Аратта - На головну

25 травня 2017, четвер

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- серед найдавніших та найважливіших символів Великоднього яйця (писанки) є символ Сонця. Найпростішим зображенням Сонця є коло з промінням або без нього. На Великодніх яйцях, незалежно від релігії, що існують на Україні, також зображено восьмиконечну зірку, що в минулому була символом Сонця. Свастика (сварга, свастя), або як її називали “нерівний хрест” або “гусячі шийки”, в язичницькі часи була символом Сонця. В ті часи, вважалося, що яйце було талісманом, що мав значну силу, оскільки воно захищало власника від хвороб, невдач або злого ока. Символічна сила Великоднього яйця пояснювалася не лише тим, що воно захищало власника від злого, але й тим, що воно захищало людей та зберігало людський рід.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Українська компенсація для Газпрому

Економіка та фінанси 18520 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 16.06.2011 | Всі публікації | Версія для друку

Українська компенсація для Газпрому
Російський газовий монополіст поступився за всіма позиціями європейським контрагентам, окрім України, де влада не змогла знайти адекватних аргументів.

Політична та гуманітарна лояльність нинішньої української влади, як і слід було сподіватися, виявилася недостатньою підставою для нормалізації газових відносин із Кремлем. Цілком у дусі відомої приказки «апетит із їдою прибуває» російське керівництво відреагувало на торішнє «чего изволите?» підготованим заздалегідь неприйнятним пакетом вимог, виконання яких означало б початок кінця українського економічного, а відтак і політичного суверенітету, і заразом реальної влади Віктора Януковича та його оточення.

Микола Азаров заявляє, що справедлива ціна на російський газ для України на сьогодні становить близько $200 за 1 тис. м3. Натомість зі стодоларовою знижкою у І кварталі 2011 року Нафтогаз платив $264, відповідно без неї – $364 за тисячу кубів. До кінця року ціна перевищить $400 ($500 – без урахування орендної плати за базування ЧФ).

Для того щоб дотувати збиткові закупівлі газу, уряд активно нарощує статутний фонд Нафтогазу. Лише з початку року сума вливань сягнула майже 21 млрд грн, що становить понад $2,5 млрд. У січні статутний фонд збільшили на 7,4 млрд грн, у березні – ще на 8,5 млрд грн, а 23 травня – на 5 млрд грн.

Проблема навіть не в самій формулі, поспіхом виведеній під час попередньої ескалації газової війни, хоча запитань до неї більш ніж достатньо. А насамперед у тім, що старі формули в умовах нестабільності сировинних ринків вже неадекватні як такі, причому для всіх європейських країн.

Останній квартальний звіт Газпрому свідчить, що за підсумками проведених тогоріч переговорів компанія погодилася на перегляд довготермінових газових домовленостей у бік зниження цін та обсягів постачання із більшістю європейських партнерів. Але у випадку Нафтогазу від таких переговорів російський монополіст вперто відмовляється.

НАДТО ЛАСИЙ ШМАТОК

Україна уже багато років поспіль залишається найбільшим зарубіжним ринком збуту для Газпрому. У І кварталі 2011 року вона викупила 18 із 28 млрд м3, які Газпром продав усім державам СНД.

Обсяг наших закупівель за невиправдано високою ціною за цей час перевищив відповідні показники Німеччини (10,3), Франції (4,8) та Італії (2,8) разом узятих, або шести центральноєвропейських країн ЄС (Угорщина, Польща, Румунія, Болгарія, Чехія, Словаччина), які імпортували менше, ніж Україна і 2010 -го (36 та 37 млрд м3 відповідно), і у І кварталі 2011-го (10,5 та 17,9 млрд м3).

Зрозуміло, що відмовлятися від можливості отримувати надприбутки на такому ємному ринку бажання немає. Тим більше, що є сподівання за їхньою допомогою вдовольнити власний апетит на досі непідконтрольні Газпрому активи газового сектору. До речі, останні розташовані в європейській частині СНД.

КАПІТУЛЯНТСЬКІ НАСТРОЇ

Популярна серед частини українського політикуму, а останнім часом запропонована ще й головним реформатором країни Сергієм Тігіпком ідея продати частину ГТС/Нафтогазу до того, як РФ та ЄС захочуть відмовитися від використання її потужностей, і отримати вигідніші умови співпраці в газовій сфері, не може розглядатися як вирішення проблеми.

Сам Янукович в останньому інтерв'ю агентству Bloomberg не виключив потенційного поглинання Нафтогазу Газпромом, наголосивши лише, що у разі коли Україна «вирішить продати частину своїх енергетичних ресурсів, це буде зроблено прозоро і на ринкових умовах».

