президенти Віктор Янукович наголошував, що у разі, якщо парламентська більшість не підтримає його програму – він достроково припинить повноваження Верховної Ради і призначить дострокові вибори.
З правової точки зору ця заява свідчить лише про те, що Віктор Федорович або ті, хто писав йому промови, навряд чи знайомі з текстом Конституції України. Частина друга ст..90 Конституції чітко визначає, в яких випадках Президент України має право достроково припинити повноваження парламенту. Таких випадків передбачено тільки три: у разі, якщо протягом одного місяця у Верховній Раді України не сформовано коаліцію депутатських фракцій відповідно до статті 83 Конституції; протягом шістдесяти днів після відставки Кабінету Міністрів України не сформовано персональний склад Кабінету Міністрів України; протягом тридцяти днів однієї чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися. Жодного слова про підтримку чи не підтримку програми Президента, як підставу для розпуску парламенту, в тексті Конституції немає. Отже, немає й обов’язку депутатів підтримувати передвиборчу програму Президента або виконувати його обіцянки виборцям.
Втім, ця обставина ніяк не позбавляє Президента Януковича (у разі його обрання) виступити з законодавчою ініціативою внесення поправок у Конституцію, але не факт, що вони отримають підтримку конституційної більшості у 300 депутатів парламенту. Подібних прецедентів у історії українського парламенту багато.
Не факт, що всі законодавчі ініціативи Президента Януковича отримуватимуть підтримку більшості нардепів. Тому, його посули і обіцянки виборцям мають виключно агітаційний вигляд.
Президент здійснює свої повноваження згідно з ст..106 Конституції , але серед них немає права Глави держави видавати Укази, наприклад у сфері економіки, фінансів тощо. Тобто, аби реалізувати свої соціальні обіцянки виборцям, Президент Янукович може (але не зобов'язаний), як суб’єкт законодавчої ініціативи, подавати законопроекти, а вирішувати їхню долю - мають депутати парламенту.
Отже, для того аби отримати підтримку парламенту хоча б у 226 вірогідних голосів, фракції Партії регіонів треба сформувати коаліцію. Але вона не може бути створеною, поки існує коаліція у складі БЮТ, НУ-НС, Блоку Литвина.
Розглянемо можливості регіоналів здійснити переформатування Вищого законодавчого органу.
У складі діючої коаліції, формально є 244 народних депутати. Для того, щоб коаліція припинила своє існування з неї має вийти фракція. Наприклад, офіційно виходить фракція Блоку Литвина, яка нараховує 20 народних обранців. Після офіційної заяви, яка оголошується на пленарному засіданні, фракції БЮТ і НУ-НС, чисельність яких становить в сумі 224 нардепи, отримують місяць на проведення переговорів і утворення нової коаліції.
Такі ж можливості отримує і Партія регіонів і будь-яка інша фракція. Але оголосити про утворення коаліції вони можуть лише у випадку, коли існуюча коаліція де-юре припинила існування. Припустимо, ПР вдалося мобілізувати під свої знамена фракції КПУ та Блоку Литвина. У підсумку – виходить 219 нардепів. Цього явно не вистачає для утворення коаліції. Частина п’ята статті 83 Конституції однозначно визначає, що коаліцію мають право утворювати виключно депутатські фракції і ніякого індивідуального членства у ній не передбачено.
Отже, для формування правлячої більшості регіоналам необхідно залучити до нової коаліції або фракцію БЮТ, або НУ-НС. Зрозуміло, що перехід фракції Блоку Юлії Тимошенко під прапори Віктора Януковича нині виглядає більш, ніж фантастичним. Тим паче, що сам Янукович і його однопартійці неодноразово публічно заявляли про неможливість такого союзу.
Таким чином, щоб реалізувати мрію про правлячу коаліцію, ПР потрібно залучити під свої знамена Блок НУ-НС. Наскільки можлива «ширка» зараз? Адже спроби утворення широкої коаліції були неодноразово, і тривають вже п’ять років. І в цьому, як на мене, криється головна інтрига так званого процесу переформатування парламенту, про яке, як про вже доконаний факт гучно заявляли агітатори Віктора Януковича на цих виборах.
