Аратта - На головну

24 травня 2017, середа

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- першою Українською конституцією вважається документ «Пакти і Конституція прав і вольностей запорозького війська», складений гетьманом Пилипом Орликом у 1710 році. Історики мають різні думки щодо того, чи був цей документ Конституцією у сучасному розумінні цього слова або прогресивним твором, який випередив свій час, адже перші Конституції в Європі і США з’явилися лише за сімдесят років потому. Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона на чужині та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обгрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


ulmebel-shop. вся ульяновская мебель здесь.
Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Симон Петлюра: погромник чи гуманіст?

Українці 19980 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 26.05.2006 | Всі публікації | Версія для друку

Вчора виповнилося 80 років з дня вбивства в Парижі Симона Петлюри. Терорист Шварцбард вбив Голову Директорії, Головного Отамана Армії УНР 25 травня 1926. Пропонуємо на згадку про нього матеріал Ольги Бетко під назвою “Симон Петлюра: погромник чи гуманіст?”

Історія чи не кожної країни повниться суперечливими постатями, але все ж таки мало хто міг би конкурувати у цьому сенсі із Симоном Васильовичем Петлюрою, чия спадщина і роль і далі викликають бурхливі і контрастні емоції.

"Для українців він був видатним генералом, але для євреїв - це людина яка вбила 60 тисяч євреїв 1919 року"- цитата з програми американського телебачення "Потворне обличчя свободи".

"Я з ними виріс, разом з ними провадив боротьбу проти антисемітів та русифікаторів - єврейських та українських. Ані мене, ані решту думаючих сіоністів південної Росії не переконають, що людей цього типу можна вважати за антисемітів" - а так казав про нього один з чільних ідеологів сіонізму і засновників держави Ізраїль Володимир Зеєв Жаботинський.

Важко навіть уявити, що обидві цитати стосуються власне тієї самої особи: а саме того, кого Українська радянська енциклопедія називала одним з верховодів української буржуазно-націоналістичної контрреволюції, а Енциклопедія України, видана в Торонто, - публіцистом і державним діячем, головнокомандувачем армії Української народної республіки та президентом Директорії УНР.

Симон Васильввич Петлюра... За життя і по смерті він зібрав навколо себе цілий букет буцімто несумісних епітетів: його називали і погромником, і євреєфілом, і запроданцем іноземних імперіалістів, і "запізнілим ідеалістом 19-го століття"... Здається, він міг би бути досконалою ілюстрацією до правила, яким користуються міжнародні служби новин: герой для одних є злочинцем для інших, а отже цих слів міжнародні служби новин не вживають.

Публіцист Микола Рябчук, автор книги "Дилеми Українського Фауста", вважає, що в Україні питання про ставлення до таких постатей як Петлюра, Мазепа, Бандера й надалі драматично ділять суспільство практично за всіма параметрами: Захід - Москва, капіталізм - комунізм, українізація-русифікація, незалежність - Союз.

"Просто ми живемо в розділеному суспільстві, де не закінчилася холодна громадянська війна і не настало примирення. Для одних Центральна рада - була героїкою, для інших - то неприємний вияв недоречного сепаратизму. Ще довго ми будемо жити в різних історіях і різних країнах".

Коли читаєш навіть академічні видання, які відтворюють ті самі “різні історії”, то знаходиш не лише протилежні оцінки, а й перебіг подій подається по-різному. В Українській радянській енциклопедії, скажімо, стаття про Петлюру завершується втечею за кордон і продовженням там "антирадянської діяльности". Дата його смерті, 1926-й рік, називається, але причина навіть не згадується.

Зате канадська енциклопедія детально розповідає, як загинув Петлюра від рук Шалома Шварцбарда у Парижі: нападник застрелив колишнього керівника української держави і на суді пояснив це мотивами помсти за інспіровані Петлюрою погроми.

Як пише енциклопедія, суд зосередився не на доказах причетности Шварцбарда до вбивства, а на тому, чи були дії вбивці так би мовити "виправданими", а отже, в центрі судового розгляду була політика Петлюри 1918-1920 років.

Оминаючи дискусії про те, чому будь-які мотиви можуть бути визнані "прийнятними" для вбивства, скажемо лише, що ті мотиви переконали суддів і вони виправдали Швацбарда. Суд змалював пана Шварцбарда, як такого собі хлопчачого годинникаря-вояка, який порушив закон для того, щоб покарати зловісного погромника. Цей вердикт обурив українські громади за кордоном, але загалом викликав чимало симпатії до “месника”, і водночас заклав фундаментальні підмурки під “погромницьку” репутацію Петлюри, яка в СРСР перетворилася на частину офіційної історії.

