Аратта - На головну

25 липня 2017, вівторок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


«Війна – це мир»?

Громадянська позиція 23827 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 16.05.2011 | Всі публікації | Версія для друку

 «Війна – це мир»?
Традиційно 9 травня для мене і багатьох моїх друзів – день пам’яті і скорботи, нагода поминути у родинному колі рідних.

Нагода згадати про мою бабцю, котра маючи дітей віком 3 і 5 років, пішла у радянське підпілля і була страчена німецькими окупантами. Про мого діда – офіцера Червоної армії, який пройшов всю війну з 1939-го до 1945 року, повернувся додому скаліченим, принципово відмовлявся від державних пільг на кшталт права купити дефіцитний килим чи отримати автомобіль, і який першим прояснив мені головний урок минулої війни: війна – це страшенне зло, бо там людина вбиває людину, там смерть заступає життя.

Я завжди з великою часткою скептицизму ставлюсь до помпезних офіційних заходів з нагоди Дня Перемоги, особливо до десятиліттями виголошуваних можновладцями закликів навчитися поважати ветеранів, захоплюватися героями і пам’ятати про полеглих, до обіцянок покращити життя ветеранів etc. Водночас як фахівець, що займається історією і проблемами історичної пам’яті, я добре усвідомлюю важливість проведення державних заходів із вшанування пам’яті полеглих у Другій світовій війні, як і важливість вироблення такої моделі офіційної політики пам’яті, яка б об’єднувала українське суспільство, пропонуючи йому гуманістичну систему цінностей.

Президент Віктор Ющенко вибудовував офіційну політику пам’яті на засадах проголошення України посттоталітарною, постгеноцидною і постколоніальною державою та з року в рік закликав ветеранів Червоної армії і УПА до примирення. До формування політики примирення свого часу долучався і нинішній Президент України. На початку 2007 року під час перебування у Львові Віктор Янукович – тоді Прем’єр-міністр України – публічно закликав ветеранів Великої Вітчизняної війни і Української повстанської армії сісти за стіл переговорів. Він говорив тоді про неприпустимість поділу людей «на хороших і поганих», штовхання нових поколінь на розбрат і наполягав на неприпустимості дій, які можуть зашкодити процесу примирення.

Якою ж є нинішня модель офіційної політики пам’яті? На перший погляд, ніякою, її поки не існує. У всякому разі, на таку думку може наводити цьогорічне Послання Президента України до Верховної Ради «Модернізація України – наш стратегічний вибір». У грубезній книзі на 415 сторінок, у розлогому розділі «Гуманітарний розвиток суспільства» замість конструктивної програми формування політики історичної пам’яті знаходимо обережне визнання того, що нині влада усе ще лише шукає «компромісні моделі гуманітарної політики, які б об’єднували суспільство»…

Нав’язують політику пам’яті східного сусіда

Останні два рішення більшості Верховної Ради України – Заява до 65-ї річниці Нюрнберзького процесу та зміни до Закону України «Про увічнення Перемоги» щодо порядку офіційного використання копій Прапора Перемоги виразно демонструють, що за умов відсутності власної гуманітарної політики парламентська більшість намагається нав’язати українському суспільству офіційну політику пам’яті нашого великого східного сусіда, пропонуючи неорадянське і неоімперське бачення минулої війни, не гребуючи при цьому ані банальним копіюванням, ані навіть проведенням в Україні «у радівському порядку» частини російського законодавства – майже так, як у роки громадянської війни чинили маріонеткові українські радянські уряди, практикуючи проведення на терені УСРР «у радянському порядку» законів РСФРР.

Сумні події 9 травня у Львові були цілком прогнозованими. І сьогодні ми можемо багато дискутувати з приводу того, хто ж саме спровокував масові зіткнення і хто саме має понести за це покарання. Цілком очевидно, однак, що левова частка відповідальності лежить саме на владній команді, яка за півтора року керування країною усе ще не спромоглася уяснити безальтернативність для України європейської моделі пам’яті, що ґрунтується на рівнозначному засудженні сталінського і гітлерівського тоталітарних режимів та на політиці покаяння і примирення.

Справді, чи морально агресора визнавати агресором і називати злочинця злочинцем? Чи завжди норми моралі поступатимуться міркуванням політичної доцільності, як це, зокрема, вчинили і правителі країн-переможців під час Нюрнберзького процесу, погодившись «винести за дужки» перелічені у сталінському списку «незручні питання» на кшталт таємних домовленостей Сталіна і Гітлера про розподіл Східної Європи або «особливостей» радянського соціально-політичного ладу, безвихідь і розпач від якого, між іншим, саме й штовхали сотні тисяч радянських людей під прапори нацистської Німеччини? Чи глибоко осмислені уроки і рішення Нюрнберзького трибуналу, у вироку якого закладено не лише широко пропаговану за радянських часів формулу незворотного покарання нацистських злочинців за вчинені злочини, але також і старанно замовчуваний принцип неприпустимості несправедливого покарання і кримінального переслідування людини лише за факт самої належності до проголошених злочинними організацій СС, СД і гестапо?

Чи не справедливий суд, покаяння і примирення дозволили Німеччині, яка програла війну, по суті, виграти пам’ять за неї? І чи не формальна десталінізація, безкарність комуністичних злочинів вкупі з неготовністю суспільства до покаяння і примирення зробили й досі роблять із переможців переможених? Чи маємо ми виховувати молодь лише на оспівуванні подвигів та героїзму, чи можливо вона потребує усієї правди про війну, щоб усвідомити важливість збереження миру й цінність людського життя та спромогтися розрізнити почуття поваги до солдата війни і зневаги до злочинця у воєнній шинелі, байдуже під яким прапором він воював?

Нинішня офіційна політика лише поглиблює розкол у суспільстві

Усі ці питання носять світоглядний характер. Осмислити їх має кожен із нас окремо й усі ми разом, дійшовши суспільного консенсусу, якщо ми справді хочемо досягти єдності і врешті зберегти цілісність держави, адже, як вчить старовинна латинська мудрість – «Concordia parvaeres crescunt, discordia maximae dilabuntur». Поки ж, судячи зі змісту Звернень Президента України від 8 травня, владна команда розглядає пам’ять і примирення лише у контексті формування зовнішньої політики, натомість для «внутрішнього вжитку» пропонує модель, яка уповні вписується у відому оруелівську формулу «Війна – це мир».

Тривожна статистика збільшення упродовж 2009–2011 років із 28,4 відсотка до 37,2 відсотка кількості противників примирення ветеранів Великої Вітчизняної війни і Української повстанської армії (дослідження центру імені Разумкова) вказують на те, що значна маса українців усе ще перебуває в полоні нав’язаних радянською пропагандою стереотипів та елементарного незнання усієї правди про минулу війну, і що нинішня офіційна політика пам’яті лише поглиблює розкол у суспільстві та явно перешкоджає процесу примирення. Маю надію, однак, що з травневих подій владна команда зробить правильні висновки і не примушуватиме далі громадян України ставати під червоні прапори, щоб рухатися геть від Європи та демократичних цінностей. Занадто велика ціна була сплачена за свободу і державну незалежність України – і бійцями Червоної армії, і вояками УПА.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Громадянська позиція»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Минулі покоління лишили нам не так розв`язання проблем, як самі проблеми”
Сенека

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.