Аратта - На головну

16 січня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- одна з найвідоміших у світі різдвяних пісень - це «Щедрик», народна пісня, записана українським композитором Миколою Леонтовичем. Світ знає її як Carol of the Bells або Ring Christmas Bells. На Youtube різні виконання «Щедрика» набирають мільйони переглядів...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Російські політики разом із КПУ роблять з Закарпаття другий Крим

Державність 12966 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 10.11.2010 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

 Російські політики разом із КПУ роблять з Закарпаття другий Крим
Проблема політичного русинства, тобто русинського сепаратизму, в Закарпатській області то спалахує, то вщухає. Після короткотривалого затишшя про русинів нещодавно знову заговорили. Цього разу практично синхронно: російський дипломат та український комуніст.

Про що розходиться цим запопадливим «опікунам» невеличкої групи крикунів, які вважають себе четвертим східнослов’янським народом на українському Закарпатті та прагнуть самостійної «Русинії»?

Українські дослідники (Олекса Мишанич, Юрій Балега, Олександр Гаврош та інші) однозначно довели, що при зроді русинського сепаратистського руху на Закарпатті 1990 року стояли комуністично-кадебістські структури в Москві при тісній співпраці з таким же товариством в Ужгороді. Завданням русинського сепаратизму мало бути встромити ніж у спину Львову та Києву, де на той час масово розгортався рух за державну незалежність України. І так 17 лютого 1990 року в Ужгороді створено «Товариство підкарпатських русинов». Через чотири дні його вже юридично зареєстровано і згодом перейменовано на «Общество».

Російські комуно-шовіністи повністю усвідомлювали собі, що «Союз нерушимый» тримається на терорі, і якщо надати народам, які входили до його складу, хоча б найменшу свободу, імперія одразу розсиплеться. Тому у Москві готували Карабах, Південну Осетію, Абхазію, Крим, а на Закарпатті – «Русинію». Щоб відтак посилати в «гарячі точки» російські танки і, як це було в Грузії 2008 року, «принуждать к миру» в ім’я інтересів Росії.

Це була відчайдушна спроба загальмувати процес розпаду СРСР та засіб хоч трохи зупинити рух України до державної незалежності.

Хрещені батьки «Общества» спершу заявили, що їм ідеться лише про культурно-освітні завдання на регіональному рівні. Та вже у вересні 1990 року професійні русини прийняли декларацію «Про повернення Закарпатській області статусу автономної республіки». І пішло – поїхало.

У Москві правильно розрахували на те, що цей проект підхоплять ностальгіки «Великої Угорщини» в Будапешті та мрійники про повернення Закарпаття до складу Чехословаччини у Празі. Так і сталося.

В обох державах за короткий час розгорнули роботу численні товариства прихильників новоявлених русинів. Газети цих країн друкували зливу статей на тему, що русини – окремий від українців народ. Особливо старалася російська преса, яка в Карпатах відкрила «четвертий» східнослов’янський народ і бідкалася з приводу наслідків «українізації» русинів.

У той самий час рівнинна Угорщина вийшла з ініціативою про створення «Карпатського єврорегіону». В цю структуру було включено Закарпатську область, але проігнорували такі гірські області українських Карпат, як Івано-Франківська, Чернівецька та Львівська. Може, вони надто «націоналістичні»? Це була спроба економічно відокремити, а згодом і відірвати Закарпаття від України і розпоряджатися його ресурсами. А потім… побачимо, може вдасться розширити кордони, скажімо, Угорщини…
Маніакальні пошуки росіян у Карпатах

Менш обізнаним із темою русинства читачам варто нагадати дещо з історії.

У паризькій газеті російських емігрантів «Последния новости» 1932 року було опубліковано нарис «Подкарпатская Русь», в якому автор захоплено писав: «Это удивительный край. Там и лошади как у нас, в Центральной Росси – маленькие, нескладные на вид, но быстрые и бодрые духом». Виглядає, навіть за зростом «бодрих духом» коней можна пізнати національну приналежність їхніх власників – селян на карпатських полонинах. Схоже, вони – і коні, і люди – «русские».

Не варто присікуватися до емігранта, якого їсть туга за батьківщиною, за розваленою царською імперією. В такому стані можна іноді переплутати коней із людьми.

Щоправда, у подібному дусі писав тоді також радянський письменник Ілля Еренбург про українців Східної Словаччини – в репортажі «Пряшевская Русь», «которая упорно отстаивает свои права на русский язык».

Селяни, з якими Еренбург на Пряшівщині зустрічався і які розмовляли з ним «смесью русского, украинского, белорусского языков со многими «мадьяризмами» и «словакизмами», казали йому: «ми руськи люди». Відомий письменник, без пояснень, бо так зручно, переклав це словом «русские».

Олександр Солженіцин після повернення з еміграції також писатиме про українців Закарпаття як про «карпаторосів» і вважатиме їх русинами зі «стойкими русскими корнями».

Такий погляд засвоять собі й видавці енциклопедії «Народы России», надрукованій у Москві 1994 року. В ній мовиться, що русини – нащадки старовинного корінного «русского населения Карпатской Руси», котрі зберегли «русское этническое самосознание, русский язык». Чи, бува, не «чистокровні росіяни»?

Якась маніакальна одержимість декотрих росіян шукати своїх пращурів там, де їх ніколи не було.

Русини Київської Русі – також «русские»

Загально відомо, що в давньоруських літописах населення Київської Русі у 10-му столітті й пізніше йменувалося русинами. Російським ученим це заважало.

Коли у Москві (1950 р.) видали черговий новий переклад «Повісті врем’яних літ» російською мовою, то відомий учений Дмитро Лихачов усі згадки про русинів Київської Русі у Повісті, а їх там кільканадцять, послідовно переклав словом «русские». Такий переклад став вважатися обов’язковим на всьому просторі СРСР, і цього запопадливо пильнували.

Про інший випадок московського тлумачення історії згадує в одній зі своїх статей український учений Ярослав Ісаєвич. 1972 року він підготував наукову розвідку про часи Київської Русі для збірника, виданого під егідою АН СРСР. У статті український історик дотримувався первісних термінів літописів: «русин», «русини». Укладачі збірника і його рецензенти переочили цей «недолік». Однак перед випуском збірника у світ до всіх примірників була вкладена карточка – Errata: «Напечатано «русины». Должно быть «русские».

Тепер у Москві знову переписують історію – з політичних причин. Це засвоюють і російські дипломати, що працюють в Україні.

Колишній посол Російської Федерації в Україні Віктор Черномирдін, відвідавши у вересні 2007 року Ужгород і зустрівшись із активістами місцевих русинів, згодом на прес-конференції скаже: «Русины не понимают, почему их не признают как самостоятельную нацию».

Його наступник на посаді посла Росії в Україні Михайло Зурабов у червні 2010 року, наче протопоп московського патріарха Кирила, висловить своє переконання, що українці та росіяни – «ми є єдиним народом», сказав дипломат.

Уявляєте собі, щоб посол Німеччини в Австрії сказав у Відні австрійцям: «ми, німці й австрійці, – єдиний народ»? Це був би прояв невігластва й безкультур’я. Російські дипломати можуть собі таке дозволити супроти українців, бо за це їх нинішня влада України не пожурить.
Тим часом у вересні цього року генеральний консул Росії у Львові Євген Гузєєв закликав керівництво Російської Федерації матеріально підтримати русинський рух на Закарпатті. Одного з найбільш войовничих лідерів русинського сепаратистського руху, священика УПЦ (МП) Дмитра Сидора дипломат назвав новим пророком, «як Мойсей»(«Новинар», 28.09.2010).

Звідки у російських дипломатів, котрі на службі своєї державі в Україні, така гаряча любов до жменьки агітаторів русинського сепаратизму?

«Співала би-м даку, сама не знам яку»…

Ці слова української народної пісні з-поза Карпат характеризують поведінку комуністів України.

З ними, може, було б і цікаво сперечатися, якби вони на ділі доводили, що дбають про інтереси України. На жаль, українські комуністи наче той танцюрист, котрий скаржиться, щó йому заважає танцювати. Їм заважає незалежна Держава Україна, українська мова як єдина державна в Україні тощо. Натомість комуністам комфортно бути в спілці з олігархами Партії регіонів, яких вони раніше таврували як п’явок трудящого люду. Та це так, мимохідь.

5-й конгрес Комінтерну, що проходив улітку 1924 року у Москві, присвятив увагу комуністичному рухові в тодішній Чехословаччині. Делегати конгресу засудили спроби творення в ЧСР єдиного чехословацького народу. В резолюції виразно зазначено, що, крім чехів та словаків, у ЧСР живуть національні меншини, в тому числі – українська в тодішній Підкарпатській Русі та на Пряшівщині, що в межах Східної Словаччини. Про русинів як окремий народ делегати конгресу не згадували.

Тепер комуністи співають інакшої. Ось нардеп від КПУ Олександр Голуб стає на захист неіснуючої на Закарпатті русинської мови. 30 вересня він зареєстрував у Верховній Раді законопроект «Про внесення доповнення до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов меншин», в якому пропонує включити до переліку тринадцяти мов, що потребують в Україні захисту, також «русинську мову».

Котру? Ту, якою розмовляють русини в Сербії, чи ту, яку нашвидкоруч кодифікували в Словаччині? Чи мова йде про говірку закарпатських українців, що є діалектом української мови? Скільки ж тоді буде русинських мов?

Комуніст Голуб зустрічався з людьми в Ужгороді, Мукачевому, їздив по селах Закарпаття, і вони йому сказали, що в світі живе приблизно два мільйони русинів, які розмовляють своєю рідною мовою. Фантастична цифра з вулиці, яку повторює нардеп-комуніст. Врешті-решт, людей, які вважають себе русинами, треба захищати, констатує Голуб і додає, що вже підготував і проект постанови Верховної Ради «про визнання русинів як окремої національності».

Належну оцінку дилетанським проектам комуніста Голуба дано на сторінках газети «Дзеркало тижня». Треба, однак, поставити засадниче запитання: яка мета законодавчих ініціатив комуніста?

Відповідь: така ж сама, як і стосовно ініціативи його партійного боса нардепа Петра Симоненка, котрий разом із колегами Олександром Єфремовим (Партія регіонів) та Сергієм Гриневецьким (Блок Литвина) внесли до Верховної Ради законопроект «Про мови», мета якого – де-факто перетворити російську мову на другу державну в Україні.

Це робиться для того, щоб посилити в суспільстві України подальше протистояння, розколювати суспільство в ім’я міфічних утисків російськомовних співгромадян.

Законодавча ініціатива нинішніх танцюристів-комуністів України – це підтримка тих російських політичних кіл, що шукають у Карпатах своїх «русских» пращурів, бо зацікавлені в послаблені України як держави. Москва прагне цілковитого контролю над комунікаціями (чотири шосейні, три залізничні дороги, транс’європейські лінії електропередач, газопровід, нафтопровід), що ведуть через Закарпаття і через які Росія розпродує ресурси спочилого в бозі СРСР. Для цього потрібно створити своє «русинське лобі», дати комусь і з місцевих нагрітися.

Йдеться про те, як писав Олекса Мишанич, «щоб на Закарпатті не було єдиного українського народу, а були лише слуги при великій дорозі». Для цього треба підтримувати русинський сепаратизм. А безхребетники – комуністи України – це випробовані й надійні колаборанти, які завжди й охоче допоможуть.

От якби представники КПУ запитали у Москві, чому в Росії на державному рівні режим Путіна-Медведєва не підтримує ні однієї української школи, що мільйони українців в Росії приречені асимілюватися, з комуністами України можна б вести діалог. А так – про що говорити з п’ятою колоною?

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Почуття єдності нації неможливе без поваги до себе…”
Гарріет Бічер-Стоу

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.