З цього приводу можна лише зауважити, що, за словами Януковича, у його країні для людей узагалі все відбувається «прозоро». У результаті чого на перший погляд красива формула акціонування «за участю європейських компаній» насправді може виявитися звичайною фікцією, оскільки найбільш зацікавлені німецькі учасники фактично афільовані з Газпромом.

А сам досвід Німеччини є класичною пересторогою того, до чого призводить передача мажоритарного пакета акцій, так би мовити, бізнес-структурі, котра звикла вести бізнес відповідно до російських «особливостей національного полювання». Навіть коли йдеться про зрілу європейську демократію.

Контролюючи близько 50% акцій двох основних газових компаній, Газпром не просто поступово, а неухильно підсаджує країну на власну газову голку, до того ж активно використовує німецьку дипломатію для експансії на енергетичному ринку ЄС.

ЩО РОБИТИ?

Історія російської не лише державної, а й корпоративної дипломатії свідчить, що будь-які спроби задобрювання лише заохочують подальшу агресію і ставлять партнера у дедалі менш вигідну ситуацію.

Компанія маленької Хорватії «Природні плин» з річним обсягом споживання газу 1–1,1 млрд м3 (у 35 разів менше, ніж у Нафтогазу) з початку цього року відмовилася від подальшої співпраці з Газпромом, оскільки вигідніші мови їй запропонував... клієнт російського монополіста – італійська ЕНІ.

А Газпром після цього, як свідчить його останній звіт, ще й «вивчає можливість відновлення постачання газу на хорватський ринок». От що значить наявність здорової альтернативи.

У випадку російськогоенергетичного шантажу ситуація є аж ніяк не безнадійною, хоча й вимагає величезних зусиль, співвідносних із масштабом супротивника. Відповідь полягає у необхідності перетворення України із пасивного об'єкта на активного суб'єкта напруженої боротьби на європейському та євразійському газовому ринках.

СТРАХ ПРОЗОРОСТІ І КОНКУРЕНЦІЇ

В офіційних документах Газпрому, зокрема його періодичних звітах для акціонерів, є окремий параграф «Ризики, пов'язані з лібералізацією європейського газового ринку». З нього можна скласти уявлення про те, яким великим є в російській монополії страх перед конкуренцією.

Особливе занепокоєння викликає Третій енергетичний пакет, який було ухвалено 13 липня 2009 року і який набрав чинності в березні 2011-го.

Він включає не лише вимогу допуску до транзитних потужностей усіх зацікавлених учасників на конкурентній основі, а й примусове розмежування виробництва і транспортування газу між різними, не залежними одна від одної, компаніями.

При цьому його норми поширюються на усіх без винятку учасників газового ринку, незалежно від того європейські вони чи іноземні.

Введення в дію Третього енергетичного пакету ЄС має адаптаційний період – два роки. Але для Газпрому уже нині він перетворився на чи не основний головний біль.

Найбільше непокоїть монополіста той факт, що за найбільш несприятливого для нього розвитку ситуації, ГТС країн – учасниць Енергетичного співтовариства ЄС (членом якого уже стала і Україна), які уже опинилися під контролем Газпрому буде примусово відчужено відповідно до національного законодавства кожної окремої держави. Не кажучи вже про втрату будь-яких перспектив на підпорядкування газогонів і розподільчих мереж тих країн, де оволодіти ними корпорації все ще не вдалося, зокрема й України.

З огляду на це цілком зрозуміло, чому Газпром стурбований приєднанням України до Третього енергетичного пакету ЄС, фінансуванням європейськими фондами модернізації української ГТС, перспективою участі в акціонуванні Нафтогазу західних або приватних українських інвесторів, тобто будь-чим, що може створити загрозу подальшій нерівноправній «співпраці» з НАК.

Віце-спікер Держдуми та президент російського газового товариства Валерій Язєв 18 травня на прес-конференції у Берліні заявив, що «Третій енергетичний пакет має діяти там, де закінчуються магістральні газопроводи «Північний потік», «Південний потік», а також трубопровідні системи, які йдуть через Україну, щоби право доступу третіх осіб не розумілося буквально».

Переконувати в Газпромі вирішили, зважаючи на те, що «спроби впровадження загальноєвропейських норм в енергетичну сферу в Україні, – за словами Язєва, – обов’язково ускладнюватимуть газові відносини з Росією». А тому і стабільність поставок в ЄС.

Аналогічну позицію, апелюючи до інтересів самих же європейців, озвучив 25 травня у Брюсселі міністр енергетики РФ Сєрґєй Шматко щодо «Південного потоку»: «Ми створюємо великі транскордонні газопроводи, проте не можемо укладати довготермінових контрактів, хоча європейці самі не проти... Ми пропонуємо, щоб ЄС розглядав «Південний потік» як продовження наших транскордонних магістральних газопроводів і заборонив доступ до нього третіх сторін».

МІЖ БАЖАНИМ ТА СПРАВЖНІМ

Загроза від Третього енергетичного пакета перспективам монополізації європейського газового ринку для Газпрому настільки очевидна, що викликає останнім часом цікаву захисну реакцію, пов'язану із видаванням бажаного за справжнє.

Збільшуючи плани експорту блакитного палива на поточний рік (востаннє з 151,5 до 155 млрд кубометрів), у Газпромі водночас заходилися переконувати, що європейський ринок для них, виявляється, не головний.

Зокрема, один із заступників голови правління компанії Валєрій Ґолубєв на нещодавній міжнародній конференції «Енергетичний діалог: Росія – ЄС. Газовий аспект» у Берліні заявив, що для Газпрому темпи зростання внутрішнього російського ринку значно цікавіші, а інші газодобувні російські компанії взагалі зможуть прожити без європейського ринку газу.

Насправді ситуація інша. Загальний обсяг реалізації газу Газпромом на внутрішньому ринку стабільно падає уже багато років (2006 рік – 338, 2008-й – 335,1, 2010-й – 321,9 млрд м3), а остання світова криза всього лише каталізувала цей процес.

Водночас внутрішні ціни реалізації після стрімкого зростання впродовж останніх трьох років (2008–2010 – на 82,2%, а 2010-го – на 26%) теж мають обмежений потенціал внаслідок урядово визначеного 15-відсоткового граничного темпу на 2011–2014 роки. А це означає, що за наступні три роки ціна реалізації може зрости не більш ніж на 52%.

З огляду на те, що внутрішні ціни встановлені в рублях, коливання курсу якого в умовах поточної нестабільності у світі цілком імовірні, відповідні показники «зростання» можуть виявитися значно нижчими порівняно зі світовими, а тому реальною альтернативою європейському внутрішній ринок навряд чи стане.

Більше скидається на те, що в умовах загострення конкуренції на європейському ринку російське керівництво всього лише хоче усунути з нього, якщо не зовнішні, то бодай інші російські компанії. А також позбавити газогони «незговірливих» України та Білорусі від можливого завантаження паливом цих міноритарних учасників російського газового ринку. У версії Ґолубєва це звучить так: «Цим компаніям не потрібно буде докладати зусиль, щоб подолати проблеми транспортування газу через Україну або Білорусь».

ГАЗПРОМ ВТРАЧАЄ РИНКИ

Частка виручки Газпрому від реалізації газу на внутрішньому російському ринку справді зросла порівняно із докризовим рівнем. Якщо 2008-го відповідний показник сягав 21,7%, то 2010-го – 26,4%, а за І квартал 2011-го – взагалі 29,8%. Але зростання від постачання до європейських країн СНД та Балтії за відповідний період було ще швидшим: з 11,5% у 2008-му до 18,95% у І кварталі 2011 року.

Це свідчить, що насправді частка ЄС, і особливо країн Західної Європи в експортній виручці та обсягах збуту газу російської монополії знижується внаслідок наявності у них, на відміну від країн Центрально-Східної Європи, здорової альтернативи – постачальників трубопровідного газу із Норвегії, Алжиру, Нідерландів, а також скрапленого із Нігерії та Катару.

Якщо частка Газпрому на газовому ринку Європи у 2008–2009 роках скоротилася з 28,4% до 26,3%, то Норвегії навпаки зросла з 17,5% до 18,5%, Катару – з 1,4% до 3,5%. Якщо 2006-го Газпром продав до європейських країн 150 млрд м3 газу, а Норвегія та Катар – 66,5 млрд м3, то 2009-го відповідні показники уже становили 140,6 та 117,7 млрд м3. Фактично поставки лише з цих двох країн наздогнали газпромівські.

Від російського газу вже фактично відмовилися Азербайджан та Грузія. Якщо 2006 року три закавказькі держави купили у Газпрому 6,8 млрд м3. блакитного палива, то 2010-го єдиним реальним споживачем залишилася Вірменія (1,4 млрд кубометрів).

І ЗНОВУ КАСПІЙ

Андрій Клюєв нещодавно заявляв, що українські компанії готуються позмагатися за туркменський газ.

А на міжнародному газовому конгресі у Ашхабаді стали відомі результати дослідження британської компанії Gaffney, Cline and Associates яка оголосила, що Туркменистан має друге за величиною газове родовище у світі після родовища Південний Парс, яким спільно володіють Іран і Катар.

Ідея постачання в Україну туркменського і взагалі середньоазійського газу не нова і досить перспективна, оскільки країни регіону натерпілися від монополізму Газпрому на транспортування їхнього газу не менше за нас, але відразу змушує задуматися про свій «Південний потік».

