Аратта - На головну

25 березня 2017, субота

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- найдовша печера на Україні носить назву «Оптимістична» і знаходиться на Поділлі - це гіпсова печера на глибині 20 м, протяжністю понад 230 км. Вхід до неї розташований поблизу села Королівка Борщівського району Тернопільській області. Це найдовша гіпсова печера у світі і друга за протяжністю, - вона поступається лише Мамонтовій печері в США...

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Органайзер для косметики http://organayzer.kiev.ua/category/dlya-zhenshhin/dlya-kosmetiki/.
Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


За іноземним сценарієм?

Державність 14289 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 29.06.2006 | Всі публікації | Версія для друку

За іноземним сценарієм?
Сучасний неоколоніалізм: що стоїть за роздмухуванням проблем мовного та федерального «суверенітету».

Робота новообраних органів місцевого самоврядування в Україні розпочалася із бурхливих «спікеріад» містечкового ґатунку та зухвалої демонстрації правового нігілізму депутатського корпусу рад, в яких «Регіони», ПСПУ та їх політичні сателіти отримали більшість мандатів. Зокрема, це стосується рішень про надання російській мові статусу другої державної, або «регіональної» у певній адміністративній території.

Правовий нігілізм депутатів місцевих рад, зокрема, полягає в тому, що Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якого й мають діяти всі місцеві представницькі органи влади, у ст.. ст. 26, 27, 32, 43, що визначають межі компетенції відповідних рад, не містить права ухвалювати рішення щодо мовних питань. Більш того, ст.. ст.. 10, 92 ч.1 п. 4 Конституції України визначають, що державною мовою в Україні є українська мова, а застосування її та інших мов на території України регулюється виключно Конституцією та законами України. Відповідно до ст..156 Конституції, закон про мови (оскільки він є конституційним), у разі внесення в нього змін, обов’язково має бути підтвердженим загальноукраїнським референдумом. Окрім того, діючими законами України «Про освіту», «Про загальну середню освіту» вже встановлено, що мовою викладання в учбових закладах в Україні є українська мова, що не виключає можливість вивчення мов національних меншин чи викладання певних дисциплін цими мовами.

Ці положення чинного законодавства підтверджено Рішенням Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 р. № 10-рп/99. Окремо зазначимо, що ухвалюючи вердикт, Конституційний Суд взяв до уваги не тільки Хартію із мов національних меншин, на яку так полюбляють посилатися ідеологи мовного «суверенітету», а й інші міжнародно-правові Акти, ратифіковані Україною, в тому числі в рамках СНД. Зокрема, рішення КС наголошує:

«1. Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації тощо), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).

Поряд з державною мовою при здійсненні повноважень місцевими органами виконавчої влади, органами Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування можуть використовуватися російська та інші мови національних меншин у межах і порядку, що визначаються законами України.

2. Виходячи з положень статті 10 Конституції України та законів України щодо гарантування застосування мов в Україні, в тому числі у навчальному процесі, мовою навчання в дошкільних, загальних середніх, професійно-технічних та вищих державних і комунальних навчальних закладах України є українська мова.

У державних і комунальних навчальних закладах поряд з державною мовою відповідно до положень Конституції України, зокрема частини п'ятої статті 53, та законів України, в навчальному процесі можуть застосовуватися та вивчатися мови національних меншин.

3. Рішення Конституційного Суду України є обов'язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим».

Отже, як бачимо, із точки зору правової бази всі крапки вже розставлені над «і», а відтак – просто не існує правових підстав для ревізії, а тим більше – невиконання чинного законодавства.

Окрім суто правової сторони цієї надуманої проблеми є й морально-етична. Вона стосується відношення корпусу народних обранців до громадян України, які мешкають на території адміністративної компетенції органу місцевого самоврядування. Давайте розглянемо національний склад населення, яке мешкає на територіях Донецької, Луганської, Харківської, областей та міст Донецька, Дніпропетровська, Луганська, Миколаєва, Харкова, Севастополя.

