Актуально
24720 переглядів
 |
«Коли я був дуже молодий, дуже бідний і годувався тим, що показував на херсонському ярмарку товстого, грудастого ченця, видаючи його за жінку з бородою - непояснений феномен природи, - навіть й тоді я не опускався до таких моральних низин, як цей вульгарний Берлага».
Коли Рінат Леонідович Ахметов стверджує, що він не давав гроші на покупку Мороза для створення коаліції КРС, не вірити йому немає підстав. Це не та людина, що опуститься до особистого спілкування з «шісткою» на подібні теми. Але скоріше можна повірити, що Ахметов є інопланетянином з Тау Киту, чим у те, що Олександр Олександрович не по заклику порожнього шлунка кинувся в обійми Партії регіонів.
На початку лютого цього року, ще за півтора місяця до парламентських виборів, один з інтелектуальних стовпів донецької еліти відверто ділився своїми думками з «Обкомом», математично точно розкладаючи пасьянс, хто й скільки місць одержить у майбутній Верховній Раді. Пізніше його прогноз підтвердився на 95%, що підтвердило, не стільки інтелектуальну, скільки фінансову складову такого «оракульства».
Тоді ж, безапеляційно було заявлено, що Партія регіонів буде мати в парламенті більшість. На питання: «Яким чином?» - без тіні іронії було надано дуже прагматичну відповідь: «50 голосів ми завжди докупимо». При цьому, було назване прізвище Мороза і його Соцпартії. Згадування імені лідера СПУ супроводжувалося такою гримасою відрази, що можна було зробити однозначний висновок: керівному «регіоналу» сама думка про це гидотна, але це – бізнес. Для порівняння варто сказати, що про можливості коаліції із КПУ було сказано: «Петро? А куди він подінеться?». А про союз із Наталією Вітренко: «Це буде найгірший, для нас, варіант».
Дива не буває - якщо «донецькі пацани» сказали, то вони так і зроблять. У цьому й полягає їхня оригінальна чарівність. Однак давно й не нами помічено, що домогтися поваги цих людей можна тільки у один спосіб – не брати в них грошей. Ні за яких умов. Інакше, вони будуть сприймати тебе не як рівного візаві, а як засіб виробництва у своєму бізнесі. На кшталт, полової ганчірки, якою щодня миють підлогу в твоєму офісі. А такі люди завжди мають свій термін використання. Дуже короткочасний.
Це стосується не тільки Мороза із Симоненко, але й самого Януковича. У досить категоричній формі «Обкому» було заявлено, що Віктор Федорович буде прем'єр-міністром у будь-якому разі. На наше припущення, що це буде зроблено, щоб позбавити його депутатської недоторканності й вивести із складу парламентської фракції, пішло підтвердження: «Ви все правильно розумієте».
Думка нашого співрозмовника була очевидною. Йшлося не стільки про вибори-2006, скільки про вибори-2011. І перспектива через п'ять років, у черговий раз, перекуповувати голоси прихильників СПУ його не приваблювала. Математична схема партійних розкладів звелася до наступного: якщо в нинішньому парламенті буде створена коаліція НУ-БЮТ-СПУ, то за п'ять років природний «кирдик» наступить для КПУ, що для ПР зовсім невигідно, оскільки Петро Симоненко і його марксисти-ленінці давно й повністю підконтрольності олігархічному капіталу. А якщо вдасться створити коаліцію ПР-КПУ-СПУ, Соцпартія за дуже короткий час сама себе знищить зсередини, що звільнить на виборах поле діяльності для тієї ж кишенькової КПУ. А тому, зробив висновок наш співрозмовник, купити СПУ зараз дешевше, ніж потім витрачатися на виборах проти них.
На тлі цих бесід зараз актуальними є одкровення «видатних» діячів Соцпартії. Того ж Івана Бокія, наприклад: «По-перше, нікого ми не зраджували, адже ми нікому у вірності не клялися, і поясів вірності ніхто з нас не носить». І мова йде, як можна помітити, не про порядність і інтелігентність, а про заперечення того факту, що социків відверто упослідили. А тепер вони шукають пояснень, аби виправдати, як вони до такого життя докотилися.
До речі, про інтелігентність.
«... тривалі думи Лоханкіна зводилися до приємної й близької теми: «Васисуалий Лоханкін і його значення», «Лоханкін і трагедія російського лібералізму», «Лоханкін і його роль у російській революції». Про все це було легко й покійно думати, розгулюючи у фетрових чобітках, куплених на Варварині гроші...»
Сан Саничу теж приємно думати про інтелігентність, розгулюючи «у фетрових чобітках», придбаних на чужі гроші. Тому, у минулу суботу, він, з усвідомленням повної правоти заявив на З’їзді Переможців України: «СПУ взяла на себе роль консолідуючої ланки й припинила інтригу, яка тривала впродовж двох місяців. Припинила в правовому відношенні бездоганно, і, відверто говорячи, інтелігентно».
А тому, сьогоднішнє скандування членами фракції Регіонів гасла «Морозові слава!» є підтвердженням того, що Сан Санич знайшов формулу прикриття, за якою аморальні методи «донецьких» у політиці й бізнесі тепер одержали своє моральне виправдання. Тепер «кидалово» виборців і партнерів, свавілля в бізнесі, злодійські традиції мають одне визначення: «Це інтелігентно!» А саме головне - правильно. У цьому й полягає роль Васисуалія Мороза в українській «жовтогарячій» революції. У цьому ж полягає й трагедія українського лібералізму.
«- Скажіть, Шура, чесно, скільки вам потрібно грошей аби бути щасливим? - запитав Остап.- Тільки підрахуйте все.
- Сто рублів, відповів Балаганов, з жалем відриваючись від хліба з ковбасою.
- Так ні, ви мене не зрозуміли. Не на сьогоднішній день, а взагалі. Для повного щастя. Зрозуміло? Щоб вам було добре й затишно жити.
Балаганів довго думав, несміливо посміхаючись, і, нарешті, оголосив, що для повного щастя йому потрібно шість тисяч чотириста рублів і що із цією сумою йому буде жити дуже добре».
Омріяна сума грошей не врятувала Шуру Балаганова. Не врятує й Шуру Мороза. Адже, це вже не перше його зрадництво Ющенка й Тимошенко. Досить згадати, що так званий «касетний скандал» і акція «Україна без Кучми!», були організовані Соцпартією, й привели у підсумку лише до двох жертв - Ющенка й Тимошенко. Перший втратив пост прем'єр-міністра, друга - віце-прем'єрство й волю.
У цьому контексті варто пригадати й про «справу Гонгадзе», і чому обезголовлений труп виявився на батьківщині Мороза – у Таращанському лісі.
Нині Сан Санич чомусь не любить публічно згадувати про своє давнє знайомство з, тепер уже народним депутатом від БЮТ, Володимиром ПЕТРОВИЧЕМ Макієнко, що й був РЕАЛЬНИМ спонсором створення Інтернет-газети «Українська правда» в 2000 році. Нині легендарний «Петрович» пригрітий Юліою Тимошенко, щоб контролювати всі інформаційні потоки з «касетного скандалу», але сама особистість цієї людини і його зв'язки із Морозом заслуговують більш пильної уваги з боку правоохоронних органів, чого не сталося дотепер.
Варто тільки сказати, що будь-які спроби детальніше дізнатися що-небудь про особистість «Петровича» натрапляють на недвозначну пораду: «Жити хочеш? От і не лізь туди, куди не треба». Але поки про Макієнко відомо, що в нього чудовий послужний список у КДБ СРСР, гарні зв'язки в спецслужбах Росії й в оточенні Володимира Путіна. Його ім'я також дотепер, чомусь, пов'язують із контролем над системами таємного зняття інформації із каналів зв'язку.
І поки слідством не будуть установлені мотиви й ступінь взаємозв'язків «Петровича» і Мороза, можна однозначно стверджувати, що вбивство Георгія Гонгадзе, що, цілком можливо, у свій час, захотів довідатися чогось більшого про свого благодійника, не буде розкрито. І не буде зрозуміло, чому саме на батьківщині Сан Санича в Таращанському лісі опинився обезголовлений труп журналіста. А проукраїнський уряд Ющенка, в підсумку, було відправлено у відставку стараннями Медведчука й СДПУ(о), яка виконували роль вістря кинджала в політиці Росії щодо України. А Леонід Кучма став абсолютно проросійським політиком, привівши до влади Януковича і його соратників, до яких тепер, по ідейним міркуванням, примкнув і Олександр Мороз.
Публiкацiї за темою «Політмаразми»:
