Аратта - На головну

23 січня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Сільський театр

Театр 34557 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 2.03.2011 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

Сільський театр
По сірій асфальтній дорозі повзуть в два напрямки автівки у своїх справах. Спершись на капот машини, стою край шляху до Миколаєва біля роздоріжжя напроти селища Компаніївки. Навкруги степ, ворони тисячами кружляють, їх завжди багато в цій місцевості . Повітря чисте, запах трав після дощу, як у нас говорять - «дух землі».

Все тут знаю, з закритими очима дістанусь до найдальшого куточка. У всіх навколишніх селах був, яри і балки пройшов, у річечках вмивався, з джерел воду пив. Пам’ятаю і ті села, щодо яких на новітній карті з’явився напис «нежиле», це значить, що село вмерло. А воно ж колись народилося, будувалося і розросталося. Бігали босоніж діти по вулицях, у школі вчилися, дорослі орали, сіяли, косили, кували, пасли, буяло життя. Тепер чагарники, покинуті напіврозвалені хати і напис на карті — «нежиле».

Дивлюся в далину, про яку писав Винниченко: «А навкруги теплий степ та могили, усе степ та могили. А над могилами вгорi кругами плавають шулiки; часами, як по дроту…» Оце тут той степ, з якого вийшли Карпенко-Карий з когортою перших українських корифеїв театру, Яновський і Близнюк, Вінграновський та Маланюк, Яр Славутич. Цей степ своєю безкрайністю започатковує творчу натуру, народжену на цих теренах.

Ще не так давно у навколишніх селах життя було духовно багате, майже у кожному селі був аматорський театр. Наше село на було винятком.

У сільському клубі культурне життя починало оживати з кінця осені. Зимовими вечорами, коли старше покоління ткало ряднинки, вишивало рушники і сорочки, дивилося телевізор, грало в карти і просто лежало на печі, молоді за віком та молоді за душею збиралися до клубу. Співали, танцювали, заставляли звучати музичні інструменти, а відважні виходили на сцену, щоб зіграти роль. Роль у мініатюрі чи в класичній п’єсі давала хоч на годину-дві відчути себе в іншому житті.

Репертуар складали вистави, духовно зрозумілі односельцям. Довженко, Карпенко-Карий, Нечуй-Левицький, Гоголь… До Жовтневих свят — вічний спектакль "Загибель ескадри" Корнійчука, щоправда уривками. Бракувало хисту і наснаги поставити цілу виставу, колгоспники слабо сприймали революцію на сцені. У багатьох підсвідомо прокидався інстинкт дрібного власника. І те нерозуміння певних моментів політики партії спонукало фальш на сцені.

Взагалі ж успіх виконавця залежав від того, чи до душі була йому призначена роль. Такі ролі, як дід Григорій з кіноповісті «Земля» Довженка чи Терентій Гаврилович Пузир з «Хазяїна» Карпенка-Карого, гралися не на майстерності, а на своєму глибокому розумінні цього персонажу. В такі ролі не треба було входити, вони жили в селянській душі.

Коли Терентій Гаврилович у виставі «Хазяїн» по сцені розганяв гусей, йому співчували всі глядачі. І в залі висіло питання не про жадобу Пузиря, а про те, що гуси розскубуть копиці. Ну а як на підмостках обговорювали малюнок матерії на халат Терентієві Гавриловичу, то в очах глядача була заздрість. Всі в залі мріяли мати таку домашню одежину.

Сцени з кіноповісті «Земля» Довженка знали напам’ять, описане в ній не потребувало ніякого пояснення літературознавців. Плакали або сміялися ще до початку драматичного чи сатиричного епізоду.

Бувало, актори вживалися в роль так, що п’єса вже не належала драматургові, а була виставою за мотивами його твору. Такою стала «Кайдашева сім’я» Нечуй-Левицького. Її жодного разу не вдалося зіграти за текстом. Актори і акторки вживалися в образи дійових осіб так, що окремі епізоди глядач спостерігав як напружене спортивне змагання, приймаючи сторону то одного персонажу, то другого, часом навіть коментуючи і підказуючи акторам, як себе повести далі.

