Аратта - На головну

20 липня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- гетьман Петро Дорошенко останні двадцять років свого довгого й бурхливого життя прожив у почесному засланні в Росії. Був Вятським воєводою. Отримав від російського царя в маленькому містечку Яропольче (Волоколамський повіт поблизу Москви) помістя - 1000 дворів і пенсію в 1000 карбованців. Там же він і помер 9 листопада 1698 року, де і був похований. Був тричі одружений, мав двох дочок і трьох синів. Його правнучкою, по лінії останнього шлюбу з Агафією Єропкиною, була .... дружина Олександра Пушкіна – Наталя Гончарова...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


У Кобеляках міліціонери “попросили” дівчинку-сироту зізнатися у вбивстві, якого вона не скоювала

Людина і влада 18703 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 8.04.2011 | Всі публікації | Версія для друку

Травень 2010 року. Віка Санжарівець, випускниця 9 класу Ліщинівської школи - за три місяці до арешту
Травень 2010 року. Віка Санжарівець, випускниця 9 класу Ліщинівської школи - за три місяці до арешту
Мати убитого художника Світлана Звенигородська: “Я ніколи не повірю, що мого сина задушила ця дівчинка”...

Викравши її у батьків, вони привезли 16-річну Віку Санжарівець у Кобеляцький райвідділ міліції і сказали, що як візьме “вбивство на себе”, то через два дні її відпустять додому з “підпискою про невиїзд”, а вже суд дасть їй лише два роки умовно як неповнолітній. Беззахисну дівчинку-сиротинку залякали і видавили з неї “Так, я убила”. Але обдурили. Додому через два дні не відпустили - запроторили за грати, де вона сидить оце… сьомий місяць. А тим часом її дорослі кривдники - дяді-міліціонери, тьотя-адвокатша, тьотя-судмедексперт - живуть у своїх сім’ях, сплять зі своїми дружинами, чоловіками чи коханими, попивають вранці гарячий чай, проводжають своїх рідних діток до школи, проголошують тости на всіляких вечірках, усміхаються перехожим у своїх Кобеляках.

Віка сказала, що її в тюрмі мучили

Коли дитя зрозуміло, що вони її обдурили, додому не відпустили ні на другий, ні на сотий день - вона в першому судовому засіданні аж 22 лютого (після п’яти місяців відсидки в СІЗО, у заперті, від можливості плакати і кричати на увесь світ), мала змогу сказати, що вона - не вбивала, що її в тюрмі били, мучили, підсаджували до зеків, аби не відмовлялася від своїх перших показань. Звісно, не могли вони її відпустити, бо ж, по-перше, за Законом, вбивць на “підписку про невиїзд” не відпускають, по-друге, дівчинка ж на волі розкаже усім правду, як і хто зробив її вбивцею. А за таке слідчих, прокурорів, державних адвокатів, судмедекспертів, суддів, причетних до фальшування цієї резонансної кримінальної справи, обласна прокуратура і Служба безпеки України, котрі, за тим же Законом, здійснюють нагляд за діяльністю правоохоронних органів, в тім числі і судів, по голівці не погладять. Тим паче в наш час, коли і Генеральна прокуратура, і особисто Президент України В.Янукович таки взялися за наведення порядку на всіх рівнях, шерстять усіх злодіїв - від двірника до міністра, і своїх (маю на увазі членів провладної Партії регіонів), і чужих, тобто так званих опозиціонерів, котрі донедавна були при владі і накралися бюджетних коштів не менше. Є достатньо фактів-підтверджень цього і в Полтавській області. Можливо, з часом візьмуться і за них.

За нерозкриті вбивства зірочок на погони не чіпляють

Чому ж у Кобеляках самі правоохоронці вчинили протизаконні дії щодо невинної безпомічної людини? Це логічне питання у кожного здравомислячого громадянина. Вбивчу статистику оприлюднила цими днями Генеральна прокуратура щодо діяльності-бездіяльності обласних правоохоронних органів. За таке міліціонерам у Кобеляках, чи будь-де на Полтавщині премій не дають, зірочок до погонів не чіпляють, по службі не просувають. Через це й фальшують статистику рядові слідчі для “справної цифри” у звіті, а старші їх прикривають. Страшна кругова порука, котра особливо проявилася в останні роки у Кобеляках! Там вони переступили вже не тільки Закон, а всяку мораль і совість, бо потопталися по беззахисній душі сироти. Потопталися по юній україночці. Потопталися по матері-Україні. Що вона, Віка Санжарівець, коли сама стане матір’ю, скаже своїм дітям?! Що вона - вбивця!? Що думатимуть про її діток їхні однолітки у школі - що їх народила мати-вбивця!?

Мати убитого художника Світлана Звенигородська: “Я ніколи не повірю, що мого сина задушила ця дівчинка”

“Ні, ми не віримо, що вона вбивця!” - казали мені у Кобеляках, Біликах, Ліщинівці безліч людей, з якими я зустрівся. “Ні, ми не віримо, що те дівча могло задушити 42-річного чоловіка під два метри зростом, ветерана війни в Афганістані”, - заявляють друзі і знайомі убитого у Кобеляках відомого полтавського художника, музиканта, кінорежисера Сергія Звенигородського. “Я не вірила, не вірю і ніколи не повірю висунутим слідчим Нездіймирукою обвинуваченням. Мій Сергій був міцним, здоровим чоловіком, пройшов війну в Афганістані, а вони вішають убивство на неповнолітню Вікторію, півтора метра зростом”, - заявила в редакції “Полтавської думки” 63-літня, убита великим горем мати Сергія - Світлана Миколаївна Звенигородська. В редакцію вона прийшла після того, як разом з невісткою Ларисою обійшла багато високих кабінетів у Полтаві і Києві, домагаючись покарання справжніх вбивць. Була і в гадалок-ясновидиць. - Усі четверо мені сказали, що “відсунь цю дівчинку, вона не має ніякого відношення до вбивства. Тут проглядаються двоє мужиків, один з яких - при погонах, - передає слова ясновидиці Світлана Миколаївна.

Вони вбивають дитячу трепетну душу

Я ж, журналіст Олександр Кулик, шановні мої читачі, шановні добропорядні міліціонери (а таких переважна більшість в Україні, які день і ніч несуть важку небезпечну службу), шановні прокурори, судді (дехто з вас час від часу передає мені важливу інформацію) - оперую фактами. Вони вщент розбивають шиту гнилими нитками Нездіймируки і йому подібними кримінальну справу проти Віки Санжарівець! Сон пропадає, коли читаєш сфальшований обвинувальний вирок. В ньому умисно опущено важливі докази невинності Віки, але й те, що наплели дівчинці - випирає з кожного абзацу. Дівчину повинні звільнити з в’язниці. Негайно! Там повинні сидіти ті, хто вбивав її трепетну душу! Тепер детальніше. І обов’язково зверніть увагу на дати, які я називатиму.

Про дівчину-вбивцю полтавська міліція сказала на всю Україну

Про вбивство в ніч на 28 серпня 2010 року відомого полтавського митця, який приїхав у Кобеляки з Полтави на традиційний фестиваль аматорського мистецтва “Вйо, Кобеляки!” написали не тільки десятки місцевих газет, а навіть двічі передавало республіканське телебачення у популярному випуску новин ТСН. Перший широкий відеосюжет з місця вбивства вийшов одразу після трагедії, другий - 13 вересня, коли обласне міліцейське начальство рапортувало в Київ про розкриття вбивства, а засобам масової інформації повідомило, що у вбивстві зізналася 16-річна місцева дівчина.

Цитую ТСН від 13 вересня 2010 року: “Правоохоронці шукали вбивцю більше двох тижнів. Опитували усіх, хто був присутній на фестивалі. Робити це було складно, бо учасники роз’їхалися по всій Україні. “16-річна дівчина, яка скоїла злочин, мешкає в селі Ліщинівка Кобеляцького району. У травні закінчила 9 класів школи. Зараз не навчається та не працює”, - повідомив Юрій Сулаєв з Полтавської обласної міліції. Підозрювана зізналася правоохоронцям, що вона познайомилась з музикантом під час фестивалю. Зі слів дівчини, під час їхнього спілкування музикант почав до неї чіплятися, а тому вона вдарила його палицею в область голови. Після цього вона схопила підтяжки, що висіли у чоловіка на шиї, та обкрутила їх навколо голови. Дівчину заарештували. За навмисне вбивство її можуть ув’язнити на термін до 15 років. До кримінальної відповідальності раніше дівчина не притягувалася. У міліції кажуть, що односельчани її характеризують позитивно” (кінець цитати, що прозвучала на всю Україну, для мільйонів телеглядачів).

“Та й для чого їй його вбивати?”

