Актуально
30100 переглядів
|
Сталін все ще не вмер... |
Шістдесятникам, які із захопленням вітали антисталінські постанови партійних з'їздів, здавалося, що з кошмарами таборів, тортур, вбивств без суду і слідства, переселень народів, голодних смертей і іншими жахами правління «батька народів» покінчено назавжди. І тільки найбільш проникливі розуміли, що відрубана навіть не голова зловісного дракона, а тільки підстрижені пазурі на огидних лапах. Саме тоді Олександр Галич написав свою пісню про бронзових бовванів, які пішли геть, і гіпсових фігурах вождя, що причаїлися.
Лише через декілька років стало ясно, що сталінізм не вмер, що він залишається суттю влади. Гіпсові погруддя не з'явилися, але в партійних текстах на десятиліття зайняв своє місце рядок «у діяльності Сталіна поряд з позитивною була й негативна сторона». Тобто все це - масові вбивства, голод, «трійки» катів, нескінченні табори - просто негативна сторона! Кожен, хто вважав інакше, опинявся ворогом. Головний твір російської літератури ХХ століття - «Архіпелаг ГУЛАГ» - був викинутий з країни разом з автором. Наш благородний співвітчизник генерал Григоренко, який заступився за кримських татар, був оголошений божевільним. Список можна продовжити - енциклопедії не вистачить.
Здавалося, що сталінізм поховала перебудова. З'явилися тисячі нових свідчень і документів. Впав сам комунізм. Ось тоді й вийшла відома стаття Михайла Гефтера «Сталін помер вчора», яка нагадувала, що спадщина тирана жила в його наступників і у всіх нас буквально до останнього дня остогидлої системи. І тільки найбільш проникливі розуміли, що Сталін все ще не вмер, що відрубана всього одна голова старіючого дракона.
Сталін помре не тоді, коли піде остання людина, ще пам'ятає ніч його правління. Сталін помре тоді, коли ми станемо вільними людьми. Сама можливість появи бюста ката в індустріальному місті, сама дискусія щодо правомірності ліквідації страшного пам'ятника - всього лише ілюстрація нескінченного рабства. Звичайно, відпилювати голови недобре - навіть мерзенним божкам. Але у вільній країні кожен день сотні людей збиралися б у «будинку Сталіна», поки господар не переніс би дороге йому зображення у власну вітальню або куди-небудь ще. Тому що люди, які пам'ятають про знущання над ними самими, над їх батьками і дідами, люди, у яких близьких розкуркулювали, морили голодом, били в таборах, використовували як гарматне м'ясо на фронтах, просто зобов'язані повідомити своїм співгромадянам , які не бажають знати правду, що не хочуть милуватися Сталіним навіть з-за паркану.
Але нічого подібного в Україні не сталося - та й не могло статися. У нас своє, вельми специфічне уявлення про добро і зло, про свободу і рабство. І у нашої влади теж вельми специфічна думка про демократичні цінності, про які так люблять поговорити під час зустрічей з європейськими візитерами. З героїв минулого тижня я виразно запам'ятав лиснючого комуністичного активіста, який вистрибував з дорогого костюма і обіцяв мені повернути Сталіна, щоб поставити на місце таких, як я, і енергійну пані, яка запевняла - гітлеризм і сталінізм не можна порівнювати, тому що в німецьких таборах були газові камери, а в радянських не було (насправді пекельний винахід газової “душогубки” - має радянське авторство і уперше газові душогубки були застосовані для знищення засуджених "трійками" московським УНКВС. "Автор" пекельного винаходу - чекіст Ісай Берг — прим. “Аратти”). Ніби людині не все одно, задушили її газом або просто розстріляли разом з тисячами інших у підвалі Луб'янки. Як ніби дитині не все одно, вбили її в Освенцімі або в вагоні для худоби потяга, що йде в Сибір. Немов важлива не сама смерть мільйонів, а технологія смерті!
І як сперечатися, про що дискутувати? Адже полемізувати з такими поглядами - те саме, що й сперечатися з самим злом, з самою смертю.
І все-таки різниця між фашизмом і сталінізмом дійсно є. Коли де-небудь у Німеччині збираються вийти на демонстрацію таємні і явні прихильники гітлеризму, антифашисти тут же організовують свій власний мітинг. Вільні люди виходять на вулиці вільної країни - і саме тому ніякого фюрера більше ніколи не буде в німецькій історії. Це Гітлер помер вчора. А Сталін все ще живий.
Публiкацiї за темою «Думка українця»:
