Аратта - На головну

26 травня 2017, п`ятниця

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- в Україні знаходиться унікальний міст, що пролягає між правим берегом однієї річки. Не вірите? Можете переконатися на власні очі, якщо відвідаєте Кам’янець-Подільську фортецю, що на Хмельниччині. Стара фортеця розташована на скелястому острові, охопленому петлею каньйону річки Смотрич. Таким чином, міст, що веде до фортеці, пролягає між двома точками правого берегу однієї річки. Крім того, ми не знайшли більше прикладів у світі, коли б міст тримався без усіляких підпор, а спирався б тільки на скелі. За однією з гіпотез, цей міст було зведено римлянами ще у II столітті під час походу Траянового війська на Дакію. Нині Кам’янецька фортифікація включена до переліку ЮНЕСКО

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


РУНВіра - спроба побудови української релігії

Духовність 46868 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 21.12.2011 | Всі публікації | Версія для друку

Лев Силенко (27 вересня 1921, с. Богоявленське (Ратьківка), нині с. Олександрівка, Кіровоградська обл. — 25 листопада 2008, Канада)
Лев Силенко (27 вересня 1921, с. Богоявленське (Ратьківка), нині с. Олександрівка, Кіровоградська обл. — 25 листопада 2008, Канада)
Погляд християнської церкви на вчення Рідної Української Національної Віри.

Кожен народ має свою національну віру, яка його єднає: Польща — слов’янський народ, що належить до Заходу, “передвір’я християнства”; Росія — “третій Рим”, спадкоємниця і правонаступниця Візантії; Німеч­чина — приклад і гарант європейського ладу; Франція — джерело ідеї ві­льності. Якою ж повинна бути головна ідея, що єднає український народ, яка релігія є або має право називатися національною релігією Україн­ців?

На ці запитання по різному відповідають різноманітні політичні та інтелектуальні кола нашої країни. У цій доповіді я хотів би звернути вашу увагу на неопоганський культ — РУНВіру (Рідна Українська Націо­нальна Віра), який претендує на звання української релігії. Вже сама на­зва промовляє за себе, що це віра рідна, українська, національна. Хоча українське неоязичництво представлено ще й іншими течіями, напри­клад: Рідна Віра — започаткована професором Володимиром Шаяном у 1934 році, саме його вважають піонером рідновірського відроджувального руху, яскравим представником цього напрямку є київська громада українських язичників “Православ’я” — очолювана Галиною Лозко — нау­ковим працівником відділу Релігієзнавства Інституту Філософії НАН України, Ладовіра, Собор Рідної Віри, Ягновіри, Орантійці, то саме РУНвіра є найчисельнішою з перерахованих і найбільш активною. На початок 2000р. в Україні діяло 53 громади РУНВіри (три незареєстровані).

Отже, що таке РУНВіра і в чому полягає її вчення? Але перед цим слід сказати декілька слів і про її засновника.

Засновник РУНВіри — Іван Силенко (враховуючи, на його думку, єврейське коріння свого імені Силенко з часом замінив його на Левко - прим. “Аратти”) народився 27 вересня 1921 року в селі Ратьківка-Богоявленське, що біля Олександрії на Кіровоградщині. Навчався він у Кременчуцькому бібліотечному технікумі. Підчас Другої Вітчизняної війни внаслідок воєнних дій Силенко потрапляє на Захід. Там навчається у видатного діяча української діаспори професора Дми­тра Чижевського в Гейдельберзькому університеті. У 1953р. Лев Силенко прибуває до Канади і оселяється в Вінніпезі (Канада), де він поринає у роздуми та навчання, завершенням яких стає філософське і догматичне оформлення національної релігії України, В 1979 р. в Канаді виходить понад 1400 сторінковий твір Силенка Мага Віра. Перша громада послідо­вників вчення Силенка була офіційно зареєстрована як релігійна органі­зація у грудні 1966 р. в місті Чикаго (штат Іллінойс, США). Згодом гро­мади вірних РУНВіри з’являються в інших містах США, Канади, а також Австралії, Англії. З 1962 по 1977 роки Л. Силенко об’їздив з лекціями практично всі міста Канади та США, де є українські спільноти. Це спри­чинилося до кількісного зростання громад РУНВіри. З початку 80-х ро­ків РУНВіра почала прокладати собі дорогу в Україну. У 1992 р. РУНВіру було зареєстровано в Україні як Церкву, що діє на всій її території.