Донецька область

Мовний склад населення Донецької області, за даними Всеукраїнського перепису населення, характеризується такими даними:

 

Вважали рідною мовою (%)

мову своєї національності

українську

російську

іншу мову

українці

41,2

х

58,7

0,1

росіяни

98,6

1,3

х

0,1

греки

5,4

3,2

91,3

0,1

білоруси

10,4

3,9

85,5

0,2

татари

24,3

1,6

73,9

0,2

вірмени

38,6

1,4

59,5

0,5

євреї

1,5

2,4

95,9

0,2

азербайджанці

42,2

1,8

53,7

2,3

грузини

26

2,5

71,1

0,4

молдавани

15,2

7,1

77,1

0,6

болгари

7,1

5,8

86,8

0,3

німці

4,8

6,5

88,6

0,1

поляки

4,1

19,3

75,7

0,9

цигани

44,9

13

40,3

1,8

інші національності

23,9

3,9

69,9

2,3


За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., загальна чисельність населення Донеччини становила 4 млн. 841 тис. осіб. Всього на території області мешкають представники 130 національностей, із них: українці становлять 2744,1 тис. осіб ( 56,9%), росіяни - 1844,4 тис. осіб ( 38,2%), при чому, у порівнянні із даними перепису населення 1989 р., кількість українців у регіоні зросла на 1,9%, а росіян - зменшилася на 5,4%. Рідною українську мову вважали 41,2% українців, а російську – 58,7% українців. Натомість, 98,6% росіян рідною мовою вважають російську і лише 1,3% росіян вважають рідною українську мову. При тому, серед загальної кількості населення, повну вищу освіту мають 119 осіб на 1000, закінчену середню – 345 осіб/тис., при чому, у містах: вищу освіту мають - 126/1000, середню – 345/1000; а у селах: вищу – 60/1000, середню – 343/1000.

Отже, наведені статистичні дані свідчать про відсутність будь-яких загроз збереженню національної самобутності російської національної меншини, оскільки переважна більшість етнічних росіян назвали своєю рідною мовою – російську. Більш того, домінування російської мови настільки очевидно, що 58,7% етнічних українців назвали російську мову – рідною. Це означає, що на цій території монопольно домінує російськомовне середовище, подавляючи інші мовні групи, що становить певну небезпеку втрати мовної самобутності для інших національностей, включаючи українців. Таке становище вимагає від центральної та місцевої влад не штучного захисту існуючої й без того домінанти російської мови, а інших мов, включаючи державну.

Дніпропетровська область

Мовний склад населення Дніпропетровської області, за даними Всеукраїнського перепису населення, характеризується такими даними:

 

Вважали рідною мовою (%)

мову своєї національності

українську

російську

іншу мову

українці

2331,7

x

490,5

3,6

росіяни

588,3

37,9

x

1,3

білоруси

6,1

6,1

17,2

0,1

євреї

0,2

1,1

12,4

0

вірмени

5,8

0,5

4,3

0

азербайджанці

3,3

0,4

1,9

0

молдавани

1,5

1,1

1,7

0,1

цигани

2,4

1

0,6

0,1

татари

0,7

0,3

2,8

0

німці

0,2

0,8

2,8

0

грузини

1

0,3

1,5

0

болгари

0,3

0,5

1,5

0

корейці

0,2

0,1

1,1

0

узбеки

0,3

0,4

0,7

0

греки

0,1

0,2

0,8

0


За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., загальна чисельність населення Дніпропетровщини становить 3567,6 тис. осіб. Всього на території області мешкають представники понад 130 національностей, із них: українці становлять 2825,8 тис. осіб (79,3%), росіяни - 627,5 тис. осіб (17,6%), при чому, у порівняні із даними перепису 89 р., кількість українців зросла на 8,3%, а росіян зменшилася на 6,6%. Рідною мовою українську вважають 2331,7тис. українців, а російську вважають 490,5 тис. українців. Натомість 588,3 тис. росіян вважають рідною мовою російську і 37,9 тис. – українську. При тому, серед загальної кількості населення, повну вищу освіту мають 141осіб/1000, середню - 319 осіб/1000, при чому, у містах: вищу освіту мають 158 осіб/1000, середню – 316/1000; в селах: відповідно 56/1000 та 332/1000.

Луганська область

Мовний склад населення Луганської області, за даними Всеукраїнського перепису населення, характеризується такими даними:

 

Вважали рідною мовою (%)

мову своєї національності

українську

російську

іншу мову

українці

50,4

x

49,4

0,02

росіяни

98,2

1,7

x

0,02

білоруси

12,8

5,1

82

0,03

молдавани

20

7,2

72,2

0,6

болгари

7,5

5,4

86,9

0,2

поляки

3,8

25,7

69,7

0,8

євреї

1,9

3,5

94,5

0,2

вірмени

44,6

1,4

53,4

0,6

татари

23,7

2,4

73,6

0,2

цигани

51,2

7,7

40,6

0,5

азербайджанці

47,9

2,4

49

0,7

грузини

39,2

2,9

57,4

0,4

німці

5

6,1

88,8

0,1

інші національності

20,6

4,9

72,6

1,6


За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., загальна чисельність населення Луганщини становить 2546,2 тис. осіб. Всього на території області мешкають представники понад 120 національностей, із них: українці становлять 1472,4 тис. осіб (58,0%), росіяни - 991,8 тис. осіб (39,0%), при чому, у порівняні із даними перепису 89 р., кількість українців зросла на 6,1%, а кількість росіян зменшилася 5,8%. Рідною мовою українську вважають 50,4% українців, російську - 49,4% українців. Натомість 98,2% росіян вважають рідною російську мову, а 1,7% - українську. При тому, серед загальної кількості населення, повну вищу освіту мають 110 осіб на 1000 населення, середню – 376/1000, при чому у містах: вищу освіту мають 118/1000, середню – 378/1000; у селах: відповідно - 58/1000, середню – 369/1000.

Миколаївська область

Мовний склад населення Миколаївської області, за даними Всеукраїнського перепису населення, характеризується такими даними:

 

Вважали рідною мовою (%)

мову своєї національності

українську

російську

іншу мову

українці

82,4

х

17,5

0,1

росіяни

93,7

6,2

х

0,1

молдавани

54,6

28,5

16,8

0,1

білоруси

19,6

21,8

58,5

0,1

болгари

29,7

16,9

53,2

0,2

вірмени

56,9

7,1

35,8

0,2

євреї

2,4

10,1

87,4

0,1

корейці

21,1

6,3

70,8

1,8

азербайджанці

57,5

8,1

33,3

1,1

цигани

43,3

38,7

15,2

2,8

поляки

7,4

47,4

44,1

1,1

татари

18,9

7,3

73,5

0,3

німці

5,3

26,8

67,7

0,2

інші національності

32,6

13,8

37,3

16,3


За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., загальна чисельність населення Миколаївщини становить 1 млн. 265 тис. осіб. Всього на території області мешкають представники понад 120 національностей, із них: українці становлять 1034,4 тис. осіб (81,9%), росіяни - 177,5 тис. осіб (14,1%), при чому, у порівняні із даними перепису 89 р., кількість українців зросла на 6,3%, а кількість росіян - зменшилася на 5,3%. Рідною мовою українську вважають 82,4% українців, російську - 17,5%. Натомість 93,7% росіян вважають російську рідною мовою, а 6,2% - українську. При тому, серед загальної кількості населення, повну вищу освіту мають 125/1000, середню – 354/1000, при чому серед міського населення, вищу освіту мають 159/1000, середню – 353/1000; серед сільського відповідно – 56/1000 та 356/1000.

Харківська область

Мовний склад населення Харківської області, за даними Всеукраїнського перепису населення, характеризується такими даними:

 

Вважали рідною мовою (%)

мову своєї національності

українську

російську

іншу мову

українці

74,1

х

25,8

0,1

росіяни

95,6

4,3

х

0,1

білоруси

22,7

17

60

0,3

євреї

1,3

5

93,5

0,2

вірмени

45,7

4,8

49,1

0,4

азербайджанці

57,2

4,8

37,4

0,6

грузини

40,7

6

52,9

0,4

татари

19,7

5,3

74,3

0,7

молдавани

32,1

20,6

45,2

2,1

в’єтнамці

98,3

-

1,6

0,1

цигани

62,4

16,3

20,1

1,2

інші національності

12,9

4,8

21

61,3


За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., загальна чисельність населення Харківщини становить 2914,2 тис. осіб. Всього на території області мешкають представники 111 національностей, із них: українці становлять 2048,7 тис. осіб (70,7%), росіяни - 742,0 тис. осіб (25,6%), при чому, у порівняні із даними перепису 89 р., кількість українців зросла на 7,9%, а кількість росіян зменшилася на 7,6%. Рідною мовою українську вважають 74,1 % українців, російську - 25,8% українців. Натомість 95,6% росіян вважають рідною мовою російську, а 4,3% - українську. При тому, серед загальної кількості населення, повну вищу освіту мають 176/1000, середню – 350/1000, при чому серед міського населення, вищу освіту мають 205/1000, середню – 349/1000; серед сільського, відповідно 67/1000 та 352/1000.

Херсонська область

Мовний склад населення Херсонської області, за даними Всеукраїнського перепису населення, характеризується такими даними:

 

Вважали рідною мовою (%)

мову своєї національності

українську

російську

іншу мову

українці

87,0

х

13,0

0

росіяни

91,6

8,4

х

0

білоруси

24,7

25,7

49,5

0,1

татари

71,2

3,7

24,7

0,4

вірмени

66

8,5

24,8

0,7

молдавани

42

33,5

24,3

0,2

турки

97,2

0,7

1,6

0,5

кримські татари

38,4

0,5

11,5

49,6

цигани

51,9

36,4

11,4

0,3

євреї

2,8

13,8

83,1

0,2

поляки

4,4

66

28,7

0,9

німці

7,4

21,5

71

0,1

азербайджанці

48,6

8,9

28,4

14,1

корейці

17,2

9,8

72,3

0,7

болгари

21,4

22,2

55,9

0,5

інші національності

33,2

19

43,4

4,4


За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., загальна чисельність населення Херсонщини становить 1175,1 тис осіб. Всього на території області мешкають представники понад 115 національностей, із них: українці становлять 961,6 тис осіб (82,0%), росіяни - 165,2 тис. осіб (14,1%), при чому, у порівняні із даними перепису 89 р., кількість українців зросла на 6,3%, а кількість росіян зменшилася на 6,1%. Рідною мовою українську вважають 87,0% українців, російську - 13,0% українців. Натомість 91,6% росіян вважають рідною російську мову, 8,4% - українську. При тому, серед загальної кількості населення, повну вищу освіту мають 114/1000, середню – 335/1000, при чому серед міського населення, вищу освіту мають 149/1000, середню – 327/1000; серед сільського, відповідно 59/1000 та 348/1000.

Наведені статистичні дані свідчать про: відсутність будь-яких загроз збереженню національної самобутності російської національної меншини. Тим не менш, стурбованість викликає те, що залишається високою питома вага етнічних українців які вважають російську мову рідною. Це – свідчить про стале агресивне домінування російськомовного соціального середовища, що становить небезпеку втрати мовної самобутності для інших національностей, включаючи українців. Таке становище вимагає від центральної та місцевої влад не штучного захисту без того домінуючої російської мови, а інших мов, включаючи державну.

