Аратта - На головну

24 січня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Гоголь, зупиняючись у німецьких готелях, підписувався як “Гоголь-українець”. Гоголя не любили в Росії, бо героїчною і красивою показував він Україну, а нерозумною і дикою Московщину. “Киньмо Московщину… Для кого ми працюємо?… Поїдемо до Києва, адже він наш, не їхній”, – писав він у листі до другого українця – Михайла Максимовича, видатного нашого вченого-природознавця, історика, філософа, фольклориста.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Курочка Ряба як принцип літературної монополії

Етнографія 42039 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 24.09.2010 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

Кожна представниця прекрасної статі іноді відчуває себе трішки Мавкою. Фото - Ірини Литичевської
Кожна представниця прекрасної статі іноді відчуває себе трішки Мавкою. Фото - Ірини Литичевської
Так уже повелося, що будь-які асоціативні спогади про українські казки у свідомості пересічного українця виринають у формі добре знаних з дитинства образів. Курочка Ряба, Котигорошко, Кирило Кожум’яка та решта казкової братії просто-таки окупували уяву й перетворилися на справжніх літературних монополістів з моралізаторськими принципами у пацифічних — до присмаку нудоти — перипетіях.

І тягне активно від того дітей на Фредді Крюгера чи, може, Графа Дракулу, а пласт українських казок теліпається як примусове знайомство в дитсадку чи початкових класах. Та колись ці дітки вивчатимуть історію, відкриють для себе 988 рік — хрещення Русі та будуть вражені, як традиції українців-язичників спробували навернути в нове русло.

ХРИСТИЯНСТВО ТА ЯЗИЧНИЦТВО: БИТВА В ЧАСІ

Уникаючи й засудження, й пошановування християнства (не про це йдеться), варто, не закриваючи очі, погодитися з фактом. Ми занадто ідеалізуємо, думаючи, що з язичництвом на нашій землі було покінчено, й тепер українці сприймають світ виключно через погляди насадженої віри. Християнство спробувало зруйнувати стару світоглядну систему — насправді старі поняття лише частково змінювали нові. У результаті — ми, як правило, сповідуємо релігійний дуалізм (двовір’я).

Наша культура зберігає забагато «неймовірних» речей, що не властиві християнському світобаченню: досі виконуємо дії, що підтверджують віру в упирів, відьом чи русалок. Наприклад, особливо небезпечним наші предки вважали так званий мавський Великдень — четвер русального тижня. Цього дня як дівчата, так і жінки не працювали взагалі: аби не розгнівити русалок. Досі необачним вважають купання цього дня в річці. Шанування чистого четверга та уникнення будь-яких робіт, пов’язаних з водою, — поширене явище у сільській місцевості. В Україні ще занадто активно віє автентикою на Гуцульщині, Поліссі чи Бойківщині. У неязичницьких XVII—XIX століттях етнографи та літератори збирали до купи образи української демонології безпосередньо з вуст людей. Так Леся Українка написала «Лісову пісню», Гоголь — «Травневу ніч, або Утоплену», Шевченко — «Причинну», Яворницький — «Русалчине озеро». Ми часто поводимося як язичники з вірою у власних демонів.

Скажімо, християнські канони чітко відособили душу від тіла, що гине після смерті: життєве «я» людини продовжує існувати лише у формі душі. Хоча українець чомусь досі не наважується перейти кладовище в темряві, все-таки розуміючи, що мертвих тіл боятися не варто. Бо в генах зашифровані народні вірування, згідно з якими існування людини продовжується у формі й душі, й духу. Народна фантазія запевняє, що дух може перевтілюватися в тіло та переміщуватись у просторі. Тому найбільшу містичну силу в українській міфології мають ті істоти, що причетні до культу померлих.

Одним словом, така народна уява створила неперевершений світ демонологічних та містичних образів. Моторошні казки та легенди здатні запропонувати українському читачеві жахнутися від похмурості, а не парити мізки лише над поетичними казками про — виключно — два життєвих начала: добро та зло. Ніхто не вірив у казкові вигадки на кшталт Солом’яного Бичка, проте українці по-справжньому переймалися одухотвореним світом. Тому бійтеся, дітки, українських демонів, бо наші пращури, вигадавши їх, цього варті.

УКРАЇНСЬКІ ДЕМОНИ БУЛИ Й БУДУТЬ

Українська фольклористика пропонує власний варіант створення нечистої сили. Легенда, знана на Волині, розповідає про чорта, який був сам-самісінький у своїх злих ділах на весь світ. Ця самотність йому набридла, тому він попросив у Білобога сотворити йому побратима. Білобог дозволив вмочити дідькові палець у живу воду й стріпнути за спину. З краплі повинен був з’явитися вірний товариш. Жадібний чорт вмочив руку по лікоть. Струшуючи краплі, з’явилася сила-силенна демонів, яких разом із їхнім творцем скинули з Неба. Нечисть летіла 40 діб, а коли Білобог промовив «Амінь!», демони назавжди залишилися там, куди поховалися тієї миті: хто — у воді, хто — у лісі, хто — у горах, а хто — у людських оселях. Відповідно український пантеон демонів чітко поділяється на види: демони природи (водяники, лісовики, русалки), демони родинного вогнища (домовики), людські химери (упирі, песиголовці, відьми, чорти), примари (злидні, мара, трясця та інші).

До речі, саме образ чорта в нашій демонології має чи не найбільше протиріч. Перш за все тільки ми витворили чорта як кумедну постать. Він — теж нечиста сила, але належить до її «низів». На відміну від демонології західних країн, де чорт вважається одним iз найсильніших зол, рідний дідько — це пародія на людську подобу, яка майже в усьому схожа на людину та виконує негативні справи. Функції чорта як героя легенд та переказів легко пояснити: він — уособлення усіх негативних рис (лукавість, впертість, жадібність, підступність, зрідка — тупість), той, дії якого людина не повинна наслідувати.

Зрештою, саме тому чорт буває таким безпорадним перед людиною, мудрість і добрі сили якої здатні побороти дідькове зло. Зважаючи на регіональну різницю фольклору та трансформацію поглядів на образ нечистої сили в часі, український чорт відомий під різними назвами. Найдавніша з них — біс, чудесник, згодом — чарівник, а у християнські часи — диявол, сатана. Існують відповідні назви, що характеризують провідні риси чорта в конкретних ситуаціях. Скажімо, чорт — пекельник, бо є володарем пекла, куций, бо має куцого хвоста, а ще — перелесник, лукавий, нечистий, дідько.

УКРАЇНСЬКА ЖІНКА В УКРАЇНСЬКІЙ ДЕМОНОЛОГІЇ

Зважаючи, що язичництво сповідувало матріархат, жінці в українських традиціях виділено особливу увагу. Внаслідок цього українська демонологія нараховує значну кількість персонажів: відьми, русалки, мавки, потвори, повітрулі тощо.

Найяскравішим та максимально колоритним жіночим образом визнано русалку — фактично символ національної демонології. Класично русалку визначають як богиню рослинного світу та водної стихії, проте фантазія українців стосовно цього образу досягла чи не найбільшого розмаху. Розрізняють 27 видів русалок, кожна з яких має своє конкретне ім’я, місце існування, призначення. Кожна з двадцяти семи пов’язана з певною рослинністю чи явищем природи, яке супроводжує вода. Для простішої класифікації в народі звично поділили русалок на польових, водяних і лісових. Особливу групу становлять так звані гуцульські мавки — гірські русалки.

Прийнято вважати, що русалки живуть громадами. Вони веселі на вдачу, полюбляють водити хороводи, мають гарний тоненький голос, бо співом притягують до лісу чи річки своїх жертв — вродливих парубків. Гірські мавки відрізняються від решти тим, що в них відкрита вся спина й видно позаду утробу.

Русалками ставали ті дівчата, які померли неприродною смертю. У першу чергу — утоплениці, а також повішені, мертвонароджені. Причина появи образів русалок в демонології має практичний, раціональний характер. Скажімо, різновид русалки на ім’я Полудениця ходить полем з серпом у руках, шукаючи поодиноких женців. У полудень, за народним звичаєм, сонце стоїть високо, тому в цей час слід спочивати від роботи в тіні. У тих, хто звичаю не дотримувався, Полудениця запитувала, як правильно жати, як обробляти льон, сорочки виготовляти. Знаючи, що зникне вона після полудня, потрібно було повільно й ретельно усе їй пояснювати, аби не вбила за небагатослівність. Таким чином, віра у Полуденицю лише стимулювала працювати правильно, якісно дозуючи процес праці.

Традиційно демонологія виокремлює так званих чародіїв — їх не вважали демонами, проте вони користувалися допомогою нечистої сили, аби передбачати долю, напускати хворобу та позбавляти від неї. Оскільки чародії, отримавши надзвичайний дар від нечистої, укладали з нею договір, то не завжди допомагали людям. До таких негативних демонічних образів відносять і відьму. Існує думка, що відьми псують урожаї, вночі забирають у корів усе молоко, можуть перетворюватися на собак, мишей, жаб чи кішок. Бояться і відьомських присух — наслання нестямного кохання, від якого гинуть.

ДЕМОНИ Й ЛІТЕРАТУРА

Мораль цих розповідей проста: українська казка може бути страшною, колоритною та в дусі автентики. Не даремно українське книговидавництво вже дало життя упорядкованій «Антології українських жахів», інформацію з якої сприймаєш куди приємніше, ніж кінооповідки про американських, позбавлених власної історії, страшних героїв.

Зрештою, хочете привчити дитину до національного чтива — маєте таку можливість. Тільки не обов’язково насичувати її мозок доброю традиційною казкою, бо традиційність, якщо пошукати, може виходити за межі гарних кінцівок, стандартних діалогів чи сюжетних кліше. Не так вже й рідко можна натрапити на передруки чи відносно нові видання гуцульських і волинських казок, де чортом буде кожен другий кум, відьмою — кожна третя сусідка, а в купі усі герої житимуть коло кладовища чи ходитимуть у ліс сперечатися за землю з лісовиками та іншою нечистю.

Ці казки (зауважте, власне українського походження) будуть якісно моторошними, але не забудуть про добро, мудрість та виховання. Зрештою, кого досі подібні факти не переконали, варто згадати про постійні звернення до джерел національної демонології класиків української літератури. «Лісова пісня» Лесі Українки — гімн поліським демонам, І.Нечуй-Левицький вивів у творах найяскравіший опис образу відьми, найповніше дослідження про упирів здійснили І.Франко, В.Шухевич та Б.Грінченко. Без демонів не було би «Рибалки» П.Гулака-Артемовського, «Русалки» Г.Барвінок, «Утопленої, або Русалчиної ночі» М.Старицького, «Вія» Гоголя.

Коли б ми справді забули українську демонологію, як самі думаємо, то навряд чи були б такими, як є: з язичницькими забобонами, улюбленими приказками та яскравою символікою в побуті. То чому б нам усе не згадати й не здивуватись силі власної фантазії ще раз?

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Етнографія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Коли ж ви гризете та їсте один одного, то глядіть, щоб не знищили один одного!”
Біблія

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.