Характерними особливостями вчення РУНВіри, як твердить один з кращих її дослідників А. Колодний є:

Пантеїзм (у філософському розумінні), у релігієзнавстві таку доктрину називають панентеїзмом: Бог присутній у всіх існуючих речах, але водночас він є чимось більшим. Бог Силенка – не є Творцем світу, Він – це Вічність, Безкінечність, Бог існує в світі і світ існує в Богові. Світ існував вічно, він не має початку і існуватиме вічно, Дажбог з санскриту означає Датель Буття (Да – давати і ба – буття). Він Свідомість світу, тобто – Енергія, Світло, Рух, Час, Простір Тяжіння і без Дажбога Світ перестав би бути Світом.

Штучність, певна умоглядність у визначенні догматичної системи і культової практики. Від язичництва в РУНВірі залишилось лише ім’я одного з язичницьких божеств — Дажбога. Все решта штучний витвір. Ти сам творець своєї віри, творець розуміння Бога, творець свого шляху життя. Для самовдосконалення людини Силенко пропонує Сім Законів Правильного Життя. Це правильне мислення, правильне хотіння, прави­льне виконання,правильне ставлення до себе й оточення, правильне хар­чування, правильна любов і правильна віра. На думку А. Колодного, РУНВіра – це чистого вигляду неорелігія, а не неоязичництво, як вважає більшість науковців, журналістів та богословів, бо вся її доктрина є вит­вором Лева Силенка.

Кеносистичність, це прагнення утвердити думку про богоданність Л. Силенка і його сакрально визначену місію в долі українства.

Ідолатрія, Бог є один, але кожний конкретний народ має право називати і розуміти його по-своєму й визнавати при цьому таке право за іншими народами. Цим Богом для українців є Дажбог. Є декілька Заповідей (усіх 17) даних Силенком, які це підкреслюють: розумій і люби Бога по-рідному, не поклоняйся чужоземним поняттям Бога, вихо­вуй дітей своїх у дусі Рідної Віри, шануй духовність Предків своїх.

Фантазійність, це прагнення Л. Силенка безапеляційно вивести іс­торію українства із Трипільської доби, приписати їх давнім світосприй­няттям такий хід мислення, який би зрештою підтвердив сформовані ним основи Дажбожої віри.

Націоналістність, яка виражається не тільки у відстоюванні РУНВіри як єдиної національної релігії українців, а й у ставленні до ін­ших в Україні сущих релігій як чужоземних і шкідливих для долі україн­ського народу. Ця риса відокремлює РУНВіру від інших течій українського язичництва. Слід зазначити, що одне з центральних місць в її науці займає абсолютна критика християнства і його ролі як в історії України, так і цілої Європи. Тут варто теж згадати про патріотичний характер За­повідей Силенка: не самозабувайся на Чужині, живи для добра Вітчизни, обороняй свої скарби (найбільший скарб – це твоя Вітчизна, твоя Рідна віра) і не привласнюй чужі, не люби ворогів народу твого.
ОРІЯНА - храм Святої матері України (м. Спрінг Глен, США) - центр РУНВіри
ОРІЯНА - храм Святої матері України (м. Спрінг Глен, США) - центр РУНВіри
РУНВісти мають також свою символіку. Це тризуб в обрамленні променистого сонця (Трисуття). Він символізує три основи з яких скла­дається світ. Яв – світ явний, матеріальний, Нав – світ невидимий, духовний та Прав – світ правил, законів матеріального і духовного буття.

