Аратта - На головну

22 січня 2017, неділя

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта у twitter Аратта ВКонтакті Аратта в YouTube
  Українські словники on-line Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- першою Українською конституцією вважається документ «Пакти і Конституція прав і вольностей запорозького війська», складений гетьманом Пилипом Орликом у 1710 році. Історики мають різні думки щодо того, чи був цей документ Конституцією у сучасному розумінні цього слова або прогресивним твором, який випередив свій час, адже перші Конституції в Європі і США з’явилися лише за сімдесят років потому. Реальної сили Конституція Пилипа Орлика так і не набула, оскільки складалася вона на чужині та її укладачі не мали змоги повернутися в країну. Але в історії вона залишилася як оригінальна правова пам’ятка, яка вперше в Європі обгрунтовує можливість існування парламентської демократичної республіки.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Інтелектуалізація економіки: інноваційне виробництво та людський капітал

Управління 44039 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 9.12.2011 | Всі публікації | Версія для друку | Коментарі (0)

Інтелектуалізація економіки: інноваційне виробництво та людський капітал
Друга хвиля НТР, що розгорнулася в розвинених країнах в кінці 70-х - на початку 80-х років двадцятого століття, ознаменувала перехід від індустріального до інформаційного способу розвитку. Суть цього переходу зводиться до того, що інформаційна технологічна парадигма охоплює всі сфери і галузі індустріальної економіки, змінюючи її масштаб, динаміку і внутрішній зміст.

І в цьому сенсі перехід від індустріалізму до інформаціоналізму не є історичним еквівалентом переходу від аграрної до індустріальної економіки. Точно так само як неправомірно зводити його і тільки до зростання економіки послуг, як це роблять багато сучасних дослідників. В рамках нової технологічної парадигми формуються інформаціональне сільське господарство (засноване на біотехнології та генній інженерії), інформаціональна промисловість (заснована на наукомістких технологіях, інноваційності і гнучкості) й інформаціональна сфера послуг (заснована на комп'ютерних технологіях і телекомунікаційних зв'язках).

Таким чином, розуміння сутності інформаційної революції в сфері індустріальної економіки повинне зводитися до усвідомлення того, що інформаційні технології змінюють не види діяльності, а їх технологічну здатність використовувати як пряму продуктивну силу те, що відрізняє людину від інших біологічних створінь - здатність обробляти і розуміти символи, генеруючи нові знання. Такі зміни структури сучасної економіки розглядаються сьогодні як глобальне структурне зрушення, яке ознаменував перехід від "матеріальної" до "інтелектуальної" економіки, "економіки, що базується на знаннях" (knowledge-based economy).

Поняття "економіки, заснованої на знаннях", або інтелектуальної економіки, що отримало в останні роки широке поширення у світовій економічній літературі, відображає визнання того, що наукові знання та спеціалізовані унікальні навички їхніх носіїв стають головним джерелом і ключовим фактором розвитку матеріального та нематеріального виробництва, забезпечення сталого економічного розвитку. Не випадково в сучасній західній науці "зріє розуміння того, що суспільство стоїть перед обличчям нової зміни, яка вже не призводить до трансформації колишнього порядку, а є формуванням нового соціального устрою" [1].

Феномен "нового соціального устрою" майбутньої інформаційної цивілізації інтенсивно вивчається західними вченими в рамках концепції постіндустріального суспільства (Д. Белл, М. Янг, О. Тоффлер, П. Дракер, Р. Хейлбронер, Т. Сакайя, Т. Стюарт, Л. Едвінсон та інші) і піддається серйозним аналітичним дослідженням з боку російських філософів, соціологів, економістів (В. Л. Іноземцев, Г. Г. Дилигенський, Р. Цвільов, М. Гаузнер, М. Іванов, Б. Мільнер, Е. Вільховчеко, А.І. Добринін, С. А. Курганський та інші). Узагальнений аналіз робіт представлених авторів дозволяє виділити перелік тісно пов'язаних між собою ознак "нового соціального устрою". Коротко позначимо кожний з них.

Заміщення праці знаннями, що означає перехід від чисто технічних навичок до інтелектуальних. Цю ознаку прихильники постіндустріальної теорії виокремлюють як основну, що визначає і обумовлює всі наступні. Тому невипадкові і власне терміни "інформаційне суспільство", "суспільство знань", "інформаційна економіка", "інтелектуальна економіка".

Глибина радикальних змін, пов'язаних із заміщенням праці знаннями, полягає в тому, що в умовах, коли знання залучаються в практичну переробку ресурсів, саме знання, а не праця, починають виступати як джерело вартості. Трудова теорія вартості замінюється теорією "вартості, створюваної знаннями" (knowledge-value). Як підкреслює основоположник цієї теорії Т. Сакайя: "... ми вступаємо в новий етап цивілізації, на якому рушійною силою є цінності, що створюються знаннями" [2]. Як наслідок, економіка перетворюється в систему, що функціонує на основі обміну знаннями та їхньої взаємної оцінки.

Заміщення праці знаннями дає західним вченим підставу говорити про можливу заміну трудової діяльності новим типом активності, що відрізняється значними елементами творчості, ставити питання про історичну перспективу "класичної" праці. Нагадаємо, що ще основоположники марксизму відзначали, що остання, з розвитком суспільства, поступиться місцем більш високому типу діяльності, ототожнювали знищення або усунення праці в майбутньому соціумі з виходом людини за рамки сфери власне виробництва [3].

Із заміщенням праці знаннями на перший план у діяльності підприємств, організацій виходить завдання акумулювання інтелектуального капіталу, виявлення, накопичення та розповсюдження інформації і досвіду, створення передумов для поширення й передачі знань [4]. Серцевиною розвитку творчого потенціалу працівника стає система "управління знаннями" (knowledge management), перетворення фірм у самонавчальну систему, що використовує свої підприємства як лабораторії передового досвіду і залучає до процесу пошуку і відкриттів увесь колектив.

Випереджувальний розвиток живого знання в порівнянні з уречевленим. Перше отримало в англійській мові виразну назву "м'якого товару" (soft-ware), а друге - "твердого товару" (hard-ware) або уречевленого в обладнанні знання.

"Софтизація" економіки означає домінування в процесі виробництва інформаційних потоків над безпосередньою взаємодією з природою через обробку речовини природи і доведення її до споживача. Сьогодні в розвинених країнах безпосередній вплив на матеріальний предмет праці здійснюють вже не 9/10, як це було в умовах індустріальної економіки, а менше 1/3 працівників [5]. Основна ж частина людської активності представляє "гру між людьми" (game between persons), продукт якої представлений знаннями та інформацією. Знання та творчий потенціал працівників стають головним фактором ефективності економічної системи, без якого технічний і економічний прогрес останньої стає практично недосяжним завданням, незалежно від обсягу коштів, інвестованих у виробниче обладнання і технологію. Наукова, економічна, технологічна, організаційно-управлінська інформація, що втягується в продуктивне споживання, багато в чому передуючи виробничому процесу, визначаючи його відповідність мінливим умовам виробництва, стає рушійною силою інновацій, "персоніфікованим" ресурсом, частиною ноу-хау компаній.

Останні дослідження західних вчених свідчать про різке зростання цінності інтелектуальних фондів компанії в порівнянні з її матеріальними ресурсами і фінансовим капіталом. У цілому їхнє співвідношення коливається між 5:1 і 6:1. Підраховано також, що долар, витрачений на дослідження і розробки, приносить у вісім разів більший прибуток, ніж долар, вкладений у техніку [6].

Таким чином, підвищення ступеня знанняємкості сучасного виробництва веде до зміни концепції економії на розвитку праці на протилежну, все більше висуває на перший план творчі потенції людини, її професіоналізм та ерудицію, здатність бути "надлишковою", більшою за ті ролі та функції, в яких вона замінна, і постає лише "черговим смертним носієм безсмертного соціального начала" [7].

Перехід від технократичної до антропоцентричної організації виробництва і праці. Якщо індустріалізм (тейлоризм-фордизм) доводить до межі тенденцію перетворення людини в придаток машинної системи, міцно з'єднуючи авторитарність управління, жорсткість контролю над рядовими працівниками, ієрархічність службових сходів з цільовою функцією максимізації прибутку, то в умовах "інтелектуальної економіки" така організація виробництва визнається збанкрутілою; вважається необхідною відмова від старої системи на користь можливо більшого розширення кола активних учасників виробничого процесу.