Нагадаю, що Блок НУ-НС був утворений на останніх дострокових парламентських виборах з: Народного Союзу «Наша Україна», Політичної партії «Вперед, Україно!», Народного Руху України, Української Народної Партії, Української республіканської партії «Собор» , Партії Християнсько-Демократичний Союз, Європейської партії України, Громадянської партії «Пора», Партії захисників Вітчизни, як політичний блок на підтримку Президента Віктора Ющенка. При цьому, під час передвиборчої кампанії і Президент Ющенко, і політичні лідери Блоку публічно заявляли, що у разі перемоги, Блок НУ-НС входитиме у коаліцію виключно з БЮТ. Хоча, отримавши мандати дехто з народних обранців продемонстрував, м’яко кажучи, амнезію. Не був виключенням, як ми побачили, й сам Президент Ющенко, який практично одразу ж розпочав війну з урядом, сформованим, в тому числі, його ж фракцією у парламенті. Втім, всі це бачили, а тому переказувати цю епопею немає потреби. Лише зазначу, що у підсумку цієї війни у складі НУ-НС відбулися зміни: на уламках НУ утворилася партія і депутатська група ЄЦ та партія і група «За Україну!» В’ячеслава Кириленка, партію «Вперед Україно!» перейменували у «Народну Самооборону».
Якщо підходити з точки зору ідеологічної сумісності складових Блоку НУ-НС з Партією регіонів, яка, насамперед, потрібна для утворення коаліції, то важко уявити наприклад, у цих лавах НРУ, УНП, УРП «Собор», Європейську партію, ПХДС, НС, оскільки ці партії категорично не сприймають ні проросійську орієнтацію ПР, ні наміри Януковича ввести російську мову другою державною, ні ідеї ЄЕП з Росією, ні, тим більше, відмови від Євроінтеграції, до якої тяжіють регіонали, комуністи і литвинівці. Для НУ, «За Україну!», які орієнтуються на Ющенка, приєднання до коаліції з ПР означатиме остаточну втрату будь-якої електоральної перспективи на майбутніх виборах, тобто – політичну смерть. Виходячи з політичних планів діючого Президента, це також матиме наслідком для нього втрату надії на повернення у авангард політикуму і реальну перспективу якогось символічного перебування у клубі «Шахтар» Рината Ахметова.
Отже, станом на сьогодні ПР може розраховувати на лояльність «Пори» та ЄЦ Балоги, які не становлять більшості у НУ-НС, необхідної для ухвалення рішення про входження до нової коаліції.
На що ж розраховують регіонали? Адже для них проблема створення нового формату коаліції, це, насамперед, усунення від влади уряду Тимошенко. Без цього, президентство Януковича перетворюється у черговий серіал деградації української влади, а сам Янукович – ризикує стати в очах свого електорату нікчемним брехунцем. Що також означатиме втрату політичної перспективи і його особистої, і Партії регіонів, у тилах якої виникла реальна загроза з боку партії Тігіпка.
Відтак, можна не мати сумнівів, що регіонали вдадуться до чергової серії маніпуляцій з Законом.
«Золота шпаринка» у Конституції
Для утворення нової коаліції регіоналам не вистачає щонайменше 7 депутатів, але головна проблема полягає у обов’язковій вимозі Конституції, яка визначає суб’єктами утворення коаліції не безпосередньо нардепів, а депутатські фракції, які пройшли у парламент у підсумку виборів. Так звані позафракційні нардепи можуть підтримувати голосування ініціатив ПР, але вони не можуть утворити фракцію, а відтак – увійти у коаліцію. Бо і виборче законодавство і Конституція визначають тільки один суб’єкт формування влади – політичні партії. Тільки партії можуть йти на вибори, формувати блоки, а у парламенті – фракції. Ніякого інституту позафракційних депутатів де-юре не існує.
Якщо сім чи десять нардепів, припустимо, вийдуть чи то з БЮТ, чи то з НУ-НС, вони не отримають права ні вступу у фракцію ПР, ні, тим більше – входження у коаліцію. Отже, заяви речників регіоналів про те, що мовляв вже десятки нардепів БЮТ і НУ-НС висловили готовність до входження у новостворену коаліцію – або дешева агітка для безграмотного соціуму, або публічна демонстрація їхньої власної некомпетентності.
Між тим, теоретично можна знайти вихід, базуючись на некоректних формулюваннях Конституції, які ще не були предметом розгляду Конституційного Суду.
Конституція визначає, що усі нардепи, які обрані за списками політичних партій і блоків мають утворити фракції і війти до них. За не входження у фракцію партії чи блоку, за списками якого обрано нардепа, він автоматично втрачає мандат.
Між тим, у Конституції абсолютно нічого не говориться, що станеться, якщо блок політичних партій, легітимно обраний до Верховної Ради і який утворив фракцію, розпадеться. Тобто, договір про утворення блоку політичних партій буде розірвано на міжпартійному з’їзді.
Відповідно до Закону про вибори до парламенту політичні партії мають право добровільно утворювати виборчі блоки, що також закріплено у Конституції. Добровільність права утворювати не містить і не може містити ніякої заборони суб’єктам об’єднання на таке саме добровільне роз’єднання. Бо така заборона вже б вступала в протиріччя з поняттям добровільності. Адже, ніхто не може заборонити парламентській партії, наприклад, змінити свою програму. Оскільки об’єднання у блок партій настає на підставі єдності програмних цілей і засад, то теоретично, якщо одна складова парламентського блоку партій ухвалить такі зміни, інші суб’єкти можуть з ними не погодитися і таким чином подальше перебування у єдиному блоці може стати неможливим. Що робити в такому випадку? Позбавляти легітимно обраних нардепів мандатів?
