Аратта - На головну

22 липня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- першою Українською конституцією вважається документ «Пакти і Конституція прав і вольностей запорозького війська», складений гетьманом Пилипом Орликом у 1710 році. Історики мають різні думки щодо того, чи був цей документ Конституцією у сучасному розумінні цього слова або прогресивним твором, який випередив свій час, адже перші Конституції в Європі і США з’явилися лише за сімдесят років потому. Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона на чужині та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обгрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Симон Петлюра: погромник чи гуманіст?

Українці 20430 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 26.05.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Вчора виповнилося 80 років з дня вбивства в Парижі Симона Петлюри. Терорист Шварцбард вбив Голову Директорії, Головного Отамана Армії УНР 25 травня 1926. Пропонуємо на згадку про нього матеріал Ольги Бетко під назвою “Симон Петлюра: погромник чи гуманіст?”

Історія чи не кожної країни повниться суперечливими постатями, але все ж таки мало хто міг би конкурувати у цьому сенсі із Симоном Васильовичем Петлюрою, чия спадщина і роль і далі викликають бурхливі і контрастні емоції.

"Для українців він був видатним генералом, але для євреїв - це людина яка вбила 60 тисяч євреїв 1919 року"- цитата з програми американського телебачення "Потворне обличчя свободи".

"Я з ними виріс, разом з ними провадив боротьбу проти антисемітів та русифікаторів - єврейських та українських. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів південної Росії не переконають, що людей цього типу можна вважати за антисемітів" - а так казав про нього один з чільних ідеологів сіонізму і засновників держави Ізраїль Володимир Зеєв Жаботинський.

Важко навіть уявити, що обидві цитати стосуються власне тієї самої особи: а саме того, кого Українська радянська енциклопедія називала одним з верховодів української буржуазно-націоналістичної контрреволюції, а Енциклопедія України, видана в Торонто, - публіцистом і державним діячем, головнокомандувачем армії Української народної республіки та президентом Директорії УНР.

Симон Васильввич Петлюра... За життя і по смерті він зібрав навколо себе цілий букет буцімто несумісних епітетів: його називали і погромником, і євреєфілом, і запроданцем іноземних імперіалістів, і "запізнілим ідеалістом 19-го століття"... Здається, він міг би бути досконалою ілюстрацією до правила, яким користуються міжнародні служби новин: герой для одних є злочинцем для інших, а отже цих слів міжнародні служби новин не вживають.

Публіцист Микола Рябчук, автор книги "Дилеми Українського Фауста", вважає, що в Україні питання про ставлення до таких постатей як Петлюра, Мазепа, Бандера й надалі драматично ділять суспільство практично за всіма параметрами: Захід - Москва, капіталізм - комунізм, українізація-русифікація, незалежність - Союз.

"Просто ми живемо в розділеному суспільстві, де не закінчилася холодна громадянська війна і не настало примирення. Для одних Центральна рада - була героїкою, для інших - то неприємний вияв недоречного сепаратизму. Ще довго ми будемо жити в різних історіях і різних країнах".

Коли читаєш навіть академічні видання, які відтворюють ті самі “різні історії”, то знаходиш не лише протилежні оцінки, а й перебіг подій подається по-різному. В Українській радянській енциклопедії, скажімо, стаття про Петлюру завершується втечею за кордон і продовженням там "антирадянської діяльности". Дата його смерті, 1926-й рік, називається, але причина навіть не згадується.

Зате канадська енциклопедія детально розповідає, як загинув Петлюра від рук Шалома Шварцбарда у Парижі: нападник застрелив колишнього керівника української держави і на суді пояснив це мотивами помсти за інспіровані Петлюрою погроми.

Як пише енциклопедія, суд зосередився не на доказах причетности Шварцбарда до вбивства, а на тому, чи були дії вбивці так би мовити "виправданими", а отже, в центрі судового розгляду була політика Петлюри 1918-1920 років.

Оминаючи дискусії про те, чому будь-які мотиви можуть бути визнані "прийнятними" для вбивства, скажемо лише, що ті мотиви переконали суддів і вони виправдали Швацбарда. Суд змалював пана Шварцбарда, як такого собі хлопчачого годинникаря-вояка, який порушив закон для того, щоб покарати зловісного погромника. Цей вердикт обурив українські громади за кордоном, але загалом викликав чимало симпатії до “месника”, і водночас заклав фундаментальні підмурки під “погромницьку” репутацію Петлюри, яка в СРСР перетворилася на частину офіційної історії.

Український поет, член Українського центру Міжнародного Пен-Клубу, лауреат премії Василя Стуса Моїсей Фішбейн вважає ту репутацію незаслуженою і наклепницькою:

"Для мене, українця єврейського роду, Симон Васильович Петлюра є шанованою людиною, українським інтелігентом і соціал-демократом. На багато років його оголосили "погромником" відомі органи і радянські засоби масової інформації. Для них не мало значення, що один з засновників сіонізму, Володимир Жаботинський, ставився до Петлюри з чималим пієтетом... Ім’я Жаботинського в СРСР було просто заборонену, а Петлюра був названий погромником. До речі, Жаботинський колись висловив таке бажання: коли я помру, просив він, я хочу, щоб на моєму пам’ятнику було написано таке - тут лежить людина, яка приятелювала з Петлюрою..."

Запальний Мойсей Фішбейн навіть сказав, що якби сам жив у ті часи, то пішов би до петлюрівської армії. Тим часом той "міф", за висловом пана Фішбейна, про Петлюру-погромника жив власним життям, і відроджувався у багатьох політичних модифікаціях. Як вважає Моісей Фішбейн, саме вбивство Петлюри могло бути політично вмотивоване:

"Політичні картярі давно розігрують на наших теренах мічену єврейську карту. Аби одвернути євреїв від українського відродження, і весь цивілізований світ - від тих, хто перебуваючи в опозиції до влади, хоче створити справжню українську Україну. Почали з Петлюри і Бандери, у пізніші часи почали поширювати чутки про антисемітизм Народного Руху."

Власне , як вважає Мойсей Фішбейн, саме вбивство Петлюри було політично вмотивоване - при чому знову ж таки інтересами більшовицьких властей, а не тими мотивами, що пролунали на паризькому суді.

Цю ж версію завжди обстоювали обвинувачі Шварцбарда, які вважали це вбивство частиною змови радянських властей проти Петлюри, і наголошували, зокрема, на тому, що Шварцбард впродовж певного часу перебував у лавах Червоної Армії в Одесі.

Ця версія ніколи не була доведена, але якими б не були справжні рушійні сили дій вбивці Петлюри, Мойсей Фішбейн вважає, що вбив він не погромника, а гуманіста. Коли ж я запитала, у чому власне він вбачає той гуманізм вояка громадянської війни, Мойсей Фішбейн процитував текст наказу Головної команди військ Української народної респубілки від 26 серпня 1919 року. Ось про що йшлося у тому наказі:

"Час уже зрозуміти, що мирне єврейське населення, їхні діти і їхні жінки, так само, як і ми, було поневолене і позбавлене своєї національної волі. Йому нікуди йти від нас, воно живе з нами з давніх давен, поділяючи з нами нашу долю і недолю. Тих же, що підбурюють вас на погроми, рішуче наказую викидати геть з нашого війська, і віддавати під суд, яко зрадників вітчизни."

Утім, подібні тексти наказів і відозв Петлюри власне не є новим свідченням на, сказати б, історичному суді над ним. І на вже згаданому справжньому - при чому не радянському, а французькому суді над його вбивцею, подібні документи фігурували. Але були відкинуті адвокатами Шварцбарда як нещирі і спрямовані лише на те, щоб завоювати симпатії Заходу до петлюрівського режиму. Впродовж багатьох років цієї ж лінії дотримувалися чимало дослідників, які вважали висновки суду зрозумілими і навіть справдливими.

Сауль Фрідман, автор книги: "Погромник: Вбивство Симона Петолюри", відкинув свідчення і євреїв, і українців, які на суді виступали на захист Петлюри, як лакеїв націоналістів. Автора цієї книги не переконали й інші аргументи тих, хто намагався захистити репутацію Петлюри, наголошуючи на тому, що Петлюра не міг повністю контролювати ситуацію, що на території України під час громадянської війни панувала анархія, і погроми вчинялися різноманітними збройними угрупуваннями, включно з Білою армією та звичайними злочинними бандами.

Крім того, Сауль Фрідман відкинув як фальшивку і твердження про те, що чимало євреїв у той час просто опинилися протилежному боці барикад. Утім, пізніше, зовсім по-іншому прокоментував це інший дослідник, професор Брюс Лінкольн у книзі "Червона Перемога: історія російської громадянської війни":

"Фелікс Дзержинський, керівник радянської таємної поліції, Че Ка, який завжди намагався використати ворожнечу у власних інтересах, призначив євреїв на сім з десяти чільних позицій в Че Ка, і подбав про те, щоб євреї складали майже вісімдесят відсотків рядових агентів тієї оргаінзації в Україні".

Професор Лінкольн також пише, що ті самі антипогромницькі накази Петлюри виявилися досить-таки дієвими, і кількість зареєстрованих погромів, за даними, які він наводить, зменшилися у 1919 році на 37 відсотків у квітні, і на 80 відсотків у травні.

Взагалі, як твердить американський професор історії Тарас Гунчак, який впродовж понад тридцяти п’яти років вивчав біографію Петлюри, працював в архівах Лондона і Нью Йорка, вів дискусії у тому числі на сторінках єврейських видань, - на межі століть, після багатьох років бурхливих дебатів, наукова громада загалом дійшла консенсусу, що звинувачень в антисемітизмі колишній керівник української держави не заслужив.

На думку професора Гунчака, свідчення цього - сама логіка петлюрівської біографії.

"Це суцільний нонсенс... Петлюра від юних років був близьким до проблеми і трагедії єврейського народу .... Він написав вступ до п’єси про євреїв 1907 року, писав до єврейського журналу, і взагалі ціле життя він був гуманістом".

Інший дослідник, Генрі Абрамсон, автор книги "Молитва за уряд", теж доводить, що Петлюра жодним погромником не був. На його думку, ця тема у науковому світі вже закрита.

Але чи “закрита” вона у масовому суспільстві?

Попри зусилля вчених, змінити репутацію у масовій свідомості виявилося дуже складно.

Можливо, ця сторінка історії може бути ілюстрацією до того, наскільки далекими можуть виявитися результати від гарних намірів.

А наміри Петлюри, як твердить Тарас Гунчак, були дуже прогресивними на той час. Він вірить, що Петлюра був переконаним інтернаціоналістом:

"Він - соціал-демократ, який вірив у рівність народів, але одночасно вірив у те, що українці мають право на власну державу. Петлюра був чесним виконавцем ідей, проголошених до євреїв 22 січня 1918 рок, коли укрфїнська Центральна Рада ухвалила закон про національно-соціальну автономію. Тоді вперше в історії єврейський народ отримав визнання свого права на автономію".

Пан професор каже, що Петлюра намагався створити військові підрозділи з українців і євреїв для оборони єврейського населення, і навіть домовлявся про це з майбутнім творцем сучасного Ізраїлю. Але на жаль з цього нічого не вийшло. Чому? Тим більше, якщо зважити на те, що як твердить письменник Микола Рябчук, Петлюра був "філосемітом і євреєфілом"?

Трагедія того покоління, як каже пан Рябчук, була у тому, що вони були ідеалістами, і то ідеалізм не знайшов розуміння ні у народу загалом, ні у національних меншин: "Вони були ідеалістами, вимріяли собі таку ліберально-соціалістичну Україну... Вони хотіли добра для всіх народів України. Їм здавалося, що всі меншини до них потягнуться... Їхні закони були найліберальнішими в Європі. Їхні ідеї національної автономії дуже прогресивні. Але меншини в Україні були упереджені до націоналізму. Звичне зло здавалося їм безпечнішим і привабливішим ніж невідоме добро. А крім того, вони відштовхували заможну частину єврейства своїми соціалістичними деклараціями. Соціалісти були для заможних підозрілими. Тому справжнього союзу не виникло."

Соціалістичні переконання Петлюри очевидно здивували б багатьох, вихованих на Українській Радянській Енциклопедії, де Петлюра був представлений буржуазним націоналістом і контрреволюціонером. Як каже Микола Рябчук, деякі ілюзії тих романтиків пережили їх самих:

"Романтизм полягав в тому, що вони були трагічно роздвоєні між національною і соціальною ідеями, і сподівалися їх примирити. Вони вірили в ідеалізований народ - і не розуміли, що його немає. Вони ідеалізували народ, і вважали його чимось на зразок сплячої красуні - яку буцімто лише варто розбудити. За це вони і поплатилися".

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Українці»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Нація або спільнота людей, що не використовуватиме свій інтелект, уважається за тварин, котрі не мають інтелекту взагалі. Таких людей можна використовувати як робочу худобу або матеріал залежно від вибору чи уподобань”
Таємна доктрина так званої «Більдерберзької групи»

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.