В РУНВірі є також своє “духовенство” – рунтато і рунмама. Проводяться священні години самопізнання. Існують свої обряди і молитви, свята і своє літочислення, яке ведеться на основі мізинської культури. Центр РУНВіри – собор Святої матері України – розташований в м. Спрінг Глен (штат Нью-Йорк, США),

Моєю метою було коротко представити історію та вчення РУНВіри, щоб показати її україноцентричність та спробу заявити про себе як про єдину, властиву та історичну національну релігію України. Варто її гли­бше дослідити, бо вона, як було сказано, має виразно антихристиянський характер. РУНВіра зуміла зацікавити національно орієнтовану інтеліген­цію, яка фактично не сприймає її як релігійну систему, своїм національ­ним духом, ідеєю месіанської ролі України в світі та правом забезпечити українству окреме місце в духовному житті людства, як зазначає А. Колодний.

Особливості обрядової сторони РУНВіри

Характер повідомлень, які дійшли до нас про слов’янське язичництво, умовно можна поділити на дві групи: до першої відносяться ті свідчення, що містяться у літописних і церковних пам’ятках Х-ХІІІ стт., до другої – залишки та пережитки язичництва у культурі і побуті населення XVIII-ХІХ стт. “Руські середньовічні письменники – літописці і церковні проповідники – наслідували традиції давньохристиянських отців Церкви, котрі бичували і висміювали античне язичництво, але не описували його, так як воно було навколо, наявне, всім відоме і знайоме. Точно так само чинили і давньоруські автори… Тому вони також не стільки описували, скільки засуджували”, залишаючи лише мінімальні свідчення про вірування і обряди слов’ян.

Проте знати про вірування, духовну культуру і моральні цінності своїх предків – справа благородна і важлива. Але знати – це ще не означає боготворити, ідеалізувати і реанімувати після тисячолітнього забуття. На превеликий жаль, не кожен розуміє це. До таких “пророків”, і канонізованих “учителів” українського народу відноситься і Лев Силенко – засновник та ідеолог Рідної Української Національної Віри та автор “Мага Віри”.

Лев Силенко без найменших сумнівів ставить себе в один ряд із найбільшими релігійними діячами світу – Буддою, Зороастром, Магометом. Більше того – зі Самим Христом Спасителем, вказуючи на те, що, як і вони, він став реформатором релігії свого народу. Проте із уваги “учителя” та й, зрештою, усіх його послідовників випадає одна дуже важлива деталь. Згадані ним релігійні реформатори та їх вчення справді неоднозначно сприймались народом, тому Господь і сказав відомі слова, що стали сентенцією: “Ніякого пророка не приймають на батьківщині своїй” (Лк.4:24). Забув “учитель” Силенко одне: пророки світових релігій реформували вірування, які були поширеними в їх час, тоді як він реформує “многобожжя Предків”, якого не існує вже майже тисячу років. Виникає запитання: як можна реформувати те, чого немає, і відомості про що давно зникли у вирі історії?

Великий церковний діяч та науковець митрополит Іларіон (Огієнко) у своїй відомій праці “Дохристиянські вірування українського народу” ґрунтовно доводить, що “належно висвітлити дохристиянські вірування українського народу надзвичайно трудно, бо ще не маємо в потрібній кількості відповідного цінного матеріялу. В багатьох випадках доводиться користуватись матеріялом, який свідчить про вірування взагалі слов’ян, а не самого українського народу, та й матеріял той часто непевний і мало опрацьований”.

Схожої думки відомий дослідник та релігієзнавець Б.А. Рибаков. У монографії “Язычество древних славян” він говорить: “На відміну від грецької міфології, котра вже з VІІ ст. до н.е. стала об’єктом (а, можливо, у певній мірі і жертвою) літературної обробки і творчого збагачення жерцями, поетами, письменниками і спеціальними міфографами, слов’янська міфологія, як “життя богів” залишилась неописаною”. “По суті,— продовжує дослідник,— ми із загальної суми слов’янських та іноземних джерел можемо почерпнути лише перелік імен слов’янських богів і богинь”.

У цьому світлі дивними і позбавленими будь-якої наукової основи є гучні заяви Льва Силенка, про те, що у культово-обрядовій практиці заснованого ним релігійно-філософського вчення “обряди предківські, ті, що життям вивірені, впроваджені в РУНВіру, і вони мають рідну форму і рідний зміст”. Загальновідомо, що обряд – це лише видимий прояв того, чи іншого вірування, який вже увійшов у звичай. Тому не можна говорити про обряди, якщо вірування, з яких ці обряди виникли, є tabula rasa для дослідників.
Повернення Л.Силенка в Україну (2008 рік)
Повернення Л.Силенка в Україну (2008 рік)
Тим не менше, як будь-яке релігійне вчення, РУНВіра має свої обряди, послідовність звершення яких викладене у “Священній книзі обрядів”, яку Лев Силенко видав у 1991 році в Нью-Йорку. Вивчаючи дану книгу, приходимо до висновку, що РУНВіра в особах її засновників нічим не відрізняється від сучасних релігійно-філософських течій, що виникли на базі класичної християнської традиції. Для кращого розуміння даного твердження звернімось до найпростішого – до змісту рідновірського требника. Отже:

- молитва за здоров’я матері;
- молитва за здоров’я матері і її дитини;
- молитва за здоров’я матері, яка втратила недоношене дитя;
- молитва за здоров’я недужої людини;
- обряд освячення дитини;
- обряд вінчання;
- обряд поховання;
- обряд поховання дитини;
- слово благодатного покаяння;
- дія освячення трисуття;
- дія освячення прапору;
- дія освячення плодів;
- дія освячення криниці, джерела, колодязя;
- молитовне благословення і освячення місцевости;
- молитовне благословення закінченої праці.

Це неповний перелік обрядів, поміщених у даному требнику. Тепер звернімось до змісту православного требника (Требник в двох частинах.- Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2000):

- молитва над матір’ю дитини;
- молитва, яку промовляє священик, благословляючи дитину;
- Таїнство святого хрещення;
- чин вінчання;
- чин похорону мирян;
- чин похорону дитини;
- чин святої сповіді;
- чин благословення і освячення хреста;
- чин благословення і освячення хоругви;
- освячення плодів на Преображення Господнє;
- чин благословення нового колодязя;
- молитва на всяку неміч;
- молебень за недужих багатьох або одного;
- подячний молебень.

Як бачимо, укладачі рунвірівського требника мали за взірець, власне, требник православний, бо навіть порядок викладу обрядів майже повністю збігається. Саме в такий спосіб діють псевдохристиянські та неоязичницькі культи: за відсутності свого автентичного обрядового спадку, вони дублюють види, а почасти і форму вироблених священнодійств, які обросли традицією у тисячолітньому етнокультурному генезисі.

Зрозуміло, що жоден обряд не може бути звершений без самого звершувача. Для язичницьких вірувань традиційно це був жрець. Що стосується слов’ян, то, як вказує митрополит Іларіон (Огієнко), “наші літописи й інші важливі стародавні джерела ніде не згадують про жерців, що потрібні були при жертвоприношеннях, а тому в нас нема міцних даних припускати, що в слов’ян взагалі, і в нас, зокрема, був осібний розвинений клас чи каста жерців (крім слов’ян західних, де вони справді були). Коли потрібно було приносити жертву, її приносив кожен за себе або старший в родині, цебто батько; він же був і виконавцем усіх приватних родинних обрядів … Але були в нас т.зв. волхви, тільки не як окремий клас, не як служителі всенародні, але як окремі фахівці в зносинах людей з богами”. У РУНВірі звершувачем обрядів постає особа рунтата, який ні функціонально, ні номінально не має нічого спільного ні з давніми слов’янськими жерцями (в значенні батька роду), ні, тим паче, з волхвами.

Ось яким бачить рунтата “Священна книга обрядів”. “Рунтато навчає вірних (і особисто для них є прикладом), як в життя застосовувати РУНВіру. Він здійснює свягости (священні години самопізнання).

Рунтато здійснює обряди. … Він милосердний. Самоопанований. Має м’яку мову, шляхетну поведінку. Він не докоряє, не погрожує, нікого і нічим не залякує. Не показує злобности і необачної квапливости.

Він відвідує недужих, ув’язнених, пригноблених. … Вірні оповідають рунтатові про свої родинні і особисті справи. І він дає поряду. Та прижодних обставинах він нікому й ніде не переповідає йому довірених слів. Він охороняє священність особистих чи родинних таїн, йому довірених (таємницю сповіді?! – Н.Л.)”. Тобто у РУНВірі він виконує функції, які не обмежуються звичайними обрядами молінь чи жертвопринесень (як жрець) і тим паче не є носієм окультно-магічних знань (як волхв). Якщо зважати на те, що своє віровчення Лев Силенко формував та формулював у Канаді, то можна сміливо припустити, що рунтато – це завуальований неоязичницькою термінологією середньостатистичний псевдохристиянський пастор. Особливо це помітно у зовнішньому вигляді рунтата під час звершення ним обрядів та священних годин. Він одягнений у чистий акуратний одяг – білий або синій костюм, біла або голуба сорочка, на комірці-стійці та манжетах рукавів якої повинна бути геометрична (“мізинська”) вишивка, на грудях – зображення трисуття (тризуба у сонячних променях) на ланцюжку. На шиї у нього покладена жовто-блакитна свядана – широка (12,5 см) стрічка, яка спадає майже до колін рунтата. Людина, яка зовсім не обізнана у релігійному житті, не побачить суттєвої різниці між рунтатом та протестантським пастором, який стоятиме у костюмі з хрестиком на грудях і епітрахілем на шиї. Наступні слова Лева Силенка підтверджують здогад про те, що протестантський світогляд мав неабиякий вплив на формування його віровчення: “Не захоплюйтесь тим, що архієреї (тобто старші жерці) одягнені в пишні позолочені ризи, злототкані епітрахілі (нашийники), блискучі клобуки – усе це їх віддалює від громади: золота пишнота пригноблює душу віруючих. І тому в сучасних релігіях духовні особи одягаються скромно (підкреслення моє – Н.Л.), вони є слугами (духовними помічниками), порадниками в горі, в клопотах і в радощах, в родинному нещасті і щасті”.

Самі обряди несуть явно імітативний характер. Особливо це можна помітити в культових діях під час вінчання: обв’язування рушником рук молодої пари, читання священних текстів, обходження навколо престолу (жертовника-аналоя), споживання спільної чаші з вином. Це ж стосується і деяких текстів:

Требник РУНВіри

Требник УПЦ КП

Чин вінчання

“Скажи, … (каже ім’я молодого), чи ти вільно, щиро і з любов’ю справедливою хочеш, щоб … (каже її ім’я) була твоєю дружиною?”

“Чи ти (ім’я) зі своєї доброї волі, а не з примусу, маєш намір і тверду думку взяти собі за дружину цю (ім’я), яку тут перед собою бачиш?”

“Скажи, … (каже ім’я молодої), чи ти вільно, щиро і з любов’ю справедливою хочеш, щоб … (каже його ім’я) був твоїм чоловіком?”

“Чи ти (ім’я) зі своєї доброї волі, а не з примусу, маєш намір і тверду думку взяти собі за чоловіка цього (ім’я), якого тут перед собою бачиш?”

“Дажбоже, Всеправедний Господи, збережи, скріпи і освяти у серцях одружених їхні обіти їм на щастя родинне. І ощаслив їх добротними дітьми, щоб вони у дітях бачили щастя своє і продовження цілісности Роду свого. І щоб їхні діти скріплювали згоду між ними, взаємопошану і любов”

“Сам, Владико Пресвятий,… невидимим Твоїм заступництвом благослови шлюб цей і дай рабам Твоїм цим (імена) життя мирне, довгі літа, непорочність, любов між собою, мир, рід довговічний, в дітях утіху і нев’янучий вінець слави. Сподоби дітей їхніх побачити дітей своїх…”

Не менш цікавими є хоч і не дослівні, проте змістові “випадкові” збіги у текстах молитов над породіллю та її дитям:

Требник РУНВіри

Требник УПЦ КП

“І так, як Ти, Господи наш, обдарував і здоров’ям, і талантами, і довголіттям Предків наших, так і тепер, Всеправедний, обдаруй і талантами, і здоров’ям, і многими літами матір (сказати її ім’я), що породила в болях і радощах дитя мале.І охорони її і дитя її від лихих людей, від хвороб і нещасних випадків. Охорони від душевних і тілесних страждань…”

“Владико, Господи Боже наш… Сам і цю рабу Твою (ім’я), що нині народила дитя це помилуй… а нею народжене немовля охорони від усякого чародійства і від усякого зла, від усякого нападу ворожого, від духів лукавих, денних і нічних. Саму ж її збережи… зціли від болісти і дай здоров’я та сили для душі і тіла…”

До таких наслідувань традиційних церковних священнодій можемо віднести ароматичні кадіння на похороні, використання “святої” дніпровської води та свічок майже при усіх обрядових діях, благословення рукою у певному жесті (блискавка), чергування молитов із читаннями священних текстів. Щодо останнього, то описаний у “Священній книзі обрядів” порядок проведення священної години (недільні та святкові “служби”) показово схожий до проведення зібрань свідків Єгови, на яких автору даної статті доводилось бувати. Це спільна молитва, читання священних текстів, тлумачення їх головуючим на зібранні, спів пісень, участь у читанні та тлумаченні вибраних членів товариства, спільна молитва, прощання усіх із головуючим.

Досить кумедним в умовах та реаліях нашого українського буття виглядає вказівка щодо дії освячення криниці: “Перед дією освячення води робляться заходи, щоб лябораторія офіційно ствердила, що вода придатна до пиття. Рунтато, не маючи такого ствердження, освячення води не здійснює”.

Незважаючи на те, що рунтати “за здійснення обрядів Освячення дитини, Вінчання, поховання грошей не беруть”, у требнику вірним вказується на те, що вони повинні за це рунтатові скласти дар (окрім відшкодувань витрат на дорогу та втраченого робочого часу). Яким має бути цей дар, требник скромно замовчує, залишаючи вирішення даної дилеми самим віруючим.

У коротенькому аналізі требника РУНВіри ми спробували показати, що подані у ньому обряди носять явно вигаданий та імітативний характер і не мають під собою жодного історичного підґрунтя. Явище наслідування ворога через параноїдальний страх перед ним широко відоме у психології. Воно властиве для багатьох сект, релігійних організацій та культів, до яких можна застосувати словотворчі частини “псевдо”, “квазі” та “нео”. До таких, як бачимо, відноситься і неоязичницька Рідна Українська Національна Віра, яка у пошуках всюдисущого праукраїнця загубилась у міфічних просторах та тисячолітніх глибинах загальнолюдської історії.

Довідка

Священні символи віри

Священна книга РУНВірівців — «Мага Віра», що у перекладі з санскриту означає «Могутня Віра». Автором книги є Лев Силенко. Видання покликане реформувати давню політеїстичну віру Русів в монетеїстичну релігію сучасного зразка.

Головним символом РУНВіри є зображення трисуття (тризуба), що означає світ видимий (Яв), духовний (Нав), закони природи, звичаї (Прав).

Особливо послідовники вчення шанують трьох видатних українців: Тараса Шевченка, Івана Франка і Лесю Українку, які, на їхню думку, першими стали висловлювати своє негативне ставлення до чужих релігій.

Літочислення у РУНВірівців ведеться від часів Мізинської культури, пам'ятки якої знайдено біля села Мізин на Чернігівщині на глибині 8 метрів на березі річки Десни.

Датою початку літочислення (першим роком) вважають 9 000 рік до н. е. Наприклад, 2011 рік — це 11010 рік згідно з літочисленням РУНВіри.

Заповіді РУНВіри:
  1. Розумій і люби Бога по-рідному.

  2. Не поклоняйся чужоземним поняттям Бога.

  3. Самоудосконалюй розум, душу і тіло.

  4. Вір у себе.

  5. Люби родичів своїх.

  6. Виховуй дітей своїх у дусі Рідної Віри.

  7. Шануй духовність Предків своїх.

  8. Шануй свята Рідної Віри.

  9. Не самозабувайся на Чужині.

  10. Не обмовляй.

  11. Живи для добра Вітчизни.

  12. Будь правдивим свідком.

  13. Обороняй свої скарби і не привласнюй чужі.

  14. Не люби ворогів народу твого, не будь рабом.

  15. Не лишай у біді приятеля твого.

  16. Не зневірюйся.

  17. Люби дітей свого і чужого народу.

Сім законів правильного життя:

  1. Правильне Мислення: а) Воля б) Мета в) Відвага

  2. Правильне Хотіння: а) Любов б) Справедливість в) Послідовність

  3. Правильне виконання: а) Відповідальність б) Точність в) Дисципліна

  4. Правильне ставлення до Себе й Оточення: а) Повноцінне «Я» б) Незалежне «Я» в) Небайдуже «Я» г) Узгоджене «Я»

  5. Правильне Харчування: а) Якісна Пожива б) Національне Вариво в) Обрядність

  6. Правильна Любов: а) Ненависть і ощадність б) Співпереживання і Жертовність в) Духовна Краса і Вірність

  7. Правильна Віра: а) Природне Народження б) Блаженне Розуміння в) Правильне Призначення

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА:

Святе Вчення Пророка й Учителя Лева Силенка. Київ: AT “Обереги”,
1995. – 399 с.
Мудрість Української Правди: Наука РУНВіри; Силенкиянин; Віра в
Дажбога. Київ: AT “Обереги”, 1996. – 480 с
Колодний Анатолій. РУНВіра (Рідна Українська Національна Віра).
Київ: Світ Знань, 2002. – 64 с
Дудар Надія, Филипович Людмила. Нові релігійні течії: Український
контекст: огляд, документи, переклади/ НАН України, Інститут філо­
софії імені Г. С Сковороди, Відділення релігієзнавства, Українська
Асоціація релігієзнавства, Український інститут соціальних дослі­
джень, Центр релігійної інформації і свободи. – Київ: Наукова думка,
2000. – 132 с
Козовик Іван, отець. Екзорцизм: міф чи реальність? Нова Зоря. Івано-
Франківськ 2003. – 496 с.
W. Pawluczuk, Ukraina, polityka і mistyka, Nomos, Krakow 1998.
Біблія. Книги Священного Писання Старого та Нового Завіту.- Київ: Видання Київської Патріархії УПЦ КП, 2004.
Іларіон, митрополит. Дохристиянські вірування українського народу. Історично-релігійна монографія.- Вінніпег, 1965.- С.424.
Рибаков Б.А. Язичество древних славян.- Москва: “Наука”, 1981.- С.606.
Священна книга обрядів. Требник.- N.Y.- С.112.
Святе Вчення Пророка й Учителя Лева Силенка.- Київ: ОБЕРЕГИ, 1995.- С.400.
Требник у двох частинах.- Київ: Видавничий відділ УПЦ КП, 2000.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Духовність»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Рабом є лише той, кого НЕ печуть кайдани”
Павло ШТЕПА

 
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Яндекс цитування Internet Map Счётчик тиц и PR Український рейтинг TOP.TOPUA.NET

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.