Аратта - На головну

24 січня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в містечку Глухів (Сумська область) 12 травня 1870 року, поширилися звістка, що їх знаменитому земляку Артемію Яковичу Терещенко, відомому цукрозаводчику та меценату височайшим указом надано потомственне дворянство. Сини згодом гідно продовжували його справу. А от численні онуки, вже стали прикладати свої здібності в інших іпостасях. Михайло Іванович Терещенко був міністром фінансів та закордонних справ в уряді О.Керенського; Федір Федорович Терещенко був талановитим авіаконструктором, вельми високо цінувався Жуковським, й літаки його конструкцій були прийняті на озброєння російською армією в І Світовій війні...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Чи стане Віктор Янукович неототалітарним лідером?

Політологія 11927 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 20.02.2010 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

 Чи стане Віктор Янукович неототалітарним лідером?
Яким виявиться новий політичний режим в Україні? За якими взірцями будуватиметься правління Віктора Януковича? Куди поверне владне кермо лідер української держави?

Ці проблеми сьогодні обговорюють не лише у Києві, Донецьку чи Львові, а й у сусідніх столицях, ба більше – не тільки в них, а й за океанами, від Канади до Австралії.

Скажімо, на думку знаного польського журналіста і знавця українських проблем Марціна Войцехівського, «немає сенсу пригадувати Януковичу давні провини». «Потрібно прийняти за добру монету, що він акцептує демократичні правила гри. Він став політиком з реальною суспільною підтримкою, а не нашвидкуруч зліпленим «порожняком».., – зазначає Войцехівський. – Варто докласти зусиль, аби Янукович із пострадянського «сваєво парня» перетворився на українського Кваснєвського. І зробити це реально».

А от журналістка і письменниця Юлія Латиніна з Москви, не менш обізнана в українській ситуації, вважає інакше: «На виборах в Україні переміг Віктор Янукович... І ця перемога, так само, як перемоги Сальвадора Альєнде, Уго Чавеса чи Адольфа Гітлера, ставить під сумнів основний принцип демократії: що народ здатен обирати собі правителів. На жаль, народ здатен обирати собі правителів тільки в багатих державах. У бідних державах він обирає собі гітлерів, януковичів й ахмадінежадів».

Десь посередині між першою та другою оцінками можна розмістити оцінку відомої української письменниці Оксани Забужко: «В якихось новітніх зовнішніх політичних проявах він показує себе навіть більшим демократом, аніж його опонентка, – з оглядкою на її нинішню тактику. Недавнє інтерв’ю Януковича CNN мені видалося місцями таким, що вселяє надію. «Я – не маріонетка Кремля», – сам сказав. При цьому хочеться, щоб він не виявився маріонеткою уже в руках свого оточення».

Отже, передбачення й оцінки перспектив трансформації політичного режиму в Україні за президентства Віктора Януковича (і, відповідно, можливостей його особистої еволюції) дуже й дуже різні. Якщо й справді існують ознаки подальшої демократизації української держави – це беззастережно можна віднести до позитиву. А як бути з ознаками, які дають підстави цілій низці експертів вести мову про авторитарні й тоталітарні тенденції у діях і намірах команди щойно обраного Президента та його самого? Чи слід заплющити на них очі – щоб не наврочити, – чи варто говорити на повен голос?
Факти недемократичного ґатунку: дрібниці, не варті уваги?

Звісно, для початку можна зібрати докупи задокументовані спостерігачами й Комітетом виборців України факти брутального і прихованого (коли раптом на певних дільницях виявлялося понад 10 відсотків охочих проголосувати вдома) порушення виборчого законодавства представниками Партії регіонів. Та справа навіть не у цих порушеннях, а в тому, що Центральна виборча комісія вирішила оголосити офіційні результати виборів і назвати нового Президента України ще до завершення кількох судових процесів щодо недотримання вимог законодавства, рішення яких можуть вплинути на загальні результати виборів. «Зокрема, може змінитися, як голосова частина в кількості виборців, які віддали свої голоси за того, чи іншого кандидата, так і інші показники щодо кількості виборців, які взяли участь у голосуванні», – наголосила заступник голови ЦВК Жанна Усенко-Чорна.

І якщо вислів «Демократія – це процедура» є, безумовно, перебільшенням, то справедливим є інше твердження: демократія неможлива без процедури. При оголошенні результатів виборів ЦВК, яку, на думку експертів, контролюють прихильники Партії регіонів, вирішили цю процедуру порушити: мовляв, яка там різниця, скільки насправді голосів за кого подано, головне – що Віктор Федорович їх має більше. Навіщо ж чекати завершення судів?

Так само «розмашисто» поводиться з правовими нормами (поки що тільки на словах, ясна річ) новообраний Президент. Скажімо, в інтерв’ю телеканалу «Россия 24» він заявив, що у разі, коли чинна Верховна Рада не зможе об’єднатися навколо його програми, вона буде розпущена. «Все залежатиме від переговорного процесу який, я думаю, почнеться вже наступного тижня. І ці переговори покажуть, чи здатний цей парламент консолідуватися навколо моєї програми – це та програма, за яку проголосували більшість виборців України... Якщо у нас це вийде, то парламент функціонуватиме, а якщо ні, будуть дострокові вибори».

Насправді український парламент зовсім не зобов’язаний підтримувати главу держави й об’єднуватися навколо його програми – це притаманно всім державам зі змішаною формою правління. Скажімо, у Франції впродовж останніх десятиліть ситуація, коли президент був представником правого політичного табору, а прем’єр – лівого, або навпаки виникала кілька разів. У Польщі сьогодні ми спостерігаємо біцефалію (як її звуть політологи), коли конституційна «двоголовість» влади сполучається з особистою взаємною неприязню президента і прем’єра; але ж часи Александра Кваснєвського не раз відзначалися ефективною співпрацею президента-лівоцентриста та праволіберальної більшості Сейму. Отже, Віктор Янукович або не вивчив Конституцію України, або вже зараз заявляє про намір знехтувати нею.

І звернімо увагу: Віктор Янукович говорить, що за його програму, мовляв, проголосувала більшість виборців України. Насправді йдеться приблизно про третину, якщо рахувати від усього числа громадян з правом голосу, і про 48,95 відсокта від тих, хто прийшов голосувати. Але це ще скромно сказано – от депутат Нестор Шуфрич у «Шустер Live» 12 лютого заявив, що програму його партійного лідера «підтримав народ України»...

Такі маніпуляції, прагнення діяти від імені більшості народу чи навіть усього його – це стандартне прагнення недемократичних лідерів, де б вони не приходили до влади – у Європі чи в Африці.

До цього варто додати орієнтацію Віктора Януковича на неорадянську (а відтак за визначенням неототалітарну) ідеологію та міфологію. У згаданому вже інтерв’ю телеканалу «Россия 24» він так сказав про присвоєння Степану Бандері звання Героя України: «Звичайно, я це питання у обов’язковому порядку розгляну. І ми ухвалимо рішення, щоб в майбутньому ніколи у нас в країні не виникали питання переписування історії».

Остання заява – це вже відверта заявка на тоталітаризм: влада збирається законсервувати де-факто неорадянську модель історіографії, – і своєю силою заборонити діяльність «неправильних» істориків, щоб «в майбутньому ніколи у нас в країні не виникали питання переписування історії»...
Слова, які не повинні стати справами

Поки що все це, звісно, слова; але проблема в тому, що їх вимовляє зовсім не новачок у політиці, отже, людина, яка озвучує ідеологічні настанови, що можуть бути вже ближчим часом утілені у практичну політику. Тим більше, що вони у кризову добу можуть знайти сприятливий соціальний ґрунт. Адже оприлюднені у грудні 2009 року дані всеукраїнського соціологічного дослідження, проведеного компанією «ФОМ-Україна», засвідчують: 58% опитаних українців вважає, що в країні має бути один господар і народу потрібна сильна рука. І тільки 25,6% респондентів вважають, що не можна допускати, щоб влада в Україні була віддана в одні руки (ще 7% не погодилися ані з тим, ані з іншим, а 9,4% не змогли відповісти).

На щастя, далеко не всі прихильники «сильної руки» належать до електорату Віктора Януковича, інакше спокуса встановити режим одноосібної влади у команди новообраного Президента була б надто сильною. Але і без того, як бачимо, такі спокуси існують. І недемократичні настанови висловлюються як самим Януковичем, так і членами його команди абсолютно відверто. Справа тепер у тому, щоб не допустити втілення слів та бажань у практику.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Є речі, котрі неможливо пояснити. Є голос, що керує нами...”
Микола Гоголь

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.