Аратта - На головну

21 липня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- першою Українською конституцією вважається документ «Пакти і Конституція прав і вольностей запорозького війська», складений гетьманом Пилипом Орликом у 1710 році. Історики мають різні думки щодо того, чи був цей документ Конституцією у сучасному розумінні цього слова або прогресивним твором, який випередив свій час, адже перші Конституції в Європі і США з’явилися лише за сімдесят років потому. Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона на чужині та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обгрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Ленінські традиції керівників української держави

Державність 16695 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 23.08.2010 | Всі публікації | Версія для друку

Президент України Віктор Ющенко за кермом службового автомобіля
Президент України Віктор Ющенко за кермом службового автомобіля
Ставлення перших осіб держави до автомобіля великою мірою демонструє, в першу чергу нам, громадянам, те, як наші керманичі ставляться не тільки до нас, а й до індустріального розвитку країни. Адже, загальновідомо, що автомобіль – це не тільки засіб пересування. Це – своєрідна візитна картка країни, яка символізує рівень технічного прогресу і розвиток найсучасніших технологій.

Загальновідомо, що Президент США Барак Обама користується американськими автомобілями «кадилак» і «форд». Президент Франції Ніколя Саркозі почергово їздить на «пежо», «сітроені» та «рено». Канцлер ФРН Ангела Меркель для поїздок використовує «мерседес», «БМВ» і «ауді». Екс-прем’єр Великобританії Гордон Браун віддавав перевагу «роверу», хоча й користувався «ролл-ройсом», нинішній прем’єр Девід Камерон теж традиційно користується виключно автомобілями британського виробництва і має неабиякий вибір представницьких авто, наприклад, окрім вже названих, він може скористатися «Астон мартіном» чи «лотусом». Мультимільядер, прем’єр Італії хоч і практично не користується службовим транспортом, але їздить на своєму приватному «мазераті». Король Швеції – користується «вольво». І цей список можна було б продовжувати досить довго, і він предметно довів би, що за існуючою в світі традицією, керівники, вищі посадові особи держави, яка має автомобілебудівну промисловість – користується тільки автомобілями, які створені у цій державі. Бо громадяни-виборці іншого просто не зрозуміють, а перші особи тим самим показують, що держава і її громадяни є найбільшим інвестором промисловості своєї країни.

Хоча є й виключення. Наприклад, багато депутатів Бундестагу від партії «зелених» їздять на роботу на велосипедах, само собою зрозуміло – німецького виробництва. Прем’єр далеко не бідної європейської держави Норвегія теж віддає перевагу велосипеду, як і його колега, прем’єр Голландії.

А якому транспорту віддають перевагу українські високопосадовці? Якщо мені не зраджує пам’ять Президент Леонід Кравчук здебільшого їздив на «волзі», яка дісталася йому у спадок від комуністичної влади, а для офіціозу – користувалися «чайкою». Та й навколо Кабміну і парламенту, в ті часи, автівки західного виробництва були рідкістю.

Леонід Кучма як відомо ще за часів прем’єрства публічно й неодноразово заявляв про необхідність відновлення економічних зв’язків, які існували за часів СРСР, зокрема з Росією та країнами СНД, як спосіб подолання економічної кризи, що набирала обертів. Під цим гаслом і обіцянками подолати корупцію він став Президентом. Тим не менше, першим, хто не побажав відновлювати зв’язки з традиційними постачальниками автотранспорту для керівництва держави, що на той момент знаходилися у Росії, був саме Кучма. Точніше, ДУС, яке було у його безпосередньому підпорядкуванні. Спочатку він і урядовці пересіли на БМВ, а потім – на «мерседеси». Як відомо, такі посадовці, як перші особи держави, міністри та прирівняні до них керівники, користуються машинами представницького класу до яких пред’являються особливі умови безпеки і які, скажімо прямо, у зв’язку з цим – не з дешевих. Тобто, очевидно, що для придбання оновленого парку для керівництва виконавчої влади, платники податків сплатили не один мільйон доларів.

Було б не об’єктивно стверджувати, що пристрасть до дорогих іномарок була притаманна виключно керівникам виконавчої влади молодої держави Україна. Народні обранці, серед яких на той час домінували «штатні захисники» народу з КПУ та їхні колеги по КПРС з так званих лівих партій (на той момент представництво компартії мало добру сотню мандатів, а з лівими колегами – продуктивну більшість у 226 голосів), теж старанно оновлювали автопарк парламенту. Отже, до автомобільних мільйонів виконавчої влади слід додати мільйони, витрачені законодавцями на задоволення власних потреб. Поступово кампанія «оновлення автопарків» від столиці помандрувала у регіони, що також коштувало не дешево нам, платникам податків.

Нагадаю, що всі ці реформаторські дії відбувалися у той час, коли рівень інфляції сягав сотень відсотків, заощадження українців були вкрадені московським керівництвом, зарплатня, якщо й видавалася, то або «фантиками» (так тоді в народі називали сурогатну валюту - купоно-карбованці), або натурою, тобто продукцією підприємства, на якому працював працівник. У енергетиці, зокрема на деяких електростанціях, у зв’язку з неможливістю розраховуватися з працівниками електроенергією, існував взагалі екзотичний вид місцевої валюти, не узаконений ніякими правовими актами, який називався в народі по імені керівника. Проте, як ви пам’ятаєте, свято зарплатні у будь-якому вигляді, було в нас, пересічних українців, далеко не кожного місяця. Чим ми й відрізнялися від слуг народу: чиновників виконавчої влади та народних обранців…

І від часів Кучми в українській владі пішла і така мода: кожен новий уряд вважав за честь, за рахунок платників податків інвестувати іноземного товаровиробника. Наприклад, патріот України і герой Майдану Президент Віктор Ющенко активно інвестував німецького німецький «Мерседес». Втім, було б неправдою припускати, що героїня Майдану Юлія Тимошенко на власному прикладі інвестувала українське автомобілебудування. Як загальновідомо, товарна марка «Мерседес» як раз саме те, що поєднує найнеприміриміших політичних опонентів в Україні.

Навіть зараз, коли Президент Віктор Янукович об’явив політику жорсткої економії бюджетних коштів, а прем’єр Микола Азаров публічно віддав розпорядження Казначейству не сплачувати по рахунках на придбання нових іноземних автомобілів, чиновники тим, не менше, вважають за честь прикупити круту іноземну автівку за рахунок народу, тобто, як вони вважають, на халяву. А приїхавши на ній на телебачення чи мітинг ті ж самі особи, без будь-якого смутку розпочинають розповідати, виборцям, більшість з яких ледь зводить кінці з кінцями, про страшну економічну кризу, яка спіткала нашу державу і, звісно, про український патріотизм. Виникає питання: чому ж вірити, очам, які бачать автомобілі вартістю у сотні тисяч доларів, чи вухам, які чують, що в державі грошей не вистачає ні на що – ні на освіту, ні на охорону здоров’я, ні на пенсії, ні на повноцінну державну допомогу непрацездатним чи багатодітним сім’ям?

Втім, якщо звернутися до історичних фактів, можна переконатися, що колишні комуністи і комсомольці, які нині під різноманітними партійними прапорами отримали з наших рук владні повноваження, насправді свято слідують ленінським традиціям.

Моду роз’їжджати на крутих іноземних автомобілях започаткував великий Ленін

Вождь світового пролетаріату і родоначальник нашого світлого комунстичного майбутнього мав далеко на пролетарські уподобання і не відрізнявся скромністю у побуті.

Треба відзначити, що найпершою «машиною», на якій все-таки Ленін не їздив, але яка назавжди пов'язана з його ім'ям, став броньовик «Austin». За поширеною світською легендою, в день повернення з імміграції у опломбованому німцями вагоні, Ленін оприлюднив свої «Квітневі тези» на площі біля Фінляндського вокзалу саме з башти цієї бронемашини за відсутністю більш підходящої трибуни. Щоправда, історики-дослідники так і дійшли спільної думки з двох питань, а саме: чи насправді Ленін проголошував «Квітневі тези» перед своїми прихильниками, що прийшли його зустрічати і щодо того, якого виробництва був легендарний бронеавтомобіль «Austin». Справа в тому, що ці бронемашини випускалися у Великобританії і уряд Російської імперії дійсно їх там замовляв і отримував. Але частину з них переробляли на Путіловському заводі: там, зокрема, підсилювали броньовий захист і змінювали розташування кулеметних башт. Путіловський «Austin» мав башти, розташовані по діагоналі, а британський – обидві у середині над кабіною водія. У музеї Леніна стоїть саме «Austin-путіловець», проте на початку квітня 1917 року, коли він прибув у Пітер, як засвідчують дослідження, існував лише проект переробки броневика. Перші ж машини «Austin-путіловець» потрапили у експлуатацію в кінці 1917 року і на початку 1918 року. Тобто, на момент приїзду Леніна, машини мали бути ще на заводі, можливо, навіть ще не демонтовані.

