Аратта - На головну

19 січня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- під час англо-бурської війни (Південна Африка) в 1899-1902 роках, командир одного з загонів бурів українець Юрій Будяк, врятував від розстрілу одного молодого англійського журналіста. Згодом останній допоміг Ю.Будяку вступити до Оксфордського університету. В 1917 році Ю.Будяк працює в уряді Української Народної Республіки. В 1943 році Юрій Будяк помирає в радянському концтаборі. Англійського журналіста звали .... Уїнстон Черчілль....

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Iван Гель: “Найгiрше те, що в нас бiльшовицька психологiя, "совок" у головах людей”

Українці 35865 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 31.03.2011 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

Іван Гель  (* 17 липня 1937, с. Кліцько, Городоцького району Львівської області — † 16 березня 2011, Львів)
Іван Гель (* 17 липня 1937, с. Кліцько, Городоцького району Львівської області — † 16 березня 2011, Львів)
Останнє iнтерв’ю видатної людини, дисидента i полiтв’язня.

...Ця розмова зав'язалась мимоволi, коли ми записували розповiдь Iвана Геля про одного з його побратимiв - В'ячеслава Чорновола. Щоби пояснити обставини спiльної нелегальної дiяльностi, пан Гель мусiв пояснювати i свою роль у тих подiях. Тож урештi ця розмова нас так захопила, що вiд особистих питань до Iвана Геля втриматись не вдалося, хоча це й не було темою розмови.

Тодi, з огляду на специфiку газетної роботи, те iнтерв'ю так i не побачило свiт. А нинi, пiсля того, як країна попрощалася з 73-рiчним дисидентом i полiтв'язнем, ми вирiшили, що це наш обов'язок - опублiкувати останнє iнтерв'ю видатної людини, котра свого часу, повернувшись iз 18-рiчного ув'язнення, очолила Комiтет iз вiдродження УГКЦ, вивела на вулицi сотнi тисяч людей.

Це iнтерв'ю записували в той час, коли вже давно минули подiї, якi ми в ньому обговорювали. Але Iван Гель, видається, жив ними, вiн до дрiбниць пам'ятав кожну мить тiєї боротьби, кожне слово своїх друзiв та ворогiв. Таким вiн i залишиться для нас - щирим, щедрим на добро, справжнiм.

- Чому так стається, що хтось робить у життi кар'єру, а хтось, як ви, пробує щось комусь довести, за щось бореться, за це i страждає?

- Менi не треба було приходити до нацiональної iдеї в якомусь вiцi, вона була в моїй кровi з дитинства. Мiй батько воював рядовим стрiльцем, вуйко Зеновiй Тершаковець був крайовим провiдником ОУН. Двi тiтки - рiднi сестри мами - були сестрами-василiянками i потiм певний час вiдсидiли в тюрмi. Крiм того, одна тiтка була зв'язковою ОУН.

Я принципово вiдмовився вступати до комсомолу, за що вже в останньому класi мене вигнали iз середньої школи, тож мусiв закiнчувати вечiрню.

Коли 1961 року, до столiття вiд дня смертi Шевченка ми з другом поклали терновий вiнок до його пам'ятника в Києвi, то далi все закрутилося якось само собою - знайомство з київськими шiстдесятниками, розповсюдження самвидаву... Вперше мене заарештували 1965-го i наступного року засудили за ст. 62-ю, ч. 1 i ст. 64-ю Кримiнального кодексу УРСР до трьох рокiв таборiв суворого режиму - за розповсюдження українського самвидаву та "органiзацiйну дiяльнiсть".

- Важко було в той час займатись пiдпiльною дiяльнiстю?

- Загалом за три роки мiж першим i другим ув'язненнями вдалося непогано попрацювати на самвидавiвському полi боротьби. Я влаштував справжню фабрику самвидаву, бо до газет та на радiо нас не допускали.

Коли заарештували iсторика Валентина Мороза, то я видав його велику - десь на 300 сторiнок - книгу "Серед снiгiв". I таку саму книгу "Листи з-за грат" Михайла Гориня видав. Загалом понад десяток видань вдалося розмножити i розповсюдити.

До речi, якщо обмiн лiтературою у дисидентському середовищi був активний, то каналами зв'язку ми одне з одним старалися не дiлитись.

Дiяли так, щоб арешт будь-кого i можлива здача людиною iнформацiї якнайменше зашкодили результативностi боротьби iнших. Хоча, у принципi, людей, якi давали слабину, у тому середовищi затятих борцiв було мало. I Чорновола, i подружжя Калинцiв, i Михайла Осадчого, i мене на допитах ламали, аби виказали якнайбiльше спiльникiв, у цих справах допитували десятки й сотнi осiб, частина з яких мала всi шанси "загримiти" разом iз ними. Та цього не сталося - до суду по своїх справах ми йшли самi, без "хвоста". Скажiмо, у моїй справi допитали 117 людей, але жодного з них тодi не засудили.

- Чому вам наступного разу дали в рази бiльший термiн ув'язнення, анiж першого?

- Бо коли мене заарештували вдруге, я вже проходив як "особо опасний прєступнiк", "особо опасний рєцидiвiст". Тому мене засудили на 15 рокiв, з яких десять - особливо суворого режиму. Вийшов на волю аж пiсля "дзвiнка", вiдсидiвши всi 15 лiт. Це було 13 сiчня 1987 року.

