Актуально
23390 переглядів
 |
На превеликий жаль політичні сили, котрі зараз втратили владу, на той час перебували у стані боротьби на взаємознищення, тож не змогли (чи не захотіли?) об’єктивно оцінити загрози від тих подій для національної державності та виробити ефективні засоби протидії.
Йтиметься про, з одного боку, пересічну подію - конференцію “Руськомовна Україна …”, що відбувалась у Москві у квітні 2009 року, але з іншого, - непересічну доповідь на ній сумно відомого українським державникам пана Затуліна, котрий є депутатом Держдуми Росії.
Непересічну тому, що сам Затулін тоді зазначив, що у його доповіді викладена “колективна точка зору на стратегію Росії у російсько-українських відносинах”.
Але й тому, що висловлені у ній погляди далеко не нові, бо є актуалізацією у сучасних реаліях вчення ідеолога російського шовінізму Васілія Шульгіна, котрий на початку ХХ століття проголошував: “Краще вже незалежна , але геть русифікована Україна, ніж Україна у складі Росії, але з пануванням на її землях української мови й культури”!
Тож ця доповідь, без сумніву, була ідеологічним обґрунтуванням неконструктивних дій Росії у період перед нашими президентськими виборами.
І, видається, є дороговказом для нинішньої неоколоніальної адміністрації.
Так от, Затулін, розмірковуючи з приводу російсько-українських відносин, назвав умови, за котрих Росія могла б задовольнятись їх станом.
Ці умови читачам треба міцно запам’ятати, перш за все, у контексті політики нинішньої влади. Навіть, можна подумки ставити “пташку” там, де нинішня влада їх вже виконала чи впроваджує.
Такими гарантіями для Росії, щоб вона більш-менш спокійно сприймала незалежність України, були названі:
1. Офіціальне проголошення й законодавче закріплення нейтрального, позаблокового статусу України.
2. Конституційне оформлення федеративного державного устрою держави.
3. Надання руській мові, наряду з українською, державного статусу.
4. Збереження православної русько-української єдності у лоні Московського патріархату.
Досягнення вище означених гарантій проголошується найголовнішою метою Росії “на” Україні. Маємо зазначити, що для досягнення цієї мети нинішня Росія має і політичну волю, і ресурси, і засоби.
Серед цілей у політичній сфері Росія, устами Затуліна тоді ставила перед собою, серед інших: обновлення, зміцнення і консолідацію політичних сил, що послідовно обстоюють інтереси населення сходу і півдня країни; послаблення “відкрито антиросійських політиків і сил”, витіснення їх прихильників з державного апарату, перш за все із сфер освіти, культури, оборони і безпеки; забезпечення і закріплення особливого статусу прав і повноважень Криму; боротьба зі спробами реабілітації в історії “зрадників русько-української єдності”.
У сфері нашої оборони і безпеки росіяни тоді ставили за мету пропаганду військово-політичного союзу між Україною та Росією, а як альтернативу висловлювали, (а нині вже отримали) “рожеву мрію” - відмову України від євроатлантичної інтеграції, згортання програм співробітництва з НАТО, закупівлі на Заході озброєнь, збереження бази ЧФ в Криму та поглиблення кооперації у ВПК.
Підтвердженням того, що одкровення Затуліна не були його маренням є, для прикладу повідомлення, що президент Мєдвєдєв, вручаючи нагороди співробітникам ФСБ, подякував їм “за реалізацію важливих заходів, які перешкоджали вступу України в НАТО”.
А така ворожа до України діяльність була. 27.01.10 були затримані в Одеській обл. 5 офіцерів ФСБ під час проведення шпіонської операції з території Придністров’я. Попри те, що Мінськими угодами 1992 року заборонена взаємна шпигунська діяльність у державах СНД.
Про вагу кримської теми для російської еліти можна судити з тверджень впливового російського геополітика Алєксандра Дугіна: “Чорноморський флот Росії стоятиме у Севастополі, навіть якщо прийдеться весь Крим й усю східну Україну взяти під протекторат Росії”)
На цілеспрямованість нинішніх і майбутніх дій нашої сусіди проливає світло висловлені Затуліним тези щодо цілей в економічній сфері, серед яких: повернення до проекту єдиного економічного простору, утворення валютного й митного союзу, захист прав і власності російського бізнесу та розширення їх банківських структур, орієнтованих на кредитування нашого населення, утворення спільних корпорації, в т.ч. у сферах нанотехнологій, авіабудування, інфраструктурних проектів, спільних і спеціальних економічних зон у прикордонні.
Знаковими (спрямованими на кінцеве закріпачення України) є подані у доповіді Затуліна цілі російської політики по відношенню до України у соціально-культурній сфері.
Це і створення єдиного ринку праці з заохоченням міграції української робочої сили, єдиний інформаційний простір, що має відновити неконтрольоване мовлення російських телеканалів, російський кінопрокат, зближення освітніх просторів, заохочення з бюджету функціонування у нас філіалів російських вишів, російських шкіл. Особливого значення надається молодіжній політиці через міждержавні виховні програми, спільні літні табори, олімпіади і т.і.
Пояснення цим устремлінням знаходимо у російських ЗМІ. Для прикладу, оглядач Сєргей Баранов твердить: “…українці - етнічний, демографічний і культурний ресурс великої руської нації. Іншого такого ресурсу немає, та вже не буде. Оце сама велика й реальна ставка у боротьбі за Україну”.
Про те, що ця політика мала і має виконавців в Україні, ми могли пересвідчитись хоча б на прикладі мітингу в Сімферополі проти незалежності Української держави 24 серпня 2009 р. Російської общини Криму і кримської організації партії Російський блок.
З резолюції мітингу: "З моменту проголошення акту незалежності України українська держава, будучи дітищем українських націоналістів, почала проводити політику, направлену на примусову українізацію російського-культурного населення України і Криму, дискредитацію російського і радянського періодів вітчизняної історії, а зовнішньополітичний курс незалежної України був позначений ухваленням ряду політичних документів, націлених на вступ України до міжнародних структур НАТО і ЄС, відомих своїми антиправославними і антиросійськими підходами". Його гасла: "Україна - ракова пухлина на історії і території Русі". "Геть бандерівську самостійність“. "Майбутнє України в союзі з Росією". "Навіки з Росією“.
Що, може прокуратура чи СБУ тоді зацікавились такими і їм подібними організаціями?
І, на заключення, хочу привернути увагу до одного із прогнозів п. Затуліна, котрий, на мою думку, пояснює звідки ж ростуть ноги у багатьох геополітичних прожектів, що висуваються. За його твердженням, якщо Росія не зможе отримати гарантій збереження України у зоні свого впливу, то беззаперечно прийде до висновку, що, мовляв “зовсім необов’язково Україна повинна зберегтися як держава”.
Підтвердження реальності такого сценарію навів ”Русский журнал” 21 квітня 2008 року: ”Що може являти собою операція з визволення України та які її шанси на успіх?
Залежно від політичної ситуації, сценарій силового втручання може розгортатися трьома основними шляхами. У найобмеженішому варіанті російські збройні сили можуть зайняти лише Кримський півострів... При ширшому варіанті зоною втручання стає весь південний схід України, так звані ”біло-голубі”, російськомовні території... Третій варіант розвитку подій передбачає, на додачу до зайняття південного сходу, встановлення контролю над Києвом і центральними областями.
Реалізація такого сценарію, природно, потребуватиме вищої ціни, проте вона має свої переваги: Росія повертає собі контроль над найдавнішим центром російської духовності і державності. Зрозуміло, що цей сценарій стане можливим лише тоді, коли підросте загальна амбітність російської еліти, яка лишається відносно невеликою — порівняно з можливостями ракет...
Демонстративний повітряний ядерний удар у стратосфері в районі південної частини Прип’ятських боліт, виконаний уночі, надзвичайно поміг би у цьому випадку. Він не заподіяв би істотної шкоди, зате його було б добре видно в ненавидячому ”москалів” Львові і навіть Польщі.
Він одразу протверезив би гарячі голови, виразно продемонструвавши серйозну рішучість Кремля”
Як то кажуть, без коментарів….
Публiкацiї за темою «Національна безпека»:
