Аратта - На головну

27 березня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- передтечею кінотворчості італійськіх неореалістів була стрічка, знята українською кіностудією. Цією кінострічкою фахівці вважають фільм Марка Донського “Веселка” (1943 рік) за однойменною повістю Ванди Василевської. Фільм був знятий на київській кіностудії, яка в роки Другої світової війни була евакуйована в Середню Азію. Він розповідає про українське село під час війни. Президент Рузвельт, переглянувши фільм, надіслав режисерові телеграму з подякою, а у 1944 році картина була відзначена Асоціацією кіно і радіо США.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Про що думають наші політики? І що вони роблять?

Політологія 13801 перегляд Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 30.03.2011 | Всі публікації | Версія для друку

Про що думають наші політики? І що вони роблять?
Нещодавно європейські соціологи звинуватили українців в інфантилізмі. Залишимо це на їхній совісті, зауважимо тільки, що в більшій мірі цей інфантилізм вимушений – не через власне небажання відповідати за власне життя, а через практичну неможливість це зробити.

Вся система влади в Україні збудована таким чином, що хоч що би ти не захотів зробити самостійно, – але неодмінно завжди будеш комусь за це винен. Тому й краще або не робити нічого, або просто втекти куди подалі. Але по порядку.

Витоки інфантилізму

Інфантилізм – це незрілість розвитку людини, наявність в її поведінці рис, характерних для попередніх вікових періодів. Найбільш помітним його проявом є схожість поведінки дорослого до дитячої, хоча може проявлятися він і в різноманітних підліткових комплексах.

В цьому разі він буде виражатися в максималізмі і категоричності суджень, схильності до протестної поведінки "на зло" комусь, з одного боку, і до залежності від когось – з іншого.

Проявляється переважно в емоційно-вольовій сфері – через підвищену навіюваність, несамостійність, емоційну неврівноваженість і дратівливість.

Для будь-якого прояву інфантилізму характерною ознакою є недостатність свідомої цілеспрямованої активності, незрілість почуття обов'язку і відповідальності. Іноді – разом з деякою інтелектуальною нерозвиненістю.

В політичній сфері таким символом інфантилізму став СРСР. Не тому, що був залежною державою. А тому, що залежними робив своїх громадян.

Патерналістська побудова тієї держави автоматично робила всіх "нерозвинутими дітьми".

Проте ще гіршим є те, що й після розпаду СРСР подібна структура мислення нікуди не щезла – і тут європейці безумовно праві.

Так, кожен з того часу став більш незалежним. Вміємо тепер самостійно заробляти гроші – хай не завжди у власній країні, будувати і торгувати.

А ось державні справи вирішувати як і не вміли, так і не вміємо. Ба більше,– й далі не відчуваємо за них своєї відповідальності. Частина України вперто голосує то за комуністів, то за їхніх правонаступників в лиці Партії регіонів – але при цьому вперто звинувачує в своїх бідах когось іншого.

Інша частина – все ще чекає свого месію. І все було б нічого, якби і одна, і інша й далі свято не вірили в те, що сенс життя – в тому, щоб накрасти і стати багатим.

І немає ніякого значення, що одні вірять в те, що соціалізм це погано, а капіталізм – однозначно добре. А інші навпаки – й далі плачуться за цим самим соціалізмом.

Тобто певна різниця є, звичайно, – бо ті, що й далі тримаються за свої попередні уявлення, видаються дещо інфантильнішими тих, хто тепер проти цього протестує.

Але оскільки цей протест затягнувся вже більше як на 20 років, то, по-суті, він є настільки ж інфантильним. Тільки й того, що може вже не так дитячим, як підлітковим.

Бо насправді зрілість проявляється не в тому, щоб незмінно дотримуватися одних і тих же поглядів. Як і не в тому, щоб протестувати проти них все життя.

Протест проти свавілля комуністичної системи ще був зрозумілим в 90-тих, але дотепер він вже давно мав би вилитися в осмислене розуміння того, що було поганим і добрим в тій системі, що з неї можна використати для себе, а що слід назавжди відкинути.

Після чого, в ідеалі, мали б знайти і свій шлях.

Інфантилізм політиків

В повній мірі подібна інфантильність мислення притаманна і українським політикам. І навіть більше – схоже, що у них вона ще більш виражена, набуваючи іноді просто катастрофічних розмірів.

Що вже говорити про інших, якщо сам голова Верховної Ради вічно плачеться і скаржиться, що все не так, як мало б бути.

Хоча дорослий мужчина має або робити щось, або вже мовчати – якщо зробити нічого не в змозі. Та й інші політики нічим не кращі.

Члени уряду постійно розводять руками, всіляко демонструючи свою неспроможність хоч щось вирішити.

Спікери політичних партій виходять на телеекрани і в одному реченні розказують про те, як в Україні все погано, а в іншому – гордо заявляють, що вони вже 17 (10, 20) років в політиці.

Але всіх перевершив пан Табачник, озвучивши, що він і взагалі уже 25 років у владі. І не вистачає розуму в усіх них співставити одне (те, як тут все погано) з іншим – своєю діяльністю на благо (чи проти нього) України.

Мовчали б вже краще, чи що?

Бо навіть якщо інфантилізм українського політикуму часом є тільки маскою, що дозволяє безкарно грабувати свій народ, то все одно бажання дбати лише про матеріальні цінності є все-таким же його проявом – хай навіть і на іншому (вони вважають що вищому) рівні.

Бо ж напевно краще все-таки було за 20 років збудувати багату й розвинуту державу – так, щоб живучи в ній, стати багатієм, політиком цивілізованої країни. Замість того, щоб все життя залишатися на Заході людиною третього сорту, якій ні один поважаючий себе політик чи бізнесмен не подасть руки.

Соціальне научіння

Американський психолог Альберт Бандура ввів поняття соціального научіння. На його думку, люди схильні копіювати поведінку інших. І тому в вихованні дитини основне місце займає не те, чому її навчають, а те, що вона сама спостерігає в поведінці інших.

Проте проявляється подібний феномен не тільки в дитячому віці, так часто роблять і дорослі. Їм легше скопіювати чиїсь дії – замість того, щоб самотужки щось створювати. Особливо тоді, коли вони ще не досягли особистої зрілості, коли ще страждають на інфантилізм.

Тому біда не стільки в інфантильності політиків і не в тому, що вони не бачать іншого сенсу свого життя, крім влади і збагачення, як в тому, які соціальні наслідки це породжує. Хто тепер порахує, скількох людей, подібних до себе, вони виховали своїм прикладом?

Скільки молоді тепер вважає так само? Вважають, що основне – це влада і багатство, що на країну можна й "покласти"?

Не кажучи вже про те, які методи вони використовують для досягнення цієї влади і багатства.

Використання брехні і ненависті

А методів цих, в основному, два – використання брехні і пропаганда ненависті. Брехня – для себе: говорять одне, думають інше, а роблять ще інше. А ненависть – для народу.

Така демонстрація ненависті дозволяє легко приховувати власні емоції і ще більш вдало брехати. І так гарно, здається, виходить. Підняті вгору брови і розгублений вираз обличчя голови ВР, маскоподібне обличчя спікера ПР, перекошене – прем’єр-міністра. Ні привітності, ні посмішок.

Іноді, правда, брехню приховують за іншим – за удаваною або й справжньою радістю. Пам’ятаєте одухотворене обличчя депутатки Бондаренко, коли вона захищала відміну квотування української музики?

Тоді вона говорила що це, мовляв, тільки навпаки – покращить становище українських виконавців, створить для них більш конкурентне середовище. Вірите, що саме з цього приводу вона й раділа?

Проте ненависть й справді може іноді мати певний сенс – як шлях до звільнення від якоїсь залежності. Тому люди незрілі й інфантильні і справді більш схильні до неї.

От тільки в українській політиці вона служить зовсім іншій цілі – поділу і стравлюванню людей поміж собою. За вірою, за мовою, за місцем проживання, за освітою.

Поки народ розділений, доти ним керують інфанти.

Патологія характеру

Ну а політики? А їм що? Увійшовши в свою роль, використовуючи брехню і ненависть в своїх цілях, прикидаючись недієздатними інфантами, вони й не помітили, як давно вже й справді ними стали.

Так ролі завжди рано чи пізно починають керувати своїми акторами.

Російський психіатр Ганушкін ще на початку ХХ століття виділив основні ознаки патологічного характеру:

Незмінність характеру з часом – людина не змінює своїх поглядів протягом усього свого життя.

Тотальність проявів – проявляється в усіх, не тільки типових, ситуаціях. Одні й ті ж риси характеру проявляються і вдома, і на роботі, і на відпочинку, і серед знайомих, і серед чужих, за будь-яких обставин.

Нездатність до соціальної адаптації – людина постійно створює проблеми і собі, і оточуючим.

Як думаєте, що з вищеописаного найбільш характерно для вітчизняних політиків? Тільки останнє, чи усе з вищеперерахованого?

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Ніколи не виживе той народ, який сприймає трактування своєї історії очима сусіда”
Фрідріх Ніцше

 
Відпочинок на схилах Дніпра
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.