Сільський глядач відмінний від міського, і гріх не згадати його добрим словом. Міська оцінює в театрі гру актора, оформлення сцени, буфет а сільська живе впродовж вистави життям героя, якщо його доля зачепила селянську душу.

На Кіровоградщині ставили «Хазяїна», ясна річ, не перший раз. Дії вистави відбувалися в рідних для глядачів навколишніх селах. І котрий раз, затамувавши подих, зал жив усім тим , що діялося на сцені. Раптом при поділі Пузирем овечої отари, в яке село скільки погнати овець, голос з залу:

- Терентію Гавриловичу, це несправедливо.

Актори на сцені завмерли, а голос літнього чоловіка з залу вів далі:

- Це несправедливо. Минулий раз і позаминулий раз на Роздолля п’ять тисяч погнали, цього разу теж. Давайте вже до нашого села п’ять, а в Роздолля три. А то несправедливо.

От вам сільський глядач і сільський актор. Один мав зіграти жадобу, щоб усім зле стало, а другий засудити ту жадобу. Та, очевидно, перекроїти селянина неможливо, хазяїн в ньому не вмирає.

Про запізнення і паузи в сільському театрі варто згадати окремо. Зазвичай, причини поважні: не встигла з вечірнього доїння на фермі, недоварила вечерю, ішли в клуб мимо сільпо, в дорозі автобус з райцентру зламався … Паузи трапляються, коли актори дограють у карти, або принесли з дому вечеряти, то довечерюють, щоб сил стачило на другу дію.

І оці паузи й запізнення на сцені заповнюються. В художнього керівника заздалегідь передбачені номери з декламуванням прози, віршів, гуморесок. Трапляються й експромти. Одного разу в безвиході художній керівник прохав прибиральницю клубу виручити.

- Федорівно, ви тут всі книжки перечитали в бібліотеці, то розкажіть глядачам щось із книжки. Головний артист зі станції їхав, авто зламалося, хвилин за двадцять притягнуть на буксирі. Виручите, поки я ще когось знайду.

Цей вихід на сцену прибиральниці Олени Федорівни я запам’ятав добре, він не поступиться виходу маститих майстрів слова. Поважною ходою, без книги , чи навіть якогось папірця, вийшла на середину сцени, відсунула мікрофон, оглянула глядачів і впевнено, ніби й не перший раз промовила:

- Тичина. Пастелі. - Витримавши паузу, з цілковитим усвідомленням відповідальності, молодо і дзвінко почала:

Пробіг зайчик. Дивиться — Світанок! Сидить, грається…

Закінчувала вже хриплим протяжним голосом старої людини:

Укрийте мене, укрийте: Я — ніч, стара, Нездужаю. Одвіку в снах Мій чорний шлях. Покладіть отут м’яти,

Раз за життя я чув цей твір, а прибиральниця сільського клубу прочитала його так, що зрозумів весь зал. Я цей вірш перечитав після того можливо, більш ніж сотню разів, та не зміг попасти в ту ноту, як читала Олена Федорівна. Не зміг його прочитати правильно, а значить в моєму виконанні його б і зал не зрозумів.

Всього було в театрі, і удач і не удач. Глядач радів удачам і пробачав невдачі. Виходити на сцену за відсутності душі неможливо, цього глядач не пробачить. Ви уявіть останню сцену з «Ревізора», бачену в професійному театрі Києва чи Москви. І уявіть її у сільському театрі. Коли на сцені два комірники, головний бухгалтер з половиною підлеглих і начальник складу паливно-мастильних матеріалів. Як вони грали фінальну сцену: "До нас їде ревізор!".

2006 рік.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Театр»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Ми розпалюємо вогонь творящий. Якщо він гріє – хай. Втручатися не можемо, бо будь-яке насилля, навіть во ім’я істини, неминуче породить дисгармонію”
Олесь Бердник

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.