Як засвідчують численні праці науковців, першим ленінським цивільним автомобілем, на який він сів одразу після жовтневого перевороту, став розкішний французький «Turcat-mery 28» 1915 року випуску. Це був дуже дорогий автомобіль ручної роботи з 50-сильним чотирициліндровим двигуном і закритим кузовом. Як потрапив до Росії цей шедевр маловідомої французької фірми з Марселя і кому належав до експропріації – достеменно невідомо, але в царському гаражі його точно не було. У грудні 1917 року ленінський автомобіль «Turcat-mery 28» угнали прямо з двору Смільного. Спочатку були підозри, що це справа рук есерів. Розшуком вкраденого автомобіля займалися кращі кадри ЧК (Надзвичайній Комісії). І через якийсь час автомобіль таки знайшли на фінському кордоні в гаражі пожежної частини. Як з'ясувало слідство, викрали його зовсім не есери, а звичайні контрабандисти.

Після крадіжки Ленін пересів на «Delaunay Belleville 45», який вважався одним з найбільш комфортабельних у колекції російського імператора. Достатньо сказати, що ці лімузини розвивали фантастичну, як для того часу, швидкість – 110 км на годину. 1 січня 1918 року, коли перший водій Леніна Тарас Гороховик на автомобілі віз вождя з виступу в Михайлівському манежі, на ідейного батька революції було здійснено замах. Ленін не постраждав, але кузов лімузина настільки був продірявлений кулями, що гнута задня частина не підлягала ремонту. Машину списали, і вона загубилася на звалищах Петрограду. Після цього замаху Леніну довелося пересісти на іншій царський «Delaunay Belleville». Він також змінив і водія: вождя, з цього часу до останнього дня життя возив Степан Гіль, який до того був водієм російського імператора.

Втім, як свідчить історія, й цю машину у Леніна теж викрали. Причому також звичайні бандити, висадивши з автомобіля очільника совітського уряду, охорону, та сестру вождя. Відбулося це 19 січня 1919 року, коли Ленін їхав у Сокольники. За однією версію поздоровляти дітей-сиріт з Новим роком, за другою – просто прямував додому після роботи. Оскільки прибирати вулиці тоді не було кому, машина рухалася дуже повільно. На перехресті, практично біля приміщення районної ради, дорогу вождеві перегородили двоє озброєних людей. Ленін, подумавши, що це хтось зі своїх, наказав зупинитися і вийшовши з машини сказав, хто він такий. Навіть показав посвідчення. Проте, на бандитів це не мало ніякої дії: вони забрали у вождя світового пролетаріату окрім посвідчення, пістолет, гроші. Обеззброїли та пограбували і його охорону, і сестру Ілліча та експропріювали лімузин. Коли Ленін спробував пройти у приміщення райради, яка знаходиляся неподалік, – вартовий його не пускав, оскільки вождеві нічим було засвідчити свою особу. Втім, як кажуть дослідники, Ілліч таки зайшов туди, коли місцевий начальник признав у ньому вождя більшовиків. Як потім з’ясувалося, Леніна пограбувала банда «Яшки-кошелька» - відомого у Москві кримінального авторитета. Чекісти, після титанічних зусиль, його знешкодили через два роки після пограбування першого глави більшовицького уряду, а ленінський автомобіль так і не знайшли.