У великому мiстi жити менi знову не дозволили, цього разу вирiшили, що "лiпше" менi буде в селi. Я працював колгоспним пастухом, пас... 183 корови.

- I знову займались пiдпiльною роботою?

- 17 липня 1987-го менi сповнилося 50 рокiв. У гостi на ювiлей приїхало чимало полiтв'язнiв, зокрема, В'ячеслав Чорновiл, Михайло Горинь, Зорян Попадюк, деякi учасники пiдпiлля ще 40-х рокiв. Ми, тобто троє згаданих осiб, сiли в стодолi, де ще моя мама зберiгала сiно, обговорили ситуацiю i саме тодi ухвалили вiдновлення видання "Українського вiсника". Чорновiл став вiдповiдальним редактором, Горинь - його заступником, а я - вiдповiдальним секретарем. Тодi ж обговорили чернетку знаменитого листа В'ячеслава Чорновола до Михайла Горбачова, ми з Михайлом Горинем внесли туди i свої пропозицiї.

Однак потiм вони на мене дуже стали тиснути - з проханням очолити Комiтет захисту Української Греко-Католицької Церкви.

- Вiрили в те, що вдасться вiдродити Церкву, заборонену десятилiттями?

- Зрозумiло, i боротьба за легалiзацiю УГКЦ була важливою складовою нацiонально-визвольного руху. КДБ теж розумiло це, тому протидiяло нам рiзними способами. Коли стали можливими мої телефоннi розмови з Римом, кардинал Любачiвський (пiд впливом iнформацiї, яку поширювало КДБ) навiть звiдти просив мене: "Пане Гель, ви борiться бiльше за Церкву, а не за державу, бо тут тiльки й мови, що ваша дiяльнiсть є не релiгiйною, а полiтичною".

Я ж йому на це вiдповiв: "Ми одночасно боремося за легалiзацiю Церкви i за Українську державу - вони невiд'ємнi одна вiд одної, це двi складовi української ментальностi. Українець вiдчуватиме задоволеними свої нацiонально-духовнi потреби тiльки тодi, якщо будуть досягнутi обидвi мети".

Любачiвський iз тим погодився.

- А потiм була та знаменита демонстрацiя, органiзована вашим комiтетом, коли на вулицi вийшли сотнi тисяч людей, котрi вимагали повернення їм Церкви. То був переломний момент?

- Так, 17 вересня 1990 року, за даними КДБ, 250 - 260 тисяч прихильникiв вiдновлення офiцiйної дiяльностi УГКЦ на українських теренах рухалися в колонах i ще 50 - 60 тисяч стояли на тротуарах... Далi вже було легше. Пiд тиском мiжнародної спiльноти Горбачов змушений був у цьому питаннi здатися.

- Ви, вашi соратники боролись за iдеали, а сьогоднi маємо клубок полiтико-економiчних суперечностей... Ви розчарованi?

- Аж нiяк! Знаєте, у нас iз Чорноволом бували дискусiї. I одна полемiка ось така. Вiн був великий оптимiстом i казав: "Iване! Та ми маємо прекраснi стартовi можливостi, через два роки у нас буде прекрасна держава". А я йому: "Славку! Ми - як нацiя - нинi майже не маємо елiти, не маємо управлiнських навичок. I найгiрше те, що в нас бiльшовицька психологiя, "совок" у головах людей. Iз тим "совком" так скоро не збудуємо гарної держави".

Я це розумiв вiд самого початку, тому не розчаровувався. Але, запевняю вас, маємо те пережити i переживемо. У цьому я з Чорноволом погоджувався.

- А якщо загрузнемо в тiй трясовинi ще дуже надовго?

- Недарма ж Мойсей водив євреїв 40 лiт пустелею на шляху до землi обiтованної. Але пiсля 1991 року помруть два поколiння й усе стане на своє мiсце. Ми будемо жити в демократичнiй, з гарним добробутом державi, я в цьому не сумнiваюся. Не всi з нас того дочекаються, але хто сказав, що щастя полягає тiльки в тому, аби жити в якомусь iдеальному свiтi. Iдеальним свiт усе одно нiколи не буде, люди завжди будуть чимось незадоволенi, матимуть клопоти. Щастям є знати, що ти рухаєшся у правильному напрямку, якихось омрiяних тобою цiлей домiгся, а якiсь - зробив досяжними.

- Пане Iване, Ви заплатили високу цiну за свої переконання. Якби повернути час назад, погодились би на цю Голгофу знову?

- Я щасливий, бо навiть нинiшнi нашi досягнення вважаю значно бiльшими, якщо порiвняти з тим, що маємо ще покращити. Тому загалом вважаю себе найщасливiшою людиною в Українi - адже я боровся i перемiг, належу до цiлого поколiння переможцiв. А тi, хто боровся передi мною i вiддав у цiй боротьбi своє життя, так i не побачили величi синьо-жовтого прапора над країною, не почули вiдкритого могутнього звучання нашого нацiонального гiмну як державного.

Я ж боровся i здобув! Що може бути кращим у життi?

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Українці»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Минуле корисне тільки в тому сенсі, що вказує нам шляхи та засоби до розвитку”
Генрі Форд

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.