X

Вітаємо на нашому сайті!



У Вас встановлене розширення AdBlock або подібне. Будь ласка, додайте наш сайт до білого списку, - тим самим Ви сприятимете його розвитку, - адже сайт не утримується олігархами.
Аратта - На головну

20 листопада 2017, понеділок

«АРАТТА. Вікно в Україну» - домашня сторінка  Лист до редакції  Інформація про портал

Актуально
Голодомор
Музей «Аратта»
Невідома Аратта
Українські фільми
Українські мультфільми
Хто ти?
  Аратта у Facebook Аратта в YouTube Версія для мобільних пристроїв RSS
Чи знаєте Ви, що:
- найдовший духовий музичний інструмент в світі - це трембіта, — конічна дерев’яна труба без бокових отворів. ЇЇ довжина може досягати чотирьох метрів. Діапазон трембіти — дві з половиною октави. Її звуки чутно більш ніж за десять кілометрів. Цей традиційний для жителів українських Карпат інструмент і досі використовується. Трембітарі сповіщають горян про важливі події. Якщо Ви включите до програми своєї подорожі один з фестивалів краю, то обов’язково познайомитеся з незвичайним інструментом.

Наш партнер - Дата-центр «Об`єднані Мережі України»

Курс валюти:
Курси валют в банках Києва
Курси валют в обмінниках Києва
Курси валют в регіонах України

Галерея дизайну «Аратта» — архітектура, брендінг, поліграфія, веб

Клуб української культури «Аратта» (м.Нововолинськ)


Погода в Україні:
 

Наш банер

Наш банер


Люди-тіні

Політологія 19859 переглядів Система Orphus: виділіть орфографічну помилку мишею і натисніть Ctrl+Enter

Опубліковано - 25.12.2011 | Всі публікації | Версія для друку

Так було... Так стало...
Так було... Так стало...
Мудрому та амбіційному народу України присвячується.

Майже рік тому, у першому випуску тижневика «Дзеркало тижня. Україна», я опублікував свою статтю «Суспільство споживання як національна трагедія України», на яку отримав сотні відгуків на свій e-mail і в коментарях на сайті DT.UA. Багато з тих, хто не здатен побачити очевидне, запитували мене: діагноз поставлено правильно, але що робити? І я обіцяв відповісти. Відтоді минув рівно рік. Для когось забагато, для когось, навпаки, замало, але для України, вважаю, достатньо. Примарна надія на те, що моя стаття зможе розбудити свідомість заглибленого у світ ілюзій українця, не виправдалася.

Моя відповідь проста й очевидна: щоб жити інакше, треба навчитися мислити інакше. Але в останньому й полягає головна проблема українського суспільства.

2011-й закінчується. Цього року Україні виповнилося двадцять років. Двадцять років незалежності. Двадцять років пошуку. Двадцять років безвиході. Я чітко пам’ятаю 1991 рік, коли наша країна здобула незалежність, а я став студентом-першокурсником. Нам, студентам, як і всьому населенню, з екранів телевізорів тоді розповідали про те, що в нас наймогутніша промислова база, найкращі у світі чорноземи, унікальне географічне положення, величезний науковий потенціал, мудрий та амбіційний народ, — мине якихось двадцять років, і ми з таким багатством запросто житимемо не гірше, ніж у Франції. Тоді дуже любили порівнювати Україну з Францією.

Минуло двадцять років… За цей час голодуючий двадцять років тому Китай став одним зі світових економічних лідерів, убога Індія продемонструвала віртуозність не просто в модернізації, а в зміні структури виробничої бази національної економіки, ставши одним зі світових лідерів на ринках біотехнологій та програмного забезпечення. А Україна досі ще намагається вийти на рівень виробництва 1991 року, тобто повернутися бодай на стартові позиції. І так само, як і двадцять років тому, але вже іншим двадцятирічним студентам з екранів телевізорів розповідають про те, що в нас усе та сама могутня промислова база, найкращі у світі чорноземи, унікальне географічне положення, величезний науковий потенціал, мудрий та амбіційний народ, і — мине всього якихось двадцять років…

Я беруся стверджувати, що мудрий та амбіційний український народ страждає на гостре послаблення особистості, що унеможливлює будь-який соціально-економічний прорив, і жити, «як у Франції», йому не світить.

Спочатку в перші роки незалежності суспільству було презентовано половинчасту концепцію свободи — свободи від чогось, від якогось ярма. І що? Звільнилася наша людина від ярма, і що далі? А далі свободою почали вважати безвідповідальність, поки нове ярмо не стане єдиним завоюванням. За двадцять років у свідомості простого українця, внаслідок стрімкого послаблення його особистості, ним же самим був повністю знищений головний інстинкт свободи — відповідальність за майбутнє.

Послаблення особистості різко знижує і нівелює новаторсь­кий потенціал суспільства. Воно стає інерційним і керується не прагненням до творчої само­реалізації, а різного роду стереотипами, називаючи прог­ресом вічне ходіння по колу.
Ланцюгом стереотипів наше суспільство міцно прикуте до минулого. І хоч би як далеко сягали його цілі, хоч би як швидко хотілося йому бігти, цей ланцюг завж­ди «біжить» разом з ним, поки не закінчується його довжина.

У результаті послаблення особистості людина стає боязкою і нерішучою. Послаблення особистості призводить до спотворення всіх форм суспільного життя, коли неправда називається правдою, відсутність справедливості — правосуддям, неспроможність критично мислити — мудрістю, а рабська свідомість — амбіційністю.

Послаблення особистості перетворило українців майже поспіль на людей-тіней: ніхто не насмілюється проявити свою особистість, але кожен носить маску освіченої людини, або політика, який переймається благом народу, або вченого, або благородного бізнесмена, або справедливого судді. При цьому все суспільство знає, що за цими масками ховається часто пряма протилежність, але само надягає маску презирливо-зарозумілої байдужості. Усі демонструють відданість справедливості, чесність, відкритість, безкорисливість, любов, доброту, релігійність. А на ділі вся дійсність пронизана неправдою, заздрістю, підлістю, зрадництвом, і юрби християн поклоняються золотому тельцю.

Якщо зірвати маски, то відкриється злиденність і духовна убогість сучасної людини, а на місці демонстрованої простим українцем презирливої байдужості до нинішнього стану речей ми побачимо невір’я в себе, заздрісність, несміливість і тваринну покірність.

У результаті послаблення особистості суспільство стає брехливим, а несправедливість — головним фактичним принципом його існування, бо лише правдива людина має безумовну рішучість бути справедливою. Країна переповнена людьми, які «служать істині», але чомусь досягнення справедливості трапляється вкрай рідко. Чи не тому, що в суспільстві, яке страждає на послаблення особистості, не справедливість творить суд і не милість виносить вирок? Навпаки, найжахливіші страждання випадають на долю людей, які прагнуть справедливості.

У результаті послаблення особистості єдине, в чому дійсно досягає успіхів кожен член суспільства, — мистецтво прикидатися. Найвищої вершини досягає воно в політиці. Тут обман, лицемірство, лестощі, брехня, зрадництво, розігрування комедій перед іншими і перед собою є головними правилами і законами. Оскільки політик хоче утриматися на вершині суспільної піраміди, він за природного для сучасного суспільства стану речей користується своїм інтелектом насамперед для того, щоб прикидатися. В таких умовах міфічне моральне зобов’язання бути правдивим трансформується у фактичне моральне зобов’язання брехати відповідно до усталеної умовності, тобто брехати стадно і в одному обов’язковому для всіх стилі. Дивно й незрозуміло, яким чином у народу, який безпосередньо породив таку соціальну систему, може виникати надія на щире прагнення цієї системи до істини і справедливості?

Десятки років наші політики завдяки нашому «мудрому та амбіційному» народу постійно міняються місцями, називаючи себе то владою, то опозицією. У міру здрібніння простого українця відбувається свого роду здрібніння створеної ним самим і влади, і опозиції. Перша не бачить свого призначення в контексті героїчної історії, тобто не прагне бути її сторінками, а друга вироджується в річ у собі, опозиція заради опозиції, перефразовуючи Чехова — опозиція у футлярі. Політика великих карликів. Усі наші політичні партії та державний устрій — наслідок по­слаб­лення особистості, наслідок занепаду.

Результат послаблення особистості — деградація і девальвація історичного почуття народу. Справді амбіційний народ, як показує історія, завжди народжував лідера, який обирав своєю метою щастя цього народу. Зде­більшого такого лідера цікавила не якась нагорода або багатство, а слава — почесне місце в храмі історії. Український народ поки що народжує переважно тих, хто проходить повз історію, а ілюзія поваги до своїх вождів тримається не на повазі за заслуги, а на страху бути покараним за неповагу. Послаблення особистості простого українця призводить до того, що в результаті його вождя­ми стають знавці великого майбутнього без здатності до цього великого. Резуль­тат — ті, хто не стає сторінками історії, перетворюються на пил на її сторінках.

Разюча повільність розвитку України, частий рух назад і тупцювання на місці — усе це наслідок того, що послаблення особистості українця відбулося дуже успішно і стало передаватися у спадок.

Страждаючи на гостре послаблення особистості, українці стають рабами чужих слів, чужих думок і примітивних бажань. На зміну амбіційному народу початку 90-х минулого століття, який відстояв незалежність своєї країни, прийшли люди-тіні, амбіції яких — у ревінні на стадіонах, танцях на «майдансах» і в нескінченних кастингах на всілякі шоу «із зірками». Таку амбіційність я називаю «великанством» пігмеїв. На зміну героїчному мисленню перших років незалежності приходить «амбіційність і мудрість» пристосовницького, нівелюючого, посереднього, боягузливого способу мислення.

В умовах послаблення особистості відбувається переродження інституту влади як влади народу. Зрештою це переродження призводить до ситуації, коли влада від народу, що страждає на недуг послаблення особистості, починає сприймати себе як влада над народом і навіть усупереч народу, тобто здійснюється психологічний розкол між народом і створеною ним владою. Відбувається виродження демократії у псевдодемократичну форму правління. У такій ситуа­ції влада дивиться на народ уже не як на мету, а як на засіб. Не держава виступає слугою людини, а людина — слугою держави. Відповідно, народ у своїй душі починає сприймати владу як щось йому вороже, а велемовність влади про турботу про прос­ту людину — як суцільне лицемірство. Відбувається імітація лояльності: влада робить вигляд, що захищає інтереси народу, а народ робить вигляд, що вірить владі. В таких умовах імітаційної форми набувають усі сфери суспільного життя: демократичні вибори, законотворчість, правосуддя, освіта, охорона здоров’я, наука, релігія тощо.

Корабель Україна вже не один десяток років повільно занурюється у світ ілюзій. У таких умовах представники капітанського містка змушені зміцнювати й підтримувати цю вигадану реальність, не давати розгойдувати корабель, інакше він може перекинутися до того, як потоне сам по собі, і великі керманичі не встигнуть пострибати у шлюпки і врятувати свої скрині із золотом.

В умовах прогресування імітаційних форм громадського життя повільне колективне самогубство у свідомості більшості набуває характеру стабільності. У суспільстві імітаційної релігійності стає фактичним гріхом казати правду, а брехня, навпаки, сприймається як благо заради спокою.

Послаблення особистості призводить до того, що «мудрий і амбіційний» народ відводить погляд і мовчить, коли за гріхи винуватих приносять у жертву невинуватих; коли майбутнє його дітей — дешева робоча сила; коли його убогість і бідність — запорука багатства його кумирів.

Світова історія не знає прикладів, коли подібне послаблення особистості, втрата народом інстинкту відповідальності за майбутнє своєї країни не закінчувалися б для цього народу великою трагедією.

Суспільство, що страждає на послаблення особистості, створює цілком парадоксальну керуючу ним систему, іменовану державою. Намір створити державу, яку поважають і люблять її співгромадяни, чомусь завжди призводить до прямо протилежного результату — держави, яка в душах людей, котрі її створили, породжує страх і ненависть. Су­спільство покірного лицемірства замість бога любові завжди створює кровожерливого монстра і час від часу зі змішаним почуттям сорому і страху приносить йому людські жертви.

Суспільство, яке страждає на послаблення особистості, інс­тинктивно створює абсолютно й надмірно зарегламентовану і забюрократизовану соціально-правову систему, що унеможливлює непорушення якихось із незліченних законів. Така система є надійною перешкодою для появи сильних особистостей, здатних кинути виклик наявному ста­ну речей. Усі без винятку, починаючи від жебрака і закінчуючи олігархом, від малих дітей до вершителів доль країни, від обвинувачуваних до суддів, повин­ні почуватися злочинцями. Саме через створення правової системи, яка перетворює всіх без винятку членів суспільства на злочинців, соціум, що страждає на послаблення особистості, реалізує принцип рівності. Рівність усіх громадян-злочинців перед законом. Якийсь час така система може функціонувати досить стабільно, якщо під стабільністю розуміти повільне самознищення.

У суспільстві, що страждає на послаблення особистості, люди живуть тільки сьогоднішнім днем, живуть страшенно квап­ливо, життям — копією мі­льйо­нів таких самих життів, знімаючи із себе будь-яку особисту відповідальність перед майбутнім. Таке життя вони називають «правильним». Правиль­ні люди роблять правильні вчинки. Саме правильні українці ство­рили в Україні правильну систему освіти, після якої більшість правильних випускників цієї системи стикаються з проб­лемою марності здобутих правильних знань для реального життя. Правильні люди створили правильну систему правосуддя, яка працює за правилами, але проти справедливості. Правильні люди створили правильну економіку, в якій головне правило: «Якщо не їси ти — отже, їдять тебе!». Правильні люди створили правильну державу, яка завжди чинить правильно у виборі шляхів розвитку власної країни, але маршрут руху часто нагадує правильне коло. Правильні люди створили правильну правову систему, яка всіх їх перетворила на порушників своїх же правил. Вони створили й правильну мораль: палко любити ближнього свого у серці своєму і спокійно обминати його, коли він помирає на узбіччі.

Як наслідок — правильне суспільство настільки втрачає здатність до об’єктивної оцінки явищ, що інстинктивно обирає як краще все те, що розкладається, прискорює наближення кінця. По суті, правильні люди створили правила життя, які ведуть до знищення самого життя, — правильну систему повільного колективного самогубства.

Щоб жити інакше, треба нав­читися мислити інакше.

Шлях до нового життя йде через свідомість людей, через голови сплячих і зацькованих, серед яких, як показує історія, знову й знову прокидаються неправильні одиниці, які рухають «пра­вильне» людство вперед. Простий українець повинен мати волю і час від часу користуватися її силою, щоб розбивати й руйнувати стереотипи своєї свідомості, змінювати реальність навколо себе заради можливості жити далі.

Тому інтереси загального добробуту вимагають широкого посіву здатності критично мислити та генерування в людей волі до переоцінки цінностей, до великих перетворень у своїй свідомості.

«Мудрий і амбіційний» народ для того, щоб зробити крок уперед, спочатку повинен зізнатися собі у власній посередності, слабкодухості, боягузтві, наївності й дурості. Тільки визнавши та зрозумівши свої недоліки, він зможе стати по-справжньому мудрим, а коли він стане дійсно мудрим, тоді й амбіції його будуть вагомими, досягнення — великими, а історія — славетною.

Для України найбільше випробування незалежності — вміння зберегти себе. Горе Ук­раїни в тому, що вона перетворюється на країну, яку зневажає власний народ, який не розуміє, що насправді він зневажає сам себе. І вихід тут може бути тільки один — змусити себе розбудити первісний інстинкт свободи: відповідальність за майбутнє.

Якщо ви помітили в тексті орфографічну помилку, виділіть її мишкою та натисніть Ctrl+Enter

 

До теми:
 
Share/Bookmark
 
Loading...
Публiкацiї за темою «Політологія»:
 
  
Публікації:

Останні новини:

Популярні статті:
 
 

Нація не помирає від інфаркту, вона помирає тому, що в неї відібрали мову”
Ліна Костенко

 
Подорожуйте Україною комфортно і без обмежень!
 
Опитування:

Україна сьогодні -
Окупована країна
Незалежна і самостійна
“Бананова республіка”
Час покаже







 

 
Internet Map Счётчик тиц и PR

© АРАТТА. Український національний портал. 2006-2017.
При передруці інформації, посилання на www.aratta-ukraine.com обов`язкове.