Після пограбування Ленін почав користуватися відкритим «Rolls-royce Silver Ghost» 1914 року випуску потужністю 55 л. с., призначеним для гірських гонок. До експропріації цей автомобіль належав одному з братів Рябушинських. Деякі історики вважають, що саме на цій машині їхав Ленін у той день, коли напівсліпа есерка Фані Каплан нібито здійснила на нього замах. На думку ж інших, того дня Ілліча везли на «Renault», який також був у розпорядженні вождя пролетаріату.
У 1920 році Ленін попросив повпреда Радянського Союзу у Великобританії Леоніда Красіна почати переговори про закупівлі у Манчестері «Rolls-royce» для «молодої республіки». На початку 20-х років XX століття цей автомобіль коштував близько 3 тисяч фунтів стерлінгів (за ці гроші можна було купити в Москві хороший особняк або нагодувати не одну сотню сиріт). Перша партія поступила до Радянської Росії вже через рік, у 1922 році (саме тоді, коли на території України і Поволжжя тисячі людей вмирали від Голодомору). У розпорядженні глави совітського уряду було два броньовані лімузини: один на колесах, а другий путіловці переробили на снігохід, аби Ілліч міг приїхати додому у Горки. Унікальність автомобіля полягає в тому, що це – єдині автосани, побудовані на базі «Rolls-royce».

Як переобладнати машину придумав Адольф Кегресс, який був механіком в царському гаражі. Спеціально для царя, що любив кататися по засніжених полях, він сконструював усюдихід, в якому замість задніх коліс були використані гусениці, а замість передніх - лижі. Автосани придворного механіка чудово зарекомендували себе на сніжній цілині - гусениці на задніх колесах і лижі на передніх забезпечували повну прохідність.

Всього лише три автомобілі усієї кількості машин машин, що згадуються в біографії Леніна, збереглися до наших днів - це броньовик «Austin-путіловець» і два «Rolls-royce». Броньовик експонується в Ленінградській філії Центрального музею Леніна. Легковий «Rolls-royce» представлений в експозиції Центрального музею Леніна у Москві, а напівгусеничний можна побачити у філії Центрального музею Леніна в Ленінських Горах, Московської області.

Втім і інші вожді більшовиків не надто відрізнялися від Леніна своїми автомобільними смаками.

На чому їздили керівники КПРС

Почнемо з короткої історії «автомобільного кохання» вождя всіх народів і батька всіх дітей Йосипа Сталіна.

У 1915 році головний конструктор фірми Джес Вінсент (Jesse G. Vincent) представив модель «Твін Сікс» (Twin Six, що в перекладі означає «подвійна шестірка») – перший в світі серійний автомобіль з 12-циліндровим двигуном.

Саме автомобілі «Packard Twin Six» були закуплені у великих кількостях російською армією і активно використовувалися на фронтах першої світової війни, як штабні машини. Зрозуміло, ті що вціліли у буремні роки громадянської війни потрапили до більшовицьких гаражів і в першу чергу – у Москву. Так, один з «Packard Twin Six» потрапив у розпорядження до Йосипа Віссаріоновича, який на той момент був символічним керівником партії Леніна, оскільки сам Ілліч очолював уряд. Сталін одразу ж був зачарований величезним і швидким фаетоном з декоративними планочками біля радіатора, характерними барабаноподібними фарами. Свої уподобання до «Паккардів» він проніс крізь усе життя. Як свідчать історики, в кремлівському автопарку в різні роки знаходилися «Паккард-640», «Паккард Супер Ейт», «Паккард-1601». Нарешті, «Паккард-180», що потрапив в Радянський Союз в роки другої світової війни, послужив прототипом для створення першого вітчизняного автомобіля представницького класу – «ЗІС-110», а пізніше – для створення спеціальної версії «ЗІС-115».
«ЗІС-115» був дуже цікавим автомобілем: ззовні він був ідентичний звичайному попередникові, проте мав 7-сантиметрову броню, за рахунок чого важив аж 7,5 т і, природно, був обладнаний потужнішим 180-сильним двигуном (проти 140-сильного у «ЗІС-110»). До речі, всі автомобілі Сталіна були оснащені дивом техніки того часу – кондиціонерами. «ЗІС-115» було випущено всього 35. Ці автомобілі використовувало лише вище керівництво країни.

У 1948 році Alfa Romeo подарувала Сталіну на його день народження суперсучасну «Alfa Romeo 6С2500», але італійський шедевр автомобілебудування так і не зміг знайти прихильності Сталіна, витіснити надійніший «Паккард», тобто радянський ЗІС.