Український поет, член Українського центру Міжнародного Пен-Клубу, лауреат премії Василя Стуса Моїсей Фішбейн вважає ту репутацію незаслуженою і наклепницькою:

"Для мене, українця єврейського роду, Симон Васильович Петлюра є шанованою людиною, українським інтелігентом і соціал-демократом. На багато років його оголосили "погромником" відомі органи і радянські засоби масової інформації. Для них не мало значення, що один з засновників сіонізму, Володимир Жаботинський, ставився до Петлюри з чималим пієтетом... Ім’я Жаботинського в СРСР було просто заборонену, а Петлюра був названий погромником. До речі, Жаботинський колись висловив таке бажання: коли я помру, просив він, я хочу, щоб на моєму пам’ятнику було написано таке - тут лежить людина, яка приятелювала з Петлюрою..."

Запальний Мойсей Фішбейн навіть сказав, що якби сам жив у ті часи, то пішов би до петлюрівської армії. Тим часом той "міф", за висловом пана Фішбейна, про Петлюру-погромника жив власним життям, і відроджувався у багатьох політичних модифікаціях. Як вважає Моісей Фішбейн, саме вбивство Петлюри могло бути політично вмотивоване:

"Політичні картярі давно розігрують на наших теренах мічену єврейську карту. Аби одвернути євреїв від українського відродження, і весь цивілізований світ - від тих, хто перебуваючи в опозиції до влади, хоче створити справжню українську Україну. Почали з Петлюри і Бандери, у пізніші часи почали поширювати чутки про антисемітизм Народного Руху."

Власне , як вважає Мойсей Фішбейн, саме вбивство Петлюри було політично вмотивоване - при чому знову ж таки інтересами більшовицьких властей, а не тими мотивами, що пролунали на паризькому суді.

Цю ж версію завжди обстоювали обвинувачі Шварцбарда, які вважали це вбивство частиною змови радянських властей проти Петлюри, і наголошували, зокрема, на тому, що Шварцбард впродовж певного часу перебував у лавах Червоної Армії в Одесі.

Ця версія ніколи не була доведена, але якими б не були справжні рушійні сили дій вбивці Петлюри, Мойсей Фішбейн вважає, що вбив він не погромника, а гуманіста. Коли ж я запитала, у чому власне він вбачає той гуманізм вояка громадянської війни, Мойсей Фішбейн процитував текст наказу Головної команди військ Української народної респубілки від 26 серпня 1919 року. Ось про що йшлося у тому наказі:

"Час уже зрозуміти, що мирне єврейське населення, їхні діти і їхні жінки, так само, як і ми, було поневолене і позбавлене своєї національної волі. Йому нікуди йти від нас, воно живе з нами з давніх давен, поділяючи з нами нашу долю і недолю. Тих же, що підбурюють вас на погроми, рішуче наказую викидати геть з нашого війська, і віддавати під суд, яко зрадників вітчизни."

Утім, подібні тексти наказів і відозв Петлюри власне не є новим свідченням на, сказати б, історичному суді над ним. І на вже згаданому справжньому - при чому не радянському, а французькому суді над його вбивцею, подібні документи фігурували. Але були відкинуті адвокатами Шварцбарда як нещирі і спрямовані лише на те, щоб завоювати симпатії Заходу до петлюрівського режиму. Впродовж багатьох років цієї ж лінії дотримувалися чимало дослідників, які вважали висновки суду зрозумілими і навіть справдливими.

Сауль Фрідман, автор книги: "Погромник: Вбивство Симона Петолюри", відкинув свідчення і євреїв, і українців, які на суді виступали на захист Петлюри, як лакеїв націоналістів. Автора цієї книги не переконали й інші аргументи тих, хто намагався захистити репутацію Петлюри, наголошуючи на тому, що Петлюра не міг повністю контролювати ситуацію, що на території України під час громадянської війни панувала анархія, і погроми вчинялися різноманітними збройними угрупуваннями, включно з Білою армією та звичайними злочинними бандами.

Крім того, Сауль Фрідман відкинув як фальшивку і твердження про те, що чимало євреїв у той час просто опинилися протилежному боці барикад. Утім, пізніше, зовсім по-іншому прокоментував це інший дослідник, професор Брюс Лінкольн у книзі "Червона Перемога: історія російської громадянської війни":

"Фелікс Дзержинський, керівник радянської таємної поліції, Че Ка, який завжди намагався використати ворожнечу у власних інтересах, призначив євреїв на сім з десяти чільних позицій в Че Ка, і подбав про те, щоб євреї складали майже вісімдесят відсотків рядових агентів тієї оргаінзації в Україні".

Професор Лінкольн також пише, що ті самі антипогромницькі накази Петлюри виявилися досить-таки дієвими, і кількість зареєстрованих погромів, за даними, які він наводить, зменшилися у 1919 році на 37 відсотків у квітні, і на 80 відсотків у травні.

Взагалі, як твердить американський професор історії Тарас Гунчак, який впродовж понад тридцяти п’яти років вивчав біографію Петлюри, працював в архівах Лондона і Нью Йорка, вів дискусії у тому числі на сторінках єврейських видань, - на межі століть, після багатьох років бурхливих дебатів, наукова громада загалом дійшла консенсусу, що звинувачень в антисемітизмі колишній керівник української держави не заслужив.

На думку професора Гунчака, свідчення цього - сама логіка петлюрівської біографії.

"Це суцільний нонсенс... Петлюра від юних років був близьким до проблеми і трагедії єврейського народу .... Він написав вступ до п’єси про євреїв 1907 року, писав до єврейського журналу, і взагалі ціле життя він був гуманістом".

Інший дослідник, Генрі Абрамсон, автор книги "Молитва за уряд", теж доводить, що Петлюра жодним погромником не був. На його думку, ця тема у науковому світі вже закрита.

Але чи “закрита” вона у масовому суспільстві?

Попри зусилля вчених, змінити репутацію у масовій свідомості виявилося дуже складно.

Можливо, ця сторінка історії може бути ілюстрацією до того, наскільки далекими можуть виявитися результати від гарних намірів.

А наміри Петлюри, як твердить Тарас Гунчак, були дуже прогресивними на той час. Він вірить, що Петлюра був переконаним інтернаціоналістом:

"Він - соціал-демократ, який вірив у рівність народів, але одночасно вірив у те, що українці мають право на власну державу. Петлюра був чесним виконавцем ідей, проголошених до євреїв 22 січня 1918 рок, коли укрфїнська Центральна Рада ухвалила закон про національно-соціальну автономію. Тоді вперше в історії єврейський народ отримав визнання свого права на автономію".

Пан професор каже, що Петлюра намагався створити військові підрозділи з українців і євреїв для оборони єврейського населення, і навіть домовлявся про це з майбутнім творцем сучасного Ізраїлю. Але на жаль з цього нічого не вийшло. Чому? Тим більше, якщо зважити на те, що як твердить письменник Микола Рябчук, Петлюра був "філосемітом і євреєфілом"?

Трагедія того покоління, як каже пан Рябчук, була у тому, що вони були ідеалістами, і то ідеалізм не знайшов розуміння ні у народу загалом, ні у національних меншин: "Вони були ідеалістами, вимріяли собі таку ліберально-соціалістичну Україну... Вони хотіли добра для всіх народів України. Їм здавалося, що всі меншини до них потягнуться... Їхні закони були найліберальнішими в Європі. Їхні ідеї національної автономії дуже прогресивні. Але меншини в Україні були упереджені до націоналізму. Звичне зло здавалося їм безпечнішим і привабливішим ніж невідоме добро. А крім того, вони відштовхували заможну частину єврейства своїми соціалістичними деклараціями. Соціалісти були для заможних підозрілими. Тому справжнього союзу не виникло."

Соціалістичні переконання Петлюри очевидно здивували б багатьох, вихованих на Українській Радянській Енциклопедії, де Петлюра був представлений буржуазним націоналістом і контрреволюціонером. Як каже Микола Рябчук, деякі ілюзії тих романтиків пережили їх самих:

"Романтизм полягав в тому, що вони були трагічно роздвоєні між національною і соціальною ідеями, і сподівалися їх примирити. Вони вірили в ідеалізований народ - і не розуміли, що його немає. Вони ідеалізували народ, і вважали його чимось на зразок сплячої красуні - яку буцімто лише варто розбудити. За це вони і поплатилися".

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Українці»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Кількатисячолітня безперервна традиція густонаселеної Пра-України... дає сучасним українцям доказ непорушності володіння своєю землею упродовж тисячоліть. Треба визволитися від змови істориків”
Юрій Липа

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.