Аратта - На головну

28 травня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- гетьман Петро Дорошенко останні двадцять років свого довгого й бурхливого життя прожив у почесному засланні в Росії. Був Вятським воєводою. Отримав від російського царя в маленькому містечку Яропольче (Волоколамський повіт поблизу Москви) помістя - 1000 дворів і пенсію в 1000 карбованців. Там же він і помер 9 листопада 1698 року, де і був похований. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була .... дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Сенсація в степах України

Аратта - прадавня Україна 49629 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 22.12.2010 | Всі публікації | Версія для друку

Мапа розселення аріїв з території України з книги “Марш Титанів” Артура Кемпа
Мапа розселення аріїв з території України з книги “Марш Титанів” Артура Кемпа
Справжньою сенсацією стало відкриття зроблене експедицією відомого Дніпропетровського краєзнавця Бориса Ковтанюка і дослідників з Українського культурного центру «Рідний Світ». Суть цієї сенсації полягає в тому, що на спільну думку істориків,- відбулось відкриття матеріальних свідоцтв фізичної можливості впродовж тисячоліть зберігати еволюційну цілісність етнічних пращурів українців.

Два роки тому в 2008 році розпочались перші дослідження прадавніх зв’язків між цивілізаціями в Кападокії, що розташована на території теперішньої Туреччини, та Трипільскою цивілізацією України. Цій проблематиці була присвячена монографія під назвою «Під знаком Живого Хреста» Юрія Якуби , витяги з якої публікував Дніпропетровський журнал «Бористен», а також деякі інтернет видання. Суть цих досліджень полягала у відслідковувані історичних фактів, що підтверджували заселення південного Причорномор’я вихідцями з території північного Причорномор’я. Саме територія України була найкраще придатна для землеробства і осілого способу життя. Це призводило до демографічного напруження та спонукало пращурів українців постійними хвилями заселяти землі Кападокії, та інші терени.

Щоб краще розкрити ідейне підгрунтя до відкриття, що відбулося, процитуємо частину монографії «Під знаком Живого Хреста».

«Очевидно, що є всі підстави припустити, що в даному випадку маємо справу з підтвердженням теорії про розселення арійців з трипільської батьківщини у різні світи. У нас могли б залишатися певні сумніви, якби ми обійшли увагою наступні, загальновизнані науковцями історичні події, що розгорталися навколо Чорного моря.

З кінця 3 тис. до н.е., з території північного Причорномор’я, проходячи прибережну смугу Кавказького хребта, в Кападокію стали постійно прибувати люди. Переселення відбувалося хвилеподібно протягом досить довготривалого часу. Історики, чомусь, іменують цих мігрантів - хетами. Але це є очевидною помилкою, оскільки хетами ці люди стали лише після того, як вони поступово склали кападокське населення та перетворились в єдиний етнос, що приблизно в 1750 році до н.е. створив імперію хетів із столицею Хаттуса.

Історики відмічають досить примітний факт, що новоприбулі «хети» спокійно і природньо зливались з місцевим населенням, навіть переймали від місцевих мешканців релігійні вірування і мову. Видатний чеський мовознавець Беджих Грозний ще у 1915 році довів, що мова хетів, яка мала назву «Неша»(«Наша?») відноситься до індо-європейської мовної групи, тобто має арійське походження.

Тут треба зробити простий і логічний висновок про те, що всі ці факти вказують на етнічну і релігійну близькість старожилів «кападокщини», та нових мігрантів з українських земель. Цілком можливо, що процес заселення цих земель, починаючи від трипільців, тривав постійно.

Столичний округ хетської держави займав територію нинішньої Кападокії, та за своєю площею приблизно дорівнював колу радіусом в 50 кілометрів. Ключовою відзнакою цієї території, була і є до сьогоднішнього дня, наявність великої кількості підземних фортифікаційних споруд. В Кападокії під поверхнею землі розташовані десятки печерних фортець, що могли вміщувати у собі населення міст у кількості від 5 до 30 тисяч людей. Деякі з них заглиблюються у товщу землі приміщеннями до 9-ти ярусів. Вражало те, що ці гігантські споруди мали ретельно замасковані входи, котрі зовні нагадували примітивну нору. Ще й сьогодні ці підземні споруди дуже мало досліджені, адже перші наукові експедиції були розпочаті лише в 1959 році. Існують старі легенди, котрі ще чекають свого підтвердження, про те, що всі ці приховані Кападокські міста з’єднані між собою таємним тунелем.

Так чи інакше, але очевидним є той факт, що ці споруди дозволяли Кападокському населенню впродовж тисячоліть протистояти зовнішнім ворогам і зберігати свою етнічну самобутність».


В дослідженнях Дніпропетровських краєзнавців виникало припущення, що якщо погодитись з історичною версією про заселення Кападокії людьми з території України, то логічно й припустити, що сама ідея схованих підземних фортець туди була привнесена разом з переселенцями. Залишалось знайти цьому факту матеріальне підтвердження.

І це підтвердження не забарилось! Влітку 2009 року експедиція Дніпропетровського обласного краєзнавчого товариства «Ріднокрай» під керівництвом відомого дослідника української минувшини Бориса Ковтанюка, проходячи за маршрутом древнього шляху від Дніпра, по річці Самара і Вовча, до водорозділу з басейном ріки Кальміус, що впадає в Азовське море, натрапила на численні підземні печерні споруди.

Заглиблюватись у них не дозволяло оснащення експедиції, але зібрані Борисом Ковтанюком свідчення місцевих краєзнавців і місцевих жителів, переконливо свідчать, що практично біля кожного села по маршруту експедиції в степах, в байраках, в яругах розташовані приховані проходи до підземних приміщень. Зібрані свідчення очевидців, котрі підтверджують, що деякі проходи сягають довжини до 40 кілометрів, і мережа цих підземних фортифікаційних споруд оповила всю досліджувану територію. Свідчень настільки багато, що не виникає жодного сумніву в їх достовірності. Ще раніше Павлоградські краєзнавці з історичного клуба «Червона рута» під керівництвом Леоніда Кир’яна проводили попередній огляд печерних ходів, позначали їх на картах та зняли про свою роботу 40 хвилинний відеофільм.

За короткий термін, краєзнавці Дніпропетровського культурного центру «Рідний Світ» зібрали численні достовірні дані про існування таких гігантських підземель в Кіровоградській, Черкаській та Запоріжській області.
Перед нами, з мороку забуття, виринає «нова» сторінка історії України, котра чекає свого прочитання. Про ці підземні фортифікаційні споруди місцеві жителі знали завжди. Ними користувались і запорізькі козаки, і гайдамаки, навіть Нестор Іванович Махно одного разу врятувався від переслідування в одній із таких печер. Розрізнених і визнаних історичних свідчень про степові підземні фортеці виявилось досить багато. Варто навести приклад, що ще Дмитро Яворницький повідомляв, що неподалік від його музею, в парку котрий колись належав козакові Глобі, а зараз там розміщено Потьомкінський палац в Дніпропетровську, - є потаємні входи до багатокілометрових підземних ходів. Нині входи до них засипані.

З’ясувалось, що як правило, над входом до підземних ходів будувались церкви, монастирі, палаци вельмож. Нові користувачі, лише розчищали та укріплювали ці проходи, втаємничували їх, а іноді й пристосовували для облаштування каналізаційних колекторів.

Нажаль, жодних системних досліджень даного феномену досі не велось. Офіційна наука, чомусь уперто не помічає ці факти. Дуже дивно. Адже напрошується багато запитань. Найперше, це датування історичного періоду в який будувались ці підземні фортифікаційні споруди. Друге, - хто були ці люди? І третє запитання, - чому саме такий трудомісткий спосіб був обраний нашими пращурами для захисту від ворогів?

Спробуємо замислитись і пошукати логічні відповіді на ці запитання. Кому так несамовито не хотілось полишати ці чорноземні степи, під напором ворога? Кому так важливо було сховатись під землею до часу відходу ворога? Напрошується відповідь - це люди корінного населення цих степів, котрі займались землеробством. Адже у них посіяні лани пшениці, в садках дозрівають яблука, а тут, як на зло,- кочівники мандрують із своїми отарами баранів і кумисом. Зрозуміло, що всі кочівники це поняття тимчасове, а Хліб і Батьківщина - поняття вічні. Тому, саме землеробська цивілізація, на певному етапі свого розвитку, була зацікавлена в створені таких підземних фортець, де можна було б сховатись людям від ворогів, сховати продукти харчування, зброю, та чинити постійний військовий тиск на ворога з ціллю примусити його йди геть.

Зрозумілим видається й те, що ці об’єкти укриття будувались і добудовувались на протязі дуже тривалого часу. Наприклад, встановлено, що схожі підземні фортеці в Кападокії копались хеттами, та їх нащадками кападокцями на протязі тисячоліть. Кожне покоління виймало на поверхню свої кубометри каменю і глини. А наша мережа підземних укриттів, навіть при біглій оцінці, виглядає не менш вражаюче! Навіть у тих підземеллях, котрі були зафіксованими експедицією Бориса Ковтанюка та Павлоградськими краєзнавцями, об’єм грунту, котрий був піднятий на поверхню, можна порівняти з об’ємом будівельного матеріалу використаного при будівництві кількох пірамід Хеопса. Тому датування цих підземель слід відносити у період як мінімум за 2 тисячі років до нашої ери. Тоді стає зрозумілим, чому народна пам’ять, через товщу часу, практично стерла знання про ці об’єкти, та про цивілізації, що їх будували.

Визначившись по цим двох запитанням, вже легше знайти відповідь й на те, хто ж були в нашій історії ці люди? З загальної історичної думки знаємо, що приблизно 3 тис. років до н.е., на території України вже існував етнос аріїв, традиційних землеробів. Їх спосіб життя, був започаткований ще їх попередниками, з так званої Трипільскої культури. Цей осілий і цивілізований спосіб життя, котрий вели арії (вони ж «орії», від слова «орати» землю) призводив до значного збільшення населення, котре періодично відчувало демографічне напруження і вимушене було освоювати все нові і нові території придатні для землеробства. Саме завдяки їх способу життя, на території нинішньої України, забреніло повноводне джерело всієї індо-європейської етнічної спільноти.

Тому ми з впевненістю можемо стверджувати, що виявлені підземні фортифікаційні споруди, зроблені саме Аріями, крім них це здійснити могли тільки їх прямі предки Трипільці, але в їх добу майбутні кочівники, ще тільки освоювали скотарство, а тому не могли створювати для них вагомої небезпеки від, якої потрібно було б боронитись у такий важкий спосіб.

Залишається мало зрозумілим, чому ця тема офіційною історичною наукою так старанно оминається? Можливо тому, що ця сторінка, котра вирвана з підручника нашої справжньої історії, доводить автохтонність української нації на цій землі? Українці завжди жили на цій землі, працювали та творили нові цивілізації. Тому, тепер стає очевидною брехня про якесь «дике поле», й брехня про те, що нібито українській нації від сили шість століть, і такі інші маячливі нісенітниці. Правду можна приховувати довго, але рано чи пізно вона стане очевидною всім. Можемо звернутись й до інших речових доказів існування на території України розвинених цивілізацій давнини, але це окрема тема, тому можемо лише запропонувати допитливому читачу, знайти в газеті «Експедиція», або через інтернет, ще одну статтю Юрія Якуби за назвою,- «Арійський Адам знаходиться у Січеславі». Тема така ж, - пошук вирваних сторінок з історії України.

Звичайно ми усвідомлюємо те, що запропонований погляд і аргументи, що приводяться на цих сторінках, поки що можна віднести до категорії версії історичної реконструкції. Всі ці аргументи потребують грунтовних наукових досліджень та перевірок. Тому вже зараз Борис Ковтанюк, разом із Дніпропетровським українським центром «Рідний Світ», почали планувати цільову наукову експедицію на задану тему.

Прохання до всіх зацікавлених, котрі володіють інформацією з даного питання, звертатись до офісу «Рідного Світу» в Дніпропетровську по вул. Фучіка 1а , або за телефоном 056 - 735-77-33.

Прес-служба Дніпропетровського українського культурного центру «Рідний світ»

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Аратта - прадавня Україна»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Минулі покоління лишили нам не так розв`язання проблем, як самі проблеми”
Сенека

 
Знайди свою ГАРМОНІЮ!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.