Загальновідомо, що Сталін все своє життя не довіряв однопартійцям, постійно підозрюючи їх у планах вчинити на нього замах і у такий спосіб зайняти його місце. Тому, під час пересування вождя за межами Кремля вживалися надзвичайні заходи безпеки. Зазвичай він їздив так: три однакові «Паккарди» в одному напрямі, у супроводі охорони, і така ж колона – іншою дорогою. Одночасно. У яку машину сідати і яким чином їхати, Сталін вирішував тільки особисто, причому в найостанніший момент. Тільки генерал Власик, начальник охорони вождя, знав в якій саме машині Сталін, бо він останнім закривав за ним дверці і завжди першим відкривав її після прибуття на місце.

Саме з причини нав'язливого страху перед можливим замахом, ЗІС (Завод імені Сталіна) з 1933 року почав виробляти броньовану модифікацію американського «Packard», призначену виключно для однієї персони – Сталіна.

У 1956 році, після ХХ з'їзду, на якому було розвінчано культ особи Сталіна, ЗІС перейменували на ЗІЛ на честь директора заводу Ліхачова, щоб викреслити з пам'яті ім'я «отця народів».

Ставши на чолі партії і держави Микита Хрущев деякий час мало цікавився автомобілями, і ЗІЛ продовжував багато років випускати перероблену, за часів Сталіна, копію «Packard». На ньому і їздили не Тільки Микита Сергійович, але й інші керівники партії і держави.

Під час візиту до Югославії маршал Тіто подарував йому кабріолет "Хорьх-951 А". Як відповідь за подарунок, Тіто отримав радянський ЗІС-110. З тих пір Хрущев став «автолюбителем». Рідкісна його закордонна поїздка обходилася без оновлення автопарку. Машини йому, здебільшого, дарували, знаючи його слабкість, але іноді він купував екземпляр, що сподобався. Восени 1959 року Хрущев привіз із США «Кадилак-Флітвуд 75» червоного кольору, з оксамитовою оббивкою салону і кондиціонером. Був у Микити Сергійовича і «Мерседес-бенц 300sl», чорний «Роллс-ройс Сильвер Клауд», який він чомусь подарував потім будинку інвалідів. У 1961 році з поїздки до Франції Хрущев привіз кабріолет «Рено-Флорида», який подарував донці Раді.

Леонід Брежнєв, який інтригами усунув Хрущова з посади, був не тільки завзятим мисливцем, а й палким любителем колекціонувати автомобілі.

За його часів, для вищого партійного керівництва врешті модифікували ЗІЛ і він став автомобілями вищої номенклатури. Для простих членів ЦК і високого керівництва, ще за часів Хрущова, на заводі ГАЗ почали виробляти "Чайки", знамениті своїми перламутровими рульовими колесами.

У 1968 році керівництво італійських комуністів зробило генсеку Брежнєву скромний подарунок «Maserati».

«Rolls-Royce» у нього було два. Перший, комуніст №2 розбив, потрапивши в аварію.
Автомобіль генсека Леоніда Брежнєва після аварії
Автомобіль генсека Леоніда Брежнєва після аварії
З Бонну для Брежнєва був доставлений один з двох унікальних «Mercedes-600» (другий автомобіль був дарований японському імператорові).

«Ниссан-президент» у 1973 році був подарований генсекові японським прем’єр-міністром Хирохидо Ісиро. Порядковий номер кузова цього автомобіля – 000002. Перший номер потрапив в гараж японського імператора. А всього таких машин було виготовлено не більше п'ятдесяти. Брежнєв, до речі, категорично не пускав за кермо нікого, а сам із задоволенням катав по Москві на цьому унікальному автомобілі Президента США Ніксона і держсекретаря Киссинджера.

Цікаво, що після Брежнєва цей «Ніссан» возив патріархів Пімена і Алексия II.

У 1972 році Ніксон подарував Брежневу «Cadillac Eldorado». А через два роки, на прохання генсека, направив в Кремль «Lincoln Continental» спеціальної збірки. На початку 80-х років число автомобілів Брежнєва перевищило півсотні, і він їх по черзі демонстрував світським громадянам на Ленінградському проспекті Москви, заблокувавши рух на декілька годи.

Після смерті Брежнева в 1982 році його колекція з 68 автомобілів була списана і розпродана, у тому числі, за кордон.

Андропов не цікавився колекцією, так само як Черненко і Горбачов. І знов наступив розквіт ЗІЛов: навіть при Єльцині і Путіні, який, проте, використовує їх лише в зарубіжних поїздках. По Москві Путін вважає за краще їздити на «Mercedes», щоб не виглядати гірше, ніж армія «нових російських».
Кортеж Президента Віктора Януковича
Кортеж Президента Віктора Януковича
Українське автомобілебудування мало цікаве керівництву держави

Отже, як бачимо, лідери КПРС, які були водночас керівниками СРСР, в кращому випадку їздили на копіях іноземних автомобілів. Тому не дивно, що потужне радянське автомобілебудування так і не створило, за всю історію, жодного представницького автомобіля. І не тому, що не мали змоги, а тому, що комуністичних лідерів це мало цікавило. Їх, насамперед, цікавила продукція «загниваючого імперіалізму».

Мабуть тому, зовсім не дивно, що радянські автомобілі, як близнюки схожі на «Форд», «Фіат» тощо. Проте, за якістю та своїми експлуатаціонними характеристиками ці, фактично піратські копії, були далекі від оригінальної продукції.

Мабуть за сталою комуністичною традицією, українське автомобілебудування не може пишатися перебуванням у числі лідерів технологічної думки світу. Наразі, з 1988 року випускається лише одна модель української розробки – «Таврія» та її модифікації. Але і цей продукт української науково-технологічної думки не став вітчизняним «фольцвагеном». Пересічні українці віддають перевагу японським, німецьким, корейським, англійським, американським, італійським, французьким, китайським, індійським виробникам.

Щоправда, вже декілька років суспільством ходять чутки, що ЗАЗ нібито розробив нову модель українського легкового автомобіля. Були навіть повідомлення, що восени цього року має відбутися його презентація, а наступного року нова вітчизняна автівка стане на конвеєр. Втім, чи буде це насправді – подивимося. Але одразу можемо припустити, що новинка навряд чи буде мати якісь технологічні ноу-хау, які дозволять їй гідно конкурувати з іноземними брендами на внутрішньому і зовнішніх ринках чи презентувати Україну на престижних автосалонах.

А відтак, ми, українці, будемо й надалі виступати інвесторами іноземних автогігантів, поповнюючи їхні каси мільярдами доларів. Хоча, як на мене, ці мільярди були б абсолютно не зайві тут, в Україні. Та й українці маючи вітчизняну машину, не гіршу за іноземні бренди, напевно б, й без дешевих закликів політиканів, купували б українське.

І я особисто не вважаю, що створити український легковий автомобіль гідний світових ринків є фантастичною ідеєю. В Україні для цього є абсолютно все: і науковці, і сировина, і виробничі потужності, і працьовитий народ.

Немає тільки одного – бажання у самозваної еліти. Бо їх, тих хто правдами, а більше – не правдами, опинився біля розподільників національних багатств, традиційно цікавлять іноземні іграшки. Та й з національною гідністю, як і з людською, у цих колах історично не склалося. Як і не склалося з елементарним бізнесовим розрахунком: бо для бізнесу завжди значно вигідніше інвестувати у власну країну, де його захищає уряд і закони, ніж в іноземні, аби не плодити собі конкурентів. Наразі, очевидним є факт: вже 19 років український бізнес залюбки інвестує іноземні країни, відбираючи у самих себе і своєї держави. Можливо тому, що насправді, вони її своєю не вважають.

І розірвати це замкнене коло, насправді, дуже просто. Ми, виборці, маємо уважно дивитися на тих, кого обираємо у владу. Не перейматися їхніми облудливими гаслами псевдопатриотизму, а прискіпливо дивитися, а що ж саме конкретно зробив кандидат на високу посаду для власної держави та її громадян і що пропонує зробити для того, щоб національні багатства України та праця українців служили не збагаченню купки авантюристів без роду і племені, а кожному з нас.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

У нашого Українського народу існує повір’я, що від тих батьків, які не дотримуються звичаїв, родяться діти, що стають вовкулаками. Вовкулака, бувши в людській постаті, до церкви не ходить, з людьми не вітається і звичаїв людських не знає”
Олекса Воропай

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.