Інакше туркменський газ проблему не вирішить, а лише спровокує дзеркальну ситуацію, у якій ми з Росією просто поміняємося місцями. Замість газової ми отримаємо тотальну транзитну залежність від країни, альтернативу якій ми в Туркменистані і шукаємо, яку усі ці роки намагалися урезонювати з допомогою утримання контролю над постачанням її газу до ЄС, і яка, на відміну від України, не приєдналася до жодної міжнародної угоди про доступ третіх сторін до її газотранзитних потужностей.

Тому створення альтернативного російському маршруту входження середньоазійського газу до українських газопроводів на сході (чи півдні) здатне гарантувати Україні довготермінову альтернативу не лише забезпечення внутрішнього газового балансу, а й завантаження наших транзитних газогонів і диверсифікацію газопостачання для найбільш вразливих до російського енергетичного монополізму центральноєвропейських країн.

Востаннє у вигляді «Білого потоку» відповідну пропозицію висловила європейським партнерам Юлія Тимошенко 2005 року. Але оскільки роль України за цією пропозицією мала звестися фактично до пасивної транзитної території, а основну ініціативу мав узяти на себе ЄС, то її доля виявилася сумною.

Аналогію ми можемо побачити і у випадку Nabucco, нагальної потреби у появі якого, попри декларативну пріоритетну підтримку, реально не відчуває жоден ключовий гравець ЄС, а тому вона і просувається черепашачими темпами.

ПОДОЛАТИ СТРАХ

Щоб рух газу від Каспію до України відбувся не через 20–30 років, коли в цьому, може, уже й не буде потреби, локомотивами цього проекту мають стати не Німеччина, Франція, Італія чи Єврокомісія, а ті країни, які не мають іншої альтернативи, а це насамперед Україна.

Позиції Газпрому у газовому протистоянні з Україною тому так різко і зміцнилися за останні 10 років, що йому, на відміну від нас, вдалося реально диверсифікувати транзитну залежність від нашої ГТС. А ми обмежилися пошуком доброго дядька, який зробить це за нас.

Ідею постачання газу з Каспійського регіону через Азербайджан та Грузію до чорноморського узбережжя і далі газогоном/танкерами до України та інших зацікавлених держав регіону насправді нелегко втілити, проте вона не більш фантастична, аніж, скажімо, російський «Південний потік».

Міфом є і твердження про те, що такий проект буде надто дорогим для України, адже навіть за збереження нинішніх цін на російський газ Нафтогазу лише у найближчі п’ять років доведеться заплатити Газпрому щонайменше $70–80 млрд!

Зрозуміло, що навіть третини цієї суми цілком достатньо для отримання реальної альтернативи: Газпром оцінює «Пiвденний потік» у €15,5 млрд (морської частини – €10 млрд), а кошторис «Набукко», за прогнозами, має сягнути €7,9 млрд.

Тим більше, що її втілення матиме результати набагато вагоміші, аніж реалізація «Південного потоку» для держав-учасників. Адже останній – лише один із можливих варіантів диверсифікації шляхів постачання газу, але з одного джерела – Російської Федерації, тоді як постачання газу із Каспійського регіону через Кавказ до України, Румунії, інших держав Центральної Європи – єдина реальна альтернатива блакитному паливу із російських трубопроводів (незалежно від країни видобутку).

Навіть постачання катарського скрапленого газу, який останнім часом стрімко завойовує Європу, попри те що має доволі обмежений потенціал, у випадку причорноморських держав становить певну небезпеку, пов'язану з невпинним процесом ускладнення руху танкерів Чорноморськими протоками з боку уряду Туреччини.

Крім того, туркменський газ потенційно має бути дешевшим, адже Туркменистан давно виявляє інтерес до його виведення трубопроводами до узбережжя Перської затоки, звідки власне і везуть катарський газ до Європи. А потенційна вартість доставки із Середньої Азії до Перської затоки цілком співвідносна із вартістю його виведення до чорноморського узбережжя Грузії.

Втілення такого масштабного трубопровідного проекту забезпечить десятки українських підприємств роботою, знизить їхню залежність, яка теж часто використовується для політичного тиску, від російського ринку, і врешті-решт поверне значну частину вкладених ресурсів, що виражатиметься у зростанні ВВП та податкових надходжень до Державного бюджету.

Проте найголовніший результат буде полягати в тому, що Україна зможе перетворитися із об'єкта на суб'єкт євразійського газового ринку, отримати джерело газу не лише для свого, одного з найбільш ємних у Європі, ринку, а й для заповнення транзитних потужностей ГТС і його постачання до країн Центральної Європи.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Економіка та фінанси»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Державне думання для українського хама чуже і незрозуміле”
В‘ячеслав Липинський

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.