У Ліщинівці, у Кобеляках, у Біликах міліцейській інформації не повірили, але захистити дівчину не змогли ні громада, ні місцеві депутати, ні журналісти, ні найняті міліцією адвокати і суд- медексперти. Двоє останні - жінки, мабуть, чиїсь матері. Невже у них не защеміло материнське серце, коли на їхніх очах Нездіймирука і йому подібні мучили дівчину-сироту?! Я знаю їхні прізвища, але не назву, аби їхнім дітям не було боляче через таких горе-матерів ходити поміж ровесників. З цих міркувань змінюю і прізвище слідчого, який сфальшував обвинувальний вирок, подавши його на затвердження прокурору Кобеляцького району. Але при цьому думаю: а як же Роману все це перенести, найріднішій Вікиній кровинці, найріднішому братикові! Вони ж - двійнята!!!

Чуєш, Кобеляцька громадо! Чуєш, Україно! Вони вбивають не одну сироту, а одразу двох! Вбивають їх другий раз. По три рочки було Роману і Вікторії, коли померла їхня рідна матуся… А як оце матері Сергія - бачити на собі чиїсь мовчазні осуди: дивіться, мовляв, мати сина-ґвалтівника, приставав до дівчини, так вона його задушила? - Та в Серьожі ж донька майже така, як Віка - 19 років, - розказує мені в редакції “Полтавської думки” Світлана Миколаївна. - Та він ніколи б не вчинив те, що йому приписує слідчий! Серьожа випивав, як усі афганці, але ніколи не втрачав розуму. Він же один з організаторів того фестивалю у Кобеляках. Щороку їхав туди з великим бажанням створити черговий фільм, а це ж історія фестивалю. Його там за це усі любили і шанували… Зріст 16-річної Віки - 1 метр 57 сантиметрів, 42-річний ветеран- афганець Звенигородський - під два метри зростом, до ста кілограмів вагою. Але міліція подала інформацію так, що у крові музиканта мовби виявили 3,8 проміле алкоголю. У такому стані він, мовляв, не розумів, що коїть, а тим більше не міг опиратися. Натомість друзі покійного заперечують, що Сергій був на фестивалі напідпитку. Говорять, що у поводженні з жінками завжди був чемний, читав вірші, говорив приємні речі і ні до кого не чіплявся. “Та й для чого їй його вбивати?”, “Якщо чіплявся, втечи від нього” - абсолютно логічно мислять прості селяни, Вікині друзі, батьки, родичі. Але Сергій і не чіплявся до неї. Про це Віка сказала в суді 22 лютого 2001 року. Вона взагалі не знала його і не бачила!

Мобілка убитого художника озвалася у Полтаві

На бездиханне тіло Сергія рано-вранці 28 серпня натрапив на березі Ворскли, поряд з наметовим містечком один з учасників фестивалю. Сергій лежав горілиць, мовби дивився в небо. Без відеокамери, з якою під час таких фестивальних поїздок ніколи не розлучався, бо писав історію тих фестивалів як кінорежисер. У кримінальній справі по обвинуваченню не згадується ні відеокамера (до речі, дуже вартісна річ), ні мобільний телефон, ні гроші та документи. Все це вбивці украли.
Сергій Звенигородський
Сергій Звенигородський
За достовірною інформацією (яку я одержав буквально позавчора, 5 квітня, перед друком цього журналістського розслідування у “Полтавській думці”) мобілка Сергія Звенигородського десь через три місяці після вбивства… відповіла у Полтаві. Нового її власника швидко виявили. Але навіть це не зупинило так званих правоохоронців продовжити судилище над безневинною, беззахисною Вікою Санжарівець. Їм потрібна була “галочка” у звіті про розкриті ними вбивства, а за тим - просування по службі. Ось з таких слідчих- фальсифікаторів виростають такі ж начальники міліції

А в Кобеляки мене, журналіста, покликав прокурор

10 березня 2011 року у “Полтавській думці” на першій сторінці я опублікував статтю під назвою “Мати убитого в Кобеляках відомого художника Сергія Звенигородського не вірить слідчим і прокурорам, що його задушила 16-річна дівчинка”. Мені повідомили, що той номер газети ходив від хати до хати, статтю копіювали і передавали іншим. Мені сказали, що люди піднялися духом і готові пікетувати і суд, і прокуратуру, і міліцію, щоб випустили дівчинку Віку додому.

Я тоді повідомив, що 16 березня мало відбутися чергове судове засідання під головуванням Кобеляцького судді Віктора Голубенка. Я сподівався, що суд, як і вся Кобеляцька громада, дозрів до того, щоб звільнити Віку. Тепер тільки суд може це зробити! Не сталося. Голубенко залишив Віку на поталу зекам, оголосивши перерву в судовому процесі до 12 квітня. Натомість я отримав листа з Кобеляцької прокуратури за підписом прокурора О.Панченка. Він запросив мене на 31 березня у Кобеляки дати пояснення з приводу опублікованого, мовляв, якими фактами ти, журналісте, оперуєш, коли так гнівно пишеш про мовби замовні кримінальні справи і незаконні рішення правоохоронних органів, в т .ч. і щодо справи по обвинуваченню Віки Санжарівець?

Постійний читач “Полтавської думки”, певно, прочитав це послання редакції від Панченка у попередньому числі “Полтавської думки”. Я й сам збирався їхати у Кобеляки, коли дізнався, що суд 16 березня не звільнив Віки. Мав я зустрітися з її мамою-мачухою і батьком, запитати, чому не захищають доньки. Світлана Звенигородська сказала, що вони в суді сидять мовчки, хоч і мають право на слово, а ось Вікиній старшій рідній сестрі суд не надав права захищати її, хоч вона, 37-річна Оксана Іванівна Санжарівець, і побивається як рибонька об лід, але нічого не може вдіяти.

Їду на виклик прокурора, залишаю у нього письмові пояснення, підтверджую, що все, що написано у “Полтавській думці” - правда, результат моїх журналістських розслідувань, підготовлених після зустрічей з сотнями людей, прочитаних документів і т .д. Зі мною у кабінеті прокурора були присутні місцеві громадські правозахисники Леонід Митько, Олександр Андрейко і Микола Андрухін. Вони чули нашу півторагодинну розмову.

Звідки було школярці знати те правило…

До речі, шановні читачі, коли станеться, що і вас покличуть у міліцію чи прокуратуру - ніколи не йдіть одні. Це неписане правило знаю я, бо маю великий досвід і журналістської, і парламентської роботи. А звідки це було знати школярці Вікторії Санжарівець! Коли по неї 11 вересня 2010 року приїхали в село Ліщинівку двоє міліціонерів, вона не повинна була сідати в їхню машину, не повинна була навіть спілкуватися з ними. Бо неповнолітня. Батьків дома не було, і вони, нелюди, фактично викрали дівчину. Знали наперед, що не вона вбивця, але спланували “обробити” її, тому на першому етапі присутність батьків Віки була зовсім не бажаною.

Віку у батьків… викрали і привезли у райвідділ міліції

Отже, Звенигородського убили вночі 28 серпня на пляжі Ворскли у Кобеляках. В інтерв’ю ТСН речник обласної міліції Юрій Сулаєв сказав, що протягом двох тижнів шукали вбивць. І після цього, 11 вересня, поїхали в Ліщинівку (кілометрів за сім від Кобеляк) - по Віку Санжарівець. - Приїхали двоє, - згадує старша сестра Віки 37-річна Оксана. - Прізвищ їхніх не знаю, але навіть по фотографії, якщо треба буде, впізнаю. Сказали, що забирають Віку у райвідділ міліції. Але ж без дозволу батьків вони не мали на те права, бо вона ж мала. Батьків не було вдома, а я живу поряд, по-сусідству, сказала їм, що зараз піду в хату перевдягнуся і поїду. Вони погодилися. Але коли через кілька хвилин я вийшла з хати, ні їх, ні Віки уже не було. Вони викрали її, щоб без свідків “вибити” з неї те, за чим приїхали. Оксана розказує про все це мені і громадському правозахиснику Леоніду Митьку, з яким ми після відвідин прокурора 31 березня цього року приїхали у Ліщинівку. Розказує Оксана в присутності близько півтора десятка односельців, які зійшлися до двору Санжарівець. Підійшла до гурту і мати-мачуха Віки 53- річна Тамара Володимирівна.

Ключовий момент: речовий доказ

- Ти для чого одяг порвала? - раптом голосно запитала її Оксана. - Кажи оце при всіх тут . Скільки можна мовчати! Якби твоя рідна дитина сиділа в тюрмі, то ти криком би кричала! - Ой, що ти говориш, Оксано! Тобі за це нічого, а мені… Мені треба мовчати. - Який одяг , чий? - запитую. Оксана: - Вікин. У міліції їй сказали це зробити, щоб мовби художник порвав, коли до Віки приставав.

