Аратта - На головну

23 березня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень - це «Щедрик», народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. На Youtube різні виконання «Щедрика» набирають мільйони переглядів...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Чи є життя «після Харкова»?

Думка українця 10719 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 13.05.2010 | Всі публікації | Версія для друку

“- Україну здав! - Україну прийняв!”
“- Україну здав! - Україну прийняв!”
Харківські угоди стали холодним душем для всіх, хто плекав хоч благенькі надії на те, що москвофільство «донецьких» закінчиться зі здобуттям ними влади над цілою країною.

Що відчував грецький патріот, коли орда яничарів увірвалася до Константинополя? Ненависть, гнів, готовність вдатися до будь-яких дій та піти на будь-які жертви, аби зупинити процес, який руйнує всі цінності попереднього життя й позбавляє сенсу саме його подальше існування… Але мусив відчувати й інше: загибель Візантії – закономірний результат її попереднього розвитку-розвалу, платня за «візантійство», суворий жереб неконкурентоспроможних у цьому світі. Певна річ, тисячі греків плекали тоді схожі почуття, однак у країні не було жодної боєздатної центурії, жодного талановитого стратега, жодного некорумпованого політика.

Той грецький патріот мав розуміти також, що про втримання імперії вже не йдеться і обстоювати та будувати майбутню Грецію доведеться хіба на обмежених клаптиках колишнього імперського терену. Надалі його народові доведеться забути про геополітичні амбіції, натомість змагатися за те, щоб зберегти віру, мову, традицію; відстоювати європейство нації, з якої починалася колись ціла європейська цивілізація…

Харківські угоди стали холодним душем для всіх, хто плекав хоч благенькі надії на те, що москвофільство «донецьких» закінчиться зі здобуттям ними влади над цілою країною. Ні, амбітні «дони» щиро тішаться посадами в московській окупаційній адміністрації, а їхні уявлення про Україну цілком суголосні з тими, що панують у кремлівських кабінетах. Табачник у їхньому уряді – не прикре непорозуміння, а найпотрібніший компонент. А спосіб, в який країні було накинуто домовленість «газ за флот» унаочнює й той рівень демократичних свобод, яким відтепер мусять тішитися мешканці окупованої території.

Влада оголосила війну українцям. Ось тільки… де пункти збору українського війська й які командири поведуть його на цю війну?

Адже до болю очевидно, що ніяким іншим результатом ціла наша попередня еволюція завершитися не могла. І що на хресній дорозі до харківської Голготи попередня п’ятирічка «тіпа патріотичної» влади була не спробою переривання тяглості національного занепаду, а послідовним продовженням та поглибленням цього занепаду. Ба більше, притомного українського патріота повернення до влади тодішніх політичних банкрутів («на хвилі патріотичного зриву», або в інший який спосіб) має страшити майже так само, як і подальший «успішний» розвиток започаткованих у Харкові процесів.

Жодної боєздатної центурії, жодного талановитого стратега, жодного некорумпованого політика… Геть усе збігається.

А отже, не мусить ітися й про «імперію»… Хіба сліпий не бачить, що насправді всенародне обурення сподіватися годі. Адже значна частина населення країни, ба навіть цілі її регіони, політику чинної влади оцінюють позитивно – принаймні в тих її виявах, які ми тут обговорюємо. Бо саме таке, а не якесь інше сприйняття курсу на руйнування України та українства в ній є закономірним наслідком попереднього розвитку країни взагалі та політичної поведінки її патріотичних чинників зокрема. Тож вони святкують – і ми не маємо ні засобів, ані морального права якось порушити це їхнє свято. Що ж лишається робити нам у нашій скорботі?

І тут я знову про Галичину… Як часто, спостерігаючи чудернацькі переходи нашого «П’ємонту» від революційного вирування до мишачого вовтузіння, хотілося повторити оте Франкове «Nie kocham Rusinow»! Ох, nie kocham», бо ще й як є за що… А проте годі уявити, аби в цілій українській державі опір доно-московському наїзникові знайшов яку кращу теренову базу, ніж оця нездала Галичина! Досвід історії, характер сучасного українського націоналізму однозначно вказує на неї, як на Обіцяний Край. Бо якщо України не стане в нас під ногами – її не буде ніде більше!

Очевидно, ми вкрай обмежені у засобах та стратегіях такого опору. Великою мірою завдяки власній недолугості сьогодні патріотична Галичина ні економічно, ні соціально, ні морально не є потужним гравцем на загальноукраїнському коні. Нам залишається, по суті, лише зброя слабких – сатьяґраха, або кампанія ненасильницької неспівпраці з окупантами. Втім, для нас може бути корисним не лише досвід далекої від нас Індії, а й наших близьких сусідів, - поляків, чехів, прибалтів, - яким довелося пережити московську окупацію, але які при тому залишилися самі собою.

Для початку уяснімо кілька засадничих речей:

1) Потрібна не жменька людей, готових важити за Україну життями, а широка маса, яка повсякчас підтверджує своє українство буденними вчинками – вибором мови спілкування, книжок для дитячого читання, телепередач для перегляду (або й відмовою від їхнього перегляду взагалі), дат для святкування тощо.

2) Україна – не Росія. Але вона стає нею, коли ми обираємо для себе російську попсу, російські серіали, російську пресу тощо. А хто спонукає нас обирати саме це?

3) Україна – не Росія. Але вона стає нею, коли ми наслідуємо найгірші риси наших «старших братів» - пияцтво, мат, правовий нігілізм, ірраціональну поведінку, зневагу до природного й соціального довкілля тощо. Ми хочемо бути росіянами?

4) Задуши жабу, аби вона не задушила Україну в тобі!

5) Ворожа окупація – чинник негативний, але не конче вирішальний. Ми тепер окупована країна. Японія також… У всьому іншому ми теж схожі на японців?

6) У сучасному світі окупація й експлуатація – невідворотна доля неконкурентоспроможних. Хто руйнував наші промисловість та науку й розганяв по світах найпрацьовитіших галичан, насаджував кумівство й хабар у наших установах? «Дони», москалі?..

7) Пари десятиліть національного відродження забракло українській Галичині перед Першою світовою, аби по її завершенні стати поряд із чехами, поляками, литовцями, фінами та іншими відродженими націями. Тепер мусимо повторити – і встигнути!

8) Не займаймося політикою, бо ніякого добра з того нема й не буде! «Поляки витіснили вас із галицького сейму; русофіли вигнали вас із ваших установ… ми закликаємо вас відійти від політики компромісів і взаємних звинувачень, а натомість іти в народ і організовуватися» (Драгоманов). Хіба не про нас і не для нас сказано?

9) Будуймо рідну хату в Галичині, не відштовхуючи від себе решти регіонів, які прагнуть того самого. Наразі мусить ходити не про кордони, а про зміст!

10) Нам залишилася єдина дорога в Європу – збудувати її тут. (Власне, а чи існували які інші дороги?..)

Не треба вигадувати, якими мають бути структури опору новітнім окупантам. «Просвіта», НТШ, «Сільський господар», «Народна торгівля», «Сокіл», «Січ»… Хтось заперечить, мовляв, «Просвіта» вже в нас є. Ох, якби не ті жінки – сказав би я такому все, що думаю про теперішню «Просвіту»!..

Найсуворішої переоцінки заслуговує наше останнє двадцятиріччя, найкритичніші закиди (Табачник відпочиває) мають бути пред’явлені новітньому галичанству, але… Життя після Харкова ще може відродитися. Адже загибель Константинополя не стала загибеллю Греції! Хоча в природі не існує ніякого закону щодо його обов’язкового відродження. Як казав Чингачгук, «могікани теж думали, що вони сильні, а тепер їхні черепи сушить сонце».

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Знаєте, що таке малорос? Ні? Паршивець, просто кажучи, ні те ні се. Він, бачите, собі з походження — українець, з виховання — руський, з переконань — неук у всьому, що торкається рідного народу, по вдачі — боягуз, себелюб, раб. От це — малорос.”
Володимир Винниченко

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.