X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

18 грудня 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Подорожні

Україна - це Я! 24584 перегляди Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 2.09.2011 | Всі публікації | Версія для друку

Той самий “Москвич”... Фото - автора.
Той самий “Москвич”... Фото - автора.
Відмінність між міським водієм та сільським, що проїжджають повз місто, полягає в тому, що водій з міста їде короткою дорогою, а водій з села – головною. І хай вона буде втричі довшою, зате головна – всі повинні пропускати, поступаючись рухом.

А ще водій з села намагається проїхати місто зрання, поки всі городяни сплять і не заважають. Отак і я стартував ще до перших променів сонця, щоб, коли сонце вигляне повністю з-за горизонту, бути за містом.

Шосе за містом – дуже рівна дорога з твердим покриттям – зустрічається між великими містами, інколи і між меншими. Мій Москвич як почув під своїми колесами таку рівну дорогу – помолодів років на п’ять. Поміняв голос. Скрип, котрий виникав при переїзді ям, зовсім зник. Стрілка спідометра вперлась у цифру дев’яносто і навіть заплигувала за неї, а з гори – і за цифру сто. Далі дорога розійшлась надвоє: прямо пішла до Кривого Рогу, а Київська повернула праворуч, звузилась і почорніла. В приймачі щось нечленороздільно гомоніло від невпевненого прийому радіохвилі.

Сонце того дня було безжалісним і спекотним з самого рання. Вітер, як знущався, – не подавав ніяких ознак свого існування взагалі. Він був безжальним до всього живого, як і поодинокі безнадійні хмарки, що десь з’являлись на горизонті і за ним же безслідно зникали. З радіоприймача автомобіля прорізався приємний жіночий голос, сповіщаючи, що на заході і на півночі ідуть зливи, а до нас не дійдуть. Бо зі сходу йде антициклон, який прожене в Європу оте щастя, що ледь не дійшло до нас. А ніч добрих перспектив не несла, тому що вночі сонце ховалось, а спеку забувало. І блудила та спека темрявою, поки вранці її знову не підбирало сонце.
Швидко минув час до Саївки, в балочці з’явилося село і річка Саксагань. А за нею – і П’ятихатки.

В кінці об’їзної дороги пригальмував біля діда. Він, стоячи на узбіччі, активно махав однією рукою, другою витирав на чолі і потилиці піт. Ногами тримав сумку, щоб не впала.

- Сідайте діду.
- Дякую, ви до Жовтого довезете?
- А куди я подінусь, довезу.
- Не хвастай, поки не доїхав. Дорога – справа невідома.
- Правду говорите. Як вас величати?
- Яків Петрович. А скільки ти грошей візьмеш? Загнеш ціну, що й пенсії не вистачить…
- Даром довезу. Мене Юрком звати.
- От дякую тобі, пішов день зранку.
- А що робили в П’ятихатках?
- В енергонадзорі був.
- Яким вітром Вас туди потягло?
- Видно, скрутно з грошима в них, то приїхали, не розбираючись, повідрізали дроти і штрафами налякали.
- Оштрафували?
- Ні, в мене плачено. Помилково відрізали.
- Підключать за гроші?
- Ні, так підключать.
- Такого не бува.
- Там заступник на нашій вулиці родився і до школи ходив. Я його ще до восьмої виждав, коли на роботу йшов, та пристидив сказав: “В дитинстві тебе кропивою за кавуни лупцював, а тепер ціпка покуштуєш”.

Я від щирого серця в душі сміявся над методом вирішення питання Яковом Петровичем і з посмішкою допитував діда.

- Ну і що він?

- Після обіду, сказав, приїдуть хлопці – включать. Вибачався, просив, щоб його діду – моєму другу дитинства Івану – нічого не говорив, бо такого дасть йому, що мало не буде.

- Ой діду, говорите за скільки довезеш, та я Вам ще доплачувати за такі бесіди повинен.

Сонце гріло на славу, не допомагали а ні відкриті вікна авто, а ні вентилятор, котрий, підхоплюючи нагріте над асфальтом повітря, заносив його до салону.
Дві теми, котрі можуть розговорити найбільш мовчазного сільського діда: “Чи був у вашому селі дощ?” та “Історія місцевості”. То я і почав з цього, щоб скоротити шлях бесідою і поповнити багаж знань усною історією.

- А що з дощем, був тут чи ні?

При словах дощ, дід ожив і взявся за наболілу тему.

- Ти знаєш, наше село – як прокляте. Скрізь дощі ходять, а нас минають. По сусідніх селах ходять, а до нас ні. Оце з тиждень тому на Кіровоградщину такі дощі пішли! Хоч би не змило їх там. А в нас і не крапнуло. Скоро дітей на екскурсію будемо возити – показувати дощ.

- Так може батюшку привезти, нехай молитву почитає.
- Парторг проти.
- Чому?
- Каже, батюшка і марксистська ідеологія – несумісні. А я думаю, що просто він йому конкурент на ідеологічному фронті.
- То сам нехай посвятить.
- Ага, вони вже насвятили – половину рідні за молодості на кладовище одвезли.

Я притих, не бажаючи розвивати цю тему.

- А, що ти затих? Такий балакучий, а це притих. Гомони, так дорога швидше йде.
Щоб підтримати розмову я перейшов до другої теми, котрою можна зачепити найбільш мовчазного діда: заглибитися в далеку історію, знаючи, як люблять старі люди розповідати про таке.

- Яків Петрович, то правда, що в Жовтому Богдан стояв перед битвою?
- Правда, у нас село й досі на сотні ділиться.
- А де вона безпосередньо була? Бо кого з істориків не питаю – ніхто тої місцевості не може показати.
- А вони і не покажуть. Ото сидять в університеті і виглядають у вікно. Переписують з книжки до книжки одне і те саме.
- Так що, їм не вірити?
- Ну звідки ті вчені знають, де Богдан ляхів побив? От як пас я корів в дитинстві, то мені дід показував. А йому його дід показував. То ж не була битва на одному місці. Вона перебувала у процесі. Козаки пугнули, і ляхи давай тікати, а Богдан їх догнав і перед самим кордоном нинішньої Кіровоградської області розгромив. От і село Жовте з’явилося по дорозі.

Висадив діда біля пам’ятника гетьману, витяг його валізу з гостинцями, попрощався. Вдячно прийняв від нього подяки, в яких він згадав і моїх батьків добре. Добра людина Яків Петрович, щира. Закрив багажник, і тут з автобусної зупинки – голос.

- Синок, до Куколівки не підкинеш?

Біля зупинки стояв майже такий самий дідусь, як Яків Петрович, з двома сумками.

- Підкину, як доїдемо.
- От добре.
- Сідайте.

Завантажив ноші дідові, посідали. Натиснув педаль газу, повернув ключ в замку запалювання системи, чхнувши Москвич завівся, рушили. В голові промайнула думка перевірити останні метеорологічні дані, які повідав мені Яків Петрович, а потім історичну тему, котра небайдужа для сільських дідів.

- Чого ви, діду, мовчите.
- Та оце сів і думаю, чи ти добра людина, чи пограбуєш. Зараз на дорогах всякого буває, різних чуток багато ходить.
- А я що, на злодія схожий?
- Наче ні, того діда, що привіз, випустив.

Сприймаючи дідові слова відразу за серйозні, я зрозумів, що він з притаманним селянам гумором жартує. Міцна людина – на такій спеці вистояв, і ще сил вистачає до жартів.

- Як, діду, звуть вас?
- Михайло Гурійович, говори просто Гурович – мене так в селі величають.
- Ви в гості, а чи з гостей?
- Сестру два дні провідував, додому їду.
- Що там на батьківщині з дощами?

Виявляється, що слово «дощ» оживляє в спеку сільську людину неабияк.

- Нема і не було, і, кажися, що ніколи не буде. А тут ідуть. Кожного тижня, як на замовлення. От раніше дощі були – бурякові поля на рівній землі змивали.
- Так попередній попутник казав, що тут нема, а у вас залива.
- Неправда. У них ідуть, то вони, щоб не зурочить.

Перевірка народної мудрості «В сусідньому селі дощі ідуть, а у нас нема» вдалася, і я перейшов до історичного питання про битву на Жовтих Водах.

- Той дідусь, якого підвозив, говорив, що Богдан розбив ляхів майже перед кордоном з Кіровоградщиною. Ви не чули, де те місце, а то вчені мовчать. Позначили номінально місце битви.

- Як ти сказав оте слово?
- Ну, номінально – ніби для галочки позначить.
- Ото саме так. Звідкіля ті вчені знають. Пишуть книжки один для одного. Потім їх читають і довигадують. Мені мій дід розповідав, де битва була.

Я зрозумів, що втрапив на нескінченну комору історичних фактів, забув навіть про спеку.

- А ну давайте, Михайле Гурійовичу, детально. Бо і я ж повинен щось онукам розповідати.

- Слухай. Ото Богдан як знявся з Жовтого, та й поїхав назустріч полякам до Княжих Байраків. Налякав їх на марші. Вони давай тікати. Він же їх догнав і битву дав таку, що від поляків один пух зостався. Все майно захопив і почав перемагати після того їх у всіх битвах.

- Гурович, а де безпосередньо ота основна битва була?

- Як де? У нас на Кіровоградщині, в Петрівському районі. Тільки перетнули війська кордон нашої області, і там остаточна битва організувалась.

Мене взяла гордість за цих дідів. Які патріоти! Кожен із них з таким натхненням тягнув до себе це історичне місце битви. Я навіть подумав, що з них були б добрі екскурсоводи в історичному музеї. Порівняно з сонними жіночками, що розповідають казенним голосом про ті часи, як про порох віків і щось далеке, що нас і не стосувалося.

- Діду Михайле, точно в Кіровоградській області?

- Ну що ти мені не віриш? Мені розповідав дід, а дідові його дід, чиста правда, науковий хвакт.

Промайнула думка, що як наступний дід буде з Черкащини то третім і остаточним місцем битви під Жовтими Водами буде урочище під Кам’янкою або Чигирином.

Трішки погомоніли з дідом Михайлом, час пролетів швидко, доїхали, з пагорба відкрилася балка, рідне дідове село. Попрощалися, побажали один одному всього доброго.

Минув Олександрію, проїхав Пантаївку, от і Знам’янка. Їхав вулицею з одноповерховими будинками, котрі тонули в зелені садків. Майже п’ять години дороги. Людей побачив і почув. У кожного свої проблеми, своє життя. Але за великим рахунком, як і всі, ці люди – різні й одинакові. Життя плине нашими степами однією течією по річці під назвою Життя.

За рогом з’явилася батьківська хата. Ворота були широко відчинені, посеред двору стояв в слом’яному брилі тато. Йому не треба було писати чи телефонувати, йому завжди все снилося і сон збігався з подією, котра повинна була статися. Він бачив у снах погоду і приїзд рідних, врожай, з якого вулика вилетить рій, мої успіхи чи невдачі на роботі…

- Тату заїхати до двору, чи що повинні привезти?
- Став машину в двір. Тобі відкрив.
- А звідкіля знаєте, що приїду? Я ж не писав.
- Сон снився синок…

1998 рік.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Україна - це Я!»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

...пaтpіoтизм вeликoгo нapoдa має бути віpoю у вeликy і світову міcію цього нapoдa, інакше це бyдe нaціoнaлізм пpoвінційний, зaмкнений і позбавлений світових перспектив.”
Микола Бердяєв

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Internet Map Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.