У гурті на мить запанувала мертва тиша. - Що то за одяг? - запитую матір-мачуху. -Жовта блузочка і джинсова спідничка. - І як Ви блузку розірвали? - Та отак, на грудях, - прикладає Тамара Володимирівна руки до грудей і робить характерний рух. - А для чого Ви це зробили, Тамаро? Хто Вам сказав це зробити? - Віка. Там, у міліції. Коли мене після того, як її забрали, теж покликали у міліцію, Віка там раптом сказала: “Мамо, порви мою блузку і спідничку”. Я була шокована! Що вона, дитина, каже! Для чого рвати? А вона знову: “Мамо, так треба. Вони мені тут сказали, що дадуть мені два роки умовно як неповнолітній, візьмуть підписку про невиїзд і через два дні відпустять, і я вже буду дома ночувати”. - Ой, горечко ж яке, - мало не плаче Тамара від розкритої і незагойної рани. Ми чуємо і бачимо, що тими словами-зізнаннями ця проста жінка-селянка мовби загоює собі ту рану, що ятрить її душу усі ці сім місяців, які Віка сидить у тюрмі. Вона, мати-мачуха Тамара Володимирівна Санжарівець, знає, що Віка - не вбивця. Але і її, дорослу, “затравили”, залякали, певно, чимось шантажували, аби тільки мовчала. Скрізь і особливо в суді. І вона з чоловіком, рідним батьком Віки, - мовчать у суді, тільки головами кивають на запитання судді Голубенка.

Але серце жіноче не витримало цієї насильницької наруги з боку так званих правоохоронців. І серце закричало, вибивши з їхніх рук ключовий речовий доказ причетності Віки до вбивства. Як ви вже знаєте, і Віка 22 лютого в суді сказала, що нікого не вбивала і ніхто до неї того трагічного для Кобеляцької громади теплого фестивального вечора не приставав.

- Тамаро Володимирівно, хтось чув те, як Віка просила Вас порвати її одяг? - Чули. Адвокатша там сиділа рядом з Вікою і, здається, чоловік троє міліціонерів, чи хто вони?.. - Та я там і сам злякався б, якби вони наді мною так звисали, а воно ж дитина, - кидає репліку на Тамарині слова її чоловік, 60- річний батько Віки Іван Іванович Санжарівець. - Мовчимо, а що ми зробимо! У нас ні знань немає, ні грошей немає… - Я думала, що її ж таки випустять, приїхала додому і порвала. - І де той порваний одяг? - Вони приїхали наступного дня, найняли тут у селі понятих і мовби ото обшук зробили у нас, забрали і блузку, і спідничку.

Спідничку з речових доказів вилучили

Після Ліщинівки, уже в Полтаві, за другим візитом у редакцію позавчора, 5 квітня, Світлана Миколаївна Звенигродська щодо одягу Віки як ключових речових доказів причетності дівчини до вбивства її сина повідала: - Дружина Сергія, моя невістка Лариса, ще коли на початку слідство вів слідчий з Полтави, здається, Регеда його прізвище, зізнався їй, що блузку як речовий доказ у справі залишили, а спідничку вилучили, бо вона виявилася не розірваною, а… розрізаною. Інших речових доказів проти Віки у сфальшованому Нездіймирукою обвинувальному вироку - немає. А одного зізнання підозрюваної у кримінальній справі зі смертним випадком - замало.

Це вам, Нездіймируко і Панченку, студент-першокурсник юракадемії скаже. Можна б ставити крапку. Але не ставиться. Скільки ще такого, як каже Світлана Звенигородська, абсурду у їхньому обвинувальному вироку. - Я, людина далека від слідчих справ, бачу і чую в суді багато нестиковок. Сина мені не повернути, але ж як мати не можу пережити і знущань над безвинною Вікою. У Серьожі голова була пробита. Дівчина цього не могла зробити. У суді я запитала її: “Віко, чому ти не тікала, а кажеш, що душила мого сина? Це ж неправда!” Вона на мить глянула на мене, опустила очі і промовчала. Як звірятко у клітці. Під час суду сидить же за гратами, з приставленою поруч жінкою- охоронцем. І водять її у наручниках. Що ж це робиться, люди, у нашому світі!

Ключовий момент: наручники

Володимир Санжарівець, чоловік Вікиної сестри Оксани: - Вони думають, що ми зовсім дурні… Коли в суді показували відеозапис відтворення події вбивства, я звернув увагу, що до місця злочину, на берег Ворскли біля моста у Кобеляках, Віку вели прикованою наручниками до міліціонера. Процесуально - це той же абсурд. Вбивця повинен вільно вести слідчих до місця свого злочину, інакше яке це відтворення обставин злочину! Вони знали, що Віка не вбивала, а тому і не знала, куди їх разом з понятими треба підводити. Вів міліціонер, бо він добре знав, де лежало тіло убитого художника. Суддя, адвокати цього що, не бачать? Чи у зговорі з ними?

Ключовий момент: паличка

Вони придумали, що дівчинка, аби обезсилити стокілограмову жертву двометрового зросту (пробачте, Світлано Миколаївно, що так пишу про Сергія у цьому контексті), кольнула йому в око паличкою. Написали, що пішла до кущика і виламала сантиметрів десять довжиною, повернулася до художника (замість того, щоб тікати, якщо він до неї приставав!?) і кольнула. Він мовби схопився лівою рукою за око, а вона в цей момент, поки рука його була зайнята, накинула на нього петлю. Ану, слідчий Нездіймируко, приклади руку собі до ока, а прокурор Панченко, якому ти подав на затвердження свою фальшивку, нехай спробує накинути на тебе петлю. Виходить чи ні? Так що ж ви, нелюди, плетете дівчині-сироті!

15 квітня у Віки - день народження

Їй виповниться 17 років. А 12 квітня її знову “чорний ворон” привезе з Полтави у Кобеляки на суд. Я переконаний, що Кобеляцький суд в особі головуючого у цій справі судді Віктора Львовича Голубенка визнає Віку Санжарівець - невинною і звільнить її з-під варти. Я добре знаю цього суддю, бо брав участь у резонансному судовому процесі по вбивству трьох молодих життів, трьох кобеляцьких дівчат - Лілі Пухи, Наталії Вазерцевої, Ірини Рибалко. Їх убила п’яна міліцейська компанія 22 квітня 2007 року. Суддя Голубенко тоді виконав замовлення і виніс несправедливий вирок.

Потім сімнадцять судів (у Харкові, Києві, Полтаві, Козельщині), по суті, вказали йому на неправомірність того вироку. З цього приводу було багато публікацій у пресі. Як учасник процесу і журналіст , я був жорсткий в оцінці цього судді. Але я знаю одну важливу деталь, про яку знає також ще одна людина - суддя Віктор Голубенко. Настав той момент , Вікторе Львовичу, коли я повинен про те сказати. Пам’ятаєте, Вікторе Львовичу, коли в перерві одного з тих судових засідань Ви покликали мене до себе в кабінет . При цьому ніхто з учасників судового процесу, як відомо, не має права поза судовою залою спілкуватися з суддею. Тому я зайшов не один. Але Ви попросили залишитися один на один. Залишились.

Ви дали зрозуміти мені, що у справі про вбивство трьох дівчат приймете рішення, якого домагалася потерпіла сторона, тобто повернете справу на досудове слідство у зв’язку з нововиявленими обставинами. Я відчув, що як людина, як батько, як професійний юрист , Ви правильно оцінювали ситуацію, все розуміли, бачили і чули, і знаєте, що творять у Кобеляках так звані окремі правоохоронці. Я тоді у вашому кабінеті промовчав, бо не маю права отак кулуарно тиснути на суддю чи про щось з ним домовлятися. Але тоді їхнього тиску Ви таки ж не витримали. Ніскільки не сумніваюся, що і тепер Ви бачите усю фальш до- судового слідства. Якщо суд 12 квітня не звільнить Віку з-під варти, до наступного суду дівчині дожити не дадуть ті, хто замість неї повинен сісти за грати. Боюся, що й до 12 квітня може не дожити.

* * *

Закликаємо народних депутатів України, журналістів, громадських активістів та небайдужих громадян приїхати до Кобеляк, що на Полтавщині, для участі у судовому засіданні, яке почнеться о 10.00 годині, 12 квітня.

НЕ ДАМО ЗАСУДИТИ 16-РІЧНУ ДІВЧИНУ-СИРОТУ ЗА ВБИВСТВО, ЯКЕ ВОНА НЕ СКОЮВАЛА!!!

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Людина і влада»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Слово, що йде від серця, проникає в серце”
Нізамі

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.