Актуально
20784 перегляди
|
Дім - це там, де ти живеш |
Росіян в Україні – вісім мільйонів триста тисяч чоловік.
Звиклі до зручностей радянського, а перед тим – російського імперського часу, які вони мали як своєрідна «титульна спільнота», повноцінні громадяни радянського pax romana («римського світу»), вони раптом змушені ставати інакшими.
Зараз ці люди існують в трьох різних світах, в трьох різних рольових групах, нормальностях, ба навіть, спільнотах. Що «нормально» для українських росіян? Хто вони – п'ята колона Росії, що прагне «возз'єднання», ті, кого доля закинула на українські землі поза їхньою волею, чи політичні українці? Окупанти, гості чи наші з вами сусіди і співгромадяни?
1.Євроросіяни.
Милые россияне, ваши проблемы и наши проблемы различны. Мы отдельная от Вас страна - запомните это.
Я уже давно никак не могу понять - почему эта тема до сих пор существует? Ну всё ж проще простого: есть государство - должен быть язык! Всякий нормальный гражданин обязан знать и уважать государственный язык. Это ведь не значит, что он должен забыть свой родной язык в том случае, если это не украинский язык. И у нас в стране, кстати, никто этого не требует. (з форуму)
Їхня родина могла проживати, наприклад, в Одесі, протягом кількох століть, а могла й переїхати в Україну після проголошення її незалежності. Їхня культурна батьківщина – Росія, їхня політична батьківщина – Україна.
Ці люди цінують демократичний устрій, і бачать з ним своє майбутнє – у повазі до держави, до культури народу, що дав цій державі ім'я, і водночас не боїться за свою ідентичність і ідентичність своїх нащадків.
Ці люди не бояться українців і почувають себе впевнено і спокійно, тому, що в Україні вони - у своїй державі. Вони відчувають свою окремішність від Росії як країни з геть інакшою політичною культурою, і, будучи громадянськими патріотами України, не відчувають, що їхня ідентичність є якимось чином під загрозою.
Вони не живуть казками про "диких бандерівців" і "ворогів з Заходу", не прагнуть обов'язкової "союзної держави". Вони почувають себе вільними людьми вільної країни.
2. Мігранти.
Для меня Украина и Молдавия такие же родины, как и Россия.
Я бы любил украину - если бы мудрые политики создали нормальные условия для работы и жизни ее гражданам, базируясь на уважении к истории своей страны (я родился в СССР) (з інтернет-форуму)
Здебільшого вони приїхали в Україну по розподілу після навчання, на армійську службу чи просто на роботу. Вони, можливо, і не хотіли сюди їхати – але не мали вибору: Держава сказала – значить, так має бути. Потрошку-потихеньку влаштувавши життя, вони народили в Україні дітей, внуків, правнуків.
Проте увесь цей час багато з них і не підозрювало, що живе у якійсь іншій країні – адже кругом усі спілкувалися російською, і потреби вчити ще якусь мову абсолютно не було – більше того, "аборигени" самі проявляли ініціативу, переходячи на російську. Газети, книжки, школи, телебачення, культурні заходи – цього було достатньо, щоб жити, фактично, як в Росії, мінімально стикаючись з зовнішнім іно-культурним світом.
Після падіння Імперії вони відчули себе нікому не потрібними, безвідповідально закинутими в чужі краї і полишеними своєю Батьківщиною напризволяще.
Раптово вони стали покинутими французами Алжиру, а в деяких місцях – і просто колишніми представниками колоніальної адміністрації, до яких місцеві ставилися геть непозитивно (наприклад, у Львові). Їхній "суцільний" російськокультурний світ почав розсипатися, ентропувати. Раптом з'явилася необхідність вчити ще й мову аборигенів (а психологічно це подія такого ж рівня, як, якби, наприклад, американців Оклахоми в обов'язковому порядку змушували вивчати мову черокі).
Серед них є й ті, хто керується древнім правилом "іbi bene – ubi patria" (де добре – там і батьківщина): мені тут добре, буде зле – поїду геть, яка різниця. Таким людям відверто байдуже, де і як жити. Тим більше їм байдуже до чужої для них української мови і культури.
3.Люди імперії, окупанти.
А вообще забавно, наперерез всем спортсменкам, на трассу выбежал хохляцкий тренер пошептал че-то на ушко своей спортсменке, и она после этого аккуратно упала на нашу Чепалову...
..."хохляцкий" слэнг для хохла также естественен, как и бутерброд с замороженным салом, нарезанным мелкими кубиками.
Не понимаю, как можно заставить любить хохломову ?
Собственно, так и создали "Украину". Вначали придумали слово - в пику Малороссии. Потом придумали язык. Потом принудили употреблять его. Потом - записываться в документы украинцами.
(з інтернет-форумів)
Класичний випадок імперської свідомості описаний Винниченком, коли київського візника-росіянина запиталися, що за пам'ятник стоїть на Софійській площі.
"Это какой-то генерал хохляцкий", зневажливо відповів він, показавши пальцем на пам`ятник Богдану Хмельницькому. Коли товариш Винyиченка став вимагати поваги до української історії, візник просто відвіз обидвох "хохлів" в поліцію, здавши їх там як "антидержавників"- ворогів Російської імперії.
Зараз люди такого типу живуть по всій Україні – від Львова і Ужгорода до Донецька і Севастополя. Вони відверто зневажають Україну і українське. "Хохлы", "салоеды", "малоросы", "Окраина"- це невід'ємні частини їхнього словникового запасу, часто і публічно вживані.
Для "імпероросів" українство – це ворожий ідеологічний проект чи то австро-угорсько-польських, чи то натовських розвідок, покликаний знищити чи інтернаціональну дружбу, чи велику православно-слов'янську єдність. Їхня єдиноможлива реальність – це відновлена у різних формах імперія. Вони - недіалогічні, агресивні (а насправді – дуже перелякані), уперті і послідовні нащадки знаменитого валуєвського "не было и быть не может".
4. Історична відповідальність.
Україна була колонією Російської, а потім і Радянської імперії. Вона економічно (вимивалися ресурси) і культурно (вимивалися таланти) визискувалася. Розвиток української культури штучно гальмувався – через заборони друкування книжок, через знищення письменників і вчених в період сталінських репресій, через голодомори, концабори і кинутих у м`ясорубку другої світової людей.
Українська економіка була економікою колоніального типу, фінансові потоки і процеси прийняття рішень було замкнуто на метрополію – місцева колоніальна адміністрація лише виконувала чужі вказівки.
Волею долі росіяни опинилися на передньому краї "колонізації" цієї країни, більш чи менш активно беручи у цьому участь. Їх використали наднаціональні будівники спочатку Російської, а потім і Радянської імперії для реалізації наднаціональних цілей "величі" і "могутності", маскованих під "справедливість", "свободу" чи "солідарність".
Відповідальність за окупацію України в минулому, на жаль, поки не можна виміряти. Не засуджено антиукраїнську політику Російської імперії. Все ще не дійшло до розгляду злочинів Радянського Союзу на українських землях – і виглядає, нікому виставляти рахунок.
Обидві імперії ішли під російськокультурним прапором. У росіян, на відміну від інших, був особливий статус "старшого брата", а відтак право не вчити мову "аборигенів" і почуватися вищою кастою у царському, а потім радянському суспільстві – а відтак, можна стверджувати, що окупаційний режим був більшою мірою їхнім режимом. Комплекс національної неповноцінності українців і русифікація - "старшобратський" продукт.
Своєю імперською політикою зараз Путін відверто підставляє українських росіян, змушуючи їх або знову зайняти нішу окупантів, або відчувати себе винними за те, що витворяє керівник їхньої історичної батьківщини.
Чи думає будівничий коси біля острова Тузла, російський спецназівець, що не пускає українців на власний маяк, чи товариш Вяхірєв, різко підвищуючи ціну на газ, що таким чином накладає негатив російської політики на всіх росіян, що проживають тут, поруч з нами, українцями?
У згортанні козацької держави чи знищенні УНР була велика вина самих українців, проте саме Російська, а потім Радянська імперія скористали з цього. Українці були багатьма колоніальними керівниками, і самі активно брали участь в русифікації. Спільна відповідальність українців за те, що сталося з ними – тема окремої статті.
Це все аж ніяк не знімає відповідальності з росіян.
Як кожен німець несе відповідальність за злочини нацизму, так і кожен росіянин несе свою частку відповідальності за русифікацію - за те, що українська витіснялася саме російською мовою, що саме під тиском російської українці покидали свою мову і культуру. Так росіян підставила імперська політика, так (частково) вони самі дозволили імперії використати себе.
Відповідальність в російсько-українській кривді не може бути матеріальною. Маразмом було б штрафувати на 50 гривень за гріхи русифікації чи вимагати публічного каяття.
Кожен український росіянин, на моє переконання, мусить усвідомити свою моральну відповідальність за культурне приниження українців на користь російського, і, як наслідок, не перешкоджати подальшому українішанню України, прийняти "позитивну дискримінацію" (зникнення гегмонії російського культурного простору) як об'єктивне вирівнювання постколоніального перекосу, а надалі знайти себе як повноцінну впливову європейську національну меншину, яка не несе в майбутнє імперські проблеми і кривди минулого.
Тільки так у нас буде справжнє примирення і реальна національна злагода.
Публiкацiї за темою «Політологія»:
