Актуально
29270 переглядів
|
Сталін продовжує і сьогодні катувати український народ |
У зверненні Лабайчук детально виклав про порушення закону, які були допушені у його справі, як то утиск конституційного права на захист, недопуск до зали суду під час обрання запобіжного заходу, а також фрагмент постанови про притягнення в якості обвинуваченого, де викладена міліцейська версія того, як відбувалося "обезголовлення" Сталіна.
Генеральному прокурору України В. Пшонці,
Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини Ніні Карпачовій,
ЗВЕРНЕННЯ
Мене, Лабайчука Василя Івановича, було затримано в с. Красносільці Збаразького району Тернопільської області 9 січня 2011 року без жодних пояснень та складання протоколу про затримання. Після цього мене почергово доставляли до Збаража, Івано-Франківської області, потім – до Запоріжжя, де мене без адвоката допитували працівники МВС та СБУ. Коли я запитував, чи можу я отримати допомогу адвоката, ці працівники говорили: «Адвокат тобі не потрібний» й примусили підписати заяву про це. Лише на десятий день зо дня затримання мені дозволи зателефонувати моєму батькові, щоби повідомити його де я та що зі мною.
19 січня 2010 року мене доставили до Жовтневого райсуду міста Запоріжжя, де певний час тримали в спеціальному приміщенні під охороною. Потім мене примусили поставити свій підпис про ознайомлення з документом під назвою «Постановление» Цей документ виконаний не українською мовою, яка є моєю рідною. З цього документу я ледь зрозумів, що суддя Свєтліцкая В.Н. «избрала» для мене «меру пресечения» – «содержание под стражей в СИЗО г. Запорожья».
В якості обґрунтування цього рішення суддя зазначила: «судом установлено, что «Лабайчук В.И. не имеет постоянного места жительства на территории г Запорожья и Запорожской области, совершил преступление средней тяжести, наказание за которое предусматривает лишение свободы на срок до 4-х лет, преступление совершено группой лиц и в силу того, что следствием на данный момент не установлен весь круг лиц по данному делу и их местонахождение, дает суду основание полагать, что, находясь на свободе, Лабайчук В.И. может воспрепятствовать установлению истины по данному уголовному делу, непосредственно воздействуя на свидетелей по данному делу, скрыться от органов досудебного следствия и суда, а также может вновь совершить преступление».
При цьому в «постановлении» судді записано: «выслушав пояснения подозреваемого Лабайчука В.И…»
Це є брехня. Мені не було надано можливости перебувати в залі судового засідання, коли суддя Свєтліцкая «избирала» для мене «меру пресечения». Як також не було забезпечено участі адвоката при цьому.
Але, всупереч «постановлению», мене до «СИЗО» не доправили й до цього часу продовжують утримувати в приміщенні Заводського райвідділку МВС міста Запоріжжя, в приміщенні, яке в народі охрестили «абізьяннік». При цьому у мене немає ані належної білизни, ані предметів особистої гігієни. Їжу мені надають раз на добу, а часом раз на дві доби.
Говорячи про це, я не скаржуся, але констатую факти, як вони є.
Лише 20 січня 2011 року приблизно о 16:30 до мене допустили адвоката Віктора Ніказакова.
На вимогу адвоката надати належне по закону конфіденційне побачення слідчий відповів відмовою, пояснивши це «відсутністю умов». Не задовольнив слідчий також вимогу адвоката зняти з мене наручники. Для охорони мене весь час під час зустрічі з адвокатом були присутні два офіцери МВС, один у званні лейтенанта, інший у званні майора.
В цей самий день о 17:00 слідчий надав мені документ під назвою «Постановление о привлечении в качестве обвиняемого», датованого «18 января 2011 года», в цьому документі слідчий пише, що він «установил: 28.12.2011 года в вечернее время Лабайчук В.И., Зануда А.А., Онофрийчук А.В., Андрющенко Э.С., Хмара Р.А., Абрамив В.З., Таран П.Д., Пономаренко Ю.С. и Вишнюк В.Р. прибыли к помещению Запорожского областного комитета коммунистической партии Украины по адресу г. Запорожье ул. Горького д.133, где, грубо нарушая общественный порядок по мотивам явного неуважения к обществу, действуя с особой дерзостью, повредили малое архитектурное сооружение, бюст Сталина И.В., при этом:
- Андрущенко Э.С. указал участникам преступления место нахождения бюста Сталина И.В., предоставил информацию о расположении охраны в здании КПУ, обеспечил жильём участников преступления после его совершения;
- Онофрийчук А.В. следил за окружающей обстановкой, был готов сообщить о приближении к месту совершения преступления граждан, сотрудников милиции, а также давал устные указания соучастникам преступления;
- Хмара Р.А. распределил роли участников преступления, следил за окружающей обстановкой, был готов сообщить о приближении к месту совершения преступления граждан, сотрудников милиции по средствам мобильной связи, а также давал устные указания соучастникам преступления;
- Абрамив В.З. имеющейся бензопилой отпиливал голову малого архитектурного сооружения -бюст Сталина И.В.;
- Зануда А.А.предоставил заведенную бензопилу для отделения головы Абрамив В.З., после чего с помощью кувалды отбил голову с Бюста Сталина И.В.;
- Таран П.Д.организовал прибытие участников преступления в город Запорожье, во время совершения преступления блокировал двери помещения КПУ;
- Пономаренко Ю.С. несколькими ударами попытался при помощи кувалды отбить голову бюста Сталина Й.О.; (? автор)
- Вишняк В.Р. во время совершения преступления блокировал двери помещения КПУ;
- Лабайчук В.И. произвел видеозапись преступных действий участников преступления, которую поместил в международную сеть интеренет.
Своими действиями Лабайчук В.И. совершил преступление, предусмотренное ч.2 ст. 296 УК Украины - хулиганство, то есть грубое нарушение общественного порядка по мотивам явного неуважения к обществу, сопровождаемое особой дерзостью, совершенное группой лиц»
Насправді я не відмовляюся від того, що було зроблено мною 28 грудня 2010 року, як також я не шкодую за вчиненим.
Але я заявляю, що ствердження слідчих та судді стосовно мотивів моїх дій та намірів є фантазіями та вигадками тих, хто складав згадані вище документи.
Я є людиною законослухняною та віруючою, я поважаю суспільну мораль притаманну українцям, я також дотримуюсь громадського порядку, який обумовлюється законами, нормами моралі, традиціями історичної та культурної спадщини.
Мені відомий зміст Закону України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні». Стаття 1 цього Закону говорить: «Голодомор 1932-1933 років в Україні є геноцидом Українського народу».
В Преамбулі до цього Закону говориться, що він ухвалений «виходячи з Рекомендацій парламентських слухань щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схвалених Постановою Верховної Ради України від 6 березня 2003 року N 607-IV та Звернення до Українського народу учасників спеціального засідання Верховної Ради України 14 травня 2003 року щодо вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932-1933 років, схваленого Постановою Верховної Ради України від 15 травня 2003 року N 789-IV, в якому Голодомор визнається актом геноциду Українського народу як наслідок зумисних дій тоталітарного репресивного сталінського режиму, спрямованих на масове знищення частини українського та інших народів колишнього СРСР.
Отже, цілком очевидним є, що це дії тих, хто встановив на українській землі пам’ятник кривавому диктатору Сталіну, винному у геноциді українського народу, слід вважати такими, що вчинені з мотивів явної неповаги до Закону України та норм суспільної моралі, з особливою зухвалістю та винятковим цинізмом.
Я та мої товариші не знайшли та не могли знайти іншої можливости запобігти злочинним діям тих, встановив пам’ятник Сталіну в Україні, окрім того, що ми зробили. Я свідомий того, що тільки такі дії здатні привернути увагу до злочину пропаганди сталінізму, яку вчинене так званою комуністичною партією України.
Ми діяли без насильства й з абсолютною повагою до права та моралі. Можливо ці дії спричинили якусь шкоду тому виробу, яке слідчі та суддя цинічно називають «малое архитектурное сооружение, бюст Сталина И.В.» але мої дії були вчинені з мотивів запобігання тій небезпеці для інтересів українського суспільства та української держави, яку становить цинічна та зухвала пропаганда сталінізму.
Ані я, ані мої товариші ніколи не чинили жодних перешкод слідству, не впливали на свідків та потерпілих, ми не вчинили жодного злочину и не збираємося цього робити.
За таких обставин є очевидним, що вчинене протизаконне позбавлення нас волі, тримання в нелюдських умовах та визнання винними ще до того як цю справу розгляну справедливий суд містить ознаки тортури.
В терміновому порядку постановою високопосадовця з МВС була створена слідча група, до якої ввійшли слідчі з Івано-Франківська, Києва та Запоріжжя, до якої, зокрема, включений досвідчений та титулований «важняк» з Головного слідчого управління МВС України, відомий своїми розкриттями вбивств та інших тяжкий злочинів. Наші покази фільмуються за допомогою трьох відеокамер. Від нас намагаються отримати покази причетности до якихось вибухів, підпалів штабів Партії Регіонів, мене зокрема слідчий наполегливо намагається примусити сказати, що громадське об’єднання «Тризуб», до якого я належу, має схожість зі збройним формуванням.
Характерним є те, що сталося під час обшуку в моєму по мешканні, відповідно до статті 177 Кримінально-процесуального кодексу України, «обшук проводиться в тих випадках, коли є достатні підстави вважати, що знаряддя злочину, речі й цінності, здобуті злочинним шляхом». Як стало мені відомо, слідчі вилучили книги: "Українські січові стрільці", "Співаник українського націоналіста", "Роман Шухевич у документах", "Степан Бандера – символ революційної безкомпромісності", "У.В.О", "Український вибір", "Симон Петлюра", а також брошуру "Кокошинцям -360" – про історію села в Гусятинському районі.
Якщо це так, то до чого тут «хуліганство», яке чорними нитками по білому намагаються інкримінувати мені слідчі.
Є очевидним, що дії слідства мають очевидний замовний, репресивний та політичний характер, водночас вони межують з якимось абсурдом, нісенітницею, їхні методи є явно протизаконними.
В кожному випадку я вимагаю негайного звільнення та передання справи до справедливого суду.
Я звертаюся до адресатів цього звернення з прохання в межах своєї компетенції сприяти усуненню порушень закону у справі мого обвинувачення та арешту.
Текст цього звернення на моє прохання підготував мій захисник, адвокат Віктор Ніказаков
Василь Лабайчук
* * *
Новітнім сталіністам варто освіжити пам`ять
13 січня 2010 року Апеляційний суд м. Києва розглянув кримінальну справу, порушену і розслідувану СБУ за фактом вчинення Голодомору-Геноциду в Україні у 1932-1933 роках.
Рішенням суду підтверджені висновки слідчих Служби безпеки України про організацію вчинення в 1932-1933 роках на території УСРР керівництвом більшовицького тоталітарного режиму – генеральним секретарем Центрального комітету Всесоюзної комуністичної партії більшовиків /ЦК ВКП(б)/ Сталіним (Джугашвілі) Йосипом Віссаріоновичем, членом ЦК ВКП(б), Головою Ради Народних Комісарів Союзу Радянських Соціалістичних Республік (СРСР) Молотовим (Скрябіним) В’ячеславом Михайловичем, секретарями ЦК ВКП(б) Кагановичем Лазарем Мойсейовичем та Постишевим Павлом Петровичем, членом ЦК ВКП(б), генеральним секретарем ЦК Комуністичної партії більшовиків України /КП(б)У/ Косіором Станіславом Вікентійовичем, членом ЦК ВКП(б), Головою Ради народних комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки (УСРР) Чубарем Власом Яковичем та членом ЦК ВКП(б), другим секретарем ЦК КП(б)У Хатаєвичем Менделем Марковичем, геноциду української національної групи, тобто штучного створення життєвих умов, розрахованих на її часткове фізичне знищення.
Згідно з висновком проведеної у ході досудового слідства судової науково-демографічної експертизи Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи Національної академії наук України, внаслідок вчиненого геноциду в Україні загинуло 3 млн. 941 тис. осіб.
Суд констатував, що Сталін (Джугашвілі) Й.В., Молотов (Скрябін) В.М., Каганович Л.М., Постишев П.П., Косіор С.В., Чубар В.Я. та Хатаєвич М.М. вчинили злочин геноциду, передбачений ч. 1 ст. 442 КК України (геноцид), та закрив кримінальну справу на підставі п.8 ч.1 ст. 6 КПК України, у зв’язку з їхньою смертю.
До теми:
