Аратта - На головну

24 березня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- Українські дерев`яні церкви були збудовані у символічній формі кораблів та звернуті зі Сходу на Захід. Історично, українські церкви були побудовані з центральним нефом та двома боковими проходами. Це розділення споруди на три частини відповідає трьом догмам, або Божої Священної триєдності: духу, душі, та тілу людини. Багаточислені куполи та шпилі позначають щогли кораблю, а хрести на кожному вістрі розмежовують де бути вітрилам.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Система «ніпель»

Добробут 35210 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 8.07.2011 | Всі публікації | Версія для друку

Система «ніпель»
Нещодавно віце-прем’єр Сергій Тігіпко оприлюднив надзвичайно показові дані: станом на 1 квітня 2011 року кількість пенсіонерів в Україні (13,8 млн) майже зрівнялася з кількістю платників внесків до Пенсійного фонду (14 млн).

У динаміці ця статистика видається ще цікавішою: порівняно з кінцем 2010-го осіб поважного віку побільшало на (!) 60 тис., а тих, хто працює, фактично поменшало на (!) 400 тис. Можна довго перераховувати ймовірні причини такої ситуації, але більше цікавить, яким чином держава виходитиме з неї, адже 2010 року дефіцит Пенсійного фонду (ПФ) сягнув 34,5 млрд грн (!) і особливих передумов для суттєвого поліпшення його фінансового стану не спостерігається.

ОСТАННІ ІНІЦІАТИВИ

31 травня 2011 року Верховна Рада – після тривалого публічного обговорення та не без тиску громадськості – відхилила урядовий законопроект «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (внесений на розгляд наприкінці 2010-го). Однак увечері того ж дня (!) Кабмін направив до парламенту нову версію цього документа, а голова Верховної Ради Володимир Литвин заявив, що 14–15 червня в сесійній залі розпочнеться розгляд проекту. У пояснювальній записці до нього підкреслено, що «основним очікуваним результатом прийняття акта є збалансування в середньостроковій перспективі солідарної системи пенсійного страхування». Як уряд планує досягти мети?

Законопроектом передбачено корекцію ключових параметрів пенсійної системи, зокрема: пенсійного віку, мінімального страхового стажу, максимального розміру пенсії, умов виходу на заслужений відпочинок різних категорій громадян тощо. Більшість цих заходів зумовлена жахливим фінансовим станом державного ПФ, що у свою чергу пов’язано з багаторічним зволіканням зі справжніми змінами системи. Нагадаю, що пенсійна реформа розпочалася в Україні ще 1998-го року спеціальним посланням президента до Верховної Ради й подальшим прийняттям у 2003-му низки законів та нормативних актів, якими за прикладом інших країн була започаткована трирівнева пенсійна система. Згодом, на жаль, процес було пригальмовано: недержавне пенсійне забезпечення (третій рівень) опинилося на узбіччі уваги влади, а другий рівень (обов’язкова накопичувальна складова) залишився лише на папері. Унаслідок цього солідарна пенсійна система (за яку на 100% відповідає уряд) опинилася під подвійним ударом як з боку економіки, так і суспільства.

ГЛУХІ КУТИ

Старіння населення змушує державу збільшувати видатки ПФ, але підвищити «пенсійний податок» на зарплату (який в Україні і так є одним із найбільших у світі) неможливо – це, так би мовити, економічний глухий кут. І це без урахування кризи! Водночас обмеження пенсійних видатків, збільшення пенсійного віку та інші аналогічні заходи населення не підтримує, особливо на тлі марнотратства в інших сферах державних фінансів, про які ми або знаємо, або здогадуємось. І це суспільний, а з погляду політиків – електоральний глухий кут.

У влади, яка дбає не про реальні реформи, а про чергові вибори (іншої в Україні за останні 20 років не було), регулярно виникає потреба в субсидіюванні видатків ПФ трансфертами з державного бюджету. Починаючи із 2004-го, обсяг таких вливань зростає із року в рік, а у 2010-му він становив (!) 72 млрд грн – сума нечувана, 30% доходів держбюджету. Саме стільки грошей не надійшло в інші галузі, і саме таким виявилось додаткове навантаження на фонди оплати праці підприємств та найманих працівників. Хоча «найцікавіші» статті бюджетних видатків через це не постраждали: наприклад, державні тендерні закупівлі в 2010 році профінансували в обсязі 335 млрд грн – майже вдвічі більше, ніж 2009-го.