Автономна республіка Крим

Мовний склад населення Автономної республіки Крим, за даними Всеукраїнського перепису населення, характеризується такими даними:

 

Вважали рідною мовою (%)

мову своєї національності

українську

російську

іншу мову

росіяни

99,7

0,2

x

0,1

кримські татари

93

0,5

5,9

0,6

татари

67,8

0,1

25

7,1

азербайджанці

55,8

0,7

37,9

5,6

вірмени

52,9

0,3

46,1

0,7

українці

40,4

x

59, 5

0,1

молдавани

31

1,9

66

1,1

греки

23,8

1,1

71,8

3,3

корейці

20,1

0,1

78,8

1,1

болгари

18,4

3,1

77,6

0,9

білоруси

17,1

0,9

81,8

0,2

поляки

4,1

20,4

74,6

0,9

євреї

1,9

1,1

96,7

0,3



За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., загальна чисельність населення автономії становить 2033,7 тис. осіб. Всього на території автономії мешкають представники понад 125 національностей, із них: українці становлять 492,2 тис. осіб (24,4%), росіяни - 1180,4 тис. осіб (58,5%), при чому, у порівняні із даними перепису 89 р., кількість українців зменшилася на 2,3%, а кількість росіян – на 7,1%. Рідною мовою українську вважають 40,4% українців, російську - 59, 5% українців. Натомість 99,7% росіян вважають російську рідною мовою і тільки 0,2% - українську. При тому, серед загальної кількості населення, повну вищу освіту мають 131,0/1000, середню - 325,0/1000, при чому серед міського населення, вищу освіту мають 170,0/1000, середню - 311,0/1000, серед сільського, відповідно 65,0/1000 та 347/1000 відповідно.

Наведені статистичні дані свідчать про: відсутність будь-яких загроз збереженню національної самобутності російської національної меншини. Те, що більше половини етнічних українців, майже всі євреї, білоруси, поляки, болгари, греки вважають російську мову рідною, свідчить про наявність агресивного російськомовного соціального середовища. Активне домінування російської мови настільки очевидно, що становить реальну небезпеку втрати мовної самобутності для інших національностей, включаючи українців. Таке становище вимагає від центральної та місцевої влад не штучного захисту без того домінуючої російської мови, а інших мов національних меншин, зокрема малих народностей. Негайних й рішучих кроків державного керівництва України вимагає ситуація із відновлення повноцінного функціонування державної мови, жорсткого припинення будь-яких спроб порушень чинного законодавства чи його ревізії під гаслами мовного сепаратизму.

Севастополь

За даними Всеукраїнського перепису населення 2001 р., загальна чисельність населення м. Севастополь становить 379,5 тис. осіб. Всього на у місті мешкають представники понад 97 національностей, із них: 270,0 тис. осіб – росіяни (71,6%), 84,4 тис. осіб (22,4 %) – українці, при чому, у порівняні із даними перепису 89 р., кількість українців зросла на 1,7%, а росіян – зменшилася на 2,8%. Мовний склад населення характеризується переважною однорідністю. 90,6% населення рідною мовою вважають російську, 6,8% - українську. При тому, серед загальної кількості населення, повну вищу освіту мають 223/1000, середню – 324/1000.

Наведені статистичні дані свідчать про: відсутність будь-яких загроз збереженню національної самобутності російської національної меншини. Більш того, про мовну самобутність 95 національних меншин взагалі навіть не йдеться. Домінування російської мови очевидно, вже спричинило втрату мовної та етнічної самобутності для інших національностей. Таке становище є катастрофічним та вимагає від центральної та місцевої влад не захисту російської мови, а невідкладних та енергійних заходів щодо сприяння відновлення повноцінного функціонування інших мов національних меншин та проголошення регіону територією, постраждалою від російського етноциду. Негайних й рішучих кроків вимагає відновлення функціонування державної мови у повному обсязі. Оскільки проблема Севастополя активно мусується російськими політиками та державним керівництвом, існує реальна потреба ініціації Україною вивчення мовної проблеми цього регіону експертами із гуманітарних проблем від міжнародних організацій: ООН та ОБСЄ із подальшими висновками щодо політики російського керівництва із нав’язування імперського шовінізму та ксенофобії під виглядом «захисту прав російськомовного населення» на територіях інших держав.

В Україні не існує жодного нормативного акту, який би обмежував право громадянина вільно спілкуватися у побуті будь-якою мовою, включаючи російську. Не існує ніяких обмежень на розповсюдження й реалізацію друкованої продукції будь-якою іноземною мовою, включаючи російську. Навіть побіжного аналізу ринку друкованої продукції в Україні достатньо, щоб переконатися в тому, що кількість російськомовної на багато перевищує продукцію, видану іншими мовами. Аналогічна ситуація складається й на телевізійному ринку, музичних та розважальних програм тощо. За даними Національної ради із телебачення і радіомовлення, більше 70% теле-радіо ефіру в Україні займає продукція росіян. При тому слід враховувати, що експансія російськомовної інформаційної продукції відбувається не без участі російського уряду, який економічно й політично стимулює власних виробників і щодо наповнення власного внутрішнього ринку, а також – експорт такої продукції за межі Російської Федерації на традиційні ринки: країни СНД.

Нічого подібного не робилося й не робиться українськими державними інституціями. Попри те, що за межами України, на територіях країн СНД, мешкають мільйони етнічних українців, національно-етнічні права яких потребують допомоги й захисту з боку нашої держави. Однак, і президенти, й уряди самоусунулися від вирішення цієї проблеми. Більш того, в Україні, за п’ятнадцять років, що минули від проголошення державного суверенітету, так і не створено жодної логічної урядової позиції щодо власного внутрішнього інформаційного простору. Спроби хаотичними заборонними заходами вплинути на його формування досі викликали й викликатимуть надалі лише протилежний результат. На відзнаку від сусідньої Росії, в Україні держава так й не стала головним замовником медійної та культурної продукції, яка б формувала державницьку світоглядну модель власного громадянина, не кажучи вже про імідж самої держави у зовнішньому світі. Відтак, складається очевидне враження, що жодна керівна владна команда сама для себе не мала установки на беззастережну позицію відстоювання та розбудови національної державності, залишаючись у ролі другорядного сателіта інших гравців. А тим часом, інші гравці, зокрема Росія – ведуть активну пропагандистську діяльність із відстоювання власних інтересів, які зовсім не співпадають із українськими (що є цілком природним). Ця тенденція стала особливо помітною за останні півтора роки, коли державу очолив президент Ющенко, який задекларував прагнення до реалізації незалежної від традиційних домінантів української політики. Але поки що ці декларації так і не стали реальною системною дією, а лише загострили існуючі проблеми, які й до нього ніхто не прагнув владнати.

Варто зауважити, що така позиція українського державного керівництва була цілком природною, оскільки влада формувалася із колишніх радянських чиновників та компартійних функціонерів середньої ланки, чия світоглядна модель була в же сформована попереднім державним устроєм периферії іншої держави – СРСР. Відтак їх орієнтованість на московське керівництво, сателітарність зовнішньої та внутрішньої політики була цілком зрозумілою й природною, так само як і її сприйняття суспільством, що й досі часто-густо просто не в повній мірі ідентифікує себе, як суспільство держави, окремої від колишнього центру – Москви, яка вже є столицею іншої держави. Серед суспільно-світоглядної моделі в Україні ще дуже помітна периферійна модель, залежна від колишнього центру, хоча на сьогодні ця суспільна установка вже не така абсолютна, як десять років тому. Тобто, поступово ця установка заміщується усвідомленням необхідності непоступливості інтересам традиційного керівного центру за рахунок власних. Зазначена тенденція вже стала очевидною й під час перепису 2001 р., коли власну приналежність до України й українського задекларували значно більше громадян, ніж під час СРСР і можна не мати сумнівів, що наступний перепис покаже ще більш суттєвий показник позитивної національної самоіндентифікації.

Разом із тим не можна не помітити певних особливостей, які доведеться долати українській владі, вирішуючи мовну проблему, оскільки її невирішеність означатиме недоконаність процесу остаточного оформлення державності. Існуватиме постійна загроза поглинання України Росією під різноманітними «проектами» на кшталт ЄЕП.

Головна – російський націоналізм. Природа російського націоналізму має тривалу історичну традицію і виражена у багатьох формах. Однак, найнебезпечніша – це прихована форма у вигляді мовної експансії, яка прикривається блюзнірськими пропагандистськими штампами на зразок «слов’янського братства», «споконвічного спільного минулого», «можливістю вижити у глобалізованому світі тільки спільно», тощо.

Якщо подивитися ті ж самі результати перепису 2001 р. не можна не помітити явної закономірності – у регіонах, де російськомовне середовище пов’язано із владою: існує реальна загроза збереженню самобутності інших етносів, включаючи українців. Становище, яке склалося у м. Севастополь – може послужити яскравою ілюстрацією всіх наслідків так званої двомовності. Із 97 національних груп тільки одна, російська не тільки зберегла свою самобутність, а й стала агресивно домінувати. Російська громада, об’єднана за мовною та етнічною ознакою, стала активно реалізовувати інтереси іноземної держави - Росії, що само по собі не сполучається із законами України й становить реальну небезпеку.

Аналогічна ситуація складається у АР Крим. За п’ятнадцять років керівництво автономії не тільки не вирішило жодної соціально-економічної чи соціально-культурної проблеми, а навпаки вони тільки загострювалися, особливо у сфері перерозподілу земельних ресурсів та забезпечення зайнятості населення. Із 125 національних груп, які мешкають у АР Крим, певною, далеко не повною мірою, забезпечені етнічні та культурні права кримських татар, українців, на відзнаку від росіян, тобто національних груп, мови яких є офіційними в автономії. А як кримська влада дбає про забезпечення національно-культурних прав інших нацменшин? Судячи із даних, наведених у таблиці – ніяк. Те, що майже 97% євреїв, 81% білорусів, майже 79% корейців, майже 78% болгар, майже 75% поляків, майже 72% греків, 66% молдаван вважають російську мову своєю рідною, свідчить про те, що на цій території існує агресивне російськомовне середовище. Це підтверджується й тим що, тільки 1,9% євреїв, 4,1% поляків, 17,1% білорусів, 20,1% корейців, 23,8% греків зберігають свою національну ідентичність. Таким чином, ці національні групи мають абсолютно законне право на захист своїх етнічно-мовних прав, відповідно до Хартії, але аж ніяк не російськомовна громада, мова якої набуває статусу інструменту етноциду малих національних груп, оскільки саме ця мова найбільше презентована серед осіб, що здійснюють владу в автономії. Чи не є це брутальним порушенням Конституції України, пане президенте? Чому Ви, як гарант конституційних прав громадян України не зробили жодного кроку на їх захист? Чи апарат державних службовців у АР Крим і Севастополя не керований вами й центральною владою?

Аналогічна ситуація складається на Луганщині. Тільки 1,9% євреїв, 3,8% поляків, 5% німців, 7,5% болгар, 12,8% білорусів досі зберігають свою національно-мовну ідентичність. При тому, що переважна більшість представників цих національностей її вже втратили й асимілювали із російською громадою.

На Донеччині тільки 1,5% євреїв, 5,4% греків, 4,1% поляків, 4,8% німців, 7,1% болгар зберігають свою національно-мовну самобутність. Те, що євреї, греки, білоруси, татари, німці, поляки, болгари, молдавани, грузини практично повністю асимілювали із російською громадою, мова якої є засобом спілкування представників влади, має ознаки використання її, як засобу активного мовного етноциду.

Не краща ситуація і в інших регіонах, представницькі органи влади яких ухвалили рішення про особливий статус російської мови. При чому, очевидно, що без будь-яких підстав. Так само, важко знайти підстави, які б підтверджували гучні заяви деяких російських політиків про ущемлення прав російськомовного населення в Україні. Натомість постійне мусування цієї тематики російськими й українськими політиками, пересичення внутрішнього ринку України російською мовно-культурною продукцією має ознаки здійснення етнокультурної експансії, очевидна мета якої: асимілювання малих народностей й національних груп українського населення до російської мови й культури. Відтак - нав’язування певних стереотипів поведінки, соціально-політичної орієнтації, які скеровуються пропагандистськими центрами за кордоном. Чи відповідає це інтересам України? Напевно що ні. Хоча б із точки зору штучного створення ситуації, яка дозволяє аргументовано говорити, що українська держава не виконує власних конституційних гарантій та ратифікованих міжнародно-правових актів щодо забезпечення прав і свобод національних меншин, етнічних прав малих народів та народностей. При тому вже сьогодні очевидно, що це явище має яскраво виражений системний характер у східних регіонах та АР Крим і м. Севастополі. В даному випадку це абсолютно логічно розглядати із точки зору проблем національної безпеки, нанесення відчутного негативу міжнародному іміджу нашої держави.

Вже сьогодні президент Ющенко, як гарант дотримання конституційних прав і свобод громадян України, повинен поставити під особистий контроль ситуацію із станом забезпечення права на збереження національної самобутності єврейської, німецької, польської, болгарської, татарської, корейської, білоруської національних меншин, де ситуація вже набуває ознак гуманітарної катастрофи.

Новосформований уряд, який спиратиметься на парламентську більшість повинен невідкладно сформувати основи державної політики захисту мовно-етнічних прав малих національних груп та народностей, забезпечити їх виконання необхідною законодавчою, нормативною та фінансовою базою, здійснити реальні кроки для припинення російськомовно-етнічної експансії проти цих національних груп. Очевидно, що врешті владним інституціям, хотіли б вони того чи ні, доведеться розпочати активний діалог із національно-культурними товариствами національних груп, ситуація із забезпеченням їх конституційних прав на збереження національної самобутності яких є найбільш катастрофічною, зокрема це стосується єврейської, німецької, польської, болгарської, татарської, корейської, білоруської. Так само очевидно, що сьогодні українська влада навряд чи зможе вирішити проблему, яка накопичувалася ще з часів СРСР самотужки, без допомоги міжнародних неурядових громадських організацій, фондів, а також підтримки урядів держав, де ці національні меншини є титульними державотворчими етносами. Ситуація потребує негайних дій, включаючи інформування широкої світової громадськості про неприховані факти експорту російського войовничого націоналізму і ксенофобії, яке здійснює через українських сателітів російське керівництво та надання суворої правої оцінки діяльності українських політичних партій, які свідомо стали знаряддям цієї іноземної політики.

Сьогодні владі вже не вдасться зробити вигляд, що проблеми етноциду в Україні не існує. Бо в цьому випадку це означатиме бездіяльність що сприяє порушенню невід’ємних прав й свобод громадян України, гарантованих Конституцією та цілою низкою міжнародно-правових Актів, ратифікованих нашою державою.

Від редакції: Точка зору автора є абсолютно логічною й аргументованою. Проблема, вочевидь, вважалася нами не розкритою повністю без відповідного коментарю з боку владних чинників. Виходячи з такої необхідності ми офіційно звернулися до Президента України Віктора Ющенка, як гаранта конституційних прав і свобод громадян із проханням надати нам відповідний коментар, який ми із задоволенням надрукуємо.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Державність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Слово, що йде від серця, проникає в серце”
Нізамі

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.