Аратта - На головну

22 січня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Гоголь, зупиняючись у німецьких готелях, підписувався як “Гоголь-українець”. Гоголя не любили в Росії, бо героїчною і красивою показував він Україну, а нерозумною і дикою Московщину. “Киньмо Московщину… Для кого ми працюємо?… Поїдемо до Києва, адже він наш, не їхній”, – писав він у листі до другого українця – Михайла Максимовича, видатного нашого вченого-природознавця, історика, філософа, фольклориста.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Коли насправді прокинеться Донбас? Невидимі фронти «бійців» опозиції

Державність 11596 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 26.10.2010 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

 Коли насправді прокинеться Донбас? Невидимі фронти «бійців» опозиції
Совковий заповідник, вотчина біло-блакитних, проблемний регіон – цими та аналогічними їм невтішними епітетами охрестили Донбас політики із так званого «демократичного табору».

Якою ж мірою вище зазначені характеристики відповідають дійсності? Вони відображають її лише частково. Весь парадокс даної ситуації полягає в тому, що насправді можливі в перспективі перетворення у свідомості населення шахтарського краю ніколи не входили до числа стратегічних цілей політичних опонентів Януковича, а тому Донецький регіон апріорі не міг бути для них проблемним.

Чергове протверезіння наставало виключно після виборів, коли аксіома про те, що перемога без підтримки густонаселеного південного сходу України неможлива в принципі, знову і знову спантеличувала горе-демократів.

Мали ж рацію швидше ті нечисленні й наївні донецькі романтики, які, повіривши було у щирість поривів помаранчевих після пам'ятних подій зими 2004-2005 років, упродовж перших місяців правління нової влади розчарувалися в її діях і вирішили, що «Донбас зданий на відкуп «донецьким».

Опозиція тут завжди була суто номінальною, і нинішні вибори, у контексті з багаторазово посиленою адміністративною міццю «регіоналів», найбільш наочне того свідоцтво.
Пробудження або лише прозріння?

Донбас прокидається, майже увірував народний депутат Анатолій Гриценко після нещодавнього спілкування з жителями Дружківки Донецької області. Дозволю собі не погодитися з думкою лідера «Громадянської позиції», викладеною ним в одному з його блогів. Сучасні українські реалії доводять, що між недовірою народу до влади і бажанням оскаржити її легітимність на виборах або в акціях протесту лежить чимала прірва. Донбас і раніше не був занадто прихильним до своїх «слуг»-господарів, а транспаранти з шокуючими написами на кшталт «Янукович – наш Бог» виникали лише у руках відвертих маргіналів. Та й то в періоди гострого напруження політичних пристрастей.

Так, відповіддю на запитання Гриценка дружковцям – «Чия родина за вісім місяців правління Януковича хоч якось на собі відчула поліпшення ситуації, стала почуватися впевненіше, безпечніше? Підніміть руки!» – було мовчання. І що з того? Все це говорить лише про одне – розчарування виборця. Ні більше, ні менше.

Якою, на Вашу думку, пане Гриценко, була б реакція цих людей на конкретніше запитання: «Хто з Вас не проголосує відтепер за Партію регіонів»? Смію запевнити – не настільки обнадійливою. За небезгрішних, але «своїх» пересічний донеччанин буде голосувати до тих самих пір, поки не повірить в існування кращої альтернативи.

Шість попередніх років – достатній термін для переконання найбільш песимістично налаштованого виборця. Для цього був потрібен всього лише щирий інтерес до Донбасу і його жителів.
Донбас залишився зачиненим для них...

У вересневій статті для «Української правди» найяскравіший на сьогодні лідер української опозиції Юлія Тимошенко зробила акцент на тому, що нинішня влада ментально далека від народу і не має державного мислення. Заголовок публікації мовить: «Вони будують Україну без України». При цьому Тимошенко викриває сутність внутрішньої політики «донецьких» наступним чином: «...Вони бояться і
не розуміють її (Україну – авт.). Вона чужа для них за духом і не
потрібна за змістом... Україна залишилася зачиненою для них, не
зважаючи на те, що вони є абсолютною владою, і це для них дуже
страшно й незрозуміло». І з цим не посперечаєшся. Але! Майже все те ж саме можна сміливо сказати і про ставлення самої Тимошенко до Донбасу!

«Проблемний» регіон так і залишився таємницею для Юлії Тимошенко та її однодумців із політсил з оранжевим забарвленням. Та й чи могло бути інакше? За довгі роки, що минули з часів Майдану, візити Тимошенко до Донецької області можна порахувати на пальцях однієї руки! Частина з них – робочі поїздки чинного Прем'єр-міністра, інші – мали на меті перед виборами заручитися підтримкою великих місцевих господарників: Бойка, Звягільського, Трубчаніна, Ландика, Толчина. Сьогодні всі ці люди посилено кують перемогу Партії регіонів на майбутніх місцевих виборах.

Здається, не на тих поставила лідер БЮТ, віддавши перевагу кулуарним домовленостям із можновладцями замість безпосереднього спілкування з потенційними виборцями! Хоча про вміння Юлії Тимошенко в лічені години переконувати своїх найзатятіших противників серед електорату і безумовну харизму голови «Батьківщини» складають легенди. Автор статті сам був свідком того, як змінюються погляди виборців у процесі виступу Юлії Тимошенко. У пам'яті одразу ж спливають ефір із нею на телеканалі «Україна», що мав місце якраз після скандального третього туру президентських виборів у 2004 році, і п'ятитисячний мітинг за участю лідера БЮТ, що відбувся на площі Леніна в Донецьку в лютому 2006 року. Інших спроб публічного діалогу опозиціонерки з донецькими виборцями так і не відбулося, хоча обіцянки з боку Тимошенко закидалися неодноразово.

Але ж якраз спілкування з виборцями очі в очі і дає можливість не тільки висловитися самому, але й «почути кожного». Напевно, саме цим і пояснюється той факт, що передвиборна риторика Анатолія Гриценка, який нещодавно відвідав Донеччину, більше відповідає сподіванням донецького населення. Парламентарій абсолютно правильно визначив у своєму блозі, що жителів Донбасу сьогодні перш за все хвилюють «загальне зростання цін; підвищення цін на газ, комунальні послуги; низькі пенсії і зарплати; безробіття; підвищення пенсійного віку для жінок та інші пенсійні новації; свавілля місцевих чиновників; ще більші побори, хабарі, корупція».

Так сталося, що економічні реалії сьогодення набагато більше турбують прихильників Януковича, ніж дискусії на теми свободи слова, української самосвідомості, державного суверенітету і т.д., і т.п. Останні питання і піднімає Юлія Тимошенко під час своїх нечастих виступів на мітингах біля Верховної Ради і в телеефірах. Їх високе суспільне значення безперечне для жителів багатьох регіонів України, але тільки не для прагматичних донеччан. Пам'ятається, на початку 2005 року, в доленосний для всієї української держави час більшість прихильників Януковича пояснювали своє небажання «виходити на усілякі майдани» необхідністю йти на роботу і заробляти кошти на життя.
Кадри вирішують все

Для того ж, щоб пробудити у населення Донбасу національну самосвідомість, необхідна тривала, самовіддана і копітка робота однопартійців із політсил демократичного напрямку на місцях. Іншого шляху просто не існує. А саме цим ніколи і не пахло в діяльності партійних організацій БЮТ на Донеччині. Місцеві керівники «біло-сердечних», починаючи із 2002 року, суцільно призначалися з числа потенційних зрадників – кадрова політика була донезмоги огидною.

Зокрема, нардепи Валентин Зубов, Геннадій Задирко і Володимир Каплієнко, що пройшли до парламенту за списками БЮТу і очолювали в різні часи донецькі обласну та міську партійні організації, після перемоги Януковича на президентських виборах оперативно поповнили лави так званих «тушок».

Сьогодні ж у місцевому керівництві є безліч людей, що мали раніше серйозні проблеми з законом, а обласну організацію віддали під керівництво нардепа Арутюнова – вихідця з Дніпропетровської області, де він давно здобув собі славу рейдера і навколокримінального авторитету. У підсумку, в передвиборну пору з боку «Батьківщини» в області не видно й не чутно навіть імітації будь-якої боротьби за депутатські місця у радах.

Не краще йдуть справи і в донецьких прихильників Гриценка. Перші місця у списках «Громадянської позиції» до Донецької міськради отримали молоді і абсолютно невідомі широкому загалу вчорашні студенти, а діяльність обласного передвиборного штабу координує місцевий тандем зубастих бізнесменів Романа Світана і Сергія Воропаєва, які «чомусь» навіть не ризикнули висунути свої кандидатури.

Останній, до речі, свого часу був викритий журналістами інтернет-видання «Обком» у зв'язках із людьми, що мали безпосередній стосунок до вбивства донецького журналіста Ігоря Александрова. У 2006 році Сергію Воропаєву, навіть незважаючи на всі його величезні капітали та зв'язки, так і не вдалося просочитися до донецької міськради. Він балотувався від Блоку Юлії Тимошенко під 6-м номером.

Про яку-небудь опозиційність місцевої «Нашої України» навіть мови не йде. Її незмінний лідер Антон Клименко ніколи не приховував своєї симпатії до Партії регіонів і особисто до Бориса Колеснікова, а молодший брат першого, Олександр, зовсім нещодавно очолив Державну податкову адміністрацію в Донецькій області.

Таким чином, усі виправдання опозиції щодо своїх минулих (і майбутніх) провалів на виборах в Донецькій області мало чого варті. Нарікати їм варто насамперед на самих себе.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Все, що йде поза рами нації, це або фарисейство людей, що ітернаціональними ідеалами хотіли би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими “вселюдськими” фразами прикрити своє духове відчуження від рідної нації...”
Іван Франко

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.