Аратта - На головну

20 січня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- першою Українською конституцією вважається документ «Пакти і Конституція прав і вольностей запорозького війська», складений гетьманом Пилипом Орликом у 1710 році. Історики мають різні думки щодо того, чи був цей документ Конституцією у сучасному розумінні цього слова або прогресивним твором, який випередив свій час, адже перші Конституції в Європі і США з’явилися лише за сімдесят років потому. Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона на чужині та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обгрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Новостройки по военной ипотеке лучший выбор www.molodostroy24.ru.
Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Українішання як “анти-українізація”

Державність 13558 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 18.05.2006 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

Українішання як “анти-українізація”
Російськомовним в Україні бути легко – приблизно так само, як в Росії. Українцем в Україні бути непросто – необхідно щокроку доводити своє українство, а в “неукраїномовних” зонах – просто боротися за своє культурне виживання як українськокультурної особи.

Ця стаття – не спроба поділити людей на сорти чи обґрунтувати силовий варіант "вирівняння історичної справедливості", заборонивши російську. Її мета – показати спекулятивність концепції "російськомовного населення" як єдиної спільноти, а відтак, показати можливості для імперської маніпуляції нею, вимагаючи "другої державної". Ще одна мета – запропонувати стратегію виходу з колоніальної мовної тяглості.

Ті, хто говорить російською в Україні: різні чи однакові?

Наважуся стверджувати, що російськомовна спільнота в Україні не є однорідною, а складається як мінімум з 7 основних груп, кожна з яких спілкується російською з інших історичних причин – і тільки для однієї з цих груп ця мова є історично справедливим складником ідентичності, а не наслідком імперської політики. Коротко перерахую основні групи і причини їхньої російськомовності:

1. Російськомовні росіяни (приблизно 17% населення України): проживають на території України внаслідок міграційної політики Російської імперії і Радянського Союзу починаючи з кінця 17 століття. Станом на початок 19 століття їхня чисельність сягала 20% від усього населення тільки в прикордонних районах та на півдні України (на Лівобережній Україні росіяни становили 6% населення, на Правобережній – до 1%). Станом на початок 20 століття вони становили до 12% населення (Орест Субтельний "Історія України", Анатолій Пономарьов "Етнічність та етнічна історія України. Курс лекцій"). Найбільш масово оселилися в Україні у 20-му столітті. Розмовляють російською у зв"язку з історичним культурним корінням.

2. Російськомовні українці (близько 20% населення України). Корінні жителі України, які, проте, внаслідок імперської русифікаційної політики (через психологічний і силовий тиск, в силу кар'єрних причин та через формування іншомовної "більшості") одне чи кілька поколінь тому покинули українську мову.

3. Двомовні українці з російською як мовою публічного спілкування (10%) – люди проміжного етапу для переходу на російську мову спілкування. Причини – постколоніальна непрестижність української, а то й просто звичка. Здебільшого спілкуються українською вдома чи з близькими друзями, на людях переходять на російську. Діти таких людей зазвичай обирають російську.

4. "Малороси" (до 10%) – люди здебільшого сільського походження, що спілкуються суржиком (травмованою колоніальним впливом українською), почуваються при цьому меншовартісними і за першої ж нагоди намагаються поміняти мову на російську.

5. "Радянські люди" (до 10%) – спільнота, що утворилася внаслідок радянської політики "змішування націй", люди без національної ідентичності (наприклад, коли батько – таджик, а мати – естонка). Розмовляють російською внаслідок тяглості радянського мовного простору. Зараз часто ідентифікують себе як "росіяни".

6. Національні меншини: складають близько 5% населення України. Спілкуються російською (крім поляків Житомирщини) у зв'язку з тим, що мовою міжнаціонального спілкування в СРСР була російська, а за час незалежності України цією мовою українська не стала.

7. Іноземці – ті, хто навчається в Україні, а також дипломати, працівники іноземних компаній, туристи. Складаючи порівняно незначний відсоток, є тими, хто везе враження від України далі в світ. Не розмовляють українською тому, що не бачать у цьому доцільності (російської вистачить), а також тому, що не створено можливостей для іноземців вивчити українську.

Ця класифікація не включає в себе, наприклад, двомовних українців, що переходять з російської мови спілкування на українську, дедалі більше використовуючи її у своєму спілкуванні.

Імперські шанси: так історично "сложили"

Концепція "російськомовних" формує великий квазіоднорідний масив тих, для яких російське – "зручно". Інерція вимагає узаконити цю "зручність" – дарма, що кільком попереднім поколінням було "незручно".

"Антиукраїнізаційна" риторика ховається то за європейські акти з прав мовних меншин (плутаючи колоніалізм з захистом зникаючих мов), то за імперські "історичні обґрунтування". Зсунутий погляд на українську історію (починаючи з заперечення проукраїнських першоджерел, закінчуючи цілісним сталінсько-карамзінівським підходом), помножений на амнезію великої частини населення, і має результатом бажання закріпити "зручну" російську одномовність (хоч і замасковану під "двомовність").

Метастази такої "зручності" – мовна "регіоналізація", яка загрожує остаточним витісненням української мови з таких "моворегіонів". Близько 30% населення України – україномовні українці, ця "найбільша меншина", має всі шанси опинитися на маргінесі у своїй же державі. Надання "рівних прав" для двох мов нагадуватиме "чесні правила" на боксерському ринзі в бої між пересічним обивателем і, наприклад, яким-небудь Тайсоном чи Холіфілдом.

А поки що в кримських і донецьких інтернет-клубах неможливо набирати українською - на комп'ютерах просто не встановлена українська розкладка клавіатури. Whites only?

"Українішання": зроби це сам

Українізація, з подачі українофобів і недолугих чиновників Сходу, стала пугалом для тих, хто не говорить українською. Стереотипно вона сприймається так: це робить чиновник, це – непотрібно, нецікаво, це насильницько, це змусить негайно вивчити українську і відмовитися від російської мови. Певні кроки, здійснювані в подібному стилі, а також успішна контрпропаганда встановили цей страхопуд в головах людей.

"Українішання" – це дії не держави, а конкретної людини, громадянина України (незалежно від національності чи мовного статусу), стосовно української мови і культури. Як на мене, вони б мали бути такими:

1. Поважати українську мову, визнавати її самодостатність і право на існування, визнавати її право бути державною мовою в Україні.

2. Знати і розуміти непросту історичну долю української мови, травми, завдані їй імперською політикою Російської та інших імперій. Розуміти, що визнання російської другою державною витіснить українську (приклад Білорусі - під боком).

3. Розуміти історичну справедливість того, що етнічні українці мають повернутися через декілька поколінь до спілкування саме рідною мовою.

4. Мати добру волю навчати своїх дітей та внуків української мови (не забуваючи при тому рідної, якщо рідна мова – не українська). При бажанні – вживати українську як мову міжнаціонального спілкування.

5. Не заперечувати щодо того, що інші спілкуються українською, не вимагати від них переходити на російську в спілкуванні.

Для самих етнічних українців "українішанням" може бути ще й:

1. Намагатись спілкуватися українською в публічних місцях, перейти на українську в інтернет-просторі (відкинути страх неправильності такої української, просто розмовляти і писати). Формувати україномовний простір навколо себе.

2. Вибирати при можливих якісних альтернативах саме українськомовний продукт, вимагати можливостей отримувати українськомовне (створити попит).

3. Творити середовища, де легко бути українцем (не обов'язково вузько-"культурні" - це можуть бути і рибалки, і альпіністи, і колекціонери). Вводити україномовний елемент у вже існуючі спільноти.

4. Навчати дітей і внуків української змалечку, спілкуватись з ними саме українською мовою, вчити українську разом з ними, якщо таке можливо.

5. Не вважати тих, хто обрав інший шлях, "неправильними", "скривдженими" (а себе, отже, "єдиноправильними месіями"). Пропонувати тим, хто вагається, позитивний вибір української власним прикладом.

Противники

Існує своєрідна політична спільнота, якій українська мова стоїть "кісткою поперек горла", у якої українська викликає агресію.

Галичани описують таких людей терміном "москалі" (не плутати з росіянами!). Серед "москалів" багато українців за походженням, котрі покинули рідну мову і культуру, реалізуючи антиукраїнську політику через партійні органи, КГБ чи армію. Так, грузин Сталін, українець Хрущов і поляк Дзержинський – "москалі".

"Москалі" – це люди імперії Радянської, а перед тим – Російської, для яких українська Україна є її основним ворогом, а українська мова – однією з ворожих ознак. За ними – їхнє антиукраїнське минуле, кари за яке вони бояться. Їхня ціль – маргіналізація і кінцеве зникнення української мови. Допуск української в їхній простір – це перемога того, з чим вони усе своє життя боролися.

У збереженні монолітного російськомовного мовно-культурного простору зацікавлена також і Росія, котра таким чином зберігає за собою право втручатися у внутрішню політику "братської держави", аргументуючи це "правами російськомовних".

На завершення

Чи буде злочином, якщо кожен росіянин за походженням володітиме російською мовою? Чи є злом те, що кожен німець, незалежно від краю, де живе, знатиме німецьку? Чи неправильно те, що кожен поляк може спілкуватися польською, або кожен француз – французькою?

Так і кожен українець за походженням володітиме українською – і це буде нормально і справедливо. Так, кожен громадянин України поважатиме українську як державну мову і з часом зрозуміє її, а потім і оволодіє нею, не забуваючи інших мов, котрі вже знає.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Мале знання віддаляє від Бога, велике - приводить до Нього знову ”
Ф. Бекон, англійський філософ

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.