Конституція не дає прямої відповіді на це питання. Всі норми, викладені у четвертій главі Конституції стосуються виключно обов’язку утворення фракцій партій і блоків, тобто, структури парламенту на момент її формування, початку роботи новообраного парламенту. Але ніяк не описує ситуації, яка може виникнути в процесі роботи. Слід зазначити, що теоретично це могло б бути визначено у Регламенті парламенту, але, як відомо, його наразі немає.
Отже, очевидно, що у разі якщо якийсь блок партій припинить своє існування, законодавець буде керуватися логікою закону. А логіка полягає у добровільності об’єднання у виборчі блоки. Це означає, що припустимо, з НУ-НС може вийти наприклад ЄЦ. Більш того, ЄЦ де-юре не є суб’єктом договору про утворення виборчого блоку, оскільки партію було утворено після виборів і ніякого договору про утворення блоку вона не підписувала. Між тим, партія ЄЦ легалізована у депутатську партійну групу в складі фракції НУ-НС. Не має і не може бути сумніву у легітимності мандатів народних депутатів, які увійшли у цю депутатську групу, хоча вони обиралися від іншої політичної партії – «Нашої України». Аналогічна ситуація виникає з депутатською групою «За Україну!», яка також утворилася з «Нашої України».
Теоретично, подібна ситуація цілком може статися, наприклад, з фракцією Партії регіонів. Адже ніхто не може заборонити нардепам вийти з членства ПР і утворити нову партію. Враховуючи те, що у середині ПР реально існують різноманітні групи по інтересах – такий варіант розвитку подій цілком реальний. І ніхто не може заборонити, наприклад, депутатам новоутвореної партії створити свою партійну фракцію і входити у склад будь-якої коаліції. В тому числі – з БЮТ.
Так само, наприклад, не існує поки що механізму заборони, наприклад, депутатській групі ЄЦ утворити власну партійну фракцію. Тим більше – вони не є взагалі суб’єктами угоди про створення Блоку.
Не має перешкод Блоку НУ-НС розвалитися на партійні фракції, розірвавши договір. До речі, ситуація в середині цього блоку вказує саме на такий сценарій. І чомусь в мене є підозра, що регіонали цілком можуть цим скористатися.
Втім, звичайно, все це має прокоментувати Конституційний Суд. І очевидно, саме після його вердикту можна буде казати, наскільки законні подібні сценарії. Проте, КС не зробить цього миттєво або за місяць.
А відтак, навіть якщо ПР скористається таким сценарієм, як єдиною можливістю утворити легітимну коаліцію, без рішення Конституційного Суду, навряд чи буде сформований легітимний уряд.
В усякому разі наразі створення нової коаліції у парламенті – проблематичне бо банально бракує депутатських мандатів і у тих, і у тих. Це означає, що уряд Тимошенко буде залишатися повноважним не один місяць, навіть у разі обрання Януковича Президентом. Більш того, враховуючи, що Конституція дає діючий коаліції місячний термін формального існування, тобто унеможливлює право ПР на утворення нової коаліції, то ніщо, наприклад, не заважає Тимошенко відколоти частину Блоку Литвина і відновити правлячу коаліцію. Тим більше, що сумніву в легітимності прем’єра Тимошенко не існує. Хіба що у агітках Януковича.
А у разі позитивного вердикту КС – ми ризикуємо отримати уряд Януковича, який матиме мінімальну підтримку у парламенті. Або уряд Тимошенко – з трохи більшою підтримкою. І миттю розпочнеться другий сезон серіалу «Війна Президента України проти Уряду України».
Безперечно, від всього цього найбільше програють авторитет держави Україна і ми, її громадяни. І ті, що голосували за Президента Юлію Тимошенко, і ті, що голосували за Президента Януковича, і ті, що голосували проти всіх. Не виграємо ми й у разі дострокових виборів парламенту, якщо такі стануться через декілька місяців. Бо, враховуючи досвід виборів Президента, суттєвих змін у якості депутатського корпусу очікувати не варто. А скоріше, навпаки, особливо, якщо лохотрон про відкриті списки отримає законодавчу реалізацію. Але, це – вже предмет іншого аналізу.
Коли хоч в невеличкій частині народу жевріє ідея незалежності, коли хоч частина народу має змогу виявляти волю нації, то це ліпше, ніж коли нидіє цілий мозок нації в рабстві, атрофуючи в цілій нації волю до самостійного життя” Дмитро ДОНЦОВ
Актуально
20727 переглядів
Публiкацiї за темою «Політологія»:
