Аратта - На головну

25 березня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- передтечею кінотворчості італійськіх неореалістів була стрічка, знята українською кіностудією. Цією кінострічкою фахівці вважають фільм Марка Донського “Веселка” (1943 рік) за однойменною повістю Ванди Василевської. Фільм був знятий на київській кіностудії, яка в роки Другої світової війни була евакуйована в Середню Азію. Він розповідає про українське село під час війни. Президент Рузвельт, переглянувши фільм, надіслав режисерові телеграму з подякою, а у 1944 році картина була відзначена Асоціацією кіно і радіо США.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Химери цивілізації, або Епоха пізньої бронзи

Цивілізаційні процеси 30791 перегляд Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 10.01.2011 | Всі публікації | Версія для друку

Химери цивілізації, або Епоха пізньої бронзи
Мало у світі таких старовинних земель, як Донецький кряж. Ось уже півмільярда років його не затоплювали води морів, не покривали льодовики, і культурний шар тут не переривався з часів динозаврів! І як же ставитися до такого славного минулого? Що воно каже про наше майбутнє? З одного боку — переповнюють відчуття гордості та патріотизму. А з іншого...

Щоразу, налагоджуючи атомні спектрометри в наших краях, у Донецьку, Маріуполі та Харкові, я зіштовхувався з проблемою міді. Її було занадто багато — і в дистильованій воді, і в хімічно чистій азотній кислоті. Прилад зашкалював уже на бланкових розчинах, а графітові атомізатори потім доводилося багаторазово відпалювати. Загальне зниження культури після розпаду СРСР, зокрема й культури приготування реактивів? Не без того, звісно. Але я копнув глибше і дізнався, що Донбас — це не тільки вугілля та сталь, а ще й стародавня мідна провінція та великий центр металургії бронзового віку!

Історики давно підозрювали, що міді відомих античних копалень стародавньому світу не вистачало. Підрахували обсяги видобутку, провели аналіз домішок, оцінили кількість металу в ходу: до чверті мідних і бронзових виробів вироблялося з руд невідомого походження! Намагалися пояснити неув’язку навіть імпортом із південноуральських рудників, проте нещодавно з’ясувалося, що так далеко ходити не варто. І ця мідь — із кар’єрів Бахмута, яким уже 4000 років. Тут сходила зоря бронзового віку!

У Бахмутській улоговині на невеликій глибині залягали мідисті пісковики. Південніше, під Микитівкою, здавна видобували кіновар. Зовсім поруч, у Луганській області, — родовища поліметалів, а в сумі все це означає ідеальні умови для металургії бронзи. І на початку другого тисячоліття до нашої ери виник Донецький гірничо-металургійний центр. Причому, судячи зі знахідок колісниць, його поява могла бути пов’язана з металургами-кіннотниками з Аркаїму, з Південного Уралу. Вони й передали мистецтво плавки племенам зрубної культури сходу України.

Зрозуміло, метал переважно плавили на місці, що значно вигідніше, ніж везти бідну руду з далеких країв. Тим більше що хороших доріг тоді не було. Як, утім, і тепер. Але палива в наших краях ніколи не бракувало. Кубики вугілля із шахти Смолянка демонструвалися ще на Всесвітній виставці в Парижі в ХIХ столітті. Їх спалювали у фарфоровій чашці перед здивованими глядачами — і золи не залишалося, тільки легкий попіл. Еталон вугілля, чистий вуглець, причому пласти виходили прямо на поверхню! Були тоді й ліси — через Бахмут проходить кордон степу і лісостепу.

Тут відливали бронзові сокири-кельти та кинджали, мечі, ножі, серпи й шила, тут же й продавали їх. Отож, крім гірників та металургів, були потрібні лісоруби, смологони і ковалі, візники і торговці. Але продати — тоді означало обміняти на щось, тобто неодмінно мав бути й зустрічний потік товарів. І ці потоки потребували заїжджих будинків та пристаней, магазинів і складів, борделів і шинків, жерців, юристів та правоохоронців. Виробництво й торгівля таких масштабів обов’язково означають поселення, причому за своїм укладом вони будуть більше наближені до міст, ніж до сіл. Не обійтися також без організації території — адміністративної і військової. Але, погодьтеся, з усього цього випливає наявність індустріальної донецької цивілізації ще в бронзовому віці!

Великий регіон між Волгою і Дніпром забезпечувався металом не з Кавказу чи Оренбуржжя, як вважали раніше, а з берегів Сіверського Дінця. Простежено, що по Самарі й Дніпру везли на захід мідні коржі-напівфабрикати для плавильних печей Суботівського городища, що під Черкасами. І за Дніпром знаходять донецький метал — на Інгулі та Бузі. Дорогами служили річки. Міус та Кальміус у ті часи були судноплавними, Сіверський Донець — і поготів. Час кінних кочівників ще не настав, і транспортні ризики трималися на прийнятному рівні. Отож були всі умови для експорту, а відтак — і для широких міжнародних зв’язків.

І тут я підходжу до своєї гіпотези про тісний зв’язок Донецького ГМЦ і Мікенської цивілізації! Перші думки з цього приводу з’явилися ще в 70-х роках минулого століття, коли на розкопках у Запорізькій області було знайдено рештки колісниці. Через двадцять років такі ж рештки знайшли на півдні Воронезької області, а потім відкрили Аркаїм — і ланцюг замкнувся! Цим одвічним степовим маршрутом пройшли таємничі власники колісниць із Південного Уралу в своєму великому поході на захід. У XXI столітті до нашої ери вони проходили тут, добили рештки згасаючої трипільської культури, зруйнували доеллінську Грецію — й отримали право називатися індоєвропейцями!

Їхній шлях відстежений археологами. Транзитом кіннотників-металургів (а без бронзи легкої бойової колісниці не побудуєш) можна пояснити антропологічні дані поховань, характерні деталі кінської упряжі та бронзових виробів. До речі, тоді ж індоєвропейці хети з’являються в Малій Азії, а в Іран та Індію приходять арії.

Гіпотеза прояснює також витоки міфу про «Арго», хоча міфом історія реальних плавань стала набагато пізніше, коли поет Евмел помилково ототожнив Аю, країну золотого руна, з Колхідою, а потім ця версія утвердилася завдяки авторитетові Геродота. Але хіба в Грузії були золоті розсипи? І при чому тут золото взагалі? Бронза — ось те руно, яке «стригли» в наших краях!

Я не сумніваюся, що скелями Сімплегадами, які прищемили хвіст голуба Ясона, були зовсім не Босфор і Дарданелли, — ахейці відмінно знали ті протоки й навіть воювали за них із Троєю (і за троянські мідні рудники зокрема!) Їм потрібен був шлях до донецької бронзи. Ні, Сімплегади — це, звісно, Боспор Кіммерійський, Керченська протока! Засновником Пантікапея, між іншим, вважали брата Медеї.

Як відомо, Мікенська цивілізація зобов’язана своїми успіхами бронзі і новій зброї, вундерваффе — колісницям. І дуже ймовірно, що донецька індустріальна цивілізація розквітнула, забезпечуючи потреби Егеїди в металі. Недарма такі близькі за формою та технологією виготовлення місцеві клепані бронзові котли і мікенські, та й розпис кераміки, що скидається на протописьмо, багато в чому збігається. У Чорному морі, біля Каліакрії, знайдено кам’яний якір мінойського судна XVI століття до нашої ери, є дані й про ахейські кораблі XIII століття до нашої ери. Північне Причорномор’я було житницею Мікенської цивілізації, отож зв’язки, безперечно, були, і зв’язки тісні. І хто знає, з чиєї бронзи кувався знаменитий щит Ахілла!

Ви можете заперечити, що для донецького металу вистачило б і внутрішнього ринку. На жаль, після розгрому трипільців ємного місцевого ринку не було. Поселень зрубної культури знайдено сотні, проте бронзи в розкопках дуже мало, за винятком донецьких поселень. Так само й тепер — Україна споживає не більше 15% виробленого металу. Ні, без експорту не обійтися. Та й розквіт і занепад Донецького ГМЦ дуже вже точно збігаються з розквітом і крахом ахейського світу.

Після темних століть, у часи великої грецької колонізації, про давні зв’язки знову згадали, і в V століття до нашої ери на п’ятачку Керченського півострова та Тамані було на диво багато грецьких міст, порівняно з рештою узбережжя Чорного моря. За ними й простежується великий бронзовий шлях!

І те, що Азовське море виявилося фантастично багатим на рибу, а його береги — на хліб, лише додало йому чарівності в очах еллінів. Наші місця вигодували класичну цивілізацію — і рабовласницький лад заодно (судячи з наших шахт, він і зараз триває...), у буквальному сенсі слова. Аттика затягувала паски, коли вітер затримував кораблі з понтійським зерном, а не було б азовської риби — знаменитої тарані, — чим би довелося годувати рабів? Недарма сам великий Перикл демонстрував прапор у тутешніх водах на чолі найсильнішого у світі афінського флоту. Кажуть, циркумпонтійскій круїз із ним здійснювала й Аспазія...

На цей час розкопано вже понад двадцять стародавніх донецьких мідних рудників (хто знає, скільки їх зникло під відвалами нашого надто індустріального краю!), плавильні печі й рештки промислових селищ гірників та металургів. Щодо міст — вигадувати нічого не буду, вони з’явилися вже в часи хазарів і аланів, і є дані, що саме алани й торки відродили тут металургію, але вже чорну. У бахмутських рудах більше заліза, ніж міді, і, трохи підвищивши температуру та час плавки, ви плавно переходите з епохи бронзи в залізний вік, що й підтверджується знахідками кричного заліза.

Селища поблизу рудників були сезонними, хоча знаходять і сліди плавилень із постійним режимом праці. Проте переважно взимку робота тривала в селищах уздовж річок, куди завозилися запаси руди: про це свідчать знахідки на Сіверському Дінці. Традиція давня, з таких заводських і шахтних селищ і тепер складається Донбас, наші міста — це їх конгломерати, вони виростають навколо заводів. І помирають із ними.

Мало у світі таких старовинних земель, як Донецький кряж. Ось уже півмільярда років його не затоплювали води морів, не покривали льодовики, і культурний шар тут не переривався з часів динозаврів! І як же ставитися до такого славного минулого? Що воно каже про наше майбутнє? З одного боку — переповнюють відчуття гордості та патріотизму. А з іншого...

Епоха бронзи в Донбасі разюче скидається на нинішню. Ми пишаємося своїми заводами, промисловою потугою, але це — всього лише химера цивілізації. Такі химери — лише служниці справжніх, тих, які розвивають писемність і культуру, творять богів і будують їм вічні храми, залишають по собі пам’ять і слід на землі. А який же за нами слід? Метал іде на експорт, промислові селища — це бараки, від них нічого не залишиться, храми будувати було ніколи, писемність... Та яка тут писемність, на парканах хіба що!

Прикро? Звісно, прикро. Працюєш, працюєш, світу білого не бачиш, то в забої, то в мартені, дихаєш чортзна-чим, усе навколо отруєне. А що в результаті? Куди веде цей шлях? Що ти залишиш нащадкам? Розпанахану землю, кар’єри та терикони, як і в добу бронзи?

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Цивілізаційні процеси»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Марно пояснювати дурням і начальникам: перші слухають і нічого не розуміють, другі все розуміють і тому не слухають”
Михайло Мамчич

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.