Таким чином, проблемне коло замикається і звужується: зростання пенсійних видатків, які нема за рахунок чого фінансувати (чи поки вдається витискати?), трансферти з бюджету (рятувальна соломинка), зростання податкового навантаження, падіння ділової активності і – як наслідок – зменшення власних надходжень ПФ, проблеми із виплатою пенсій.

Занепад традиційної солідарної пенсійної системи із часом стає неминучим. У середині 1980-х років подібні ситуації спостерігались у європейських та інших країнах.

ЩО РОБИЛИ ІНШІ?

Пенсійний вік підвищували (Німеччина, Греція, Італія, Португалія, Велика Британія). Збільшували мінімальний стаж для отримання повної пенсії (Німеччина, Греція, Італія та інші). Запроваджували жорсткіші умови для раннього виходу на відпочинок (Франція, Німеччина) та індексації виплат (Австрія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Італія, Голландія). Звужували той період, протягом якого довший термін стажу передбачав збільшення бази майбутніх пенсійних виплат (Австрія, Фінляндія, Франція, Італія, Голландія, Португалія, Велика Британія).
Скорочували пенсійні привілеї (Фінляндія, Греція, Італія, Португалія).
Та, хоч як дивно це звучить, а згадані вище параметричні заходи, які лише тимчасово покращували ситуацію, там ніколи не називалися «реформою», як це вважають в Україні.
Розвинені країни, коригуючи параметри діючих пенсійних систем, одночасно проводили реформи, спрямовані на кардинальну зміну їх суті шляхом переходу до іншого типу пенсійних систем.

Україні потрібні не заходи тимчасового полегшення ситуації, але вихід з кількох глухих кутів, куди потрапила солідарна система і звідки вона, як висловився один аналітик, «хапає за ноги живих». Перманентне підвищення пенсійних витрат зумовлене не чиєюсь злою волею й навіть не «змовою МВФ», а політико-економічною логікою самої солідарної системи, створеної в умовах активного розвитку індустріального суспільства та відповідної пірамідальної демографічної структури (тоді кількість осіб, які робили внески до ПФ, була значно більшою за кількість осіб поважного віку).

Зараз зростаючі пенсійні витрати неможливо профінансувати ані шляхом підвищення ставки пенсійного збору (що, здається, сягнула свого максимуму), ані шляхом нарощення обсягів підтримувальних трансфертів з держбюджету. Підвищення пенсійного віку та інші параметричні заходи можуть дати лише тимчасовий ефект.

Глибинні суперечності традиційної солідарної пенсійної системи України роблять її вкрай нестійкою та вразливою. Відповідно, реформа має бути спрямована на перехід до іншої – сучасної багаторівневої системи, яка встигла себе добре зарекомендувати в інших країнах (Швеції, Польщі, Швейцарії, Данії, Австралії, ПАР, Великій Британії тощо).

ЧОГО ХОЧУТЬ У НАС?

Урядовий законопроект складається із двох логічних частин. Перша стосується зміни ключових параметрів солідарної системи, а саме: пенсійного віку й механізмів його підвищення для різних категорій громадян, жінок; порядку та формули обрахунку пенсії, обмеження її максимального рівня; змін індексації та отримання пенсії пенсіонерами, що працюють, тощо. Навколо цієї частини, власне, і розгортається дискусія, що й зрозуміло, бо питання зачіпає інтереси більшості громадян.

Друга частина законопроекту присвячена можливому продовженню пенсійної реформи в майбутньому. Ідеться про зміни у законодавчій базі, спрямовані на запровадження так званого другого рівня – обов’язкового накопичувального пенсійного страхування (а це, до речі, мало бути зроблене ще 2007 року).

Урядові пропозиції, відображені в першій частині документу (параметричній), зводяться при всьому їх розмаїтті до одного: як зробити так, щоб людина працювала якомога довше, а пенсію одержувала якомога меншу і, наскільки це можливо, коротший термін. І щоби при цьому всі громадяни «увійшли в положення» і не мали ніяких претензій до влади. Шкода, що автори законопроекту соромляться сказати про це вголос. А тут, власне, якщо замислитись, нічого ганебного й немає – такою справді є нинішня ситуація, дорогоцінний час згаяно. Коли нова пенсійна система з’явилася в Україні у 2003 році, рівень навантаження на ПФ був одним із найменших в Європі. Ось саме тоді й треба було продовжувати розпочату реформу, а не чекати нинішніх катаклізмів.

Положення другої частини законопроекту («реформаторської») стосуються умов, порядку запровадження й функціонування обов’язкової накопичувальної складової пенсійної системи країни, створення якої було формально задекларовано ще 2003 року. Ці тези досить ґрунтовно й детально прописані (особливо стосовно механізмів роботи другого рівня та регулювання діяльності всіх його ланок). Авторам це було не так і важко зробити, бо головні положення з’явилися й висять в повітрі вже не перший рік. Схоже, що висітимуть вони й надалі!..

Уже стаття 1 законопроекту «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» встановлює, зокрема, що перерахування внесків до Накопичувального пенсійного фонду запроваджується (на хвилинку!) «починаючи з року, у якому буде забезпечено бездефіцитність бюджету Пенсійного фонду України». Ще раз нагадаю, що в 2010 році дефіцит ПФ сягнув 34,5 млрд грн. Нашому б теляті та й вовка з’їсти! До того ж «запровадження», про яке йдеться, теж не може бути здійснено в автоматичному режимі, а потребує звичного «ручного регулювання» – прийняття окремого закону. Я вже не кажу про відсутність у проекті хоч якихось серйозних пропозицій із активізації роботи третього рівня пенсійної системи, який міг би суттєво «розвантажити» солідарну систему. А участь недержавних фондів у обов’язковому накопичувальному пенсійному страхуванні взагалі передбачається аж через два роки після можливого запровадження (після подолання дефіциту!) перерахунку внесків до Накопичувального пенсійного фонду.

Таким чином, і самі реформатори, і їхні активні опоненти можуть поки що розслабитись.

Пенсійну реформу (не плутати із параметричними заходами уряду) відкладено в довгу шухляду.

А ось із підвищенням пенсійного віку, наприклад, держава поспішає настільки, що збирається надавати закону чинності не з 1 січня 2012 року (як це мало б бути), а… з 1 вересня 2011-го.

Законопроектом передбачено обмежити рівень максимальної пенсії «спеціальних» категорій пенсіонерів 10-ма прожитковими мінімумами (на даний час це 7640 грн). Однак є великі сумніви, що Кабмін коригуватиме наявну систему нарахування пенсій із солідарної системи різним категоріям громадян, яку регулюють понад 30 (!) законів. У Тижні №8/2011) було доведено, що в нашій країні параметри доходу особи поважного віку залежать не лише від рівня її зарплати й страхового стажу, а насамперед від… статусу. Тобто в нас є рівні й рівніші пенсіонери, і саме від того, ким є той чи інший громадянин для ПФ, залежить законодавчо визначений алгоритм розрахунку виплати, а значить, і її розмір.

Що ж стосується збалансування бюджету ПФ, то тут головна проблема в диспропорції між макропоказниками розвитку країни, які штучно й безвідповідально створили в передвиборчі моменти перманентного загравання з «найбільш дисциплінованим електоратом». Так, якщо за шість останніх років ВВП країни зріс у 3,1 раза, середня зарплата – в 3,8 раза, то середня пенсія із солідарної системи виросла в 5,5 раз (!). Як наслідок – коефіцієнт заміщення зарплати пенсією зріс в 1,5 раза: з 30% 2004 року до 47% у 2010 року, що створює величезні розриви між доходами та видатками ПФ, які покриває держбюджет – коштом усіх платників податків. Лише 2010-го ці трансферти, разом із погашенням дефіциту ПФ, склали, як уже згадувалося, 72(!) млрд грн.

Чому б не викоренити ці статусні атавізми солідарної системи (успадковані від СРСР, який запозичив пенсійну систему, що її ввів Отто фон Бісмарк у Німеччині 1889 року), прискоривши запровадження трирівневої системи з потужною накопичувальною складовою, як це давно зробили інші країни?

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Добробут»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Минуле корисне тільки в тому сенсі, що вказує нам шляхи та засоби до розвитку”
Генрі Форд

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.