У зв'язку з цим у різноманітних формах все більше виявляється рух до нової моделі розвитку і використання людських ресурсів. На противагу тейлоризму-фордизму нова модель організації праці передбачає розширення функцій працівника і перехід від "часткового" працівника (вузької спеціалізації) до працівника "широкого діапазону" (універсалу), здатного здійснювати верифікацію, оцінку, творчий синтез інформації, проникати в суть проблеми, здійснювати коригування технологічного процесу, тобто бути не тільки суб'єктом виробничого освоєння НТР, а й її рушійною силою.

Демократизація економічних відносин (промислова демократизація), інтерпретується в соціальних термінах як "співпраця колективу з адміністрацією" і навіть більш відверто як "інтеграція колективу з підприємством". Суть економічної демократії - у переході від жорстких авторитарних форм управління живою працею до гнучких форм, що передбачає розширення прав рядового працівника в управлінні виробництвом. При цьому мова йде не про примітивну "мітингову" демократію, а про поєднання прямої (безпосередньої) участі в управлінні з механізмами представництва інтересів і думок різних груп виробничого персоналу.

Демократизація економічного життя веде до того, що від працівника, що формально не належить до категорії менеджера, все більше вимагається володіння здібностями, що раніше вважалися винятковою прерогативою менеджерів або організаторів виробництва. "Розмивання межі між менеджерами та працівниками веде до "уплощення" традиційної ієрархії, розподілу відповідальності, яка раніше зосереджувалася на верхньому поверсі ієрархії, по всій організації. Тим самим послаблюється опір змінам: більш "пласкі" ієрархічні структури сприяють організаційному навчанню"[8]. Збільшення залучення працівників у справи підприємства веде до скорочення розриву між рівнем політичної та економічної демократії, сприяє зняттю протиріччя між двома протилежними ролями людини: як повноправного громадянина в демократичному суспільстві і підлеглої істоти у виробництві.

Нова етика чи "соціалізація" праці, становленню якої сприяє звільнення людини від панування колишніх цінностей, поява у неї критичного ставлення до "рабства перед машиною", до тейлорістської організації праці, авторитету влади, до людських жертв заради економічного імперативу. Якщо в основу панівного сьогодні економічного імперативу закладений принцип особистої вигоди, а критерій успіху - багатство, то в основі соціального - етичні (моральні, гуманістичні) норми.

Високоінтелектуальна робоча сила в етику повноцінного трудового життя вже включає "ірраціональні елементи, пов'язані з емоціями, інтуїцією, підсвідомістю, специфікою сприйняття, самоаналізом, а також здатність людини до "перетворення реальності", тобто формується етика екзистенційна натомість "утилітарно-процедурної" [9]. Створюється нове соціальне середовище "розвитку працівника в праці", нова "якість трудового життя". Останнє зумовлює "соціалізацію праці" і "означає самостійне мислення та нестандартне творче ставлення до роботи як критерій професійного вимоги" [10].

Деструкція основ інституту приватної власності, в основі якої лежить формування власності на інформацію та знання. Як відзначають західні вчені, "... рух інформації кидає виклик межам виняткової та індивідуальної власності" [11]. По-перше, це пов'язано з тим, що знання та інформація неподільно пов'язані з тими, хто їх виробляє, відокремлення капіталу від праці стає неможливим. По-друге, навіть будучи проданим, знання залишається у свого виробника, і тому знання являє собою "колективне благо". В результаті в економіці зі значними інформаційними потоками не завжди можливо, - якщо скористатися власницькою фразеологією Хайєка, - встановити чіткі "правила" між "моїм" і "твоїм" [12].

Це радикалізує відносини власності, веде до того, що "у розвинутих країнах виникають суспільства, в яких людина не залежить в тій мірі, в якій це відбувалося в індустріальній цивілізації, від власності представників панівного класу на засоби виробництва, тому що головними у них стають знання, що невіддільні від людини, а умови їхнього розвитку та застосування стають все більш доступними"[13]. У зв'язку з цим західні вчені говорять про "внутрішню власність" (intra-ownership або intra-property), про якусь "невласність" (non-ownership), про те, що власність взагалі втрачає будь-яке значення перед обличчям знань та інформації, права володіння якими можуть бути лише обмеженими і умовними.

Таким чином, прогрес знань веде не тільки до зміни балансу між матеріальними (відчутними) і нематеріальними (невідчутними) факторами виробництва, але і до "розмивання", "руйнування", "підриву" самого поняття приватної власності, "народженню плюралістичних відносин, відносин перехідних до нової якості" [14].

Новий тип економічної влади. В інформаційному суспільстві відоме гасло "знання - сила" перетворюється на максимум "знання - влада". В умовах, коли лімітуючим фактором технічного та економічного прогресу стає "наявність або відсутність знання", ставлення до засобів виробництва перестає бути вирішальним фактором впливу, влади і привілеїв у суспільстві. Справжня влада зосереджується "в процесі осмислення інформації, а не в будь-якій посаді чи в управлінській функції" [15].

Як підкреслюють західні вчені, "постіндустріальне суспільство за початковою логікою є МЕРІТОКРАТІЄЮ "[16]. Мерітократія (від слова "merit"- заслуга) в їхньому розумінні - це група людей, яка займає соціальне становище, обумовлене не правом народження або майновим становищем, а виключно інтелектуальним потенціалом і здатністю генерувати нове знання. Як справедливо зауважує В. Л. Іноземцев, "значення цієї трансформації неможливо переоцінити: воно фундаментальне для економічної, соціальної та політичної структур сучасного суспільства" [17] і дозволяє, передбачивши прийдешні події, зрозуміти "що конфлікти майбутнього видадуться заснованими не стільки на протиріччі матеріальних інтересів полярних суспільних класів, скільки на непорівнянності етосів професіоналізму і себелюбства, етосів традиційного раціоналізму і експресивізму, що приходить йому на зміну"[18].

Формування нових пріоритетів особистості й соціуму, що означає перехід від максимізації матеріального споживання до "якості життя": до гуманістичних, екологічних і взагалі "немонетарних" критеріїв буття. Інтелектуалізація економіки підриває основи техногенної цивілізації - тих мотивів, цілей, які сформували її цілісність, виступали рушійною силою поступального розвитку. На зміну імперативу максимізації матеріального добробуту приходить усвідомлення можливості самоствердження через володіння й уміння скористатися знаннями. Нові соціально-особистісні запити, носії яких в 60-70-ті роки двадцятого сторіччя були в розвинених країнах статистичною меншістю, отримують подальший розвиток.

Дослідники цих тенденцій в США відзначають, що якщо пункт "цікава робота" в 1946 р. стояв на шостому місці в системі ціннісних орієнтацій американців, то в 1986 р. - на першому[19]. Нова "еліта" постматеріалістів шукає самовираження поза традиційними стереотипами поведінки, висуваючи на перший план розвиток духовних потреб, прагнення до саморозвитку, повазі особистої гідності і самостійності. Що стосується матеріальних потреб, то вони зберігаються і розвиваються, але вже в новій якості, не як умова існування людини, а як необхідна умова його духовного розвитку, як "символ визнання і статусу в суспільстві, як джерело самооцінки та задоволеності життям і професійною діяльністю" [20]. Як підкреслюють західні дослідники, постматеріалістами найчастіше стають ті, хто з народження користується всіма матеріальними благами, чим в значній мірі і пояснюється їх перехід до постматеріалізму. Це дає можливість говорити не тільки про стійкість даної соціальної групи, але й її здатності до самовідтворення і самоствердження в сучасному суспільстві.

У зазначеній тенденції сучасні філософи бачать прояв такої особливості новонародженої цивілізації, як "універсальний творчий гуманізм". "Універсальний - оскільки він орієнтований на вільний розвиток кожної людини, творчий - тому, що цей розвиток означає максимальну мобілізацію потенціалу особистості" [21].

Прозьюмерізм, що означає перехід від "чистого виробництва" до "процесу", в якому важливу роль відіграє споживання, від "чистого споживання" - до продуктивної діяльності, що розглядається як "різновид дозвілля". Термін "prosumer", що поєднує вказівку і на виробництво, і на споживання, був введений в науковий обіг О. Тоффлером і вперше використаний у вітчизняній науковій літературі В. Л. Іноземцевим.

Прояву прозьюмерізма передував тривалий шлях розвитку особистості: від вузької спеціалізації, що прив'язує людину до одного заняття і закріпачує її особистість, - до всебічного розвитку як способу участі в постійному процесі громадського руху; від насичення елементарних, традиційних потреб (як фізичних, так і духовних) - до задоволення потреб більш високого порядку, потреб у самоствердженні, творчості. Відомо, що задоволення традиційних особистих потреб здійснюється у формі споживання за рахунок предметів споживання і послуг.

Задоволення ж духовних потреб досягається і в інших формах. Однією з таких форм є використання у трудовій діяльності необхідних знань, втілення їх у нових методах роботи, продуктах праці. Саме на цій основі виникає і розвивається потреба у творчості, як вища форма духовних потреб. Тобто сама праця з боку використання, функціонування творчих здібностей стає сферою безпосереднього задоволення духовних потреб, потреб у творчості. У цих умовах вільний час стає, з одного боку, простором для розгортання всіх творчих обдарувань людини, різноманітних форм його творчої діяльності: заняття науками, мистецтвом, спортом, громадськими справами, а з іншого боку, необхідним і обов'язковою умовою формування його творчої особистості. При цьому "вільний і робочий час стають, фактично, нероздільні" [22].

Сформульовані нами ознаки "нового соціального устрою" наочно ілюструють перехід кількісних змін у якісні, що відбувається під впливом сучасної НТР, і настійно вимагають формування нової парадигми суспільного розвитку, орієнтованої на імператив інтелектуалізації праці, неречового багатства (інформації, знання, інтелекту), постматеріалістичних цінностей.

Заміна праці знаннями знаменує перетворення суспільного виробництва з матеріального в інноваційне. Інноваційне виробництво - це виробництво, в основі якого лежить використання нових знань (або нове використання знань), втілених у технології, ноу-хау, нових комбінаціях виробничих факторів, структурі організації та управління виробництвом, і дозволяють отримувати інтелектуальну ренту і різного роду переваги перед конкурентами (рис. 1).

З даного визначення випливає, що інноваційне виробництво - це не "вид", не "нова сфера виробництва", а характер виробничої діяльності, при якому центральна роль у виробничому процесі зміщується з механічного використання інформації до інтелектуальної, творчої. Перехід від суто матеріального до інноваційного виробництва означає, що поряд з матеріальною (чуттєвою) формою буття суспільного виробництва з'являється "невловима" форма, яку ми пропонуємо називати антропоцентричною.
Рис. 1. Структура і взаємозв’язки інноваційного виробництва
Рис. 1. Структура і взаємозв’язки інноваційного виробництва

Суть антропоцентричної форми виробництва полягає в генерації знання.

Генерація знання - це "еманація", творіння знання шляхом переробки інформації на основі загальновідомого знання.

Джерелом генерації нового знання виступає інтелектуальна активність людини.

Інтелектуальна активність - це заснована на знанні, усвідомлена, морально орієнтована здатність збирати, накопичувати і переробляти постійно наростаючі потоки інформації.

Власне інновація залежить від двох умов: інтелектуального потенціалу людини і його здібності до специфікації - нове знання повинно бути відкрите (згенероване), а потім застосоване до специфічних завдань в конкретному організаційному / виробничому контексті.

Комплексне трактування структури інноваційного виробництва означає, по-перше, що поряд з "відчутним" рухом речових факторів виробництва, в ньому здійснюється ще один, "невідчутний" рух - рух інформації і знань, по-друге, що інтелектуальна активність людини набуває в процесі виробництва функціональне призначення і виступає певним чином "невідчутним засобом праці", що генерує знання.

Іншими словами, інноваційне виробництво - це діалектична єдність матеріальної (відчутної) і антропоцентричної (невловимої) систем виробництва. Результатом першої виступає матеріальний продукт, результатом другої - інтелектуальний капітал - знання, які можуть бути використані в організації, щоб отримувати різноманітні переваги перед конкурентами. У західній теорії це положення інтерпретується таким чином: щойно інвестиції в дослідження і розвиток перевищили інвестиції в основні фонди, компанія перетворюється, за образним висловом японського професора Ф. Кадамосто, в структуру, в якій не тільки щось виробляють, а й мислять [ 23].

Між антропоцентричною і матеріальною системами виробництва існує прямий і зворотній зв'язок. Перший здійснюється через потоки інформації, другий - через об'єктивацію знання.

Організація інформаційних потоків є одною з важливих умов функціонування антропоцентричної системи виробництва, оскільки тільки об'єктивна, повна та оперативна інформація може забезпечити точний аналіз і подальше вироблення необхідних рекомендацій та пропозицій.

Об'єктивація знання - це процес перетворення знання з "суб'єктивної реальності", що знаходиться в голові людини, в об'єктивну або, що теж саме, перехід знання з "чистого" стану в "пов'язаний" з різними матеріальними носіями. У пов'язаному стані воно існує у вигляді знання: втіленого в технічне устаткування, структуру управління та організації виробництва; зафіксованого в різній документальній формі (патенти, програми, довідковому матеріалі, пам'яті комп'ютера і т.п.), а також у формі зростання соціальної ефективності (підвищення кваліфікації та рівня освіти, раціональне використання вільного часу, підвищення творчої та соціальної активності і т.п.). Об'єктивація знання аж ніяк не означає його "уречевлення" в сенсі перетворення в речовину, матерію. Воно як було за своєю природою ідеальним освітою, так і залишається, точно так само, як матерія, "запліднена" знанням, так і залишається матерією.

Основним сполучною ланкою між антропоцентричною і матеріальною системами інноваційного виробництва виступає інтелектуальна активність, яка, з одного боку, виступає основою антропоцентричного виробництва, а з іншого боку, - є основною характеристикою трудового потенціалу суб'єктивного фактора матеріального виробництва.

Як бачимо, на певній стадії розвитку суспільного виробництва в його структуру поряд з безпосередніми здібностями людини до праці, органічно включаються здібності до інтелектуальної активності. Останні історично і логічно є ніби продовженням, формою закріплення та розвитку безпосередніх здібностей до праці. У той же час вони мають самостійну форму буття, яка визначається рівнем особистих знань, загальної культури, характером соціальних цінностей та моральних установок.

Вперше необхідність осмислення на теоретичному рівні нової форми буття праці - творчих, інтелектуальних здібностей людини науково обгрунтував В. Гойл.

Вітчизняна наука, як справедливо зауважив В. Гойл, уникала пізнавати закони інтелектуального виробництва як цілком самостійного виду суспільної праці. Це було пов'язано з тиском, що чинився на науку з боку "Капіталу" К. Маркса, де все було присвячено дослідженню фізичної праці. Тому у вітчизняній економічній літературі існувало уніфіковане визначення праці, що стало аксіомою, - як простої єдності розумових і фізичних здібностей людини, без виділення і вивчення специфіки його складових частин як таких [24]. Це дозволяє, з одного боку, ставити питання про біфуркації здібностей людини до праці на дві самостійні і певною мірою протилежні субстанції - здатності до виконавської і здатності до творчої праці, з іншого боку, - стверджувати про незвідність "речового", соціального та соціально-економічного змісту інтелектуальної та виконавської праці до єдиної субстанціональної основи - здібності людини до праці "взагалі" [25].

Здібності до виконавського праці характеризуються набором конкретних фізичних і нервово-психічних можливостей людини, професіонально-кваліфікаційних знань, навичок, умінь, виробничого досвіду - всього того, що зумовлює репродуктивну трудову діяльність в рамках матеріального виробництва. Здібності до творчої праці - це здібності до виконавчої праці, "запліднені" інтелектуальною активністю, спрямованою переважно на саморозвиток і самореалізацію особистості в системі суспільної організації виробництва. Головним і відмітним компонентом здібностей до творчої праці виступає інтелектуальна активність, завдяки якій репродуктивна трудова діяльність наповнюється творчою силою.

Питання про роль інтелектуальної активності в регулюванні творчої діяльності вимагає спеціального дослідження. Ми ж намагаємося підкреслити, що інтелектуальна активність є основним і визначальним компонентом тієї нової категорії працівників, яку називають сьогодні людським капіталом.

У вітчизняній літературі часто зустрічаються спрощені трактування поняття "людський капітал": як сукупності знань, практичних навичок і трудових зусиль людини [26] або як людські здібності, обдарування, навички, які слід визнати особливою формою капіталу [27]. У таких визначеннях втрачається сутність капіталу як самозростаючої вартості, залишається нерозкритою його природа. Виникнувши на ранніх етапах формування доктрини людського капіталу, подібні уявлення зазнали на сьогоднішній день істотних змін, збагатившись практикою найбільших корпорацій з управління інтелектуальним капіталом.

На нашу думку, людський капітал як функціональна складова інноваційного виробництва - це знання, навички, практичний досвід, одухотворені інтелектуальною активністю, яка виступає формою реалізації інтелектуальних, морально- і культурно- орієнтованих здібностей людини до створення нового, раніше невідомого знання, що забезпечує отримання інтелектуальної ренти і різного роду переваг перед конкурентами. З визначення випливає, що інтелектуальна активність є тим компонентом, який відрізняє здатність до творчої праці від здібностей до виконавської праці, людський капітал - від простої робочої сили, визначає умови і природу процесу "капіталізації" здібностей до праці.

Особливість інтелектуальної економіки полягає в тому, що її головний ресурс - знання, інформація, на відміну від всіх інших ресурсів не характеризується ні кінцевістю, ні вичерпністю, ні споживанням в їх традиційному розумінні. Основною умовою, що лімітує долучення до настільки доступного ресурсу, виступають специфічні якості самої людини - наявність або відсутність здатності до інтелектуальної активності, як формі накопичення, переробки та генерації нових знань. Іншими словами, доступність знань аж ніяк не означає доступність володіння ними. Знання та інформація, будучи в силу своїх об'єктивних характеристик доступними для широкого загалу, в силу суб'єктивних характеристик їх споживачів, зосереджуються лише у відносно вузького кола людей, "соціальна роль яких не може бути оскаржена в сучасних умовах ні за яких обставин" [28].

При цьому мова йде не про якусь національну "винятковість", "обдарованість" тих чи інших народів і не про "вроджені" здібності людей. Численні тести виявили, що так званий коефіцієнт інтелектуальності (IQ) однаковий у представників різних етнічних груп населення як всередині, так і між країнами [29]. У даному випадку мається на увазі досягнутий рівень знань і загальної культури, характер сформованих у індивідів потенційних цінностей, моральних установок. Саме ці складові, як невід'ємна умова формування та розвитку інтелектуальної активності, стають головними в системі функціонування та відтворення людського капіталу.

Якщо у вітчизняній науці подібне твердження виглядає тенденційним, то в західній воно давно стало прописною істиною. Так, в одному з сучасних американських підручників підкреслюється: "Якщо б для успішної роботи потрібний тільки високий інтелект, то всі, хто домігся успіху, були б розумними людьми. Однак замість того, щоб вишукувати лише загальні здібності, слід спробувати визначити, яка мотивація людини, наскільки вона ініціативна і здатна взятися за роботу і довести її до кінця, а також контролювати страх зазнати невдачу... Такий підхід скоріше, чим проведення інтелектуального тесту, дозволить залучити і зберегти продуктивних співробітників "[30].

Як ми переконалися, інтелектуальна активність стає в умовах інформаційної економіки таким же "економічним феноменом", яким в минулі епохи був "середній рівень мистецтва робітника, його освітній рівень". Тому саме наявність або відсутність даної якості, особливості її прояву на відтворювальному рівні і в процесі праці повинні лежати в основі розмежування категоріальних понять здібностей до виконавської і творчої праці, матеріального та інноваційного виробництва.

Автор: С. Г. Міхньова,
До.н., доцент, зав. кафедрою економічної теорії та світової економіки Пензенського державного університету, докторант Волгоградського державного технічного університету

Джерело: Журнал "Інновації" № 1 за 2003 рік

Переклад українською - “Аратта”


Література
  1. В. Л. Іноземцев. Теорія постіндустріального суспільства як методологічна парадигма російського суспільствознавства / / Питання філософії. 1997. № 10. С. 34.

  2. Т. Сакайя. Вартість, що створюється знаннями, або Історія майбутнього / / Нова індустріальна хвиля на Заході: Антологія / За ред. В. Л. Іноземцева. М.: Academia, 1999. С. 337-371.

  3. К. Маркс, Ф. Енгельс. Тв. 2-е вид. Т. 46, ч. II. С. 213, 218; Там само Т. 3. С. 192.

  4. Б. Мільнер. Управління знаннями - виклик XXI століття / / Питання економіки. 1999. - № 9. С. 109.

  5. Є. В. Денискіна. Еволюція факторів виробництва в економічній системі / Є. В. Денискіна, І. Н. Сичова / / Глобальні та регіональні аспекти економіки. Збірник доповідей на міжнародній науковій конференції / Під ред. А. О. Стриженко - Барнаул: Вид-во. АлтДТУ, 2001. С. 155.

  6. І. Комаров. Інтелектуальний капітал / / Персонал. 2000. № 5. С. 56.

  7. М. Петров. Людина і культура в НТР / / Питання філософії. 1999. № 5. С. 80.

  8. Дж.Ходжсон. Соціально-економічні наслідки прогресу знань і наростання складності / / Питання економіки. 2001. № 8. С. 40.

  9. К. Вільховченко. Прогрес праці на сучасному етапі НТР (співвідношення детермінізму технологічного, організаційного та соціокультурного) (стаття друга) / / Міжнародні економічні відносини. 1992. № 10. С. 40.

  10. Г. Мкртчан. Соціальні аспекти ринку праці / Г. Мкртчан, І. Чистяков / / Суспільство і економіка. 1999. № 9. С. 101.

  11. Дж. Ходжсон. Соціально-економічні наслідки прогресу знань і наростання складності / / Питання економіки. 2001. № 8. С. 38.

  12. Д. Белл. Прийдешнє постіндустріальне суспільство. Досвід соціального прогнозування. Пер. з англ. М.: Academia, 1999. С. LII.

  13. В. Л. Іноземцев. "Клас інтелектуалів" в постіндустріальному суспільстві / / Социс. 2000. № 6. С.70.

  14. Л. Шарін. Метаекономіка: інтеграція матеріального і наукового виробництва / / Суспільство і економіка. 2000. № 1. С. 61.

  15. Дж. Ходжсон. Соціально-економічні наслідки прогресу знань і наростання складності. С. 36.

  16. Д. Белл. Прийдешнє постіндустріальне суспільство. Досвід соціального прогнозування. С. 548.

  17. В. Л. Іноземцев. Теорія постіндустріального суспільства як методологічна парадигма російського суспільствознавства. С. 36.

  18. Д. Белл. Прийдешнє постіндустріальне суспільство. Досвід соціального прогнозування. С. 501.

  19. Г. Мкртчан. Соціальні аспекти ринку праці / Г. Мкртчан, І. Чистяков. С. 97.

  20. К. Вільховченко. Прогрес праці на сучасному етапі НТР (стаття друга) / / Світова економіка та міжнародні відносини. 1992. № 10. С. 39.

  21. Г. Г. Дилигенський. "Кінець історії" чи зміна цивілізації? / / Питання філософії. 1991. № 3. С. 41.

  22. В. Л. Іноземцев. Теорія постіндустріального суспільства як методологічна парадигма російського суспільствознавства. С. 37.

  23. І. Комаров. Інтелектуальний капітал / / Персонал. 2000. № 5. С. 57.

  24. В. Гойл. Політична економія інтелектуальної праці / / Світова економіка та міжнародні відносини. 1994. № 11. С. 138.

  25. С. Г. Міхньова. Ринок праці: методологічні та теоретичні основи пізнання (системно-еволюційний підхід): Монографія, наук.ред. Л. С. Шаховська / Волгоград.держ.тех.ун-т. Волгоград, 2001. С. 89-156.

  26. А. Олєйнік. Інституційна економіка: Навчально-методичний посібник. Тема 12 / / Питання економіки. 1999. № 12. С. 125.

  27. А. І. Добринін. Людський капітал в транзитивній економіці: формування, оцінка, ефективність використання / А. І. Добринін, С. А. Дятлов, Є. Д. Циренкова. СПб.: Наука, 1999. С. 40.

  28. В. Л. Іноземцев. "Клас інтелектуалів" в постіндустріальному суспільстві. С. 74.

  29. Е. А. Араб-Огли. Найближче майбутнє: соціальні наслідки НТР: рік 2000. М.: Думка, 1986. С. 160.

  30. Дж. Л. Гібсон. Організація: поведінка, структура, процеси / Дж. Л. Гібсон, Д. М. Іванцевичі, Д. Х. Доннеллі. Пер. з англ. 8-е вид. М.: Інфра-М, 2000. С. 85.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

Пов`язаний файл:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Управління»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Ваша так звана релігія діє як опій: вона заманює і приглушує болі замість того, щоб надати сили”
Новаліс

 
Реклама на порталі
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже









 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.